Благодійний вечір був у самому розпалі, Зехра ходила вздовж залу, оглядаючи гостей, погляд жінки все шукав посла, але його десь не було. Як тільки-но розвідниця зайшла до приміщення, яке виділили для доброї мети, їй одразу впав у око великий стоячий стенд, який розмістили з правого боку від входу. На ньому висіли дитячі малюнки, які, як мовила одна з організаторок, належали постраждалим від війни дітям. На вході кожному гостю роздавали невеличкі буклети з фотографіями цих дітей, там же були їх особисті історії. Зехра ледь втрималася від сліз, коли побачила ті сумні, понівечені горем, обличчя. Мозок одразу почав прокручувати екзистенційні питання до Всесвіту на кшталт: «чому діти мають страждати від чужих амбіцій?» та «як люди можуть бути такими жорстокими?». Така вже людська природа – шукати відповідь на те, що немає пояснень.
Організація дійства справді вражала і хоч Зехра прийшла сюди зовсім з іншою метою, вона раділа, що отримала можливість бути присутньою на такому заході. Люди, які організували все, дуже постаралися над тим, щоб зібрати якомога більше грошей. Окрім інформаційних стендів була ще стійка з дитячими виробами, які продавали за довільну сумму, а також аукціон, виручені кошти з якого мали віддати у фонд допомоги дітям, що постраждали внаслідок воєнних дій. Оскільки вхід був тільки по запрошенню, аудиторія тут була відповідною. Політики, бізнесмени та митці – вся аристократична еліта Берліну (і не тільки) зібралася заради хорошої справи. Зехра поряд із ними відчувала себе простачкою, а то і гірше – самозванкою. Але її власна місія була не менш важливою та корисною, тому розвідниця продовжувала свої пошуки.
Через те, що плаття жінки постраждало від вранішньої незграбності, їй довелося зупинити свій вибір на більш простенькому варіанті, який Меріч купила для власного вжитку. Балабан прикрашало ошатне плаття-халат на бретелях кольору кави з молоком, довжиною в підлогу, приталене, декороване V-подібним вирізом та воланом. Над зачіскою жінка не заморочувалася: накрутила локони, закріпила передні прядки ззаду голови заколкою і все. Шию розвідниці прикрашала символічна підвіска з конюшиною – подарунок Сердара. На фоні розмальованих та розудягнених красунь жінка виглядала доволі простенько, але вона й не мала на меті виділитися, якраз навпаки, краще було триматися в тіні та не привертати зайвої уваги.
– Начальнику Халіт, я знайшла посла, – тихо промовила Зехра в навушник, прикривши рота рукою, щоб хтось бува не помітив, як вона розмовляє в пустоту.
– Чудово! Не зводь з нього очей, ми не знаємо, коли саме і в який спосіб на нього буде вчинено напад.
– Чи не краще було б попередити його? – Ґюрджан задав цілком логічне питання.
– Я попереджав, але він настояв на своєму і сказав, що не може не прийти на цей захід, – інтонація голосу Халіта свідчила про те, що чоловік невдоволений, очевидно розмова була не з легких. – Тому нам залишається робити все, що від нас залежить, щоб уберегти його від лиха.
– Я постараюся знайти собі столик якнайближче до посла, – прошепотіла розвідниця і вимкнула зв’язок.
По всьому периметру просторого залу розміщувалися невеличкі круглі столики для гостей. Балабан ледь знайшла собі місце за два столика від посла, все було зайнято. Як тільки вона примостилася, розпочався аукціон. Зехра дозволила собі трохи розслабитися, оскільки персона, яку вона охороняла, була у всіх на очах, приймала безпосередню участь в аукціоні, тому непомітно нашкодити йому точно було б нереально. Серед лотів було чимало гарних та рідкісних речей, але Зехра не мала стільки грошей, щоб дозволити собі щось придбати. Вона вже купила на ярмарку браслет з бісеру та зробила невелику пожертву у загальний ящичок для збору коштів.
– А зараз хочемо оголосити наш останній лот! – ведуча продемонструвала гостям картину, намальовану маслом.
На перший погляд, на холсті не було нічого надзвичайного: небо та ромашкове поле. Але історія, пов’язана з цією картиною, викликала у Зехри сотню мурашок по тілі. Дівчинці, що намалювала це, було 15, коли вона втратила на війні своїх батьків та праву руку. Їй довелося заново вчитися всьому, що вона знала та вміла у цьому житті. Жага до творчості була такою сильною, що мала художниця за короткий час змогла навчитися малювати лівою рукою. Ромашкове поле – місце, де вона востаннє відчувала себе щасливою, бо була разом з батьками. Кошти, виручені з цього лоту мали піти дівчинці на навчання.
