Після фіналу Розвідки та смерті Сердара я довгий час не могла прийти до тями. Той сюжетний поворот просто зруйнував мене. Але я намагалася не вдаватися в паніку та заспокоювала себе тим, що це просто такий сценарний хід, щоб ще більше зацікавити глядачів та створити інтригу. Я вірила в те, що Сердар насправді живий і 3 сезон буде зав’язаний на травмі Зехри та її пошуках коханого. Але поступово цю віру почав заглушувати здоровий глузд і я зрозуміла, що щось тут не так. Надто підозріло все виглядало.
Десь в той період я вирішила написати фанфік. Я мала якісь обриси ідеї, що потрохи вимальовувалася в голові, проте повного сюжету ще не було. Кілька днів, як той будівельник, я розробляла сюжет. А потім почала потрохи писати. Звісно ж, у стіл. Я з тих авторів, які ніколи не опублікують свою роботу, якщо в них немає в запасі, як мінімум 5 розділів. Свій перший максі по ЯгХаз я писала десь 2 роки і коли наважилася на публікацію, в мене вже було близько 14 готових розділів. Чому ж я змушую читачів чекати і публікую розділи раз в тиждень, а то і рідше, якщо вони в мене є готові? Пояснюю: в житті буває всяке, іноді обставини можуть скластися так, що в мене не буде часу, бажання, або снаги щось писати. І тоді я буду просто змушена закинути фанфік на невизначений час. Якщо ж я маю готовий матеріал, то мені залишатиметься просто відредагувати його і опублікувати на сайт. Один розділ вже дасть мені тиждень фори. І за цей тиждень я можу відновити сили та продовжити накопичувати матеріал і писати нові розділи. Звісно, моя методика теж має свої недоліки і вона не застрахована від казусів та творчого застою. Але яка вже є.
На момент виходу новин про те, що Чагіс покинув серіал, я вже мала десь 3 чи 4 розділи свого фанфіку без назви. Я нікому не казала, що пишу, бо не була впевнена в тому, що не перегорю цією ідеєю і зможу довести все до кінця. Знала тільки одна людина. Деніз. Я надсилала їй чернетки і вона кожну з них детально вичитувала, хоч вона навіть і не дивилася серіал. Слова Деніз підтримували мене і допомагали не здатися. Вона з тих людей, які коментують кожен абзац та висловлюють свої здогадки щодо майбутнього розвитку сюжету і будують теорії. Я люблю всіх своїх читачів, які дають мені фідбек, та жоден з них не додавав мені стільки мотивації, як Деніз. Вона – той ідеальний читач, якого я бажаю кожному автору. І якщо мене не зупинити, то я ладна говорити про цю людину годинами, бо дуже сильно люблю її. Знайте, що цей фанфік також і її заслуга. Без неї нічого б не було.
Так ось, після тієї новини про Чагіса, мій настрій впав до нуля. Я не бачила більше сенсу в тому, щоб продовжувати писати, розчарувалася. Але мені перейшло. Я сама якось так захопилася своїм сюжетом, що дуже захотіла втілити всю задумку в реальність. Тому моя головна порада всім починаючим (і не тільки) авторам: пишіть не заради когось, а заради себе. Це банально просто, але водночас і геніально. Немає нічого поганого в здоровому егоїзмі. Відсутність фідбеку, то не біда. Гірше, коли ви просто змушуєте себе і пишете через силу, щоб не підвести читачів.
Це мій перший фанфік українською мовою по турецькому серіалу. Це не надто популярна фанхата, тому я була переконана в тому, що мене від сили читатимуть двоє-троє людей. Але мені було байдуже, бо я писала в першу чергу для себе, а вже потім для когось. Мені подобається власна історія і це найголовніше.
Чому ж вона «(Не)закінчена історія»? Як правило, мені важко даються назви до фанфіків. Легше написати кілька розділів, аніж вигадати якесь символічне, просте і водночас не банальне найменування. Але тут я навіть довго не думала. Бо історія ЗехСер, як і самого Сердара, залишилася незакінченою. Бо все просто обірвали без шансу на продовження. Фанати ЧагДен вже вкотре спіймали облизня. Тяжка в нас доля, друзі, але що поробиш? Я хотіла закінчити для себе «Розвідку», хотіла подарувати Зехрі та Сердару фінал, на який вони заслужили.
