Ранок почався з великих чорних хмар, які заполонили небо та завадили сонячним промінням розбудити землю. Зехра прокинулася від того, що за вікном періщив дощ, стукіт крапель об вікно вирвав її з рук солодкого сну. Розплющивши очі жінка не одразу зрозуміла, де вона знаходиться, інтер’єр кімнати був незнайомим і незвичним, а той факт, що під боком хтось сопів, робив ситуацію ще дивнішою. Вона поволі повернула голову вправо і як тільки-но побачила знайоме обличчя, розслаблено видихнула. Потрохи до млявої після сну свідомості почали повертатися спогади.
Сердар спав на лівому боці, підклавши руку під подушку. Уві сні в нього було таке серйозне обличчя, що Зехра не втрималася, пирснула зі сміху, а потім одразу ж прикрила рота рукою, злякавшись, що цей звук розбудить його. Кілька хвилин вона просто лежала і дивилася на те, як рівномірно піднімаються груди Сердара під час вдиху. Бачити його поряд з собою живим було найщедрішим дарунком від долі. Вона пролежала так деякий час, а потім висковзнула з-під ковдри і почалапала у ванну кімнату. Вчорашній незмитий макіяж став причиною чорних кругів над очима, туш розтіклася, коли вона вночі плакала через черговий кошмар. На ранок Зехра вже і не пам’ятала, що ж такого страшного їй наснилося, але тоді через емоційне перенавантаження все було таким реальним, що навіть Сердар, який прибіг на крики з вітальні, не одразу зміг її заспокоїти. Вона лежала в його обіймах і схлипувала допоки не заснула, а через деякий час сон зморив і Киличаслана.
Зехра привела себе в порядок та переодягнулася в чорні джогери і білу майку. Годинник пробив 9-ту годину, коли розвідниця зайшла на кухню, попередньо оглянувши решту кімнат будинку. Одноповерховий котедж був невеличким, але Зехрі він одразу припав до душі. Тераса, розміщена позаду, так і манила до себе, жінка залюбки поснідала б там з виглядом на басейн, але погода була проти такої забаганки. В животі загрозливо забурчало і Балабан пригадала, що з вчорашнього дня нічого так і не їла. На благодійному вечорі їй кусок в горло не ліз, а в готелі вся їжа опинилася на підлозі через бійку. Вона відчинила дверцята холодильника і присвиснула від здивування, той був битком набитий продуктами. Вигадувати щось хитромудре та дивувати Сердара своїми посередніми кулінарними здібностями розвідниці не хотілося, тому вона зупинила вибір на класиці і вирішила приготувати старий-добрий менемен.
– Доброго ранку, – привітався Киличаслан, зайшовши на кухню. Він не зміг довго спати через ароматний запах яєшні, що проникав навіть через закриті двері.
– Доброго ранку, – відповіла Зехра, відвернувшись на секунду від плити, щоб поглянути на чоловіка. – Приготуй тарілки, будь ласка, менемен вже майже готовий.
– Навіщо нам тарілки? – здивувався розвідник. – Нас же тільки двоє, будемо їсти зі сковороди. Я покладу на стіл підставку для гарячого, ось і все.
Зехра у відповідь тільки знизала плечима, мовчазно погоджуючись з пропозицією. Вона була такою голодною, що їй було байдуже, звідки їсти.
– Сніданок готовий! – вона зняла страву з плити і поклала її на стіл. Сердар, не чекаючи запрошення, простягнув руку до їжі і ледь не обпік собі язик, скуштувавши таки страву з рук коханої.
– З мене не дуже хороший кулінар, якщо чесно, – Зехра присіла поряд та вмокнула хліб у яйця.
– Вийшло дуже смачно, – пробелькотів Киличаслан з набитим ротом. Він так смачно наминав їжу, що Зехра і собі пришвидшилася, почала жувати інтенсивніше.
– Ну, непогано звісно, – винесла вона вердикт, розпробувавши свій кулінарний шедевр. – Але до менемена дяді Хакки мені ще вчитись і вчитись.