Коли Зехра почула це, їй раптом захотілося володіти всіма статками світу, щоб купити цю картину і допомогти цій незламній дитині стати на крок ближче до своєї мрії. Але їй залишалося тільки спостерігати за чужими ставками та сподіватися на те, що вдастся виручити якнайбільше коштів. Якась вродлива жінка в чорному платті міді з бічним розрізом на нозі та короткими рукавами запропонувала суму, яку ніхто не зміг перебити – 50 тисяч євро.
– 50 тисяч євро! Ніхто не дасть більше? – ведуча кричала у мікрофон, тримаючи над головою картину. – 50 тисяч раз! 50 тисяч два!
– 60 тисяч! – пролунало позаду Зехри і вона разом з усіма присутніми інстинктивно повернулася в бік щедрого гостя. Краще б вона цього не робила, може тоді її серце б не стукотіло так сильно, а тіло не тремтіло від напруги та несподіванки.
Щедрим гостем виявився Сердар, який стояв сам біля столику в простому чорному смокінгу, який надзвичайно пасував чоловіку до лиця. Зехра з командою проговорювала можливість присутності чоловіка на даному заході, як-не-як він був членом Павутини і хто його знає, може це йому взагалі доручили вбити посла. Але жінка до останнього сподівалася на те, що його тут не буде. Вона досі не відійшла від останньої зустрічі і не розуміла, як їй краще поводити себе в його присутності, чи бігти до нього і зі сльозами на очах розповідати про те, як багато він значить для неї і як вони кохали один одного, чи вдавати, нібито сцени в клубі не існувало і невимушено поводитися.
– 60 тисяч євро! У нас нова ставка! – ведуча подарувала публіці свою білосніжну посмішку, явно втішена підвищенням суми за лот. – Здається назріває боротьба!
Приваблива незнайомка в чорному платті не мала наміру здаватися, тому ставки все зростали, аж поки сума за картину не досягла 120 тисяч євро, які запропонував Сердар. На якийсь короткий момент Зехрі здалося, що в очах жінки промайнув недобрий вогник, але та одразу ж посміхнулася і знизала плечима, повернувшись до Сердара. Розвідниця вирішила, що це просто гра тіней.
– І картина відправляється до харизматичного пана за тим столиком! – ведуча показала рукою на Сердара і запросила його піднятись на сцену для офіційного вручення.
Чоловік поправив піджак і пішов вперед, огинаючи столики та людей, які оцінювали його зацікавленими поглядами. Коли Сердар порівнявся зі столиком Зехри, на якусь коротку мить їх погляди зустрілися. Кавова райдужка змішалася з синьо-зеленим відтінком, створивши цілу барву емоцій всередині пари. Очі жінки випромінювали збентеженість, їй було ніяково. А от в погляді чоловіка можна було прочитати страх і це стало найбільшим здивуванням для Зехри, яка не могла зрозуміти, що стало причиною такої зміни настрою.
Сердар піднявся на сцену і ведуча приязно потиснула йому руку, вручаючи сертифікат, який підтверджував право власності на картину. Погляди всіх молодих жінок без пари були прикуті до нього.
– Вітаю вас, пане… – дівчина розгубилася, бо забула запитати ім’я переможця.
– Томас! – Сердар приязно всміхнувся. – Томас Мюллер!
«Так ось значить, яке у тебе нове ім’я», – Зехра не могла відвести очей від сцени. Кохання її життя стояло буквально в кількох метрах від неї, а все ще вона могла – це тільки дивитися.
Аукціон закінчився, зазвучала класична музика і всі розбрелися по залу, хто куди. Сердар повернувся на своє місце, а Зехра залишилася стояти, виглядаючи посла та спостерігаючи за кожним його кроком. Жінка потилицею відчувала на собі чийсь погляд, але не хотіла повертатися і перевіряти власну теорію.
– Начальнику, в залі є Сердар, – розвідниця увімкнула навушник і прошепотіла новину своїй команді.
– От дідько! – Ґюрджан не стримав емоцій.
– Мені прикро це чути, Зехра, – Халіт довго підбирав слова, не знав, як краще висловитися, щоб бути в міру делікатним і водночас строгим. – Ми це обговорювали з тобою, ти повинна перейматися завданням, як би складно не було. Якщо раптом доведеться боротися з Сердаром, – Балабан затримала подих, цього вона боялася більш за все, – то ти повинна зробити все можливе, щоб захистити посла. Я знаю, що тобі важко думати про таке, але ти маєш бути готова протистояти Сердару, якщо він стане у нас на шляху, допоки ми не дізнаємося, що в нього на умі.
– Я розумію важливість цього завдання, начальнику, – слова давалися важко, доводилося докладати зусиль, щоб виштовхнути їх із себе. – Я більше не підведу вас, обіцяю.
– Радий це чути.
