– Зателефонуй мені, як тільки приземлишся, добре? – прощаючись, Зехра не забувала давати чоловіку настанови.
– Обов’язково, – ствердно кивнув у відповідь Сердар, підставляючи щоку для поцілунку.
Атмосфера прощання гнітила обох, кожен всередині мав погане передчуття, про яке не хотів говорити другій половинці. Вони посміхалися, цілувалися на останок та обговорювали, що будуть робити на самоті. Оминаючи небезпечні теми для розмови, створювали ілюзію безхмарного та щасливого життя. А небо в той день і справді було безхмарним. Палюче сонце осявало землю, літо потихеньку набирало силу. Але, незважаючи на високу температуру, Зехру всередині сковував холод. З кожним кроком, який віддаляв від неї Сердара, серце жінки вкривалося все новим шаром льоду. Вона усвідомлювала, що цей знак не віщує нічого хорошого, тому до останнього гріла свої руки об тепло його тіла.
– Зехра, мені вже треба йти, – сумний шепіт пронизав тишу.
– Будь обережним, добре? – вона не відводила погляду від його лиця. Рік тому Балабан годинами могла сидіти і дивитися на фото Сердара, бо боялася, що забуде, як достеменно виглядало його обличчя. Боялася, що вже не згадає, які саме відтінки зеленого та голубого переважали в райдужці його очей.
– Ти теж будь обережною, добре? – в Киличаслана клекотіло нутро, підсвідомість кричала не залишати жінку на самоті. Але егоїзм – одна з рис, абсолютно нехарактерних для розвідників. Замість того, щоб дослухатися до власної підсвідомості, він прошепотів їй на вухо зізнання в коханні, залишив на губах прощальний поцілунок і пішов до машини, тягнуючи за собою маленьку валізу. Кожного разу, коли колеса валізи торохкотіли по асфальту, в шкіру Зехри в’їдалося сотні невидимих, пекучих голок розлуки.
Вона дозволила собі розплакатися лише на хвилину, коли махала рукою услід від’їжджаючій машині, що поволі зникала з поля зору. Цей маленький момент слабкості допоміг Балабан зняти емоційну напругу та взяти себе в руки. Налаштована на плідну роботу вона повернулася до будинку. Відлік в думках жінки відраховував час до краху Павутини, до кінця залишалося зовсім трохи.
– Як ви вважаєте, Аляра може бути живою? – Сердар передбачив, що в перші дні після його від’їзду Зехрі може бути самотньо, тому він попросив батька взяти майбутню невістку під свою опіку. Рифат довго не забарився і в перший же вечір забрав жінку до себе на ночівлю. Хороша компанія ще нікому не завадила.
– Не знаю, Зехра, – Рифат втомлено потирав повіки. Замість того, щоб відпочивати, вони з Балабан переглядали всі документи, які після себе залишив Фелікс, в тому числі і свідоцтво про його смерть та справу про пожежу, яку Ґюрджану вдалося витягти з архівів, зламавши доволі простенький захист німецької поліції. – Звучить доволі фантастично, але, зважаючи на те, що я сам є прикладом живого мерця, зовсім не здивуюся такому розвитку подій.
– Якою вона взагалі була? – Зехра підперла підборіддя кулаком, перед собою жінка тримала фото нещасного німця, що став жертвою кохання. – Ви з нею хоч трохи спілкувалися?
– Спілкувався, але дуже мало. Ми залишалися наодинці тільки, коли Фелікс просив відвезти дівчину додому, або забрати її звідкись і привезти до нього. По дорозі ми перекидалися з нею кількома фразами, але це завжди були якісь банальні речі, як: погода, обговорення цін та буденних ситуацій. Аляра, як мені здалося, була хорошою дівчиною, але трохи відлюдькуватою та недолюбленою.
– Тобто ви кажете, що вона не здатна була б очолити батькову організацію?
– Ні, цього я не кажу, – Рифат заперечливо похитав головою. – Я мав на увазі, що у 20-ти річному віці вона була звичайною нереалізованою дівчинкою, яку кохання поглинуло з головою. Проблеми в сім’ї, відсутність батькової уваги – все це вилилося в те, що вона почала шукати турботи у Фелікса.
– Фелікс дав їй все, чого вона прагнула, – розміркувала вголос Зехра. – Тому його втрата, та ще й у такий спосіб, могла стати тригером та розбудити ненависть до батька, яку всі ці роки вдавалося притупляти.
– Коли у людини забирають те, завдяки чому вона тримається в житті, моральні орієнтири втрачаються. Назавжди. Тому цілком можливо, що Аляра могла наважитися на помсту.
– Чому Вільден був проти цих стосунків? – Балабан намагалася скласти в голові характеристику на кожного учасника цієї заплутаної історії.
– Думаю, велику роль тут відіграла особистість Фелікса, – припустив Рифат. – Зрілий, перспективний чоловік, старший за доньку Вольфа на 10 років – він мав усі шанси здобути великих успіхів в організації та, за бажання, стати її новим керівником.
– Вольф боявся конкуренції? Але ж Сердар казав, що ви припускали, начебто, Фелікс зацікавився організацією саме через Аляру.
– Так і було, – підтвердив старий. – Фелікса мало цікавило захоплення світу і я кілька разів ставав свідком його нервових зривів після чергового завдання. Звісно це не виправдовує того, що він доклав руку до багатьох трагедій і позбавив життя не одну людину. Фелікс постійно балансував між хорошим та поганим, членство в Павутині не приносило насолоди і він знаходився там тільки заради Аляри, сподіваючись заробити собі додаткові бали та здобути прихильність її батька.
– Але цього не сталося і тому він обрав два шляхи виходу з цієї ситуації: знищення організації та втечу з донькою Вільдена, – здається, Зехра почала все розуміти.
– Так. Він знайшов багато цікавої інформації, жаль, що зараз вона вже зовсім не актуальна.