– О так, – погодився Сердар. – У нього виходив першокласний менемен. Змагатися з таким гуру дуже складно.
– Навіть Узай, який доволі перебірливий в їжі, оцінив його, – пригадала жінка.
– Що вже говорити про Хулькі. Пригадуєш, як він сам злопав два менемена, які дядя Хакки приготував для команди під час подорожі в Сирію? – на обличчі Сердара розпливлася посмішка від згадки про той кумедний епізод.
– О таак, ми тоді через нього так і залишилися голодними на цілу добу.
– Якби він зараз був тут, тобі б довелося приготувати як мінімум три таких порції, – пожартував чоловік, але Зехра чомусь не засміялася.
Навпаки, на її чолі залягла глибока складка і вона нервово закусила губи. Кожен наступний шматок їжі застрягав в горлі і доводилося докладати зусиль, щоб проштовхнути його якомога подалі в гортань, а потім в стравохід. Зехра не звикла згадувати про товаришів в чиємусь товаристві, з моменту трагедії вона жодного разу ні з ким це не обговорювала, хоча варто було. Атмосфера сніданку з приємної одразу стала ніяковою та незручною, вони мовчки поглинали їжу, не відчуваючи смаку.
Сердар взяв на себе зобов’язання помити посуд, поки Зехра пішла у вітальню підключатися до інтернету, щоб зателефонувати доньці. Та як завжди радісно ділилася своїми успіхами та запитувала маму, чи можна їй з тіткою Фатмою приїхати до неї в Стамбул наступного тижня, коли розпочнуться канікули.
– Сонечко, я подумаю над цим. Мені треба запитати керівництво, та і у тітки Фатми робота, – жінка не хотіла так одразу відмовляти та розчаровувати доньку.
– Але ж, мамо, тітка Фатма цілими днями сидить за комп’ютером!
– Доню, вона працює за комп’ютером, – Зехра намагалася пояснити доньці, що таке дистанційна робота. – В неї теж є свій графік і завдання, які потрібно виконати. Я обіцяю тобі, що я дам відповідь на твоє запитання через кілька днів.
Сердар, що прийшов з кухні, сів на стілець з лівого боку від жінки, вслухаючись у розмову. Він не хотів перебивати її та втручатися, але деякі поправки все ж таки потрібно було внести. Нагода зробити це випала одразу після того, як Зехра завершила виклик та відклала телефон на диван.
– Хто така Фатма? – поцікавився чоловік.
– Моя сусідка і подруга. Поки я тут вона приглядає за Яґмур, – пояснила розвідниця.
– Зехра, нам потрібно з тобою поговорити про Яґмур.
– Щось сталося? Їй щось загрожує? – востаннє, коли вони обговорювали її доньку, ту викрали. Зехра перелякалася, що на цей раз знову чатує якась біда.
– Ні, поки що ні. Але люди Павутини стежать за твоїм будинком в Бодрумі.
– Що? Ти впевнений?
– Так. Вони переслідують всіх членів розвідки, які брали участь у ліквідації Фірми.
– Вони обговорювали це на своїх зібраннях? – розвідниця намагалася зрозуміти, звідки у Сердара така інформація і наскільки вона правдива.
– Ні, мені про це сказав батько ще до того, як я вступив у лави Павутини.
– Як добре, що ти згадав про свого батька. Може нарешті розкажеш мені про те, як ти вижив, як він тебе знайшов і що взагалі ти забув у терористичній організації? – настав час для серйозної розмови.
Сердар зробив глибокий вдих, набрав у легені побільше повітря і розпочав свою довгу розповідь. Для початку він розповів жінці про своє повернення з того світу та реабілітацію після травм, а потім вже по черзі поділився інформацією щодо Павутини та свого вступу в неї. Зехра уважно все слухала, зрідка вставляючи коментарі, вчорашня злість випаровувалася і все, що її цікавило – це правда.