(Не)закінчена історія – це моя версія 3 сезону. Те, яким я хотіла його побачити. Я намагалася зобразити все максимально детально, прописала лінії, яких мені не вистачило та навіть додала детективну частину з розслідуванням. Я не хотіла перетворювати цей фанфік в просту любовну історію, де вся інтрига зводиться до того, коли головні герої будуть разом. І ви не подумайте, я не маю нічого проти таких робіт, я обожнюю читати таке і я сама часто писала по такому сценарію, але зараз мені захотілося чогось іншого… Чогось більшого. Я хотіла максимально відтворити атмосферу серіалу з його таємними завданнями, екшном, драмою та небезпекою. Тому й вигадала цю лінію з Павутиною. Власне, якби не ця лінія, то не було би й фанфіку. Бо вперше ідея написати щось по ЗехСер виникла у мене, коли я побачила надворі на дереві павутинку і вигадала собі сюжет, в якому була б організація, що скоювала б злочини, і кожен член якої мав би татуювання павука. З цього все і почалося.
Я довго думала над тим, яким буде мій антагоніст. Спершу хотіла ввести в сюжет якогось там родича серіальних злодіїв перших двох сезонів – Фаді, чи то Йилдирима. Але потім я подумала: а чому б не зробити жінку головним злодієм? А то постійно одні тільки чоловіки, ну хіба не набридло? Поступово в моїй голові почав вимальовуватися образ Лейли. Як і в будь-якому детективі я намагалася давати в тексті натяки на те, що саме вона керує Павутиною. Але я дуже боялася, щоб не зробити ті натяки надто зрозумілими. Хотілося, щоб вони були такими маленькими і майже непомітними. Але щоб я потім могла сказати читачам, що ось, подивіться, я вам на це натякала, а ви неуважно читали! Якщо зараз так коротко пройтися по тим коротким підказкам, то ось вони:
1. В 5 розділі, коли команда зловила Фатіха Деміркана, він сказав, що, на його думку, керувати Павутиною може тільки чоловік, бо це не жіноча справа. Цим я натякнула на те, що все буде з точністю навпаки.
2. Під час благодійного вечора в 7 розділі Сердар вперше побачив татуювання Лейли. «Latrodectus» – латинська назва роду чорних вдов. Достатньо було просто загуглити це слово, щоб дізнатися, що воно означає і зрозуміти, що мова йде про павуків.
3. В 9 розділі під час зустрічі з Фрідріхом Гутником той розповів розвідникам, що донька Вільдена пережила анафілактичний шок від укусу павука і що в неї була алергія не тільки на цих тварин, а й на цитрусові. В тому ж розділі Лейла розповіла Сердару, що в неї також алергія на цитрусові. А також науковець повідомив, що Вільден займався вивченням роду latrodeсtus, себто досліджував чорних вдов.
Я ще ніколи не прописувала злодіїв, тому не впевнена в тому, чи змогла правильно описати мотивацію персонажки. Але я старалася. Я додала трохи флешбеків з її минулого, щоб читачі краще змогли зрозуміти її історію та простежили оцей розвиток, чи точніше занепад, що підштовхнув її до тих поганих вчинків. Однак я хотіла також донести думку про те, що яка б там трагедія не сталася в житті вбивці, це не змінює того факту, що він вбивця.
В мене було багато різних ідей щодо кінця Лейли та її персонажа в загальному. В якийсь момент я навіть було подумала зробити її сестрою Зехри, але потім вирішила, що це буде якось занадто в дусі тур.дізі. І ще додам цікавий факт: спочатку я планувала зробити антагоністкою Фатму. Навіть придумала передісторію, начебто вона спеціально втерлася в довіру до Зехри, прикинулася її подругою, щоб стежити за нею і в потрібний момент викрасти Яґмур та шантажувати нею Балабан. Але після того, як я написала пару перших розділів, мені настільки сподобалася Фатма і я так її полюбила, що відмовилася від тієї затії. У Зехри йтак було достатньо драми в житті, якби я перетворила її найкращу подругу у ворога, то це було б дуже підло з мого боку. Хоча, зізнаюсь, що я досі іноді міркую, а як би все розвивалося в такому випадку. Але я тоді твердо вирішила, що краще подарую Зехрі вірну подругу, аніж влаштую їй ще одне випробування від долі. Після того, коли я передумала робити Фатму злодійкою, з’явилася Лейла.
