Переїзд – це завжди стрибок у невідоме. Ніколи не знаєш, які люди зустрінуться на новому місці та чи вийде відкрити нову сторінку в старій книзі під назвою «життя». Коли Зехра переїжджала в Бодрум, вона залишила все старе в Анкарі. Старі речі, старий дім, старих друзів та стару себе. На новому місці все було по-іншому, навіть дихалось якось не так. Змінювати місце проживання для Балабан було не в новинку, вона звикла до того, щоб не залишатися довго на одному місці. Робота зобов’язувала жінку постійно їздити у відрядження, тому такий стиль життя розвідниця опанувала на відмінно. В Бодрум Зехра приїхала з двома валізами, а також з вагоном травм та провин. Вона завжди думала, що той холод, який заполонив її тіло, виник через специфічний клімат Анкари. В літаку жінка фантазувала, як вони з донькою приїдуть на нове місце і теплий Бодрум розтопить її лід, однак життя вкотре довело, що сюжет «Холодного серця» в реальності не здійсниться.
І от саме в той момент, коли Зехра примирилась із тим, що її серце навіки приречене жити у вічній мерзлоті, на горизонті з’явився шанс на відлигу. Що ж було робити бідолашній жінці, як не вчепитися в нього всім своїм єством? В неї було всього 3 дні на вирішення всіх проблем та збори. 3 дні до початку божевільної операції, що повинна принести бажане щастя та повернути кохання.
Однак в цій солодкій діжці меду була ложка дьогтю. І ймення їй Яґмур. Зехра довго не могла прийняти рішення, як бути з донькою. Забрати із собою означає наразити дитину на небезпеку, залишити тут – піддати стресу та загострити всі травми минулого. Рішень було багато, але кожне з них не підходило по тим чи іншим причинам. Довелося із кількох бід обрати найменшу.
– Фатмо, мені дуже і дуже потрібна твоя допомога, – продумавши все у своїй голові, Зехра одразу пішла виконувати план. Фатма була найпершою і найважливішою ланкою її прорахунків. – Чи не могла б ти побути з Яґмур, поки я буду в Стамбулі?
– В Стамбулі? – здивувалась подруга. – В тебе запланована поїздка в Стамбул, а я про це нічого не знаю?
– Все сталося дуже раптово, я нічого такого не планувала, – прозвучала чесна відповідь. – Але це дуже терміново, я повинна там бути вже через 2 дні. Яґмур взяти з собою не можу, не хочу відривати її від школи та звичного режиму.
– Ну добре, – не довго думаючи погодилась жінка. – Але пообіцяй, що познайомиш мене з вашим фізруком.
– А ти знову за своє! – Зехра не втрималась і закотила очі. В школі, де вона працювала, був дуже гарний вчитель фізкультури, на якого Фатма одразу запала, коли одного разу приїжджала забрати подругу, бо та віддала свою машину в ремонт. – Добре, добре, постараюся не тільки познайомити вас, а і влаштувати побачення. Така відплата за послугу тебе влаштує?
– Більш ніж, – Фатма усміхнулася від вуха до вуха, мрійливо змахнувши своїм коротким рудим волоссям. Жінка вже давно б вирушила на омріяне побачення в своїй свідомості, але раптова думка осяяла її мозок і вона зажадала в подруги уточнень. – А на скільки часу ти їдеш в Стамбул?
– Ееее, – ось і воно, те саме незручне питання, яке Балабан оминала до останнього. – Я точно не знаю, на скільки затягнеться моя поїздка. Можливо, кілька тижнів, а може і кілька місяців…
– Що?! Місяців?! – такої відповіді Фатма явно не очікувала, тому її реакція була дуже промовистою. – Що ж у тебе за справи такі на кілька місяців?
– Мене викликали з попередньої роботи, їм дуже потрібна допомога.
– З якої ще роботи? Ти ж казала, що була домогосподаркою і в тебе працював тільки чоловік?! Та і хіба ти не жила в Анкарі?
Коли починаєш все спочатку і брешеш людям, щоб приховати таємниці свого минулого, дуже важливо потім не забути про сам факт брехні. Тому що можна опинитись в дуже незручній ситуації, в яку і вляпалась Зехра.