– Отже, як ти зрозуміла, Павутина не заспокоїться, допоки не ліквідує всіх, хто став у неї на шляху, – закінчив Киличаслан. – Вчорашній замах показав, що вони перейшли до активних дій і краще наперед убезпечити Яґмур перш ніж вони використають її у своїх цілях.
Зехра не могла не погодитися з Сердаром, зайве перестрахування ще нікому не завадило.
– Добре, ти правий, в Бодрумі моїй доньці небезпечно залишатися. Але навіть якщо вона приїде з Фатмою в Стамбул, хто забезпечить їй там захист? Я ж не там, а тут.
– Звернися до начальника Халіта, – запропонував розвідник. – Впевнений, що він допоможе тобі і організує все найкращим чином.
– Можливо і так, – Зехра почала прокручувати в голові варіанти того, як краще повідомити Фатмі, що їй потрібно облишити все і негайно полетіти в Стамбул. – Сьогодні розпитаю про все Халіта і потім вже буду домовлятися з Фатмою.
Сердар весь час не зводив з коханої очей, спостерігаючи за зміною емоцій на її обличчі. Зехра перехопила його погляд і знітилася, поправила чубчик, який впав на лоба, закриваючи собою поле огляду.
– Що таке? – Киличаслан кілька хвилин дивився на неї впритул, від того погляду їй аж стало жарко. Вона вже забула, як це – відчувати себе коханою та бажаною.
– Нічого, просто не можу надивитися на тебе, – Сердар завжди з легкістю говорив про свої почуття, на відміну від розвідниці. – Розкажи мені про своє життя в Бодрумі, про роботу, про Яґмур, що-небудь. Я хочу знати все, що пропустив за цей час.
Зехра посміхнулася кутиком губ і почала розповідати про те, як влаштувалася в школу, як вони з Яґмур проводили разом час та як відбулося перше знайомство та зародження дружби з Фатмою.
– Яка вона, ця твоя Фатма? – Сердар хотів знати більше про людину, яка була поряд з його коханою і допомагала їй за його відсутності.
Зехра замислено потерла підборіддя великим пальцем, намагаючись підібрати найбільш підходящі епітети, які б могли охарактеризувати подругу.
– Як ураган. Дуже емоційна, балакуча, легка на підйом. Зовнішність така ж запальна, як і характер – руде волосся та блакитні, майже сірі очі. Швидко запалюється новими ідеями, але так само швидко гасне, спонтанність – це її все. Якось вона увірвалася до мене в будинок о 2 годині ночі і заявила, що виходить заміж, – Зехра тепло всміхнулася від спогаду. – Як виявилося, вона дивилася серіал і головний герой був таким галантним та хорошим, що вона аж розплакалася від того, що в житті не буває таких чоловіків. Ми з нею потім пів ночі дивилися той серіал, в мене якраз був вихідний наступного дня, тому я не налякала дітей своїми великими мішками під очима.
Сердар уважно слухав жінку, поклавши лікоть на побічку крісла, кулак підпирав його щоку. Він постійно порівнював в думках Зехру з тих розповідей та ту Зехру, до якої звик. Здавалося, що вони були двома різними людьми. Воно і не дивно, що в чоловіка виник такий дисонанс, адже він завжди знав тільки робочу сторону розвідниці, домашня ж залишалася в тіні. Він знав її, як колегу та як друга, але не встиг пізнати, як кохану та дружину. Все ще було тільки попереду.
– Наскільки я розумію, Фатма – повна протилежність тебе самої.
– Так і є, – погодилася жінка після кількасекундних роздумів. – Ми з нею різні, але вона така щира та відкрита особистість, що просто важко її не любити. Ви з нею поладнаєте, я впевнена.
– Ти розповідала їй про мене? Чи про свою роботу?
– Я сказала їй, що мій чоловік помер, а щодо роботи, то збрехала, начебто я була домогосподаркою. Але мені треба сказати їй хоча б частину правди.
– Тобто ти ні з ким не обговорювала події того вечора? – після цих слів в кімнаті повіяло холодом, начебто хтось перемкнув регулятор температури на від’ємний показник.
– Ні, – Зехра миттю перемінилася в лиці, кутики губ опустилися, а в очах промайнув страх.