– Але начальнику, я не бачу наразі жодних ознак небезпеки для Фірата Донгеля. Я оглянула все приміщення – тут чисто. Та і скоїти замах серед такої кількості людей практично неможливо, він постійно у всіх на виду.
– Я думаю, що найбільш вірогідний варіант вбивства в даній ситуації – це отруєння, – висловив припущення Узай.
– Але як тоді я маю завадити цьому? – її завдання ускладнювалося. – Мені що не дозволяти йому пити та їсти?
– Так! – Халіт зрозумів, що висловився занадто різко, тому одразу пом’якшив тон голосу. – Піди до нього, заведи розмову, відволікай всіма можливими способами, а якщо буде треба, то можеш викрити себе, але пам’ятай, що це тільки в крайньому випадку і тільки якщо поряд нікого не буде.
– Добре, башканим. Я зрозуміла.
Така поведінка була не схожою на розвідницю, зазвичай, вона швидко орієнтувалася і приймала рішення самостійно, тільки сповіщаючи начальство про свій план дій. Але після року перерви та повного нервового виснаження, психіка стала надто вразливою і кожна ситуація могла вивести жінку з рівноваги. Ще більше нагнітав той факт, що вона була сама на цьому завданні, з підтримкою Меріч все проходило б значно легше, однак треба було справлятися власними силами.
– Доброго дня, хочу подякувати вам за причетність до організації такого чудового вечора, – коли посол залишився сам, Зехра взяла себе в руки і пішла виконувати завдання.
Вона була готова відволікати його будь-якою ціною, тільки б він нічого не прихопив зі столика з їжею та напоями.
Розговорити чоловіка виявилося не складно, а от зупинити – практично неможливо. Він довго й нудно розповідав Зехрі про свої подорожі Європою та дипломатичні ініціативи, будь-яка інша жінка позіхала б на такій розмові і шукала можливості втекти, але Балабан це було тільки на руку. Вона успішно вдавала цілковиту зацікавленість і коли розмова цього вимагала, то вставляла кілька фраз та кивала головою. Зехра настільки зосередилися на своїй місії, що зовсім забула про Сердара та його присутність в залі, але незабаром чоловік привернув її увагу своєю нахабною поведінкою.
Зовсім випадково Балабан спрямувала погляд всередину залу і побачила, що чоловік мило розмовляє з тією самою красунею, яка ледь не купила картину. Вони сміялися і попивали шимпанське, явно насолоджуючись присутністю один одного. Зехра відчула укол ревності, до тіла прилинув жар і щоки спалахнули від обурення. В горлі поволі почав наростати комок, жінка швидко закліпала, щоб прогнати непрохані сльози, які могли все зіпсувати. Зехра і раніше ревнувала Сердара, але зараз була зовсім інша ситуація. Вони більше не на завданні і вона знає, що він не намагається спеціально позлити її. Тепер все по-іншому, вони по різні сторони і він її не пам’ятає. А може не хоче пам’ятати?
Балабан пощастило, що посол був настільки заглиблений у власну розповідь, що не помітив відстороненого погляду співрозмовниці. Існує такий тип людей, яким просто потрібно висловитися. Їм байдуже, кому саме розповідати про свої подвиги та похожденьки, важливий сам факт розмови. Посол був саме з таких людей, тому зацікавленість Зехри у бесіді його мало хвилювала, він був зосереджений на розповіді. Врешті-решт Балабан вдалося втихомирити набридливі думки, які щосили намагалися якнайсильніше вколоти за слабкі місця. Вона відвела погляд від парочки, яка мило щебетала і зосередилася на незамовкаючій голові Фірата Донгеля. Однак розмова протривала недовго, їх перервали та забрали чоловіка давати інтерв’ю німецьким виданням. Той попросив зачекати його і залишив жінку на самоті.
Щоб не стояти на одному місці, Зехра вирішила пройтися по залу і ще раз оглянути все, а то раптом вона пропустила якусь небезпеку. Для того, щоб обійти все, так чи інакше потрібно було пройти повз Сердара. Зехра збиралася з силами кілька хвилин, потім гордо підняла підборіддя догори, змахнула волоссям і почимчикувала вперед. Поряд з нею йшов офіціант з тацею, на якій стояли келихи з шампанським. Коли Балабан вже майже порівнялася зі столиком Киличаслана, стався невеликий конфуз – таця з рук офіціанта небезпечно похилилася вбік, а потім взагалі зісковзнула з рук прямо на столик чоловіка. Келихи з алкоголем порозліталася в різні сторони, Сердар із дівчиною рефлекторно відскочили назад, щоб їх не зачепило. Чоловіку пощастило, на його костюм не потрапило ні краплі, а от плаття його співрозмовниці таки заляпало. Все через те, що незнайомка стояла навпроти чоловіка і саме в її бік полетіла таця з келихами.
– Ой, вибачте, будь ласка, я не розумію, як так вийшло, пробачте, – вибачався незграба перед знавіснілою красунею.
