Все в нашому житті циклічно. Деякі епізоди заново повторюються в нових інтерпретаціях, щоб вірогідність здійснення помилок сягнула нуля. Відчуття дежавю допомагає усвідомити ким ти є і з яких причин опинився в тій самій точці.
Приїзд в Німеччину для Зехри означав тільки одне – спокуту. Саме в цій країні був старт марафону, який затягнувся на 2 роки. Їх перше спільне завдання з командою розвідки пройшло в Німеччині. Тоді вони були один для одного чужими людьми, які просто намагалися виконувати поставлені завдання. У плани Балабан не входило зближуватися з колегами, вона завжди вміло розставляла кордони між роботою та особистим. Але цього разу старі установки тріснули по швах.
Історія важкого дитинства Сердара та його бажання знайти винуватців фатальної пожежі вразили жінку до глибини душі. Коли він розкрив перед ними всі свої рани і вона побачила його таким незахищеним, колишня недовіра почала потроху ламатися. Кожного разу, як тільки заходила розмова про сім’ю, їй хотілося міцно обійняти Сердара і заповнити всю ту пустоту, яка утворилася через перерване дитинство. Хто б міг подумати, що через пару років Балабан знову прилетить на німецькі землі для того, щоб познайомитися з батьком Сердара і привідкрити завісу потойбічного життя свого коханого чоловіка.
Перед відльотом команда в повному складі наполегливо розробляла план своїх дій. Першочергова ціль – Фатіх Деміркан, якого потрібно впіймати в день відкриття нічного бару до того, як він самоусунеться за допомогою отрути. За час перебування в штабі Зехра встигла познайомитися з новим членом команди – гарненькою Меріч. Вона була миловидною брюнеткою середнього зросту з дуже легкою вдачею. Шоколадні очі дівчини завжди горіли під час розв’язання головоломок, а азартна душа тільки і чекала моменту, коли дадуть наказ кинутися в бій. Жінки доволі швидко поладнали між собою і спільне проживання в одній кімнаті відіграло в цьому не останню роль. Однак, одного разу стався доволі прикрий епізод, за який Зехрі довгий час було ніяково. Вони тоді розглядали карту Берліна та планування нічного бару Деміркана. Зехра оглянулась в пошуках маркера, але його не знайшлося під руками. Побачивши червоний ковпачок в руках Меріч, розвідниця звернулася до колеги:
– Пинар, передай мені, будь ласка, маркер, – Балабан навіть не задумалась над тим, які слова вилітають з її рота. Усвідомлення прийшло тільки тоді, коли вона зловила на собі стурбований погляд Ґюрджана, Узая та самої Меріч. Ситуацію тоді вдалося зам’яти, але неприємний осад залишився.
В останнюю ніч перед вильотом Зехра лежала на ліжку і думала про друзів, які віддали своє життя заради безпеки всього турецького народу. Ім’я Сердара тепер було пов’язано з надією, в той час як імена Пинар та Хулькі свідчили про її викривлене поняття дружби. Адже справжні друзі захищають, а не вбивають один одного. Більшість думок Балабан завжди присвячувала Сердару через свої ніжні почуття до нього, але це аж ніяк не означало, що вона сумує за Пинар та Хулькі менше, ніж за ним. Згадувати останні миті їхнього життя було надто боляче, тому розвідниця відтворювала в думках епізоди з іншого життя, в якому вони були однією командою.
Якось, після успішного виконання завдання, Халіт дозволив підопічним трохи відпочити та розважитись. Після недовгих роздумів вибір зупинили на Монополії, адже активний відпочинок не дуже підходить для людей, життя яких проходить в постійній біганині та екшні. Запропонувала ідею Пинар, тому Ґюрджан одразу погодився на авантюру. Сердар теж довго не вагався, адже до цього в нього не випадало можливості весело провести час з компанією. Хулькі сказав, що краще приготує всім щось поїсти, а дядя Хакки відмовився та пішов відпочивати через погане самопочуття. Зехру та Узая довелося довго вмовляти, вони до останнього опиралися та називали це дитячою забавкою. І за іронією долі саме ці двоє грали довше всіх. Аналітичний розум Узая допомагав йому приймати вигідні рішення, а наполегливість та впертість Зехри не давали їй так легко здатись.
– Зехра, ти повинна показати йому, де раки зимують! – Пинар масажувала подрузі спину і одним оком спостерігала за ходом гри.
