Кімната з різними перевернутими в різні сторони коронами. Вони були в такій кількості, що назвати їх елементами декору було складно, так і більшість не стояли прямо.
Асамі задумливо придивилась. Помітила чоловіка з чорним волоссям, який вже стомлено протер очі.
“Поверни за напрямом верхівки корон,аби вони всі дивились в один напрям. Та що не вериться ― та з каменем одного кольору ― є головною”, ― мовила Асамі.
Чоловік сіпнувся, наче від від ехо чи звукової галюцинації.
***
― Прокинься! Асамі! Прокинься! ― Юджіо труханув дівчину, тримаючи за плечі.
― Ще п’ять хвилиночок, ― сонно відповіла Асамі, повільно розплющивши очі.
― Боже, сон у сні, це якась комедія, ― буркнув Юджіро і повільно піднімався. Як опору, тримався рукою за стінку.
Вставши, трохи розім’явщись.
― Пан Охоронець, а я знаю куди нам відправитись треба, ― весело мовила Асамі.
Юджіо зі скепсисом подивився на дівчину.
― Я знаю що роблю, ― запевнила його Таніяма.
***
Чоловік обернувся. Від подиву роззявив рота. Не трьох незнайомців планував той побачити.
― О, бачу ти трохи догнав думку, ― весело відзначила дівчина. ― Якщо що, я Таніяма Асамі, юнак в окулярах то Ніджімі Юджіро, а Пан охоронець ― Мельхіорес Юджіо, ― весело додала та та пройшла розглядати стіли та не тільки.
― А? ― продовжив здивовано дивитись на нхи чоловік.
“Та припини мене так називати, що за?”
― Ти хто? ― дещо грубо питає Юджіро.
― Сер Річард… ―збентежено відповів той. Ніджімі кинув погляд з верху до п’ят та посміхнувся.
Не виникало сумніву, бо тій людині лише не вистачало купи прикрас. корони та меча аби остаточно виглядати як лицар з якоїсь манги.
Щось покрутив, відкрилась невелика скринька.
― Ура! ― Асамі взяла те що знаходилось там. Радісно підпригнула.
— Що ви взяли? ― обережно питає Річард у дівчини.
― Те що треба, а тепер витягнемо і тебе і себе, ― мовила Асамі, засміявшись.
***
Річард пройшов по холодній кімнаті, з труною дівчини. Попри меланхолійну атмосферу приміщення. сам чоловік вдихнув, немов відчував найсолодший аромат. Проте ж так і було, свобода, відчувалась ковтком червоного вина.
Асамі озирнулась. Шепіт стихнув. Вперше, щось подібне видалось, немов хтось сторонній з ними є.
— Тобі треба її поцілувати, ― Асамі делікатно вказала на дівчину в труні.
Річард сіпнув плечима.
— Вона?.. — питання звучало, немов щось надривалось. Смуток. Чоловік поспіхом відвернув погляд.