– Можливо, вона нам ще допоможе, – припустила розвідниця, підсунувши до себе новий файл з документами.
– А я думаю, що на сьогодні вже досить, – Рифат забрав з рук жінки папери, склав все у папку і заховав її в шухляду. – Ти втомилася, відпочинь трохи. Я сам все потім перегляну, до того ж, я вже й так вивчав ці папери близько ста разів.
– Ви теж виглядаєте втомленим, – дорікнула жінка. – Давайте я зроблю нам чаю і ми ще трохи потеревенимо з вами, якщо ви не проти. Щось не хочеться спати.
– Звісно. Було б чудово, – Рифат зняв з носа окуляри та перемістився на крісло біля каміна.
– Ось, тримайте, – Балабан простягнула тестю горнятко з паруючим трав’яним чаєм.
– Дякую.
Жінка всілася поряд і заклала ногу за ногу, не випускаючи з рук заспокійливого напою. В якусь мить вона усвідомила, що сидить зараз на тому ж самому місці, де і Сердар, коли його сфотографував працівник розвідки, що стежив за будинком. У відповідь на насмішку долі, розвідниця тільки усміхнулася і обхопила обома руками чашку, в надії зігріти холодні пальці.
– Сердар телефонував тобі?
– Так, – Зехра перевела погляд з чоріючої пустки незапаленого каміна на Рифата, – як тільки приземлився. Але ми довго не розмовляли, він має ще заселитися в готель і вирішити деякі справи.
– Сумуєш за ним? – старий доброзичливо підморгнув майбутній невістці.
– Якщо дам ствердну відповідь – це буде дуже дивно? – чоловік засміявся і в знак заперечення похитав головою. – Ми з ним не бачилися цілий рік і я думала, що це кінець. Та туга з’їдала мене зсередини, іноді здавалося, що я божеволію, – поринати в спогади було навдивовижу просто і легко, Зехра давно відпустила той біль і він перестав її турбувати. – Він з’являвся мені у снах, але це були самі кошмари. Я бачила його у себе вдома, коли залишалася на самоті. Впізнавала його серед перехожих, коли йшла в магазин чи на роботу. Це був жахливий період. Зараз все зовсім по-іншому. Тепер я знаю, що він живий і щоб почути його голос достатньо просто зателефонувати. Сум розлуки не гнітить так сильно, коли знаєш, що та людина повернеться до тебе.
– Мені дуже прикро через те, що я доклав руку до цих страждань, – через зізнання жінки, чоловік відчув сильний укол совісті. – Якби я дозволив йому дати звістку про себе, ти б не пройшла через це все. Я сильно завинив перед вами обома.
– Це вже в минулому, – запевнила розвідниця. – Ви чинили так, як вважали за потрібне. Я б могла злитися, могла ніколи не пробачити вам за це, але який в цьому сенс? Ви непогана людина і я це знаю, бачу це на власні очі. Всі ми хоча б раз в житті несвідомо завдавали болю своїм близьким. Але хіба від цього переставали любити один одного? Та ні. Бути однією сім’єю означає вміти пробачати та вчитися розуміти. Я поки тільки вступила на цей шлях, але, думаю, що це вже непоганий початок, чи не так?
Поділившись своїм маленьким одкровенням, Зехра повернула голову до чоловіка і побачила, що той не зводить з неї погляду, а по його щоках течуть сльози полегшення та прощення. Балабан простягнула свою руку і накрила нею долоню Рифата, яка лежала на підлокітнику. В ту мить, дивлячись у кавові очі обраниці сина, Киличаслан зрозумів, що відтепер він знову щасливий батько двох дітей.
– Як ви познайомилися з Сердаром? – запитання прозвучало після того, як висохли всі сльози, а чашки опустіли.
– Він вам не розповідав? – Зехра здивувалася, адже Сердар любив при нагоді і без згадувати, як жінка не довіряла йому і дивилася вовком, коли вони опинялися пліч-о-пліч на завданнях.
– Ні, якось не було можливості, – з сумом промовив старий. – Перший час, коли він оклигав після коми, ми мало спілкувалися. Він злився на мене, а я не хотів напосідати. А потім… потім ми обговорювали в основному тільки Павутину та справи. Про особисте мова не заходила…
– Нас познайомив начальник Мете. Він якраз тоді створив команду з 6 людей, інсценізувавши нашу смерть для громадськості. Нашим головним завданням була ліквідація Фірми. Під час першої спільної справи ми пробралися в будинок Джерен і там я побачила її фото з Сердаром. А потім, після повернення до штабу, начальник Мете представив нам нового члена команди. Коли я побачила те саме обличчя, що і на фото, то так розізлилася. Я вважала, що Сердар співпрацює з Джерен, тому і не довіряла йому. А він сам не дуже старався завоювати мою прихильність, постійно виводив на емоції та сперечався зі мною з будь-якого приводу. Тільки з часом я зрозуміла, що не відчуваю дискомфорту, а навпаки, мені все подобається. Після розлучення в мене більше не було стосунків, я з головою поринула у роботу і замкнулася для решти світу. Сердар якимось чином зумів завоювати моє серце. Я довго опиралася, намагалася вдавати, що нічого не відчуваю, але він все знав. Ваш син неймовірно проникливий.
– А також ще й дуже впертий. Якщо захоче чогось, то неодмінно доб’ється.
– Він був таким і в дитинстві? – Зехра виявила інтерес до минулого Сердара, тому Рифат залюбки поринув у спогади.
– Ще б пак! Пригадую, коли Сердару виповнилося 6 років, ми влаштували йому невеличке свято і запросили сусідських дітей. Там він примудрився закохатися в одну дівчинку – Софі. Вона була на 2 роки старшою і мій син її взагалі не цікавив. Що він тільки не робив, щоб привернути її увагу. Малював романтичні послання, залишав біля дверей будинку квіти, вкрадені з материної клумби, дарував всілякі листівки і загалом доволі довго провозився, щоб привернути увагу дівчини до себе. В кінці-кінців йому таки вдалося завоювати її прихильність.