– Фатмо, моє життя було складним і багатим на таємниці. Я не могла розповісти тобі всю правду про себе, вибач. Я б дуже хотіла з тобою все обговорити, але це стосується не тільки мене, мова йде про події та справи державного масштабу. Якщо все вдасться, обіцяю тобі, я розкрию тобі ту частинку себе, яку досі ніколи не показувала. Мені більше ні на кого покластися, окрім тебе. Ти єдина, кому я можу довірити Яґмур, – в кінці розмови Зехра використала заборонений прийом, в надії, що це переконає подругу. Фатма ніколи не могла встояти від погляду кота зі Шрека та прихованої похвали.
– Не знаю, що за секрети ти від мене приховуєш, але сподіваюся, що ти не обікрала банк, чи ще щось в цьому дусі. Бо я не хочу мати проблем із законом чи мафією, не дай Боже! – безпосередності Фатми можна було позаздрити.
– За це можеш не хвилюватися, – запевнила з посмішкою Зехра.
– Ну тоді добре, буду піклуватися про твою доньку, як про рідну.
– Відповідь, на яку я чекала, – Зехра міцно обійняла подругу в знак своєї вдячності. Все-таки їй дуже пощастило з людьми на новому місці, щирішої людини за Фатму годі було пошукати.
Наступний етап в списку незакінчених справ – Яґмур. Це завдання було з зірочкою, адже пояснити дитині, в якої не залишилося нікого, окрім матері, що останній потрібно залишити її з сусідкою на невизначений час не так легко.
– Сонечко, мені потрібно з тобою поговорити, – Зехра зайшла до кімнати доньки і сіла на її ліжко.
– Я слухаю, – Яґмур відірвалася від малювання, встала з-за столу і сіла біля матері.
– Мене викликають у Стамбул на деякий час, виліт вже завтра.
– Урааа! Ми летимо в Стамбул! – дівчинка зраділа можливості відвідати незнайоме для себе місто.
– Яґмур, ти залишишся вдома з тіткою Фатмою. Я не можу тебе взяти, пробач. Мене викликають по роботі, – Зехрі було дуже прикро руйнувати доньчині мрії, але іншого виходу не було.
– Але ж твоя робота тут, навіщо тобі їхати в Стамбул? – не второпала мала.
– Мене викликають з моєї попередньої роботи, – вираз обличчя Яґмур моментально змінився. Брови нахмурилися, дівчинка склала руки на грудях та демонстративно відвернулася від матері. – Яґмур, люба, обіцяю тобі, що я постараюсь якнайшвидше все владнати. Я обов’язково повернуся, у нас з тобою ще запланована поїздка в Діснейленд, ти хіба забула?
– Того разу ти теж казала, що все буде добре і ми з тобою бачилися тільки по відео-зв’язку. Я не хочу так більше!
Побачивши реакцію доньки, Зехра одразу поникла. Найприкрішим було те, що Яґмур права. І вони обоє це розуміли. Потрібно було вибрати якийсь інший підхід, щоб завоювати прихильність малої та не засмутити її ще більше. Довго думати не прийшлося, адже найлегший спосіб переконати людину – розповісти їй правду.
– Дядько Сердар у біді, мене викликають, щоб допомогти йому, – у свій час Зехра так і не змогла сказати Яґмур про смерть Сердара. Дівчинка часто просила влаштовувати їм зустріч, вона вбачала в чоловікові супергероя після того, як він врятував її і привіз до мами. Зехрі доводилось обминати цю тему та брехати про те, що чоловік зайнятий і він працює за кордоном. Язик не повертався сказати, що вони більше ніколи не зможуть побачитися, адже він помер.
– Дядько Сердар? – мала одразу оживилась, лице засвітилося від радості. – То він у Стамбулі? Будь ласка, можна поїхати з тобою, я буду чемно себе поводити.
– Ні, сонечко, він не в Стамбулі, він досі за кордоном. Але зовсім скоро він повернеться. Обіцяю тобі, що він обов’язково приїде сюди, як тільки все налагодиться.
– А на скільки часу ти їдеш?
– Поки не знаю, все буде залежати від ситуації. Я постараюся навідувати тебе, якщо справи затягнуться, добре?
– Можеш мені дещо пообіцяти? – дуже тихо промовила Яґмур.
– Що саме?
– Пообіцяй, що не помреш.
Зехра нервово ковтнула, до очей підступили сльози.