Зехра, що якраз підійшла ззаду до Киличаслана і збиралася обійти парочку, зупинилася, як тільки відбулася ця невеличка аварія. На обличчі промайнула злорадна усмішка, яка потім змінилася на розгублену гримасу. Сердар, що стояв до неї спиною всього за 10 см, простягнув назад свою руку, знайшов її долоню і втиснув туди щось, загорнуте в папірець. Єдине, на що спромоглася оторопіла від шоку Зехра, так це міцніше затиснути передачу в своїй руці.
Вона сподівалася на те, що чоловік щось скаже, чи якось пояснить свій вчинок, але він мовчав і вдавав, нібито нічого не сталося. Зехра обійшла столик і обернулася, вдаючи нібито шукає когось в залі і їх погляди перестрілися. Її ледь не знесло потоком ніжності та любові, який линув з його очей. Він знову дивився на неї, як рік назад, коли дарував кулон. Серце жінки затріпотіло від щастя. Дурнувата посмішка так і рвалася назовні і Балабан ледь стримувала себе, щоб не пуститися в танок.
– Зехра, у тебе там все в порядку? – Ґюрджан з Узаєм, які були підключені до камер спостереження готелю та бачили все, хотіли дізнатися подробиці.
– Так, – вона відвернулася від Сердара і пішла в куток кімнати, де знайшла столик та присіла за нього.
Навколо постійно туди-сюди ходили гості, тому Балабан не мала змоги розкрити послання. Раптом жінка згадала про сумочку, яка весь час теліпалась у неї на плечі. Зехра поставила аксесуар на столик і відкрила його, вдаючи, ніби шукає там щось. Насправді ж вона гарячковито розгорнула послання та пробігла очима по тексту, нашрябаному на клаптику серветки.
«Це протиотрута. Одна для тебе, інша для посла. Будь обережною!» – подумки прочитала розвідниця. Коли вона розгортала серветку, на дно сумки впало дві круглих таблетки, які Балабан спершу навіть не помітила, адже була зайнята текстом. Написане трохи розчарувало жінку, вона очікувала пояснень, або хоч якоїсь конкретики, але натомість отримала лише підтвердження того, що її коханий не втратив пам’ять і під час їх зустрічі в барі просто майстерно зіграв дурника.
– Начальнику Халіт, Сердар передав мені протиотруту, – розвідниця одразу поділилася з колегами інформацією.
– Що? Коли? – з огляду на здивування чоловіка Зехра зрозуміла, що трюк Сердара вдався на «ура», ніхто не помітив передачі.
– Тільки но, коли офіціант перекинув тацю з шампанським. Він загорнув таблетки в серветку, на якій було написано, що це протиотрута для мене і посла.
– Це означає, що Сердар з нами, так?! – Ґюрджана ця новина дуже ощасливила.
– Це швидше означає те, що він не втратив пам’ять і збрехав Зехрі з огляду на певні причини, – висновки Узая як завжди були вичерпними.
– Зехра, не подумай нічого поганого, але ти впевнена, що Сердару можна довіряти? Все-таки він член Павутини і він збрехав, що не знає тебе, – Халіт був не таким емоційним, як решту.
– Так, я впевнена, начальнику, – з тих пір, як Зехра ближче познайомилася з Сердаром, вона знала, що йому можна довіритися. – Сердар би не зробив нічого, що могло б мені нашкодити, повірте.
– Добре, я просто хотів пересвідчитися.
– Начальнику, я думаю, що мені доведеться таки викрити себе перед Фіратом, щоб передати препарат. Я не зможу випадково втиснути йому його, чи змусити прийняти силою.
– Роби, як вважаєш за потрібне. Головне, щоб він прийняв його.
Коли Балабан відвела чоловіка подалі від посторонніх вух та розповіла про те, що вона є співробітником розвідки, той помітно розчарувався та засмутився. Спершу він сприйняв це за дурний жарт і не повірив, але Зехра вміє бути переконливою. Кілька фактів з життя чоловіка та розкриття незначних деталей роботи в розвідці зробили своє діло. Жінка запропонувала чоловіку відійти в туалет, щоб там випити таблетку і обговорити деталі від’їзду чоловіка, Адем з Серветом чекали на нього біля готелю. Перед тим, як зайти до туалету, розвідниця перевірила кімнату на наявність людей та апаратів для підслуховування. Посол тільки стояв на порозі і диву давався: як така чарівна жінка може працювати на такій небезпечній роботі?
