Маюко позіхнула та закрила рот долоню.
— Хоч би це нудно не стало, — мовила та.
Коридор змінявся один одним, наче різні епохи, чи колоритні міста, але це все - один, прохід з двома стінами. Згодом змінилося на біле з деінде чергувались полоси різного світла. Із холодних кольорів теплих, одного моменту все змінилось на яскраво-червоний і так само раптово в тепло-зелений.
— Та в біса де я… — почувся знайомий голос.
Юджіо прискорився. Починало здаватись, що освітлення мало більше значення, ніж зручний шлях.
Нарешті на шляху помітен був темно волосий парубок.
— Ти! — на подив, радісно вигукнув Юджіо.
— Га? — трохи здивувався той, поки не помітив, хто саме вигукнув.
— Та ладно, Мельхіорес-сан, — Юджіро спробував в іронію. Це викликало лише поблажливе зітхнання у Юджіо.
Маюко стала і абслютноспокійно дивилась вперед.
— Нудно…. — буркнула та.
— А.. Хто вона? – поцікавився Юджіро.
— Маюко, вважай споріднена до Асамі.. Але не зовсім,-— дещо задумливо відповів Юджіо.
Наджімі промовчав та знизав плечима. Не казати же що той пояснювати абсолютно не вміє. Якщо Асамі-сан точно свідомо це робе, то Мельхіорес-сан просто, виходить не розумів як доносити думку. Хоча не йому це судити.
“Залишилось лише Асамі…” — Юджіо замислився і подивився вперед, де коридор знову змінювався і здавалось мав поворот вправо.
— Та, як з’явилась та невідома в масці, так і все пішло на перекосяк, — легковажно мовив Юджіро та поправив окуляри.
— Жінка в масці? — Маюко зацікавленно подивилась на нього та фігурно вигнула брів*.
— Га?.. Так… — Юджіро дещо злякався такої реакції. Не вистачало, аби скоротила дистанцію між обличчями. Але цього не сталось…
— Пішли, — Юджіо вказав вперед і вже направився в коридор який згодом темнів, а дві стіни покривались непослідовними, не систематичними тріщинами.
За поворотом в темному тумані, який нагадував вздінявшийся у повітря попел — невідома у масці.
— Вона…
— Вона!
Майже в один момент зреагували Юджіро та Маюко. Жінка миттєво зникла.
— Ей, ало… — розчаровано видав Юджіро.
Юджіо мовчки спостерігав. Темна аура, яка наче квінтесенція страху відчувалась від невідомої.
— Гм… — Юджіо довірився виключно нераціональний інтуїції. Хоча раціоналізм — не про це місце. Він дістав з кишені кільце яке було на Маюко та кидає вперед.
Воно гучно падає і крутиться, спиняється лише перед ногами Асамі, яка з’явилась наче з нізвідки.
— Ой, леле, хто ж такі речі викдає, — мовила Асамі, присівши аби підняти кільце. — Хто ж так пропозицію робе, Юджіо, — вже піднявшись мовила та.
Мельхіорес спинився перед нею.
— Ого, не “Пан Охоронець”, — Юджіо трохи відвів зніяковілий погляд. Що викликало ніжний сміх.
Маюко абсолютно мовчки схопила щось в повітрі.
— Пані в масці, стривайте, — з нудьгою мовила та.
З нізвідки виникла жінка в масці. Вона абсолютно холодно стояла.
— Я її тепер боюсь, — прокоментував Юджіро, чим викликав скептичний погляд Маюко.
— Найтмейра… — тихо мовила Асамі.
Жінка в масці плеснула в долі. Без зайвих маніпуляцій коридор змінився на місце без країв, де яскраві кристали, потьмянілі та суцільні кільця із світла та темряви.
— Цікаво… — мовила Маюко, але відпускати Найтмейру не поспішала. Як і Асамі не квапилась пояснювати будь-що.