– Узай, давай, ти зможеш, я вірю в тебе! – Ґюрджан залишався вірним своєму другові.
– Ґюрджан, ти заважаєш мені думати. Я не можу сконцентруватися, коли ти кричиш над вухом!
– Добре, добре, я мовчу.
Тільки один Сердар хитро посміхався і відкрито нікого не підтримував. Хоча Пинар швидко розгадала, кому він все-таки віддавав свою перевагу. Адже не помітити ті погляди, сповнені гордості та любові, адресовані Зехрі, було неможливо.
Вже майже перевалило за північ, коли гравці закінчили боротьбу. Узай таки переміг і забрав собі всі гроші Зехри, тягатися з найкращим аналітиком країни було важко. Розвідники попрощалися один з одним, побажали спокійної ночі і розійшлися по кімнатах. Одна тільки Зехра залишилася сидіти на дивані з книжкою в руках. Незважаючи на пізній час, Балабан закортіло трохи почитати і насолодитися блаженною тишею. В якийсь момент повіки налилися свинцем і букви попливли по папері, Зехра схилила голову на бильце дивана і задрімала.
Крізь сон жінка відчула дотик гарячих рук до свого тіла. Опора під ногами зникла – її підняли в повітря і кудись понесли. Пролунав скрип дверей і опісля розвідницю опустили на м’яку поверхню. Не відриваючись від сну, Зехра повернулась на лівий бік і міцно обхопила руками подушку. Останнім, що вона відчула перед тим, як її свідомість повністю відключилась, був ніжний дотик холодних губ до щоки.
Інколи їй в голову стукала божевільна думка: а що, якщо цього не було і це все витвір її фантазії? Що, як вона сама зайшла в кімнату і вляглася на ліжко, просто забула про це? Однак підозрілі погляди Сердара і те, як наступного ранку він стежив за кожним її кроком, ніби чекав чогось, наводили на думку, що фантазія була досить реальною. Самі такі моменти, вихоплені в долі під час важких завдань та постійних заборон на роботі, не дозволяли їй впасти духом. Коли є за що триматися, то значно легше випливти з безодні.
Підготовка до завдання та відпочинок після перельоту забрали весь вільний час. І хоч Зехра розуміла, що так швидко навідувати Рифата не раціонально, крихітна ділянка її мозку кричала про те, що варто пробратися вночі до нього в будинок і викрасти звідти Сердара. Ідея була більше схожа на сюжет якогось діснеєвського мультфільму, ніж на виважене рішення працівника розвідки. Але Зехра нічого не могла вдіяти зі своїми почуттями, вони бігли попереду неї і наздогнати їх було дуже важко.
Відкриття нічного клубу Фатіха Деміркана мало стати знаковою подією з кількох причин. По-перше: Зехра знову вирушала на секретне завдання через рік перерви. По-друге: команда, хоч і не в повному колишньому складі, працювала разом. По-третє: після виконання цього завдання, черга мала дійти до Сердара та його батечка. Тому Зехра мала достатньо стимулів для того, щоб налаштуватися на успіх.
Для такої оказії Балабан обрала відповідне святкове вбрання: плаття міні без рукавів, на одне плече. Меріч наполягала на тому, що варто обирати яскравий одяг для привернення уваги Фатіха, якого, згідно за планом, дівчата мали спокусити. Але Зехра вчинила по-своєму та зупинила вибір на чорному платті з блискітками, яке гарно виблискувало на сонці. На фоні Меріч, одягненої в рожеве міні з декольте, Зехра виглядала досить скромно.
– Всі зайняли свої позиції? – в навушнику роздався голос Халіта, який слідкував за операцією зі Стамбульського штабу.
– Так, башканим, – відповів Адем, який сидів за кермом таксі.
– Ми готові, – Зехра переглянулася з Меріч і вони обидві зайшли всередину приміщення.
Як тільки-но дівчата переступили поріг клубу, їх затягнуло в якийсь шалений потік штовханини, недолугих танців та гучної музики, від якої ледь не лопали барабанні перетинки. Людей було так багато, що знайти в цьому місиві тіл когось конкретного було значно важче, ніж їм здавалося. Щоб не загубити ще й один одного, розвідниці пробралися до барної стійки, де, на диво, були вільні місця.
– От дідько, я не очікувала, що тут буде так багато людей, – Меріч схилилася над вухом Зехри, щоб та змогла її почути.
