Перед Юджіо знову постали темні двері. Від них немов віяло попелом. Моргнув, перед дверима з повітря, з’явилась дивна дівчина. Вона була в темному одязі, Лице приховувала біла, рівна маска, з вирізом полумісяцем на місці рота. що зображав божевільну посмішку, і двох возьких овалів, на місці очей.
― Ви?.. ― Не встигає Юджіо задати логічне питання, як вона зникає, залишив позаду себе темні двері. Коридор сповнився ними в малих проміжках. Пройти подібне можна було лише “змійкою”.
Юджіо без вагань відчинив перші двері та увійшов туди. В майже пустій кімнаті сиділа дівчина, та уткнулась у книгу. Не жива та не мертва. На шиї у тої було кільце, яке нагадувало чи то ошийник, чи то обручку.
Юджіо присув, аби роздивитись живу статую.
― Нудьга… -― вголос прочитав він.
“Я не розумію що від мене треба… Можна я просто Асамі знайду і ми всі розійдемось… Я не те щоб кмітливий”, ― Юджіо подумки починав панікувати.
Дівчина з непередаваною нудьгою подивилась на чоловіка. Її світле, блондинисте, волосся було розпущеним, хіба що на одному з боків була невелика гулька, яка нагадувала оданго, прикрашена резинкою фіалковою. Очима трохи темніше, дивилась на чоловіка.
― Слухай, а ти допомогти можеш? ― обережно питає Юджіо.
― А ти мені що, крім нічого? ― байдуже питає дівчина.
Він посміхнувся. Незнайомка виявилась абсолютно живою.
— Ну, знаючи моїх друзів, пригоди забезпечені, ― впевнено мовив Юджіо, хоча подумки дещо вагався.
— Якщо веселі, то вони варті, ― мовила та, повернув голову вправо. ― Маюко
― Га?…
― Мене звати Маюко, ― додала та. Голос продовжував звучати байдужим. Дівчина встала, поклала книгу на стул та потягнулась.
Її серйозний, вдумливий вираз обличчя яскраво контрастував з модельною зовнішністю, легким одягом наче в цьому планувала виступати десь на сцені.
“Тепер є шанси знайти Юджіро та Асамі, ― подумав Юджіо, стиснув кулак. ― По ходу ще і кільце, можливо це ті жаху, і її жах ― нудьга?..”
Юджіо відкрив двері, та показав. аби Маюко слідувала за ним. Дівчина впевнено послідувала за ним.