Хлопець розгублено простягнув руки перед собою.
― Окуляри можеш дістати? ― звернулась Асамі до Юджіо.
― Га? Напевно… ― задумався той, та потер долоні.
***
Здавалось. парубкові в окулярах не просто бо необхідні, а в дійсності по стилю вписувались.
― Ну, перше кільце, можемо привітати себе, ― весело зазначила дівчина.
― В-ви в біса хто? ― налякано питає юнак.
― Я Таніяма Асамі, ― показала на себе дівчина. згодом випрямила руку та вказала на чоловіка поряд. ― Пан охоронець, або просто Мельхіорес Юджіо
Юджіо хмикнув, але вже роздратовано виправляти не став.
― А ти? ― поцікавилась Асамі.
― Наджімі Юджіро, ― нерішуче представився парубок.
― Ну що, продовжуємо пошуки інших кілець, на дорогу до Землі мерехтливих вогнів! ― жваво мовила Асамі.
“Земля мерехтливих вогнів?” ― подумки перепитав Юджіо, який відчував себе повним дурнем в такі моменти.
***
Асамі замислилась. Важка стіна виникала враження не глухого кута, про який подумав Юджіо, а дивовижної загадки.
― А як ти сюди потрапив? -― цікавиться Мельхіорес у Юджіро.
― Ну… Я заснув .. У мене наступного дня повинен був бути… екзамен, ― задумливо відповів парубок та митю схопився за голову. ― Курва. екзамен! Якого біса я тут?
― Значить ти тут більш потрібен, ― з посмішкою зазначає Асамі.
― Легше не стало, ― пробурмотів Юджіро.
Мельхіорес стомленно зітхнув. Поділяє емоції напруженого парубка.
― Пан охоронець. вам не здається ця стіна дивною? ― допитується Асамі. хитро посміхнувшись.
— Так а що за кільця? ― питає Юджіро, примружив очі.
— Звичайно весільні, я одружуюсь на Пану охоронцеві, — жартома відмічає Асамі.
Юджіо гмикнув та трохи розсміявся, поки Юджіро почервонів немов помідор.
— Жартую! — ледь не по складам мовила Асамі та підключилась до сміху Юджіо.
— Краще б по ділу відповіла, — Юджіо ображено схрестив руки на грудях та повернув у бік голову.
Стіна повільно почала підніматись.
— Як це взагалі працює?… — збентежено мовив Юджіо.
— Пане, це ви і повинні знати, — іронізувала Асамі.
Дівчина пішла по загадковому коридору який невідомо звідки висвітлювався глухота по ньому вітав пурпурний туман. По стіні висіли по ловцю снів. А миттю спинилась на одній з плит, та показала, аби чоловіки поки не йшли.
Друга плита випустила полум’я. Яке згодом згасло. Різниця між іншими кам’яними — ця металева з міцними гратами.
Двері в кінці коридору зачинились.
“Щось тут не так?” — задумалась Асамі.