– І чим закінчилися ці стосунки? – Зехра ледь тамувала сміх, який ось-ось і вирвався б із горлянки.
– Розставанням звісно ж, – Рифат першим не втримався і засміявся вголос, Зехра і собі приєдналася до чоловіка. – Софі подекуди навідувалася до нашого будинку і от одного разу, чи то випадково, чи то навмисне, зламала улюблену ляльку Севіль. Мала розплакалася і Сердар, як люблячий брат, попросив вибачитися за такий вчинок. Дівчинка відмовилася і син зрозумів, що ніхто не вартий сліз його сестри. Після цього в нашому домі більше ніхто не згадував імені Софі.
– Огоо, – історія, що мала такий веселий початок, закінчилася з гірким присмаком. Любов Сердара до сестри глибоко вразила та розчулила жінку, він ніколи не розповідав їй про неї і взагалі не зачіпав цієї теми. Як виявилося, вони ще багато чого не знають один про одного. – Ви змогли пробачити собі, що вижили після тієї пожежі?
Запитання Балабан застало Киличаслана зненацька, він не очікував такої прямолінійної відвертості. Запала мовчанка, що супроводжувалася цоканням годинника, який сповіщав присутніх про відлік до неминучого одкровення. Рифат стиснув пальцями носову перегородку і зажмурив очі, поринувши у спогади того самого дня. Голос в голові промовляв вустами Сердара: «Краще б у тій пожежі врятувалася мама, або сестра!»
– Не думаю, що коли-небудь мені це взагалі вдастся, – з прикрістю зізнався чоловік. – Так само, як ти бачила Сердара, я бачу їх. Зараз вже рідше, але раніше вони постійно з’являлися в моїх снах, соромлячи мене за те, ким я став і на що пішов заради того, щоб вижити. Часто думаю про те, що б сталося, якби я мав сміливість піти услід за ними…
– Ми б тоді з вами тут не сиділи. Сердар не був би живий. А я… а я жила би довіку нещасною з тавром вбивці на грудях. Вам подарували другий шанс не просто так. На цьому світі є ще багато речей, які ви маєте виправити і події, яким судилося зарадити саме вам.
– Дякую тобі, – коли Рифат звернувся до Зехри, в його очах заблистіли сльозинки. – Я не сумнівався, що мій син зробить найкращий вибір. Але я не міг припустити, що замість невістки отримаю ще одну доньку. На добраніч, Зехра. Я вже втомився, тому піду відпочину.
Він піднявся зі свого місця, погладив жінку по плечі та пошкандибав до спальні. Перш ніж наслідувати чоловіка і покинути вітальню, Балабан ще деякий час сиділа, відсутнім поглядом дивлячись в одну точку. Їй був потрібен час, щоб переварити те, що тільки-но сталося. До своєї кімнати жінка повернулася в піднесеному настрої з чітким розумінням того, що після стількох страждань життя нарешті почало налагоджуватись.
***
Сердар прокинувся в готельному номері з першими сонячними промінчиками. Розвідник забув зашторити на ніч вікно, тому з самого ранку відчув усі недоліки проживання на східному боці. Вилежуватися наодинці не було ніякого бажання, тому він за короткий час привів себе в порядок та поснідав смачними панкейками. Попереду на Киличаслана чекав насичений день, сповнений довгоочікуваних зустрічей та важливих завдань. Перший потік ностальгії відбувся одразу після сніданку, коли чоловік зайшов у ліфт і в останні секунди хтось крикнув з коридору, попросивши зачекати на нього. Сердар притримав двері для незнайомця в спортивному одязі з капюшоном, натягнутим аж до самих очей. Той навіть не глянув на нього, зайшов боком, опустивши голову донизу.
– Вам на який поверх? – люб’язно поцікавився розвідник перш ніж натиснути на кнопку.
– Куди ви, туди і я, – голос, що промовив це, видався Киличаслану дуже знайомим, але його власник начебто навмисне старався надати своєму тембру хрипоти.
– Ґюрджан? – щоб здогадатися про те, хто стоїть перед ним, знадобилося всього кілька секунд.
– А ти швидко второпав, – хакер скинув своє прикриття і розвернувся до колеги, розпростерши руки в сторони. – Давно не бачилися, братику!
Чоловіки обмінялися міцними обіймами, поплескавши один одного по спині. Ліфт запищав, сповіщаючи про прибуття на потрібний поверх, і вони миттю відскочили один від одного, накинувши на обличчя невимушені гримаси. Сердар вийшов першим та одразу направився до свого номера, оминувши при цьому пару похилого віку, яка йшла по коридорі в бік ліфта. Ґюрджан йшов повільніше, посередині коридору чоловік почав порпатися в кишенях, шукаючи там щось. Дочекавшись того моменту, коли в коридорі стало пусто, хакер ледь чутно постукав у двері і Киличаслан швиденько запустив його всередину, озирнувшись, чи нікого немає поблизу.
– Що ти тут робиш? – Сердар махнув рукою вбік стола, запрошуючи Ґюрджана присісти.
– Мене прислав начальник Халіт. Він хотів сам прийти, але в нього виникли невідкладні справи, тому попросив мене передати тобі це, – Ґюрджан витягнув з кишені маленький навушник та простягнув його Киличаслану. – Це щоб ти був постійно з нами на зв’язку, бо телефони не надто надійні, сам розумієш.
– Дякую, – розвідник покрутив девайс у руці, а потім сховав його.
– Є якісь новини від Павутини?