– Я теж. Але з іншого боку це нам на руку, адже в натовпі легше розчинитися і ніхто не помітить пропажі Деміркана.
– Ще б знайти його… - Меріч вдивлялася в кожне обличчя, щоб раптом не пропустити власника клубу.
– Знайдемо. Якщо не тут, то в кабінеті.
До відкриття команда уважно оглянула планування приміщення нічного клубу, до того ж Сервет, який влаштувався туди барменом, власноруч все обійшов і зробив безліч фото та відео. Про всяк випадок у них був розроблений план, згідно з яким Сервет би покликав Фатіха з кабінету, якщо дівчата не знайшли б його в залі.
Розвідницям пощастило тільки через пів години, Меріч запримітила профіль Фатіха, який прямував до одного зі столиків. Там у компанії з чотирьох чоловік власник попивав коктейль і дивився на танцюючих дівчат.
– Ну що, до бою? – Меріч поправила плаття і підморгнула своїй колезі.
– Будьте обережні, – в навушнику прозвучала настанова від Халіта.
– Не переймайтеся, башканим, все буде добре, – запевнила його Зехра. Хоч вона цілий рік не працювала в розвідці і, можливо, за цей час втратила колишню хватку, досвіду в неї було побільше, ніж у Меріч. Тому Зехра розуміла, що основна відповідальність за це завдання лежить на її плечах.
Діджей включив дуже гучну та динамічну пісню і дівчата приєдналися до танцюючої юрби. Їхні тіла вигиналися в такт музики, а очі весь час непомітно стежили за реакцією Деміркана. Чоловік підтримував розмову зі своїми друзями, але інколи поглядав на турецьких красунь. Одного разу Зехра зловила на собі його погляд і широко посміхнулася у відповідь.
– Здається ти йому сподобалася, – Зехра ледве змогла почути фразу подруги.
Симпатія Деміркана до Балабан трохи не входила в плани команди, адже вони сподівалися, що його увагу приверне Меріч і саме їй випаде роль звабниці. Зехра ж у цей час мала провести невеличкий обшук в його кабінеті. Але дівчатам довелося обмінятися ролями, тому коли власник пішов від столика друзів до барної стійки, Зехра багатозначно переглянулася з колегою і вирушила навпростець, назустріч чоловіку.
Фатіх був за кілька кроків від своєї цілі, коли на його шляху виникла Зехра, що не втрималася на високих підборах і впала прямо в руки підозрюваного.
– Ой, перепрошую, я така незграбна, – номер з падінням вдався на «ура», Зехрі можна було б поставити п’ятірку за реалістичність.
– Ви розмовляєте турецькою, – здивувався він.
– Ви теж, – вона всміхнулась своєю найчарівнішою посмішкою.
– Чи не хотіли б ви трохи потеревенити за келихом шампанського, чи то вина? Обирайте, що хочете, я пригощаю.
– Звісно, залюбки, – Фатіх пропустив Зехру вперед, вона ледь вмостилася на незручному барному стільчику.
Чоловік сів біля неї і попросив у бармена приготувати їм напої. Сервет кивнув Зехрі, як тільки той відвернувся, даючи знати, що все діє згідно за планом. Напарник мав підмішати в напій Деміркана трохи снодійного, Зехрі залишалося звабити його та вмовити поїхати звідси, щоб продовжити знайомство в більш тісних умовах. Як тільки-но вони сядуть в таксі Адема, ліки мають подіяти. Поки той буде у відключці, Меріч закінчить обшук кабінету і вони всі разом поїдуть у безпечний дім, подалі від чужих очей, щоб там вибити всю інформацію у члена Павутини.
– То що привело таку чарівну дівчину в Берлін?
– Робота, – Зехра грайливо посміхнулася і змахнула довгим волоссям. –– А ти як давно переїхав сюди? – вона спеціально зробила акцент на другому слові, натякаючи на те, що варто відкинути формальності.
– Достатньо давно. Настільки, щоб відкрити тут нічний клуб, – він обвів рукою приміщення.
– То ти власник цього клубу? – Зехра вдала щире здивування. Залишалося тільки відкрити рота та прикрити його рукою для напускної театральності, але вона цього не зробила. – Тоді ми повинні випити за відкриття.