– Обіцяю.
Міцно притискаючи доньку до себе, Зехра думала про те, що цього разу все повинно бути по-іншому. В неї просто нема другого виходу. Ще одного нещасливого кінця ніхто з них не витримає.
Кілька днів біготні, закриття всіх боргів по роботі та вихід у відпустку за власний рахунок, складання валізи, проведення настанов Фатмі – і ось Зехра вже у літаку. Чи було їй лячно від усвідомлення того, що попереду чекають розмиті події та невизначене майбутнє? Трохи. Але бажання зустріти Сердара за будь-яку ціну було сильнішим за всі інші почуття.
Одразу по приїзду в Стамбул Зехра подзвонила Халіту, щоб він повідомив їй адресу нового штабу. Було так незвично усвідомлювати, що колишня команда, точніше її залишки, переїхала в нове місто. Зехра так звикла до їхньої фортеці з довгими темними коридорами та десятками працівників, які постійно кудись поспішають. А також звикла до штабу, який був тільки їхньою місциною, пристанищем «померлих» душ – Хулькі, Пинар, Узая, Ґюрджана, Хакки, Зехри та Сердара. Але може воно і на краще, що команда виїхала з Анкари. Зехра не уявляла собі, як би вона знову прийшла в те місце і слухала робочі завдання без чавкання Хулькі, як би проводила свої вечори без дівчачих розмов з Пинар і хто б пригощав її кавою, як не Сердар. Те місце було її домом, але без цих людей дім опустів, тому зміна штабу була тільки на користь. Шкода, що пустоту в душі не заповниш новим місцем перебування.
Коли Зехра заходила всередину приміщення, в душі все вирувало від емоцій. Хвилювання змішалося з азартом та передчуттям чогось приємного і ностальгічного, тому в жінки навіть затрусилися руки. Перший контроль пройдено, двері відкрито і ось вона всередині сховища всіх таємниць. Вона навіть не встигла окинути оком кімнату, як звідусіль залунали вигуки, а потім поле огляду взагалі закрили довгі патли Ґюрджана, який одразу кинувся обіймати подругу.
– Зехра, ти таки приїхала! Я такий радий знову тебе бачити, – він був дуже збуджений і щиро посміхався від вуха до вуха.
– Я теж рада знову бути з вами, – у словах Зехри не було ні краплі брехні, вона справді сумувала за людьми, які замінили їй сім’ю.
Ґюрджан відсторонився і Зехра нарешті змогла роздивитися його обличчя. Хлопець майже не змінився відколи вона його не бачила, біля очей додалося трішки морщинок і погляд став більш серйозним, навіть трішки похмурим. Довге волосся було розпущене і заплутане, напевно не встиг привести себе в порядок. Ще б пак, Зехра ж приїхала в самісіньку рань, не висиділа в готелі і кількох годин, навіть сніданку не дочекалася, так кортіло приступити до роботи.
– Зехра! – Узай, що стояв біля друга, кивнув жінці і теж потягнувся вперед для обіймів. – Ласкаво просимо.
– Дякую, Узай, дякую, – очі засльозилися від зворушливої зустрічі і розвідниця провела по ним рукавом сорочки, як тільки-но вивільнилась з обіймів колег.
– Як ти? Як твої справи? Як Яґмур? – все нові і нові питання линули з вуст Ґюрджана.
На долю секунди Зехра відчула укол совісті, відколи вона поїхала, жодного разу не телефонувала чоловіку і навіть не спитала про його самопочуття. Він теж втратив дорогу серцю людину, а вона навіть його не підтримала.
– Все добре, ми з Яґмур влаштувалися в Бодрумі. Я працюю в її школі вчителем англійської мови, живемо в чудовому будиночку в 10 хвилинах ходьби до моря. Потихеньку справляємося з усім.
– Радий це чути.
– А ти як? – в це коротке запитання Зехра постаралася вкласти всі свої співчуття та відчуття провини за те, що захлинаючись у власному горі, вона забула про підтримку інших небайдужих їй людей.
– Непогано. Час та робота – найкращі лікарі, – він посміхнувся і стиснув їй плече в знак того, що між ними немає ніяких образ і він все чудово розуміє.
– А як в цілому справи? Як робота? Ви переїхали в нове місто, які відчуття?