– Поки ні. Написали тільки, що завтра розпочнеться велика місія і щоб я був готовий, – при згадці про завдання чоловік скривився, його вже нудило від цієї фальші, хотілося пошвидше з усім розправитися та назавжди забути про співпрацю з терористами.
– Зате в мене є дещо цікаве, – губи хакера розпливлися в загадковій посмішці.
– Тобі вдалося зламати їх сайт? – Киличаслан одразу оживився та нашорошив вуха.
– Ага, – Ґюрджан самодовольно посміхнувся, не приховуючи гордості за власний здобуток.
– І як це тобі вдалося?
– Розповісти коротко, чи в деталях? – розвідник обрав перший варіант, вислуховувати нюанси хакерської роботи не було часу. – Завдяки тому, що ти дав мені свій логін та пароль, я зайшов на сайт, здійснив деякі махінації та зламав аккаунт одного з користувачів.
– Але навіщо? Ти ж мав доступ до мого профілю.
– Все просто: щоб ніхто не запідозрив тебе, коли я би почав ламати їх сайт. Щоб здолати великого боса довелося добряче потрудитися, захист в них ще той. Але я заручився допомогою кількох своїх знайомих і разом ми поклали цю фортецю. Якщо тобі цікаво, що я дізнався і що нам це дало, поспішу тебе обрадувати: коли Павутина надішле своїм членам зміст їхніх завдань, ми також про все дізнаємося.
– Тобто ми будемо в курсі їх планів?
– О так! Рибка потрапила на гачок.
– А вони нічого не запідозрять? – Киличаслан хотів пересвідчитися, що все дійсно складається якнайкращим чином.
– Ні, я над цим попрацював, – запевнив Ґюрджан. – Не знаю, чи вони повідомлять тобі про всі деталі сьогодні ввечері, чи вже завтра. Але як би там не було, ми будемо готові до всього. Коли знаєш хоча би, що треба шукати і чому саме треба перешкодити, значно легше працювати.
– Ґюрджан, ти молодець! – щиро вигукнув розвідник, гордий за те, що він є членом команди справжніх професіоналів.
– А в тебе як тут справи? – поцікавився хакер і вперше з моменту, коли зайшов у номер, зацікавився інтер’єром кімнати, оглянувся по сторонах. – Якщо не помиляюсь, у тебе сьогодні вільний день, які плани?
– Хочу навідати Яґмур, начальник Халіт дозволив. А також виділив мені супровід, якщо раптом за мною будуть стежити люди з Павутини, мені допоможуть заплутати їх та збити зі сліду.
– Вай бе, зовсім скоро ви з Зехрою станете однією сім’єю. Сподіваюсь, запросите на весілля, – він дружньо всміхнувся.
– Звісно, ти ж мій брат, – Сердар приязно поплескав Ґюрджана по плечу. Можливо, кров, що текла в їхніх жилах, не мала спорідненості, але вони таки були братами. І справа не тільки в спільному батьку та вихованні Мете, їх поєднував ще й духовний зв’язок. – А як у тебе справи? Чи ти зміг оговтатися… після всього, що сталося?
Сердар навмисне не вимовив ім’я Пинар, щоб не заподіяти Ґюрджану болю. Розвідник знав про теплі почуття, які хакер мав до дівчини. Та ніч зруйнувала щастя не однієї пари. Тільки одна змогла возродитися з попелу, а інша перетворилася на згарище.
– Все непогано, – чоловік зам’явся, роздумуючи, як пояснити Киличаслану, що він давно оговтався від трагедії. – Мені дуже допомогла робота, вона буквально стала моїм спасінням. Переїзд з командою у Стамбул також забрав багато сил, тому часу, щоб сумувати, практично не було. Зі мною все добре, правда. Узай поряд і не дає розкисати, а я тримаю його в тонусі. Якось та й справляємося.
– Я так сумую за колишніми часами, коли всі були живі-здорові. Дядя Хакки, Хулькі, Пинар… Ми всі були не просто командою, ви стали для мене найріднішими в світі людьми, – Сердар змахнув пальцем непрошену вологу, яка могла зруйнувати образ сильного та непохитного розвідника.
– Ми всі сумуємо за тими часами, але минуле не повернеш. Принаймі, хоча б ти з нами. Ти не уявляєш, як всі зраділи, коли дістали доказ того, що ти живий. Навіть начальник Халіт плакав від щастя, а Узай в пориві радості перекинув все приладдя на столі, уявляєш собі? – що могло краще підняти настрій, як не історія про перфекціонізм Узая і те, що він пожертвував порядком на столі заради друга.
– Невже ви думали, що так швидко мене позбудетеся? Не дочекаєтеся!
Перед тим, як попрощатися, чоловіки міцно обійнялися і домовилися між собою, що коли все закінчиться, вони прихоплять із собою Узая, підуть кудись в бар, чи то боулінг і від душі нап’ються. Вони ще не здогадувалися, що одиничний випадок перетвориться на закономірність і раз у місяць, в такому ж складі, ця трійця зганятиме разом стрес. Не обов’язково з алкоголем і не завжди в одних і тих самих місцях, але всі найважливіші періоди свого життя вони зустрічатимуть разом.
В піднесеному настрої Сердар вирушив до торгового центру, щоб купити там подарунок для Яґмур. Він погано розбирався в дитячих вподобаннях, тому, довго не думаючи, звернувся за допомогою залу. Тобто зателефонував Зехрі.
– Кохана, я не знаю, що купити Яґмур, тут стільки всього, що очі розбігаються, – Сердар метався між стелажами, кидаючись то до м’яких іграшок, то до інтерактивних ігор та ляльок. – Що вона любить?
– Що б ти їй не купив, я певна, що їй обов’язково сподобається. Сердар, вона чекає не подарунок, а тебе.
– Я все одно не можу прийти з пустими руками. Просто дай відповідь на запитання і допоможи мені щось обрати.