Прописуючи ЗехСер я хотіла, щоб все було ідеально. Трохи драми, трохи романтики, трохи роботи, трохи щастя. Колись, дивлячись серіал, я часто проводила паралелі між ЗехСер та Белларком з Сотні. Кларк та Белламі називали головою та серцем, бо жінка думала розумом і приймала раціональні рішення, а чоловік керувався почуттями. У Розвідці серцем був Сердар, а Зехра – головою. Чоловік часто здійснював імпульсивні вчинки й нікого не слухався. Жінка ж, навпаки, дотримувалась правил і не дозволяла почуттям взяти над собою горою. Однак я вирішила, що після всіх тих подій, які сталися з нею, вона просто не могла не змінитися. Неможливо підірвати всіх своїх друзів та коханого і продовжувати бути роботом, який здатен лише виконувати накази керівництва. Тому я трохи пом’якшила Зехру і зробила її більш вразливою та і в цілому наділила розвідників здатністю помилятися, щоб вони не були такими ідеальними робітниками. В серіалі не сказали ні слова про передісторію Зехри, тому я додала короткий фрагмент з моїм баченням минулого розвідниці. Я розлучила її батьків, бо хотіла таким чином обґрунтувати оту замкненість жінки та її розлучення з Кемалем. Не маючи перед собою досвіду здорового шлюбу, Зехра не знала, як можна зберегти стосунки, тому й повторила долю своїх батьків. В якийсь момент я подумала ввести в сюжет батька Балабан і як вже вище говорила, навіть міркувала зробити ним Вільдена, щоб Лейла була її сестрою. Але згодом я передумала, бо хотіла, щоб все було реалістично. В житті люди часто розходяться і діти втрачають зв’язок з кимось із батьків. Зехра теж перестала спілкуватися зі своїм батьком, ось і все.
З Сердаром цікавіша ситуація, бо вся його лінія у фанфіку була зав’язана на тому, що батько врятував його. Я дуже хотіла розвинути їхні стосунки та на прикладі Рифата показати неідеального, але цілком хорошого та адекватного батька, який визнає свої помилки та вміє їх виправляти. Особливу насолоду я отримувала, прописуючи сцени з Зехрою та Рифатом.
Пара Узая та Фатми виникла в моїй голові спонтанно і я подумала, а чому б і не звести між собою дві цілковиті протилежності? Мені здалося це цікавим і я це зробила.
В кінці фанфіку я могла трохи перебільшити із флафом та приторно-солодкими сценами. І, можливо, варто було скоротити щось, але в мене не піднялася рука. Ми йтак вже не побачимо в серіалі весілля ЗехСер та їхнє спільне життя, то хіба я можу вирізати це з фанфіку? Ну це ж було б справжнісіньким злочином з мого боку. Не знаю, чи ви пам’ятаєте, але я нагадаю. У фінальній серії 2 сезону, на самому початку, Сердар каже Зехрі, що сумує за простими речима. Що він дуже хотів би сходити з нею в кінотеатр і що мріє про те, що буде приходити до її будинку та відкриватиме двері власними ключами, бо вони житимуть разом. І що він буде приносити їй йогурт та хліб. Все це я постаралася відтворити в самому кінці фінального розділу. Хоч десь мрії Киличаслана втілилися в реальність.
Я б могла закінчити все на солодкій хеппі ендній ноті, але це б виглядало фальшиво. ЗехСер на те і ЗехСер, що вони полюбляють екстремальні завдання і готові віддати своє життя за батьківщину. Людям такої закалки і такої професії навіть після багатьох років буде важко повністю відлучитися від справ і просто байдикувати. В душі завжди буде оця крихітна жага до пригод. І саме це я хотіла показати. А також провести паралель між першим розділом, коли Халіт прийшов і сказав Зехрі, що Сердар живий.
Ну що ж, мої хаотичні роздуми трохи затягнулися і я знову накатала вам купу тексту. Ну така вже я, пробачте. Не вмію вчасно зупинитися. Скажу ще пару слів і тікаю.
Хочу подякувати всім, хто читав, хто підтримував мене, писав коментарі та очікував нові розділи. Дякую. За всі приємні слова, за похвалу, за довіру. Ви неймовірні! Люблю вас! Найкращий фандом у світі!
До нових зустрічей!
Па-па.