Як би Асамі не цінувала компанію, але справжня леді і принц, уж точно не готові для подальшого інтертейменту.
“А скільки молитв мені надала Пані Йоккіхіме?” — задумалась та.
Ніч та день не властиве явище в подібних лабіринтах між уявою та реальністю. Тому чогось очікувати Асамі і не намагалась. Дівчина впала на коліна і молитвенно склала руки.
— Таніяма-сан? — Юджіро збентежився від її дій.
“Невже ти… Та ..” — спантеличено подумав Юджіо. Попри це, залишився зовнішньо спокійним.
Згодом приміщення охопило неймовірне тепле сяйво, що нагадувало небо під час світанку. Сам ландшафт коридору перебудувався, і вони стояли на невеликому колі,що нагадував арену. Далі немов йшли сходи, але пройти по ним не уявляло можливим.
Сяйво розвіялось. та тьмяно охоплювало жінку, яка немов з безкрайнього неба спустилась. Довге рожеве. дещо коралове волосся. Майже рівна чолка. що прикривала лоба, крім однієї гострої прядки, що падала на носа. Дві пишні прядки завивались хвилями та падали на плечі, поки інше волосся розвивалось, мов плавало в повітрі.
— Б-Богиня… — здивовано ледь не губами мовив Юджіо, за що вже на нього подивилась Ельміра, Річард, як тільки змогли розплющити очі.
Сама жінка ніжно посміхнулась. Над нею плавали в повітрі два золотих кільця, де по краям було чотири дорогоцінних, гладких камені темно фіолетового та смарагдового кольорів. Одяг був дещо вільним, але подібна свобода і не хвилює вищих створінь, які самі створюють закони людські та Божі.
— Асамі, таки скористалась моєю молитвою, з чим тебе і вітаю, — ласкавий голос звучав звідусіль.
— Та та, — погодилась дівчина, піднявшись з колін. — Тут дещо треба допомогти нашим новим знайомим, Пану Річарду та Пані Ельмірє, повернутись до себе на motherland*
Йоккіхіме добродушно засміялась і взмахнула похосом, який нагадував зелений, гладкий камінь, де мерехтіло сяйво, а сам оточений схрещеними кільцями.
— В тебе залишилось лише дві молитви, — нагадала та.
— Та та, не проблема, – Асамі схрестила руки на грудях.
“Перед тобою в біса Богиня, що за реакція?” — Юджіро примружив очі, та з деяким осудом подивився на Асамі.
***
— Ну кільця в мене їхні є, отож все добре, — Асамі позитивно мовила і потягнулась.
— Перед тобою була Богиня.. що за зневага… — дорікнув Юджіо.
— Гм? — задумливо протягнула Асамі.
— І шо? Важливіше, чому мене ви залишили?! — в розмову втрутився Юджіро.
Асамі знизала плечима, немов геть не розуміла про що вони.
***
Юджіро з нудьги протяжно зітхнув. Юнак вже не завжди усвідомлював. нащо йде далі за цими двома. Тим більш розумів, що крім ситуації і необхідності у Асамі, взагалі немає нічого, що їх поєднувало б.
— Ти так і не сказала, нащо тобі на Землі мерехтливого вогню? — питає Юджіо.
— Хочу в кращий світ, — спокійно відповіла Асамі, та знову вирвалась вперед.
“Краща земля? А нашо?” — гмикнув Юджіро.
***
Юджіро відчув біль у лобі.
— Ай! Що за чортівня! — викринув він.
— Ого, двері з нізвідки, — посміхнулась Асамі, повернувшись до юнака.
— Такого я не пам’ятаю… — обережно мовив Юджіо.
Двері з чорного двері з готичною ручкою на провороті, виглядали абсолютно сюрреалістично.
— Пан охоронець, відчиніть двері, зараз буде дещо, — мовила Асамі.
— Ти серйозно? — спитав Юджіо.
— Я впевнена, — мовила та.
***
За дверима панувала суцільна темрява. Тільки по деяким звукам, скрипучих дощечок, можна здогадатись, що то якийсь будинок.
Юджіо тримав під руку Юджіро, аби той просто слідував і вони безглуздо не розділились між собою.
“Схоже на жахастик…” — задумалась Асамі.
Почувся клац пальцями.
***
Юджіо розплющив очі. Знову коридор, де жодної живої душі. Довкола нікого із знайомих. В душі якась неприємна важкість виникала.
“Немов повернувся на початок, нізчим”
Чоловік за покликом серця, пішов вперед, аз годом і побіг. Але коридор в гіршому сенсі не змінювався, його переслідувала порожня стіна зправа і “початкові” двері зліва.
Спинившись, взявся за голову.
Юджіо впав на коліна, згадав про молитву, яку не так давно використовувала Асамі. Склав руки та перекручував в голові всі можливі слова, які могли в неї вийти.
“Такі молитви від Богині персональні… але спробувати слід” — дума він.
Простояв певний час на колінах, згадував всі слова, які походили на тексти молитв, - розплющив очі. Нічого не змінилось.
Чоловік піднявся і стряхнув брюки.
“І на що я розраховував… дійсно, дурень”— розмірковував він.
Почувся скреготіння старого механізму. Юджіо здригнувся.
Може все не настільки і марно…