– Добре, добре, – Зехра вперше почула в голосі Сердара таке хвилювання. Складалося враження, ніби він йде просити її руки, а не зустрічатися з донькою. – Яґмур любить читати, тому книжка завжди буде доцільним подарунком. Обери щось на свій смак. А ще вона любить барбі, якщо купиш їй ляльковий будинок, про який вона мені вже всі вуха прогуділа, зможеш набрати собі кілька додаткових балів до карми.
– Дякую, люблю тебе!
Киличаслан доїхав до місця зустрічі аж після обіду. На пів дорозі до котеджу, який виділили для Яґмур з Фатмою, чоловік побачив, що за ним стежать. Він одразу подав сигнал людям, яких до нього приставив Халіт і ті постаралися збити Павутину зі сліду, влаштувавши невеличку аварію. Посеред тієї метушні чоловік швиденько змився, але був вимушений обрати довший шлях, щоб переконатися, чи все дійсно чисто. Дорога була пустою, причин для хвилювання не залишилося. Киличаслан пройшов повз охорону будинку, привітався з кількома працівниками, яких знав по службі і натиснув на дверний дзвінок, очікуючи, коли його впустять всередину.
– Добрий день! – на порозі з’явилися рудоволоса жінка, одягнена в блакитний літній сарафан на широких бретелях. Сердар привітався і якомога приязніше всміхнувся, затиснувши в руках подарунки, які ледь не вивалювалися з пакетів.
– Вітаю! Чим можу допомогти?
– Я прийшов до Яґмур, – пояснив чоловік спантеличеній Фатмі, яка не могла зрозуміти, хто це такий топчеться на порозі. – Я Сердар.
– Приємно познайомитися, Сердар. Мене звуть Фатма, – ім’я чоловіка не покращило ситуації, жінка все ще не хотіла впускати незнайомця всередину.
– Хіба Зехра тобі не телефонувала?
– Ну так, казала щось, начебто її наречений приїде по справах у Стамбул і навідає Яґмур, – невимушено проторохкотіла вона, як раптом її осяяло. – Аааа, так це ви той самий загадковий наречений Зехри. От я дурепа! Проходьте!
– Дякую.
– Ви сам? – перед тим, як закрити двері, жінка озирнулася по сторонах, виглядаючи когось, але окрім охорони біля воріт нікого з людей більше не було на території будинку.
– Так. А ви когось чекали? – Сердар прищурився в очікуванні відповіді.
– Та ні, боялася, що знову прийде той зануда! – Фатма грайливо змахнула волоссям, губи, намальовані рожевою помадою, розпливлися в легкій посмішці.
– Який зануда? – розвідник не втропав з першого разу, кого має на увазі подруга Зехри.
– Та аналітик цей ваш! Узай! Він обіцяв Яґмур, що навідає її, вона вже який день чекає, а він все не приходить. Чоловіки, – Фатма розвела руки в сторони, – завжди обіцяють, а потім кидають тебе саму на пів дорозі.
– У нього зараз багато роботи накопичилося, – Киличаслан постарався відновити авторитет друга в очах рудоволосої. – Коли звільниться, то обов’язково прийде, він не з тих, хто кидає слова на вітер.
– Ну так, ви ж люди зайняті. Таємні завдання, рятування світу і все таке, – вона по-змовницьки нахилилася до Сердара і перейшла на шепіт. – Від кого тепер рятуєте простих смертних?
– Ееее… – коли Зехра розповідала про безпосередність Фатми та її цікавість до всього, що відбувається навколо неї, Сердар не думав, що все настільки серйозно.
– Тітонько Фатмо, хто там прийшов? – голос, що прозвучав з глибин будинку, врятував Киличаслана від відповіді.
– Зехра просила не розповідати Яґмур про те, що ви прийдете. Сказала, хай буде сюрприз, – Сердар вдячно кивнув за попередження.
Почувся тупіт дитячих ніг, Яґмур вибігла в коридор та одразу застигла від несподіванки, побачивши Сердара.
– Дивись, хто до тебе завітав, – Фатма оголила зуби та розпливлася в широкій посмішці.
– Сюрприиииз! – Сердар незграбно розвів руками в сторони, ледь не зачепивши рудоволосу одним із пакетів. Жінка забрала ношу в свої руки, щоб вона нікому не заважала.
– Дядьку Сердар?! – із запізненням Яґмур нарешті усвідомила важливість події і вже не гаючи часу побігла вперед, з розгону влітаючи в обійми чоловіка, який підняв її над землею і закрутив довкола осі.
– Вам чай, чи каву? – прокричала Фатма з кухні, звертаючись до гостя, який грався з дівчинкою у вітальні.
– Просту каву, будь ласка, – пролунала така ж гучна відповідь.
Картина, що відкрилася перед жінкою, коли вона зайшла до вітальні, могла розтопити серце найбільш черствих у світі сухарів. Сердар допомагав Яґмур скласти ляльковий будиночок, вони радилися, куди поставити ті, чи інші меблі та разом впорядковували інтер’єр пентхаусу. Окрім лялькового приладдя довкола валялися ще купу книжок та всіляких головоломок, яких дівчинці би вистачило на місяць часу. Яґмур постійно трималася біля Сердара, стараючись не відходити від нього далі, ніж на 10 сантиметрів. Дівчинка не зводила погляду зі свого героя і постійно тулилася до чоловіка, дякуючи йому за подарунки.
Фатма не наважилася порушити цю ідилію, її присутності ніхто не помітив, оскільки жінка стояла за їх спинами. Вона притулилася плечем до дверного отвору і застигла з підносом в руках, мрійливо спостерігаючи за найкращим фільмом, який їй доводилося бачити – стосунками майбутніх батька та доньки. Поспостерігавши деякий час за милим видовищем, жінка навшпиньки підійшла до столика позаду дивану та поклала туди чашки з паруючою рідиною та тарілку з печивом. Коли Фатма вдруге повернулася з кухні, у неї в руках був телефон. Вона ввімкнула камеру, вимкнула звук затвору, щоб ніхто не дізнався про її вторгнення в особистий простір та швиденько зробила кілька знімків Яґмур, яка облаштовувала з Сердаром лялькову спальню.