– І ти не зверталася за психологічною допомогою? – Сердар прощупував ґрунт, намагався зрозуміти, що розвідниця приховує за фасадом своїх щасливих розповідей.
– Ні, – вже тихше відповіла вона, розуміючи, куди хилить чоловік.
– Зехра, – він підсунувся ближче на крайчик крісла, взяв Зехру за руки і запитав, дивлячись у вічі, – чи були в тебе ще якісь симптоми посттравматичного розладу, окрім кошмарів?
– Ні, – різко відповіла вона, навіть не замислившись над запитанням. – Сердар, я не хочу згадувати ті події і не хочу про це говорити!
Зехра забрала свої руки з його хватки і встала з дивану, намагаючись втекти куди подалі від проникливих синьо-зелених очей. Сердар виявився швидшим, він схопив її за лікоть і розвернув до себе, змушуючи знову присісти на диван. Цього разу чоловік сів поряд, обіймаючи однією рукою її за плече, а іншою – погладжуючи долоню, що лежала на коліні.
– Зехра, ти не зможеш довго втікати від проблем, тим більше від тих, які знаходяться в твоїй голові.
– Зі мною все в порядку, Сердар, – вони обидвоє знали, що це брехня.
– Вчора вночі ти пів години не могла заспокоїтися після кошмару. І це я був з тобою поряд тільки одну ніч. А скільки таких ночей було за цілий рік? – в голосі розвідника відчувалася тривога, він був не на жарт схвильований. –За сніданком ти змарніла одразу після згадки про Хулькі. Зехра, так не може довго продовжуватися. Тобі здається, що якщо ти будеш заперечувати все і намагатися не звертати увагу, то воно пройде само собою. Але ні, не пройде. З психікою так не працює. Ця травма залишила в тобі слід, десь отут, – Сердар доторкнувся до грудної клітки Зехри, її серце билося, як навіжене, – навіть звідси я можу бачити там рубець. Так, можливо, він непомітний і не часто нагадує про себе, але він там є. І його присутності достатньо, щоб ти була не в порядку. Зехра, тобі потрібна допомога спеціаліста, оговтатися після таких подій самостійно – нереально.
Сердар сказав вголос все те, що Балабан і сама чудово розуміла. Тому вона нічого не заперечувала, тільки мовчки ковтала сльози, які градом котилися з очей.
– Ти не винна в тому, що сталося на тому завданні. На твоєму місці міг опинитися будь-хто, ми всі були смертниками і наші дні були підраховані, – Зехра схилила голову на груди Сердара і він обійняв її обома руками, заколисуючи, наче маленьку дитину, – вони і зараз такі, небезпека постійно чатує на нас. Ми знали, що на нас чекає, бо свідомо обрали таку роботу. Ти не вбивала Хулькі та Пинар, вони померли за батьківщину та спокій мільйонів людей. Коли ти оплакуєш їх, вважаючи себе вбивцею, то нівелюєш їх героїчний вчинок. Не роби цього, Зехра, вони самостійно прийняли це рішення, я був в тому ж числі. Будь ласка, виявляй повагу до їх рішення, бо це був тільки їх вибір. Ти не обирала вбити товаришів, це вони обрали померти за батьківщину. Відчуваєш різницю? Тому пробач вже нарешті себе і перестань карати. Я знаю, що ти не відвідувала психолога, бо не могла собі пробачити і підсвідомо насолоджувалась стражданнями, які, на твою думку, служили доказом провини.
Зехра для всіх була закритою книгою, щоб прочитати зміст сторінок потрібно було віднайти ключ, або підібрати правильний пароль. Оточуючим людям не вдавалося це зробити, тому вони вважали жінку строгою та холодною леді, яка зациклена на роботі. Ніхто не знав, що коїться в неї на душі та через що проходить ця жінка, з якими демонами бореться кожної ночі. Сердар був єдиним, хто вмів її читати. Хоча і він не одразу вивчив алфавіт, яким була написана доля жінки. Тільки з часом, завдяки старанності, наполегливості та впертості, що була присуща розвіднику, неможливе стало реальним.