– Робота, як робота, – Ґюрджан знизав плечима, не знав, що ще додати. – Поганці ніколи не закінчуються, ти ж знаєш.
– В Стамбулі значно тепліше, ніж було в Анкарі, – до розмови підключився Сервет.
– Звісно! Середній мінімум температури Анкари складає 3°С, в той час як в Стамбулі цей показник становить 10°С, – з розумним виглядом промовив Узай, на що всі дружно закотили очі.
– А що ти тут робиш? – Зехра звернулася до аналітика? – Хіба ти не хотів поїхати до Ебру?
– Вона не захотіла мене бачити і ми офіційно розвелись, – в тоні Узая не відчувалося жодних емоцій, він був як завжди безпристрасним та монотонним.
– Мені дуже жаль, Узай, – жінка співчутливо зжала губи і ще раз обійняла друга, який так і не зрозумів причини такого жесту колеги.
Після чаювання та довгих розмов чоловіки провели Зехрі екскурсію по новому штабу. Будівля на два поверхи містила в собі не тільки робочі кабінети, а ще й спортзал, загальну кухню, зону для відпочинку та спальний блок. Стамбульська філія розвідки включала в себе переважно старих працівників із Анкари, які не мали де розміститися на новому місці, тому для зручності їх помістили безпосередньо біля роботи. А ті працівники, які хотіли більше вільного простору, або до цього жили в Стамбулі, приходили на роботу та поверталися в зазначений для цього час.
В спальній частині все було сконструйовано подібно до студентського гуртожитку. Узай з Ґюрджаном ділили на двох один блок, в якому розміщувалися дві кімнати та один санвузол. Зехрі теж запропонували пожити в одному з блоків, де залишилося вільне місце, адже постійно платити за проживання в готелі не дуже вигідно, хтозна наскільки затягнеться візит розвідниці. Сусідкою Зехри стала нова працівниця Меріч, з якою жінка поки не мала нагоди познайомитися, адже та зранку поїхала кудись по справах.
Приміщення, в якому працювала команда Халіта у складі Узая, Ґюрджана, Сервета, Адема та Меріч, було більшим за попереднє, однак стіни, оформлені в біло-зелених тонах, замість очікуваного спокою, приносили Зехрі тільки роздратування. Інтер’єр теж не відрізнявся якоюсь диковинкою, під стіною стояли робочі столи з необхідним обладнанням, а над ними – на стіні – висів великий екран. Окрім робочих столів був ще й загальний великий стіл, який використовували для зборів всієї команди. Все як в Анкарі.
– Вітаю, Зехра! – ближче до обіду до штабу завітав Халіт, Зехра в той момент переглядала документи по справі, поки її колеги плідно працювали за комп’ютерами. – Ну що, ти вже трохи освоїлась?
– Так, башканим, – Зехра піднялась з дивану і підійшла до начальника. – Хлопці провели мені екскурсію та показали, як тут все організовано.
– Чудово! Тоді якщо ти не втомилася після перельоту, чи можемо ми починати нашу нову секретну операцію?
– Звісно! Я готова, не переймайтеся, – Зехра згадала як це воно, коли серце калатає від азарту і ти не можеш дочекатися того моменту занурення в невідоме.
– Як бачу, ти вже ознайомилася з основними матеріалами справи? – Халіт кивнув на теку в її руках.
– Так, я все прочитала, але в мене в голові пазл так і не склався до кінця.
– Це нічого, ми ще самі поки в пошуках всіх клаптів інформації, – заспокоїв жінку Халіт. – Узай, Ґюрджан, давайте пройдемося по загальній інформації щодо нашої справи.
– Слухаємося, башканим, – промовили в унісон підопічні. Ґюрджан вивів на екран фотографію якогось дивного логотипу. Там була намальована павутина, в центрі якої сидів павук, з його лап стікали краплі, схоже це була отрута.
– Організація під назвою «Павутина» була створена в Стамбулі 10 років тому, – розпочав Узай. – Деякий час їхній вклад на арені політичних інтриг та організації світового розбрату був дуже незначним, тому вся увага була прикута до більш небезпечних організацій, таких як, наприклад, Фірма. Після того, як минулого року ми ліквідували всіх членів останньої, Павутина розпочала нарощувати свій потенціал і організувала кілька терактів проти мирного населення в різних країнах світу. За їх сприяння було зроблено замах на кількох політичних осіб, ім’я яких ви можете побачити на екрані. Щоб не розводити паніку ці ситуації не розголошувалися та не виставлялися на загал, однак від наших очей це не втекло і саме нам доручили дізнатися якомога більше про цю організацію та якнайшвидше ліквідувати її, поки вони не стали надто небезпечними.
