6 років потому.
На порозі двоповерхового будинку зупиняється самотня постать, підстаркуватий чоловік обтрушує плечі від дощових крапель, підносить руку і натискає на дверний дзвінок. Ехо розноситься по приміщенню, проникаючи з однієї кімнати в іншу. Шум долітає до вух собаки і він гучно гавкає, сповіщаючи мешканців про гостей.
– Поні, фу! – жінка відганяє лабрадора ногою, зачиняє його в кімнаті й прямує до дверей. – Кого ж це принесло в таку зливу?
В коридорі вона зупиняється, оглядає себе в дзеркалі та поправляє зачіску. Лунає ще один дзвінок і Зехра вже не гає часу, розпахує двері. Ввічлива усмішка змінюється на вираз глибокого здивування.
– Начальнику Халіт? – чоловік механічно киває головою, начебто без підтвердження жінка не зможе переконатися, що це справді він. З їх останньої зустрічі минуло більше 4 років.
– Добрий день, Зехро!
– Добрий день! Проходьте всередину, надворі такий дощ, – вона приходить до тями і похапцем зачиняє за чоловіком двері. – Сильно намокли? Може знімете піджак і я його просушу?
– Ні, дякую, – Халіт ввічливо відмовляється. – Я щойно вийшов з таксі, тому промок лише трохи, поки йшов до будинку.
– Сідайте, будь ласка, – киває головою в бік дивану у вітальні. – Що вам запропонувати? Чаю, чи може кави? Ще залишився торт з учорашнього свята, Яґмур пекла з допомогою Сердара.
– Не відмовлюсь від чаю. І вітаю з днем народження, хоч і з запізненням.
– Дякую. Зачекайте тут, я зараз все принесу! – вона метушливо біжить на кухню, витягає з холодильника торт і вмикає електричний чайник.
За відсутності хазяйки Халіт оглядається по сторонах, оцінюючи, як змінився інтер’єр будинку з його останнього візиту. Раніше голі стіни тепер ломляться від фотографій та картин. Чоловік не втримується і підходить ближче, на нього дивиться стільки усміхнених облич, що він розгублюється, не знає, куди спрямувати свій погляд. Начальник налічує в голові близько десяти фотографій, п’ять дитячих малюнків та одну картину. Справжнісінька тобі арт-галерея!
На більшості фото зображені Зехра з Сердаром. Внизу настінної рамки у вигляді дерева розташоване фото з весілля. На світлині молодята з пістолетами в руках відтворюють постер фільму з Анджеліною Джолі та Бредом Піттом. Трохи вище підопічні Халіта цілуються на фоні полярного сяйва. Судячи з почервонілих рук, вони сильно замерзли, але вогонь, який пломеніє в їхніх серцях, видно здалеку. З верхніх гілок до чоловіка всміхаються дитячі обличчя – маленький Мете робить свої перші кроки і Яґмур сидить на землі, простянувши до нього свої руки, щоб схопити брата, коли він підійде до неї. В кутку кадру видніється собачий хвіст.
Довкола очей Халіта залягають дрібні морщинки, чоловік всміхається і рухається далі – зупиняється на Яґмур, що стоїть на сцені в танцювальному вбранні і тримає в руках грамоту. Судячи з усього дівчинка виграла в танцювальному конкурсі. На верхньому рівні розташовані групові фото, кого тут тільки не побачиш. Є один родинний знімок з якогось святкування, де вся сімейка Киличаслан зібралася біля столика в кафе: Рифат, Сердар, Зехра, Яґмур і Мете. Не оминули увагою й друзів, на одному фото зображена суто чоловіча компанія на чолі з Сердаром, Узаєм та Ґюрджаном в боулінгу. На іншому Зехра з Сердаром тримають на руках двійнят: дівчаткам тут десь до двох років. Рудоволосі, як їхня мама, вони дивляться прямо в об’єктив з розумним виглядом. З правого боку від пари в обнімку стоять Узай з Фатмою. Руки жінки лежать на плечах Яґмур, а чоловік тримає за руку Мете, який вже почав проявляти характер, судячи з того, як він скорчив гримасу на камеру. Ще одне фото присвячене дідусю та внукам: Рифат в оточенні дітлахів сидить на підлозі. Мете біля нього грається машинками, поки Яґмур допомагає двійнятам заплітати на чоловіку косички. Вершину дерева – найбільш почесне місце – виділили для групового фото з штабу в Анкарі. Хулькі, Пинар, Хакки, Узай, Ґюрджан, Мете, Халіт і Зехра з Сердаром – на знімку вся команда. Їхнє перше і останнє фото в повному складі.
– Я принесла чай, – Зехра повертається з кухні з підносом. Ставить ношу на столик і приєднується до начальника.
– Як там Узай? Дівчата ще не замучили його? – чоловік киває в бік світлин, а потім повертає голову до підопічної.
– Замучили не те слово! – Зехра пирскає сміхом. – Їм зараз по 3 роки – перехідний вік і все таке. Як згадаю собі Мете в той період, аж дрижаки беруть. Такий впертий був, просто викапаний татусь!
