Суцільні сходи, які вели одна до одної, хоч і в різних сторонах. Юджіо це нагадувало якусь помилку, глухий кут.
― Ха… схоже на сходи Пенроуза… Чи більше на “Сходження і сходження”, ― Маюко озвучила свої думки. Голос звучав настільки байдуже, що пісок в пустелі здавався менш обпікаючим.
― Що?
― Нічого…
В цьому світі рахувати час, або навіть намагатись ― марна справа. Та і тут годинник завжди набуває іншого значення.
Юджіо впевнений що якісь сходи та і повинні привести вже до дверей виходу, чи входу в інший світ. Не могло же це бути вічним? Чи могло?…
― Ці двері просто заховані… — мовила Маюко.
Юджіо стомлено подивився на дівчину. Розумів про що вона, але за якими ознаками планувала шукати прохід далі ― абсолютно не зрозуміло.
“Нудьба.. бо все зрозуміло… так?” ― замислився Юджіо, зазирнувши в очі ніжного кольору.
― Ось там, ― абсолютно байдуже мовила Маюко та вказала в центр. в самий низ.
― Ти?…
― Стрибай, ― Маюко перебила та обома руками зіштовхнула чоловіка.
Приземлення не було болючим, хоча йому здавалось, що не легкість повинен відчувати. Помітивши уважний погляд згори, Юджіо доторкнувся до ручки двері. Світ різко немов хвилею сколихнуло, а згодом сходи, на яких стояла дівчина, повели прямо до дверей.
— Ця гра навіть нудніша за пропозицію Жінки в масці… ― байдужим голосом відзначає Маюко.
― що ти?.. ― тихо питає Юджіо.
***
“Нічия або знову перемога.. Нічия, нічия, перемога… як же все це нудно” – дівчина схопилась за голову. Жодна з ігор та головоломок не викликала дитячого захвату, як колись. Деякі ігри або лінь та нудно розбирати, або геть швидко набридали.
― Нудно…
***
― А ти не думала, якось зняти це кільце? ― Юджіо вказав на те що знаходилось у Маюко на шиї.
Вона вскинула брів та скептично подивилась на чоловіка. Без слів ставало зрозумілим, недоречність питання.
Юджіо стиснув зуби і далі не намагався питати про це.
― Сподіваюсь Пані Асамі не заблукала десь, бо тоді знайти буде складніше… ― почав думати вголос.
— Подруга? ― все таким же тоном питає Маюко.
— Ага.. там ще Юджіро, але якщо він з нею, то вже добре, ― Мельхіорес знизав плечима.
“Жінка в масці… хіба це?..” — замислився Юджіо, відволікся.
— А це вже звучить цікаво… — мовила Маюко і ледь помітно посміхнулась. Кільце заясяло та спало з шиї. В сяйві, що переливалось з фіолетового в блакитний, змінилось до розміру персня.
— Це було дивно, але хоч трохи цікаво, — відмітила Маюко.
Юджіо нахилився та підібрав то кільце.
“Що ще одне кільце жахів…”
— Дякую, — ввічливо мовив він.
— За що? — трохи спантеличено питає Маюко.
Юджіо махнув рукою, бо пояснювати довго, а раптом це стане нудним, чи супутниця відчує нудьгу.
Маюко знизала плечима і пішла вперед.
“Ненавиджу нудьгу” — дрібно написано на кільці. Юджіо поклав до кишені та покрокував за дівчиною аби наздогнати. Їй ще чекали деякі справи.