«Дівчинко, тобі надзвичайно пощастило» – з таким текстом жінка відправила повідомлення подрузі, прикріпивши туди таємно зроблені фото.
«Він таки купив їй ляльковий будиночок?»
«І не тільки. Ще десь десяток книг, назви яких я побачила вперше в житті. Він по вуха в тебе закоханий, Зехра.»
«Я знаю, Фатмо. Я теж його дуже сильно люблю.»
«Поділишся секретом, як мені знайти таке ж кохання?»
«Роздавати поради в коханні може тільки дурень. Адже воно не піддається жодній логіці та поясненням, все стається випадково само собою. Можливо, твоє кохання ходить десь поряд і ти просто не хочеш його помічати?»
«Щоб я та й не помітила свою долю? Хах! Я ж не сліпа!»
«Ну то ще раз подивись навколо, а що як доля влаштувала тобі зустріч ще кілька днів тому? Приберись на робочому столі ноутбука і може пригадаєш:)»
«Та ну тебе! Я думала ти щось серйозне скажеш, а ти далі намагаєшся прилаштувати до мене того грубіяна Узая. Забудь, цього не станеться! Я краще помру старою дівою, ніж буду терпіти його витребеньки. Ти краще скажи, що мені робити? Зруйнувати цю ідилію і повідомити їм про те, що напої подано, чи краще залишити все, як є?»
«Хай граються, каву потім зробиш нову, або вип’є холодну, він не примхливий.»
«Слухаюсь, капітан.»
Фатма не підвела подругу, виконала її настанову та залишила солодку парочку наодинці. Смак холодної кави був не з приємних, але Киличаслан випив все залпом та заїв смачним вівсяним печивом із шоколадом. Яґмур не захотіла відволікатися від ігр, залишилася розглядати решту подарунків, поки Сердар із Фатмою сиділи за столом та пліткували, як двоє старих знайомих. Балабан не збрехала, коли казала, що з Фатмою дуже легко потоваришувати. Сердар незчувся, як вони оминули формальності та почали сміятися з факапів жінки на роботі і обговорювати Зехру.
– А як ви взагалі познайомилися? – Фатма підперла кулаком підборіддя, очікуючи на захопливу історію.
– Зехра тобі не розповідала?
– Ні, – розчаровано видихнула руда. – Вона взагалі брехала мені весь час, я навіть імені твого не знала. Їй пощастило, що я не з тих, хто ображається. Будь на моєму місці хтось інший, їй було би непереливки.
– Точно, я забув. Ти вже вибач їй, така наша робота. Постійно доводиться приховувати щось від близьких людей, аби не наразити їх на небезпеку. Вона дуже цінує твою допомогу і вашу дружбу, – Фатма самовдоволено всміхнулася і аж зашарілася від похвали, але Киличаслан на цьому не зупинився. – А я хочу подякувати тобі від себе за те, що ти була поряд із Зехрою за моєї відсутності. Я знаю, що їй було дуже важко і це справжнє щастя, що їй зустрілася така віддана та хороша подруга.
– Та це дрібниці, – Фатма відмахнулася, вдавши, ніби у її вчинку не було нічого такого героїчного. – Ти краще розкажи мені, чому тебе не було поряд з нею стільки часу? Це через чергову вашу розвідницьку місію?
– Можна і так сказати. Це довга історія.
– Ну будь ласка, вона мені нічого не розповідає, а я ж помру від цікавості! – Фатма округлила свої великі сіро-зелені очі і склала долоні у благальному жесті.
– Добре, добре, – під таким тиском у розвідника не було іншого виходу, окрім як погодитися.
– Тільки спершу розкажи про ваше знайомство, – жінка схопила з тарілки печиво і вгризлася в нього зубами. – Ти врятував її під час перестрілки? Чи може вона прикрила тебе?
– Ні, не було нічого такого. Ми познайомилися на роботі, це було звичайне знайомство двох колег. Зехра довгий час не довіряла мені з огляду на певні причини, – він не хотів розповідати про роль Джерен у цій історії, а то вони б тут точно просиділи цілий день за розмовою. – Але з часом вона здалася, хто ж може встояти перед таким красунчиком? – розвідник продемонстрував відсутність проблем із самооцінкою.
– Знаючи впертість Зехри, вона напевно до останнього протистояла своїм почуттям, – вставила рудоволоса.
– Так і було, – погодився чоловік. – Але я швидко її розкусив і зміг вивести на емоції. Однак, навіть після того, як ми відкрилися один перед одним, нам було заборонено зустрічатися.
– Що? Чому?
– Начальник був проти, наші почуття могли завадити роботі.
– Значить ви проживали таємне кохання, так? – вона багатозначно підморгнула. – Бо як же тоді ти б зробив їй пропозицію?
– Не зовсім так, – заперечив Киличаслан, обірвавши всі фантазії Фатми. – Ми дотримувалися наказу і довгий час обмежувалися діловим спілкуванням. І тільки коли наша місія, заради якої ми плідно працювали довгий час, підбігла до завершення, я наважився на пропозицію. Але після того сталася трагедія і… я помер, можна так сказати. Тобто всі вважали мене мертвим, а я тим часом лежав у комі, а потім все так закрутилося, що я не міг повідомити Зехрі про те, що живий. І лише зовсім нещодавно ми возз’єдналися. Отака наша історія.
– Ваау, – Фатма замріяно дивилася на чоловіка, на зводячи з нього погляду. – Оце так історія кохання. Як у фільмах. От би і мені і таку… Слухай, в тебе часом немає брата, а?