Друга половина вечора пройшла спокійно та без казусів, хоча Зехра до самого від’їзду дипломата була насторожі. Перед тим, як покинути захід та поїхати в готель, жінка востаннє оглянула присутніх критичним поглядом. Розвідниця була переконана в тому, що серед них є кілька членів Павутини, не враховуючи Сердара. Окрім дівчини, яка так старалася завоювати прихильність Киличаслана, більше ніхто не викликав підозр. Це не піддавалося жодному раціональному пояснення, але щось в цій персоні бентежило розвідницю. І річ не тільки в тому, що та у неї на очах фліртувала з її хлопцем. Але як би там не було, це припущення було всього лише витвором інтуїції і не мало під собою доказової основи. Зехра не могла прийти до Халіта і сказати, що вона підозрює якусь дівку, що вішалася на Сердара, чи не так? Тому Балабан відкинула подалі свої упередження і покинула благодійний захід.
Вона навіть не встигла переодягнутися та прийняти ванну, лише зайшла в номер та поговорила з командою по відео-зв’язку, як у двері раптово постукали.
– Хто там? – завбачливо спитала жінка перш ніж відчинити двері.
– Обслуговування номера, – почулося з-за дверей.
– Але ж я не замовляла, – розвідниця все-таки відчинила двері і пропустила працівника в кімнату.
– Подарунок від нашого готелю, – всміхнувся чоловік і штовхнув вперед візочок з їжею.
– Ну добре, – Зехра відвернулася від хлопчини і зачинила двері.
Коли повернулася назад, замість вечері на неї чекало дуло пістолета, спрямоване прямо в груди.
Та хай тобі грець!
Все-таки краще було залишатися працювати в школі.
***
Сердар не планував здійснювати масштабних покупок на аукціоні, ціль його приходу полягала в іншому. Але картина, намальована дівчинкою, що пережила в своєму житті стільки горя, зачепила струни його душі. Тілом заволодів азарт і Киличаслан ладен був віддати будь-яку сумму за полотно, тільки б воно дісталося йому, а не комусь іншому. Русява жінка невисокого зросту, одягнена в чорне плаття до коліна, виявилася такою ж впертою і до останнього не мала наміру поступатися, але в кінці-кінців вона махнула на все рукою і торг закінчився на користь чоловіка.
Сердара запросили на сцену і він швидко помчав, оминаючи столики та людей, які міряли його зацікавленими поглядами. Він не звертав ні на кого уваги і рухався вперед, але невидима сила змусила його повернути праворуч голову. Зелена синява зіткнулася з терпкою кавою, по тілу пройшли дрижки. Тільки тепер чоловік зрозумів, що означало останнє повідомлення від Павутини. Зехра мала стати другою жертвою кровожерливих членистоногих. Спиною пробіг холодок, нагадавши Киличаслану давно призабуте відчуття страху за дорогу людину. Всі подальші рухи були машинальними, ніби він передав пульт управління тілом комусь іншому, поки душа літала залом і думала, як вирвати кохану з пастки. Сердар не помічав нічого і нікого, мандруючи лабіринтами здогадок та розв’язок.
– Ви мене перемогли, – довелося випірнути на поверхню і поглянути на нещодавню суперницю. Жінка у чорній сукні підійшла до столика Киличаслана і стала навпроти. – Вітаю із вдалою покупкою.
– Дякую, – він натягнув на лице звичну маску фальшивої приязності. – Я не люблю програвати.
– Я теж, – її тонкі губи розтягнулися в грайливій посмішці. – Якби я хотіла, то не дозволила б вам забрати її.
– Та що ви кажете, – така зухвалість здивувала чоловіка.
– Лейла Язар, – жінка протягнула Сердару через стіл свою маленьку долоню.
Перед тим, як потиснути руку, Сердар пристально оглянув жінку з ніг до голови. На вигляд їй було десь за 30, світло-коричневе волосся середньої довжини спадало на плечі легкими локонами. Зелені очі були прищурені, підведені чорною підводкою вони надавали їй схожості з кішкою. Навіть на каблуках жінка була нижчою за чоловіка більш ніж на 10 см.
– Томас Мюллер, – розвідник простягнув руку у відповідь і потиснув гарячу долоню.
Коли Лейла забирала свою руку, Сердар помітив у неї на зап’ясті татуювання з надписом latrodectus. Що б це не означало, воно якось не в’язалося з образом рокової красуні, який на нього справила незнайомка.
– То ви турок, чи не так? – Лейла постійно шукала зорового контакту, її погляд весь час блукав по обличчі Сердара.
– Наполовину, – підтвердив чоловік. – Мій тато – німець.
– Яке співпадіння! – вражено вигукнула красуня. – Мій теж. І давно ви живете в Німеччині?
– Все своє життя. Моя мати переїхала сюди з Туреччини, коли їй було 20 років, тут познайомилася з батьком і одружилася. Я жив у Стамбулі 5 років, керував філією батькової фірми, щоб набратися досвіду, а потім вже почав займатися власною справою, – Киличаслан вже кілька разів розповідав людям вигадану Рифатом біографію, тому йому було не важко повторити її в десятий раз.