– Обов’язково, – Сервет приніс напої і пара підняла свої стакани. У Зехри був її безалкогольний коктейль, а в чоловіка віскі.
– З відкриттям! Бажаю, щоб сьогоднішній день запам’ятався тобі на все життя, – в навушнику зазвучав дзвінкий сміх Ґюрджана, чоловік, на відміну від Фатіха, вловив іронію, адже знав, що того очікує.
– Зехра, давай, залишилося ще трішки, добивай його! – підтримав колега.
– Зехра, снодійне подіє через пів години, – Узай давав більш ґрунтовні настанови, – тому до того моменту тобі треба його відволікати. Я скажу тобі, коли прийде час покидати клуб.
– Я зайшла в кабінет, тому, Зехра, ні за що не відпускай Деміркана від себе, – Меріч приступила до виконання власного завдання.
Зехра вже відвикла від того, що під час робочих операцій доводиться постійно концентрувати свою увагу на реальності та намагатися сильно не відволікатися на шум, який звучить з навушника. Крім цього потрібно прислухатися до порад колег та слідкувати за кожним етапом наміченого плану. Хоча завдяки роботі в школі у Зехри була досить непогана практика, адже не збитися з думки і почути щось у дитячому гаморі – це ще той квест.
Свою частину завдання розвідниця виконувала настільки вдало, що ні в кого не виникало ніяких зауважень. Вона посміхалася, грала з волоссям, інколи, ніби ненароком, доторкалася до руки Деміркана і дивилася йому прямо в очі звабливим поглядом. Вміло підтримувала розмову і знала, коли потрібно завуальовано похвалити чоловіка, щоб він ще більше розімлів. Загалом, робила все можливе, щоб зловити на свій гачок не просто рибу, а справжню акулу.
Під час розмови Фатіх тільки те й робив, що безсоромно витріщався на її оголені ноги і кидав у її бік хтиві погляди, в ті моменти Зехрі сильно хотілося врізати йому, аж руки чесалися. Але натомість вона фальшиво посміхалася і продовжувала виконувати свою місію.
– Зехра, пора переходити до останнього етапу, – повідомив Узай.
– Фатіх, мені вже трохи нудно, – Зехра театрально надула губи, вдаючи смуток. – Може поїдемо краще до мене?
Чоловік очевидно не очікував такої швидкої пропозиції, хоча і сподівався на це, адже ще трохи і з’їв би Зехру поглядом.
– Я б із задоволенням, але клуб… я ж власник, не можу так швидко його залишити, – почав він, але жінка вже встала зі стільця і потягнула його за руку.
– З клубом нічого не станеться, ти ж не будеш тут постійно, – вона нахилилася до нього і прошепотіла на вухо. – Я дуже хочу показати тобі свою квартиру.
Наполегливість Зехри та її жіноча чарівність переконали Деміркана в тому, що потрібно користуватись моментом, поки є така можливість.
«От ти і попався,» – розвідниця раділа, що все так добре склалося і вона легко накинула на чоловіка лассо.
Вони з Фатіхом пробиралися через танцпол, як раптом сталося те, що поставило жирну крапку на всіх попередніх стараннях жінки. В натовпі п’яних людей, які веселилися та танцювали, вона побачила до болі знайому постать. Постать, заради якої покинула все своє життя в Бодрумі і повернулась туди, звідки рік назад виходила в сльозах. Зехра побачила тільки шматок маківки і силует, але в неї не було жодних сумнівів, що це він – Сердар Киличаслан власною персоною. Він пройшов за кілька кроків перед нею, якби протягнула руку, могла б і наздогнати…
Ця зустріч мала відбутися зовсім не так і не за таких обставин. Балабан сподівалася, що навідає його в будинку батька, чи то потайки, чи то з офіційним візитом. Все мало відбутися в більш спокійній та приватній обстановці, аж ніяк не в тісному клубі, де яблуку ніде впасти і всі кричать так, що не чути навіть власного голосу. Але доля не дає вибору і часто підсовує нам сюрпризи в найбільш незручні та неочікувані моменти.
– Чому ми зупинилися? – язик в Деміркана вже трохи заплітався, почало діяти снодійне.
– Я…мені… – Зехра не зводила погляду з того місця, де щойно побачила Сердара. – Мені потрібно відійти буквально на кілька хвилин, зачекай мене, будь ласка.
– Добре, я піду в кабінет трохи присяду, а то щось голова крутиться. Знайдеш мене там.