– Нііі, – протяжно відповів чоловік, похитавши головою. – Але в мене є один друг, з яким ви були б дуже чудовою парою. Ти з ним, до речі, знайома.
– І ти туди ж! – Фатма невдоволено прицмокнула язиком і Сердар розсміявся через її кислу міну.
– Дядьку Сердар, почитай мені, будь ласка, – Яґмур підбігла до дорослих з новою книжкою в руках, на обкладинці був намальований лис.
– Ти ж сама вмієш читати, – Фатма не сприйняла всерйоз прохання малої.
– Я хочу, щоб мені почитав дядько Сердар, – на дитячому лиці виникла благальна гримаса.
– Ходімо, – Сердара не довелося довго просити, встояти перед поглядом карих очей, що так нагадували Балабан, було неможливо.
Вони влаштувалися на дивані вітальні, Яґмур залізла на нього з ногами і підібгала їх під себе. Сердар відкинувся на спинку, взяв у руки книжку і почав читати. Меланхолійний голос чоловіка одразу переніс дівчинку у минуле і її закрутило у вихор віданної дружби між хлопчиком Пітером та лисом Паксом. Фатма старалася вдавати байдужість та зі всіх сил ігнорувала розповідь, намагаючись зосередитися на роботі. Але надовго жінки не вистачило, згодом і вона приєдналася до компанії, підсунула ближче до дивану м’який пуфик і з головою поринула у розповідь.
Після прочитання 6-ти розділів Киличаслан відчув хрипоту в горлі, всі одноголосно вирішили, що на цьому треба поставити крапку. Всю книжку за один раз не прочитаєш. Пасивний відпочинок змінився на активний і вже через якихось десять хвилин чоловік гасав з дівчинкою на коркошах. Вони грали надворі у м’яча під гучні крики Фатми, яка підтримувала обох гравців. Коли настала пора прощатися, дівчинка дуже засмутилася і вчепилася в розвідника, не бажаючи відпускати його від себе.
– Яґмур, люба, дядьку Сердару треба вже йти.
– Я хочу, щоб ти залишився, – мала пропустила крізь вуха прохання Фатми і ще міцніше обійняла Сердара.
Зехра ніби відчула складність ситуації і зателефонула чоловіку саме в цей момент. Він увімкнув камеру з гучномовцем і в кімнаті пролунав дзвінкий голос Балабан.
– Як ви там, мої хороші?
– У нас все добре, – Фатма помахала подрузі рукою. – Ми дуже весело провели час, Сердар якраз збирався йти, але маленька принцеса не хоче його пускати.
– Яґмур, доню, в дядька Сердара є свої справи, не будь вередулькою.
– Мамо, мені тут самій сумно. Ти казала, що покажеш мені Стамбул. Коли ти приїдеш?
– Сонечко, ти ж знаєш, що в мене важлива робота. Якщо все добре піде, ми зустрінемося вже на наступному тижні, – Зехра втомилася брехати малечі, але вона щиро вірила в те, що цього разу сказане здійсниться.
– Обіцяєш?
– Я тобі обіцяю, – Сердар відповів замість коханої. – Обіцяю, що зовсім незабаром ми будемо значно частіше бачитися втрьох.
– А щоб тобі не було сумно, завтра ми підемо в парк атракціонів, – Фатма теж не залишилася в стороні.
Спільними зусиллями дорослим вдалося переконати дівчинку. На останок Киличаслан міцно обійняв її і вона прошепотіла на вухо, що любить його. Востаннє таке піднесення розвідник відчував після зізнання Балабан. Сидячи в машині він всю дорогу згадував дотик теплих дитячих рук, що обіймали його за шию та щирий погляд, з яким вона проводжала його, махаючи рукою на прощання.
– Як ти там, кохана? Ми не встигли з тобою нормально поговорити, – розвідник перетелефонував Зехрі.
– Все добре, сиджу в домі твого батька і в сотий раз перебираю папери Фелікса.
– Ти сама?
– Так, Рифат поїхав у ресторан, щоб вирішити там якісь проблеми. А ти як? Яґмур не сильно затримала тебе?
– Та ні, вона чудо. Ми з нею за ці 3 години встигли облаштувати будиночок для ляльки, пограти в м’яча та навіть почитати «Пакса».
– Огооо, та ви в мене молодці. Слухай, Сердар, мені тут треба дещо перевірити. Зідзвонимося ввечері, добре?
– Добре. Будь обережною.
– Звісно, люблю тебе.
– І я тебе, – у слухавці прозвучали гудки ще до того, як Сердар вимовив зізнання. Киличаслан стенув плечима і помолився в думках, щоб Зехра не влипла без нього у неприємності.
В готель чоловік повернувся аж під вечір, зустріч з начальником Халітом забрала у чоловіка ще більше часу, ніж дурощі з Яґмур. Вони обговорили завтрашній день та домовилися про план дій на випадок форс-мажору. У ліфт чоловік зайшов не сам, разом з ним там опинилася старе подружжя, яке він бачив уранці на своєму поверсі. Сердар привітався з парою кивком голови і відвернувся, щоб натиснути на потрібний поверх. Як тільки-но розвідник забрав палець з кнопки, плече пронизав пекучий біль, по землі покотився пустий шприц. Перед очима все попливло і він провалився в чорну пітьму.
***
Ніч без Сердара пройшла неспокійно. Зехра довго крутилася на ліжку, не в змозі вхопити вхопити сон за руку. Заснула жінка під ранок і в результаті проспала до 11 години. Коли прокинулася, Рифата вже не було вдома, а на столі лежала записка, що він буде до вечора в ресторані і щоб вона розпоряджалася будинком, як захоче. А як потрібно буде десь піти, то хай залишить ключ під вазоном біля вхідних дверей.