– Як цікаво! Я народилася в Туреччині, коли мені було 15 батько вирішив повернутися на свою батьківщину, справи йшли погано, тому так сталося, – коли жінка розповідала про минуле, її погляд спохмурнів. – А чим ти займаєшся? – вона швидко перевела тему в інше русло і одразу перейшла на «ти».
Розмова текла повільно та невимушено, Лейла з легкістю підтримувала та розвивала будь-яку тему. Мова її тіла свідчила про симпатію до чоловіка, вона постійно намагалася привернути його погляд. Якби серце Сердара не було зайнято Зехрою, він би обов’язково звернув увагу на цю приємну жінку, але всі думки крутилися навколо плану спасіння, тому він слухав у півуха і лише зрідка виявляв зацікавленість у бесіді. В його голові вже майже визрів план дій, але для цього потрібно було спекатися Лейли, або хоча б втекти від неї на кілька хвилин у туалет.
Як тільки жінка закінчила розповідати про свою невдалу подорож до Антальї, Сердар попросив зачекати її і відлучився. Перед тим, як вийти із залу, він підійшов до стійки, де стояв ящик для пожертв і непомітно для гостей вкрав звідти ручку. В кабінці туалета розвідник написав на серветці послання для Зехри і загорнув туди препарат, подякувавши собі в думках за те, що здогадався прихопити не одну, а кілька таблеток. Залишалося тільки найскладніше – передати це жінці.
Рішення прийшло до чоловіка, коли він повернувся за столик і помітив, що Балабан направляється в його сторону. Біля неї йшов офіціант, як тільки-но він порівнявся з Киличасланом, той поставив йому підножку і з рук нещасного працівника все полетіло в різні сторони. Сердар потилицею відчував дихання Зехри позаду, він знайшов її руку і втиснув туди папірець. Брехня розвідника тріснула по швах.
Поки Лейла картала офіціанта, Киличаслан обмінявся з Балабан багатозначними поглядами, вона якраз відійшла від столика і повернулася назад, щоб заглянути йому в очі. Її погляд проникнув у найпотаємніші закапелки його душі, виставивши на показ все, що він тримав у собі цей довгий рік.
– Ти тільки поглянь на моє везіння! – Лейла намагалася посміхнутися, але вийшло нещиро. Відчувалося, що пролите шампанське зіпсувало настрій.
– Не переймайся, ти все ще дуже гарна, – Сердар старався заговорити зуби, щоб ніхто раптом не здогадався про його підставу. – Вважай, що це такий особливий дизайн: плаття з запахом шампанського. Можеш навіть запантентувати цей винахід, впевнений, що з ним ти станеш іконою моди.
Сердару завжди легко вдавалося розвеселити людей, він робив все так невимушено, що ні у кого ніколи не виникало сумнівів щодо його добрих намірів. Ця риса дісталася йому від матері.
Під кінець вечора всі вже почали розходитися, не забарився і розвідник. Він забрав куплену картину і вирушив в сторону виходу, хотів встигнути за Зехрою, чий силует вже потрохи зникав у холі готелю.
– Я тут подумала над твоєю пропозицією і вирішила таки створити свою колекцію одягу, – усміхнена Лейла перегородила шлях. – Не допоможеш мені з цим?
– Звісно, – Сердар витягнув голову, щоб побачити, куди пішла Зехра, але вона зникла з поля зору.
– Когось шукаєш? – Лейла і собі озирнулася назад.
– Що? Та ні, здалося, що побачив знайоме обличчя. То що ти казала про лінію одягу?
– Ох, Томасе, я жартую, – вона ніяково опустила погляд додолу. – Це була підводка до того, щоб отримати твій номер телефону.
– Ааа, – нарешті до чоловіка дійшло. – Могла б одразу попросити. Записуй давай.
Сердар не розумів, навіщо він це робить, але не хотів засмучувати дівчину. Вона була ні в чому не винна, а він ще й зіпсував їй плаття. За це полягала компенсація. Вони розпрощалися і він швидко вийшов на вулицю та покрутився довкола своєї осі, щоб подивитися, чи Зехри немає поблизу. Але її ніде не було, напевно поїхала геть. Туга за коханою все більше наростала, Киличаслан обов’язково мав поговорити з нею до того, як у неї б виникло бажання знову вбити його, на цей раз вже остаточно. Але, на жаль, німецький номер розвідниці був невідомий.
Уже в машині Киличаслан згадав про те, що він має особистий номер Ґюрджана. Той дав його, коли вони обоє зблизилися після смерті Мете. Причин для секретності більше не було, Сердар викрив себе перед розвідкою, коли передав протиотруту. Тому втрачати чоловіку було нічого.