– Ага, – на автоматі відповіла жінка, фраза чоловіка пройшла мимо неї.
– Зехра, що ти робиш? – у вусі прозвучав голос Ґюрджана.
– Снодійне почало діяти, тобі потрібно негайно відвести його в таксі, – Узай не міг зрозуміти, в чому причина такої дивної поведінки колеги.
– Зехра, бери Фатіха і йдіть в таксі до Адема. Негайно! Це наказ! – Халіт не на жарт розізлився. – Меріч ще не вийшла з кабінету, він не повинен її побачити!
З кожним разом голоси ставали все тихішими, ніби хтось невидимий натискав на кнопку зменшення гучності, а потім – взагалі все замовкло. Зехра вимкнула навушник і пішла вперед, вслід за найдорожчою людиною в її житті. В цей момент їй було байдуже на все на світі, вона забула і про роботу, і про секретне завдання, і про те, що підводить команду. У своїх вчинках Зехра Балабан завжди керувалася розумом, але зараз вона стримала його порив і рушила за покликом серця.
Знайти Сердара серед десятка відвідувачів виявилося нескладно, ноги самі несли до цілі. Жінка відчувала на підсвідомому рівні, в яку сторону потрібно рухатися. Її очі, кольору міцної кави, одразу запримітили чоловіка біля столика, поряд з ним було ще 3 людей, але вона не бачила їх облич, адже вся увага концентрувалась тільки на одній постаті.
Сердар стояв спиною до Зехри, розмовляв про щось зі своїми співрозмовниками. Вона зупинилася в кількох кроках від нього, ноги втратили силу і стало важко іти. Киличаслан був одягнений в чорні джинси і білу сорочку з чорними полосами – стиль, зовсім нетиповий для чоловіка. Раптом він засміявся. Своїм дзвінким кашляючим сміхом. Сміхом, який Зехра так любила і вважала назавжди втраченим.
– Сер… – спробувала покликати вона, але з першого разу не вдалось. – Сердар!
Він миттю повернувся в бік почутого шуму, розгублений та ошелешений погляд оглядав жінку з ніг до голови. Зехрі завжди подобалась густе та в міру задовге волосся Сердара, жінка часто уявляла, як заривається в нього руками і вдихає аромат коханого чоловіка. Але зараз перед нею стояв коротко підстрижений Киличаслан у сорочці з розстебнутим верхнім ґудзиком та довгою підвіскою на грудях. Не схожий сам на себе, ніби інша людина, але в тій самій подобі.
– Вибачте, здається ви обізналися, – він чемно відповів німецькою і відвернувся.
На якусь мить Зехра оторопіла, але потім адреналін дався взнаки і вона підійшла ближче, схопила чоловіка за долоню, змушуючи повернутися до неї.
– Сердар, – її голос переповнювали ніжність та любов. – Це ж я – Зехра.
Його очі хамелеони розгублено блукали по її обличчі, довго розглядали кожен міліметр білосніжної шкіри, намагаючись щось пригадати. Зехра простягнула руку вперед, доторкнулася кінчиками пальців до колючої щетини, провела вздовж щоки, малюючи там невидимі лінії. Чоловік знервовано ковтнув і забрав її руку, відступив крок назад і промовив кудись в підлогу:
– Ви справді обізналися, ми з вами незнайомі.
Це було схоже на кошмар. Хоча, ні, навіть в кошмарах не було настільки страшного сюжету. Невже він не пам’ятає її? Невже вона для нього – пусте місце? Божевільна незнайомка, яка прийшла бозна-звідки і заявляє про свої права. Як таке можливо? До очей почали підступати сльози.
– Сердар, не чини так зі мною, будь ласка, – вона вже майже благала. – Хіба ти не пам’ятаєш мене? Нас?
В його очах промайнув біль і крихітний натяк на внутрішню боротьбу, але всього лиш на секунду, Зехра цього не помітила. Співрозмовники чоловіка, що стали свідком трагедії, озвалися і запитали в нього щось німецькою. Зехра знала цю мову, безліч разів використовувала її на завданнях, але зараз вона не розуміла ні слова. Та і взагалі, все у цьому світі втратило для неї ясність.
– Вибачте, напевно ви мене сплутали з кимось, – він знову завдав їй удару в самісіньке серце. – Я справді не знаю вас.