Розвідниця повертає голову до фотографій, на думку чомусь спадає, як вони з Сердаром побилися об заклад, через скільки часу Фатма з Узаєм зійдуться. Сердар ставив на пів року, Зехра ж, хоч і знала, що подруга швидка в таких справах, вважала, що їй знадобиться більше часу, ніж зазвичай, щоб заарканити Узая. Тому й назвала цілий рік. І в результаті програла спір. Вже через 6 місяців Узай, вигадуючи дурнуваті причини, прилітав кожних вихідних до Бодрума. А потім і взагалі переїхав в будинок навпроти – до рудоволосої біди на голову. Через рік Фатма подарувала Узаю двійню – Дефне та Джанан. Старша на пару хвилин Дефне успадкувала характер батька, була спокійною та врівноваженою, в той час, як молодша Джанан, як і матір, була ще тим ураганом.
– А де Сердар? – цікавиться Халіт. – Він вдома?
– Так, вдома. Він нагорі з Рифатом та Мете, складають якусь надзвичайну круту залізну дорогу, – судячи з тону жінки, вона не розуміє захоплення чоловіків. – Рифат трохи прихворів, от ми і забрали його до себе. Живе в нас уже два місяці, а дітям тільки в радість, що дідусь поряд. Покликати Сердара? Він буде дуже радий вас бачити.
– Було б чудово. Я маю до вас одну справу.
Зехра розуміюче киває і піднімається на другий поверх, щоб сповістити чоловіка про прихід гостя. Коли вони обоє спускаються донизу, Халіт стоїть на тому ж місці й розглядає малюнки Мете та Яґмур.
– Начальнику Халіт! – чоловіки обмінюються рукостисканням і незграбно обіймаються. – Стільки років не бачилися, а ви зовсім не змінилися!
Вони зручно розташовуються на дивані і якийсь час просто обговорюють події, що відбулися з моменту їхньої останньої зустрічі, ласуючи запашним чаєм з тортом. Халіт переходить до мети свого візиту, коли спустошуються чашки й закінчується частування. Подружжя одразу помічає, як змінюється його постава, тон розмови плавно перетікає в ділове русло.
– Я не хотів вас турбувати, тим більше тепер, коли ви облаштували своє життя. Мені прикро, що доводиться знову все отак руйнувати і приносити неспокій та ризик у вашу оселю, але я не маю іншого виходу.
– Що ви таке кажете, начальнику, – миттю втручається чоловік. – Ми з Зехрою завжди готові прийти на допомогу. Це наш обов’язок.
– Сердар правий. Ми будемо раді прислужитися державі. Що сталося? – цікавиться жінка.
– 4 місяці тому в день ліквідації Павутини вбили міністра освіти Туреччини. Ви, мабуть, чули про цей випадок, – Зехра з Сердаром ствердно кивають і чоловік продовжує розповідь. – Керівництво доручило нам зайнятися цією справою. В ході розслідування ми помітили цікаву деталь. На зап’ясті чоловіка чорною ручкою був намальований павук. Не встигли ми знайти вбивцю, як помер ще один чиновник.
– Також вбивство? – цікавиться Сердар.
– Так.
– Дайте вгадаю, на його руці теж знайшли малюнок павука? – безпомилково припускає жінка.
– Так. Після цього сталося ще два вбивства впливових осіб Туреччини. І в кожного на руці той самий малюнок.
– Я читала статті про ці випадки, але там нічого не говорилося про малюнки.
– Ми наполягли, щоб цю інформацію залишили в секреті. Три дні тому активувався сайт Павутини, той самий, завдяки якому Лейла Вільден зв’язувалася зі своїми послідовниками. Ґюрджан пробив адресу, з якої було здійснено вхід, але ми так і не приблизилися до розгадки, бо наш вбивця скористався комп’ютером однієї зі своїх жертв. Після цього ще кільком високопосадовцям надійшли повідомлення з погрозами. Я маю зібрати команду і знайти того, хто затіяв цю гру. Ґюрджан та Меріч вже погодилися, я витягнув їх прямо з медового місяця, але пообіцяв все компенсувати. До Узая ще поки не звертався, повернув спершу до вас, а потім вже завітаю до його оселі. Я б міг запросити до розслідування будь-кого з розвідки, але зупинив свій вибір на тих, з ким вже працював і в чиєму професіоналізмі не сумніваюся. До того ж саме ви допомогли ліквідувати Павутину. Я не стану піддавати вас ризику та відправляти на виїздні операції, в основному ви будете працювати в штабі та керувати процесом. Якщо це надто небезпечно для вас і ви не захочете відлучатися від дому, я все зрозумію.
Якийсь час Зехра з Сердаром мовчки сидять, обдумуючи почуте. А потім, не змовляючись, обертаються один до одного, щоб провести діалог в думках. У них немає жодних сумнівів щодо того, яке рішення варто прийняти. В мозку вже визріває почуття ностальгії за адреналіном, що лоскоче нерви.
Людина легко може змінити фах та проміняти гострі відчуття на спокій і затишок. Але деякі речі так просто не вирвеш із серця.
– Можете покластися на нас, начальнику.
На життєвому роздоріжжі вони свідомо обирають шлях небезпек та інтриг. Шлях, що сповнений несподіваних поворотів, нових знайомств та старих образ.
Але це… це вже зовсім інша історія.