Поснідавши, себто пообідавши, жінка знову засіла за папери, які вони вчора вивчали разом з батьком Сердара. Вона і сама не розуміла, який сенс в тому, щоб знову і знову переглядати їх, але інтуїція підказувала, що це має принести плоди. Внутрішнє чуття таки не підвело, Балабан зацікавив один будинок, який знаходився в розпорядженні Фелікса. Він був одним із десятка інших нерухомостей чоловіка, але вона чомусь звернула увагу тільки на нього. Рифат продав його одразу після загибелі нещасного. Недовго думаючи Зехра зателефонувала Ґюрджану і попросила про послугу, хакер мав рознюхати, кому саме було продано будинок і на чиє ім’я він зараз записаний.
Поки жінка чекала на відповідь, вирішила заодно подзвонити Сердару. Він був поряд з Яґмур у той момент, тому Балабан ще й побачила доньку. Серце краялося від того, що вона не може покинути все і поїхати до своєї малечі. Список обіцянок все накопичувався, а робота не закінчувалася. Залишалося з усіх сил сподіватися, що завтрашня велика місія Павутина стане її ж кінцем.
– Як ти там, кохана? Ми не встигли з тобою нормально поговорити, – Сердар подзвонив їй після того, як покинув пристанище Фатми та Яґмур.
– Все добре, сиджу в домі твого батька і в сотий раз перебираю документи Фелікса, – розвідниця навмисне зашелестіла паперами, щоб їх було чути в слухавці.
– Ти сама?
– Так, Рифат поїхав у ресторан, щоб вирішити там якісь проблеми. А ти як? Яґмур не сильно затримала тебе? – Зехра віддала б усе, щоб бути поряд з ними в той момент, щоб бачити їхню першу зустріч через стільки часу.
– Та ні, вона чудо. Ми з нею за ці 3 години встигли облаштувати будиночок для ляльки, пограти в м’яча та навіть почитати «Пакса».
– Огооо, та ви в мене молодці, – телефон сповістив про нове повідомлення від Ґюрджана, Зехра тільки прочитала початок, з якого зрозуміла, що хакер знайшов ім’я власника. – Слухай, Сердар, мені тут треба дещо перевірити. Зідзвонимося ввечері, добре?
– Добре, будь обережною.
– Звісно, люблю тебе, – вона вимкнула слухавку і швидко відкрила зміст нового повідомлення, пробігла по ньому очима і ахнула від здивування. – Та ну! Не може бути! Це не може бути співпадінням! Я знала, що щось не так, підозрювала!
Зехра виділила собі на збори менше 5 хвилин, прихопила тільки пістолет і кулею вилетіла з будинку. Вже по дорозі розвідниця задумалася над тим, чи доцільно вирушати самій бозна-куди, нікого не повідомивши. Але якби вона комусь сказала, її б одразу почали відмовляти, назвали параноїком і не повірили б. Потрібні були докази. І саме за ними Балабан і вирушила.
Щоб не привертати уваги жінка залишила машину за сотню метрів від місця призначення, далі пішла пішки. Перед тим, як перелізти через бетонний мур, вона поставила телефон на беззвучний режим, аби раптом не сталося ніякого конфузу. Територія довкола будинку ніким не охоронялася, повсюди було тихо і не відчувалося присутності жодної живої душі. Розвідниця, скрадаючись, підібралася до скляної тераси на задньому дворі. Двері, що вели у будинок були зачинені, але трюк зі шпилькою вдався на «ура».
Стискаючи пістолет обома руками перед собою, Зехра увійшла всередину. Жінка потрапила у невеличку вітальню: зліва розміщувався великий білий диван, справа стояв круглий скляний столик з вазою півоній. Навпроти жінки вздовж стіни простягнувся великий стелаж з книжками та всілякими дизайнерськими припамбасами для урізноманітнення інтер’єру. В одному відділенні стелажу стояло фото у рамці. Розвідниця оглянулася по сторонах і підійшла ближче, сховала пістолет в задню кишеню та взяла в руки фото. На знімку були зображені дві жінки, судячи з усього мати з донькою. Дівчинка п’яти років сиділа на колінах у матері та тримала в руках круглий льодяник на паличці. Однотонний фон позаду вказував на те, що фото зробили у студії. Але щось у цьому знімку було не так, начебто хтось загнув його з лівого боку.
Розвідниця ще раз озирнулася по сторонах, будинок пустував. Вона перевернула рамку і почала колупатися нігтем, щоб витягнути звідти фото. Через декілька хвилин Балабан тримала в руках повноцінний знімок. На неї дивилася сім’я Вільденів у повному складі: Вольф, одягнений у старомодний фрак, його дружина в довгому платті до колін та усміхнена донька, що поїдала смаколик. Напис на задній стороні говорив: «Стамбул. Я, Вольф та Лейла-Аляра.»
– Лейла… – прошепотіла жінка і провела рукою по зображенню дівчинки.
– Власною персоною, – почулося позаду.
Зехра миттю розвернулася і стикнулася лицем в лице з привидом, якого вже раз зустрічала на благодійному вечорі. Розвідниця потягнулася за пістолетом, але не встигла, Лейла всадила їй в шию шприц зі снодійним. Балабан заточилася, ноги перестали слухатися і вона повалилася на підлогу.
– Я знала, що одного дня ми з тобою зустрінемося, – Лейла нахилилася над притомною жертвою, яка з великими зусиллями тримала повіки розплющеними, – але не думала, що це відбудеться так швидко. Ти виявилася значно розумнішою за свого коханого. Хоча, тут немає чому дивуватися. Чоловіків дуже легко обдурити, використавши всього пару прийомів. А от жінки… вони завжди проникливіші. Ну що ж, завдяки тобі я, здається, прикінчу двох зайців одночасно.
Сили Зехри закінчилися, не маючи більше змоги опиратися лікам, вона заплющила очі. Жінка заплуталася в павутині без жодного шансу на спасіння.