Світ навколо похитнувся і вперше в житті Зехрі захотілося, щоб все закінчилося. Не хотілось нікого бачити, чи чути. Було тільки одне бажання: плакати. Навіть не так – голосити та ревіти у весь голос від безнадійності власного становища. Жінка розвернулась і пішла геть, все більше віддаляючись від власних мрій та почуттів. Заглиблюючись на самісіньке дно безодні під назвою страждання.
Вона йшла вперед, не розбираючи дороги, просто рухалася, щоб не стояти і не бути поглинутою потоком радісних танцівників. Зупинилася тільки тоді, коли знайшла опору – стіну. Прихилилася до неї головою і глибоко вдихнула, але, здається, навіть кисень отруював. Все навколо потрохи її вбивало…
Зехра дозволила собі відійти від шоку, а потім увімкнула навушник. Потік голосів злився в єдине і кілька секунд вона просто мовчала, намагаючись вловити сенс почутого, і хоч щось зрозуміти.
– Зехра, відгукнись, будь ласка!
– Зехра, ти тут?
Друзі хвилювалися за неї, а вона їх так підвела.
– Я на зв’язку, – спромоглася вимовити розвідниця.
– Зехра, ми з тобою ще обговоримо цю ганебну поведінку! – Халіт був розчарований і злий. – Зараз швидко виходь з клубу, Адем з Меріч чекають на тебе в таксі!
– А що з Фатіхом? – вона заледве згадала про ціль їхнього візиту в нічний заклад.
– Ми все владнали, роби, як я сказав!
– Добре, башканим.
Балабан не пам’ятала, як вона вийшла з клубу, навіть одразу не зрозуміла, де знаходиться, коли побачила перед собою двері. Нічне повітря пронизувало до кісток, але Зехра не відчувала нічого, хоч і була в коротенькому платті. Хіба може бути холодно тому, хто вже давно перетворився на лід?
Таксі Адема знаходилося за рогом будівлі, на автозупинці, подалі від зайвих очей. Зехра зробила крок вперед, щоб нарешті покинути цей злощасний клуб, як раптом її грубо схопили за лікоть і вона відчула терпкий запах алкоголю. Якийсь нахаба, що ледь тримався на ногах, вирішив обрати собі жінку в якості жертви. Якби це сталося за інших умов і в інший день, Зехра б так наваляла цьому тусовщику, що він би збирав свої кісточки по підлозі. Але зараз сили покинули тіло і вона бовталася в його руках, як лялька, не маючи змоги відштовхнути від себе цю помилку еволюції.
В якийсь момент стало легше, вона зрозуміла, що рука вільна і швидко відскочила на безпечну відстань. Коли глянула вперед себе, то побачила дивну картину: Сердар бився з п’янцюгою. А якщо бути точнішим, то Сердар бив його, а той тільки розмахував руками у повітрі, так і не завдавши жодного удару у відповідь. Вони борсалися ще деякий час, потім Сердар смачно обматюкав його і відкинув від себе геть, як непотріб. Зехра оторопіла і мовчки дивилась на все, не знаючи, як реагувати.
– Ви в порядку? – кожного разу, коли він звертався до неї на «ви», у шкіру ніби встромляли сотні маленьких голок.
– Так, все добре. Дякую.
Зехрі хотілося сподіватись на те, що після бійки він пригорне її до себе, поцілує і скаже, що це був просто жорстокий жарт. Що насправді він не забув її і ніколи не забуде, адже такі почуття, як у них – назавжди. Але цього не було, вона так і залишилася стояти біля розбитого корита.
Хоч Сердар не отримав жодного удару в лице, його сорочка трохи постраждала. Кілька ґудзиків розстебнулись і відірвались, привідкриваючи вигляд на груди чоловіка. Погляд Зехри зупинився на оголеній ділянці шкіри, тіло скувало від жаху.
– Ні, не може бути, – розвідниця пробубніла собі під ніс і зробила кілька кроків назад, віддаляючись від Сердара.
Вона кинула на нього останній погляд, сповнений болі і розчарування, розвернулася і побігла. Киличаслан дивився їй услід, допоки її постать не зникла за поворотом.
– Зехра, що це в біса таке було? – одразу заявила Меріч, як тільки жінка заскочила на переднє сидіння таксі.
Але Зехра мовчала.
Мовчала всю дорогу і весь час поверталася думками до зображення павука на грудях коханого чоловіка.