Він припаркувався біля готелю, адресу якого скинув йому хакер. На стійці реєстрації збрехав, що його чекають в такому-то номері і почвалав до ліфта. Вийшов на 4 поверсі і зупинився перед дверима, заклякнувши на місці.
»А що, як вона не захоче мене бачити?» – промайнула божевільна думка.
Це було б цілком справедливо після того болю, який він їй завдав, збрехавши тоді в нічному клубі. Сердар підняв догори кулак, щоб постукати, але рука зависла в повітрі, не діставшись дерева. З готельного номера лунав якийсь шум, ніби щось кидали об підлогу, чи то пересували меблі. Киличаслан, не гаючи часу, розпахнув двері, які виявилися відчиненими. Картина, що постала перед очима, жахала.
В кімнаті начебто пройшов ураган, все було перекидано догори ногами, тарілки валялися на підлозі, пір’я з роздертих подушок ширяло у повітрі. Зехра борсалася з якимось чоловіком на підлозі, намагаючись задушити його покривалом. Почувши звук відчинених дверей, вона відволіклася і повернулася в бік Сердара. Ця помилка ледь не коштувала їй життя, нападник вивільнився з міцної хватки і потягнувся по пістолет, що валявся на відстані витягнутої руки. У Сердара було всього кілька секунд, щоб зачинити вхідні двері, витягнути з-за пояса пістолет і вистрілити нещасному в голову. Той розпластався на підлозі, стікаючи кров’ю.
Зехра миттю піднялася на ноги, важко віддихуючись. Зі страхом в очах поглянула на Сердара й промовила:
– Що ми тепер будемо робити? Зараз пів готелю збіжиться сюди.
– Все буде добре, я подбаю про це.
Сердар висунув голову в коридор, з сусідніх номерів на нього перелякано дивилися мешканці.
– Ой, здається ми занадто гучно увімкнули фільм про поліцейських. Люба, зроби тихіше, ми заважаємо людям, – крикнув він до оторопілої розвідниці. – Вибачте, будь ласка, ми не думали, що телевізори в цьому готелі такі гучні.
Брехня була на двієчку, але люди повірили і потрохи коридор став пустим, всі порозходилися по кімнатах. Сердар повернувся до Зехри і наказав:
– Загортай труп у простирадло, зверху ще обгорнемо ковдрою потім. А я піду вигляну в коридор.
– Що? – вигукнула жінка, вона не могла вловити задуму.
– Справа від ліфту я бачив комору, там простенький замок, я з ним легко впораюся. Запихнемо туди труп, – він говорив швидко і буденно, ніби приховування трупів у коморах було звичною справою.
Зехра не встигла нічого заперечити, чи обдумати, Киличаслан покинув її в кімнаті, грюкнувши дверима. Коридор, на щастя, пустував, тому Сердар без пригод дійшов до потрібного місця. Витягнув з кишені телефон і вдруге за день набрав Ґюрджана, попрохав його зламати систему відео-спостереження готелю. Потім здійснив ще один дзвінок, цей раз вже до батька, без підмоги виплутатися з цієї ситуації буде важко.
Коли Сердар повернувся в номер, Зехра сиділа на ліжку з виразом глибокої пригніченості та зажури. На підлозі лежала імпровізована лялечка – труп, загорнутий в постіль.
– Зехра, допоможи мені, – прохрипів Сердар, він намагався закинути собі ношу на плече. Жінка підсобила йому і він, хитаючись, пішов до дверей. – Подивись, чи в коридорі нікого немає.
– Все чисто, – Зехра обійшла його і виглянула з-за дверей. – А як же камери?
– Я подзвонив Ґюрджану, він про все подбав.
Балабан здивовано підняла брови, але нічого не сказала. Мовчала вона і в коридорі, тихо слідкуючи за тим, щоб їх раптом ніхто не бачив. Операція по замітанню слідів вбивства пройшла доволі успішно, якщо не враховувати того моменту, коли панель ліфта засвітилася і Зехра в хаотичному порядку понатискала на всі кнопки підряд, змусивши ліфт застрягнути.
– Ти більше не можеш тут залишатися, нам потрібно виїхати звідси якнайшвидше, – проторохкотів Киличаслан, коли вони повернулися в кімнату. – Я відвезу тебе в безпечне місце, а батькові люди подбають про те, щоб ніхто не дізнався про цей інцидент.
– Батькові люди… – зневажливо хмикнула розвідниця. – Відколи це БАТЬКОВІ люди прикривають тебе?
– Зехра, будь ласка, у нас немає для цього часу, – він зробив глибокий вдих і втомлено потер брови. – Я повинен розповісти тобі дуже багато речей, але тільки не зараз. Павутина прислала за тобою кілера, а це означає, що вони розпочали відкрите полювання на розвідку. Ти в небезпеці.
– Хіба тебе турбує моя безпека? – з кожною сказаною фразою тон голосу підвищувався, градус розмови наростав. До вибуху залишалися лічені хвилини.