– Яка ціль цієї Павутини? – Зехра вставила запитання, як тільки-но Узай замовк.
– Все просто. Створити хаос, в результаті якого отримати доступ до влади, – на автоматі відповів чоловік.
– Хм, – гмикнула вона, знову ніякої оригінальності. – Ви знаєте приблизних членів цієї Павутини?
– В цьому і полягає складність завдання, – в розмову включився Ґюрджан. – Члени Павутини ніколи не проводять засідань і особистих зустрічей, як це було з Фірмою та іншими відомими нам організаціями. Вся їхня діяльність здійснюється в інтернеті, вони спілкуються на різних платформах, використовуючи при цьому псевдоніми. Щоб підключитися до розмови вони просять назвати пароль та написати своє ім’я, себто псевдонім. Зламати їх захист дуже складно, я намагався кілька разів, але в мене нічого не вийшло, всі мої дії блокувалися та не отримували успіху.
– Звідки ти це все знаєш, якщо в них все так таємно?
– Одного разу наша команда впіймала члена Павутини. Це була чиста випадковість і нам тоді просто неймовірно пощастило.
– Але на цьому приємності закінчилися, – з прикрістю повідомив Халіт. – Як тільки-но ми його впіймали, він отруїв себе. Всю дозу отрути не встиг ввести, тому ми трохи побесідували і дізналися завдяки цьому загальну інформацію. Як виявилося, кожен член павутини носить при собі ампулу з павучою отрутою, щоб у разі арешту чи ще якоїсь небезпеки для організації, вбити себе і перешкодити витоку інформації. Коли ми намагалися в нього випитати хоча б одне ім’я члена цієї організації, він тільки засміявся у відповідь та сказав, що навіть якби й хотів, то не зміг би нам цього розповісти.
– Ці покидьки на своїх інтернет-зборах сидять у масках і жоден член Павутини не знає справжніх імен своїх побратимів, тільки псевдоніми. Я хакнув його телефон і знайшов там один сайт невідомого походження, – продовжив Ґюрджан. – Хотів зареєструватися, вводив всі можливі імена та паролі, але все марно. Потім намагався зламати систему, але й те не вийшло, очевидно в них сильний захист.
– Якщо вони не зустрічаються вживу, то яким чином дізнаються про новий пароль та майбутню платформу для зустрічі?
– Підозрюю, що під час так званих зборів в інтернеті, вони повідомляють членам нові паролі. Ну а посилання на сайт скидають безпосередню кожному на телефон. Адже навіть якщо телефон хтось украде, він не зможе зайти на сайт, не знаючи паролю та псевдоніму. В цьому ми вже переконалися самі.
– Значить для того, щоб пролити світло на цю організацію, нам потрібно впіймати хоча б одного її члена та дізнатися в нього пароль і псевдонім до того, як він себе прикінчить? – Ґюрджан кивнув і Зехра продовжила. – Але як нам спіймати члена організації, про яку ми знаємо тільки ім’я? В них немає ніяких розпізнавальних знаків чи ще чогось?
– Вони мають на тілі ось це татуювання, – Узай вказав рукою на екран, де знову висвітилося зображення павука.
– Ну хоч щось, хоча звісно не густо… – Зехра вдивлялась в зображення, намагаючись запам’ятати кожнісіньку деталь малюнка. – Я заплуталася… Якщо вони тримають все під грифом секретності і навіть самі члени Павутини не знайомі один з одним, то навіщо видавати себе такою банальною річчю, як татуювання? І навіщо тоді проводити зустрічі в Інтернеті, а не вживу, якщо вони йтак сидять в масках?
– Символізм, – для Узая, як завжди, все було зрозуміло. – Кожна організація має свої символи та атрибути, в когось це прикраси, як от каблучки у Фірми, а в когось татуювання. Інтернет – це Всесвітня павутина і де ще павукам проводити свої зустрічі, як не там?
– Допустимо, що з Павутиною все зрозуміло. Але яким боком тут батько Сердара і сам Сердар? – Зехра досі не вловлювала суті.
– Пам’ятаєш, я тобі розповідав про те, що ми підозрюємо Рифата у зв’язку з терористами, які приїхали до Стамбулу? – Халіт продовжив розповідь після кивка Зехри. – Так от один з тих терористів мав на руці татуювання павука.
– А Рифат? В нього теж є татуювання? – жінка стурбувалась, їй не подобалося те, що батько Сердара пов’язаний з темними справами.
– Ні. Принаймі у нас немає таких даних. Але є дещо інше, хай Узай розповість, – наказав начальник.
– Після того, як ми запідозрили Рифата у зв’язку з Павутиною, точніше з одним із її членів, я зрозумів, що пошуки потрібно розпочинати з Німеччини. Тому переглянув адреси всіх тату салонів Берліна.
– Узай не спав кілька ночей, – співчутливо вставив Ґюрджан. – Він переглянув всі сторінки тату салонів в інтернеті, а також дослідив їхні каталоги з наявними татуюваннями.
– Сервет з Адемом поїхали в Берлін та перевірили особисто кілька адрес. В кінцевому результаті ми виявили, що в одному з тату салонів вже двічі набивали тату з павуком. Одне буквально нещодавно, а інше – 5 місяців тому. Завдяки записам з камер спостереження та нашій базі з пробивання облич, ми встановили особистість одного члена Павутини.
Зехра відчула гордість за своїх колег, які так старанно попрацювали над справою, маючи на руках мінімум інформації.
– Фатіх Деміркан, – Узай кивнув у бік екрану, на якому з’явилася фотографія привабливого брюнета 40-а років. Чоловік мав карі очі, невелику щетину і виглядав, як типовий турок. – Переїхав в Берлін рік назад, народився та жив до цього у Стамбулі. У віці 20-ти років відсидів у в’язниці за крадіжку, обчистив будинок свого багатого родича. Після того, як вийшов із в’язниці, зв’язався із контрабандистами і довгий час працював з ними. Потім у них виникли між собою якісь розбіжності і Фатіх переїхав до Берліну. Татуювання з павуком чоловік зробив на плечі 5 місяців тому.
– Як він натрапив на Павутину ми не знаємо? – поцікавилася жінка.
– Ні, – Ґюрджан гриз ковпачок від маркера, Узай несхвально зміряв його поглядом, але нічого не сказав. – Зате ми знаємо, що Фатіх знайомий з Рифатом.
– Тобто? – така кількість співпадінь була підозрілою і Зехру це насторожило.
– Коли Адем стежив за Рифатом, то побачив, що в його кафе завітав Фатіх. Поводили вони себе, як давні друзі.
З кожними новими відомостями про батька Сердара всередині Зехри наростав страх. Вона не була знайома з цим чоловіком, але його особистість була такою суперечливою, що вона не знала, що і думати про нього і як себе поводити. Ще більше Балабан лякав той факт, що зараз він переховує її коханого і судячи з того, що за стільки часу Сердар не дав про себе знати, ще й тримає його в заручниках. Хоча для Киличаслана не було перешкод, якщо він чогось сильно прагнув. Маленький черв’ячок сумнівів гриз Зехру зсередини. Мозок мучився від запитань, на які неможливо було отримати відповідь. Якщо Сердар весь цей час був живий, то чому він не повернувся до Зехри? Чому не повідомив їй про це? Жінка передчувала, що в цій справі є якась заковичка і шосте чуття підказувало, що правда їй не сподобається. Заглибившись у свої думки розвідниця і не помітила, що Ґюрджан продовжив говорити.
– Також у нас є інформація, що Деміркан наступного тижня відкриває в Берліні нічний клуб.
– І що це означає? – не зрозуміла Зехра, яка тільки-но повернулася в реальність.
– Що ви з Серветом, Адемом та Меріч вирушаєте в Берлін, – спокійним голосом відповів Халіт.
Вперше за цілий рік Зехра буде так близько до Сердара. Серце закалатало у передчутті довгоочікуваної зустрічі. Всі погані відчуття відійшли на другий план разом зі страхом та сумнівами. Залишилося тільки кохання. Кохання, для якого не страшні жодні перешкоди.
Адже головна перепона – смерть – успішно подолана.