– Зехра, будь ласка, – благав чоловік. Він спробував взяти її за руку, це і стало його великою помилкою.
– Не чіпай мене! – крикнула вона і вивалила на голову розвідника гнівну тираду. – Я не знаю вас взагалі! Хто ви такий, пане Киличаслан?! Чи то пак Томас Мюллер? Забирайтеся звідси і котіться до бісової матері, я сама впораюся зі своїми проблемами! Цілий рік без вас справлялася, поки ви весело проводили час зі своїм татусем, вступаючи в лави терористичних організацій!
– Зехра, послухай, все не так, як ти думаєш. Я знаю, що зробив велику помилку там у клубі, але в мене не було іншого виходу, – саме цього моменту Киличаслан боявся більш за все – моменту істини. – Якби друзі Деміркана дізналися, що ми знайомі, це б зруйнувало всі мої плани і Павутина зрозуміла би, хто я такий.
– Мгм, дійсно, Павутина би дізналася, хто ти… – Зехра вдала глибоке занепокоєння, а потім нервово засміялася. – А хто ж ти насправді? – вона тицьнула вказівним пальцем йому в груди. – Бо я сама вже більше тебе не впізнаю! Ти справді думаєш, що ті ідіоти зрозуміли б, якби ти турецькою хоча б натякнув мені, що не можеш вільно говорити у їх присутності?!
– Це Павутина, Зехра, ти їх зовсім не знаєш, вони мають свої вуха скрізь і… – договорити чоловік так і не зміг, бо жінка не мала наміру слухати його.
– Та мені чхати на цю Павутину! Я залишила своє життя в Бодрумі, покинула свою доньку на сусідку, бо дізналася, що ти живий! – від гніву вона аж розчервонілася. – Я не знаходила собі місця кілька місяців після твоєї смерті. Я боялася дивитися в дзеркало, настільки я була собі огидна! Не хотілося ні їсти, ні пити, жити не хотілося! Я думала, що втратила тебе назавжди, а коли знову зустріла після стількох пролитих сліз, ти, дивлячись мені в лице, виплюнув, що не знаєш мене! – її голос затремтів, ось-ось і з очей би бринули сльози. Балабан закусила губу і закліпала, щоб прогнати небажану вологу.
Зехра вперше постала перед Сердаром такою вразливою. Коли вони були на роботі, вона завжди тримала себе у міцних лещатах, не даючи емоціям оволодіти собою. Єдине, що могло вивести її з рівноваги – це безпека доньки. У решту випадків розвідниця поводилася, як робот і виконувала всі накази керівництва, навіть якщо вони йшли в розріз з її власними почуттями. Але зараз… зараз вона була надміру емоційною та чутливою.
Від охайної зачіски не залишилося і сліду, після боротьби з нападником волосся розпатлалося і стирчало в різні сторони. Щоки пашіли вогнем, а очі блистіли від сліз. Навіть у цьому стані вона була неймовірно привабливою.
Сердар не став слухати подальших докорів, він просто підійшов і поцілував її, обхопивши масивними долонями обличчя. У цей поцілунок чоловік вклав всю свою тугу за коханою, глибоку любов до неї та безмежність почуттів. Зехра пручалася недовго, потім обм’якла в його руках, ніжно огорнула за шию і сильніше притиснулася до теплих грудей. В животі стало млосно, серотонін потік по судинах, вводячи тіло в стан повного блаженства. Перший поцілунок був коротким, Сердар відірвався від губ, щоб подивитися на кохану.
– Пробач мене, мені справді дуже жаль, що тобі довелося через все це пройти, – прошепотів він, його ліва рука ніжно гладила її за це плече, а права витирала сльози, які зібралися в кутиках очей. – Я повів себе, як осел і я щиро вибачаюся за це. Але ти повинна знати, що не було і дня, щоб я не сумував за тобою. Щодня я думав про тебе і згадував наші спільні моменти, які раніше не цінував, бо вони мені здавалися незначними. Я дуже сильно тебе кохаю, Зехра.
– Я теж тебе кохаю, – прошепотіла вона у відповідь, не відводячи погляду від очей хамелеонів.
Вони знову поцілувалися, в цей раз більш пристрастно та палко. Всі бар’єри впали і залишилося тільки двоє сердець, шалено закоханих одне в одного. Сердар не міг намилуватися Зехрою, зацілував її лоб, ніс, скроні та щоки. Якби була його воля, він би позначив кожну клітиночку її тіла, як свою.
– Нам потрібно йти звідси, інакше я б ніколи не відірвався від тебе, – з жалістю промовив розвідник.
Вони зібрали речі Зехри, прибрали в кімнаті та підійшли до виходу. Сердар простягнув свою руку і їх долоні переплелися.
Так само як колись переплелися лінії життя.