– Сердар, я так за ними сумую, – захлипала Балабан, проливаючи сльози за всіма моментами, які ніколи не відбудуться та за друзями, які більше не повернуться.
– Я теж, – пролунало тихе зізнання. – Я теж за ними сумую.
Вони сиділи на дивані в обнімку, а вивернуті навиворіт душі мокли вгорі під небом, яке теж оплакувало всіх тих, хто загинув за те, щоб інші мали можливість жити.
***
– Зехра, Сердар, ви впевнені, що будинок, в якому ви зараз знаходитеся, безпечний? – після обіду розвідники зателефонували по відео-зв’язку Халіту та команді. Всі були дуже раді знову бачити Сердара в своїх лавах, чоловік поділився всією інформацією, яку вдалося назбирати про Павутину.
– Так, начальнику. Це дім мого батька, але по документах власник – стороння людина, один із його працівників. Котедж розташовується обабіч лісу, найближче поселення за 10 кілометрів. Я старався весь час петляти, об’їжджав довгими шляхами, коли їхав сюди. Навіть якщо за нами були переслідувачі, вони втратили наш слід, я переконаний в цьому.
– Чудово, – Халіт був втішений дотриманням всіх заходів безпеки. – Зехра, тобі краще залягти на дно на деякий час.
– Але ж, начальнику, Меріч сама не впорається з усім, – Балабан намагалася протестувати.
– По-перше: з нею Адем і Сервет, а по-друге: вона не під прицілом, на відміну від тебе. Вона новенька і її ще ніхто не знає, тому поки вона в більшій безпеці, ніж ти. До того ж, – Халіт дещо пригадав, – ти хіба не повернулася, щоб знайти Сердара? Твоє завдання можна вважати виконаним.
– Облиште, начальнику Халіт, – слова чоловіка глибоко вразили Зехру. – Хіба я можу кинути команду на пів шляху? Я така людина?
– Звісно ж ні, але я не хочу знову наражати тебе на небезпеку після всього, через що тобі довелося пройти. Я б і Сердара не хотів втягувати, але його ситуація зовсім інша, сама розумієш.
– Якщо за мною стежать люди з тієї Павутини, я не заспокоюся, допоки ми не виловимо кожного з них і ці покидьки не заплатять за все, що накоїли! – вперта та войовнича Зехра повернулася, ворогам варто було боятися. – До речі, начальнику Халіт, за інформацією пана Рифата, за моїм будинком в Бодрумі стежать. Яґмур у небезпеці. Якщо можна, я б хотіла перевезти її в Стамбул на деякий час.
– Звісно, звісно. Ми підготуємо для неї безпечне місце, – запевнив розвідник. – З ким вона зараз залишилася?
– З моєю подругою Фатмою. Вона привезе її, але думаю, що про всяк випадок їм би не завадив супровід.
– Слушна ідея, – Халіт замислився. – Узай, ти летиш у Бодрум.
– Що??? – аналітик, який весь час складав папери, щоб вони стояли рівною стопкою, застиг на місці з виразом глибокого здивування на обличчі. – Але хіба я не потрібен тут?
– Ти вже давно не брав вихідних, та і було б непогано оглянути територію, раптом знайдеш сліди Павутини.
Зехра з Сердаром швидко переглянулися і непомітно для колег, приснули від сміху, Узай ненавидів вихідні і в нього була аерофобія.
– Начальнику, ми маємо проаналізувати та обробити всю інформацію, яку отримали від Сердара, – чоловік до останнього намагався заперечити наказ керівництва щодо свого від’їзду.
– Цим займеться Ґюрджан, – строго відрізав Халіт, даючи зрозуміти, що він більше не буде сперечатися на цю тему.
– Удачі тобі, Узай, – Ґюрджан повернувся до аналітика, а потім подивився в камеру і звернувся до Сердара. – Сердаре, ти казав, що тільки у керівника Павутини є інформація про всіх членів організації і що, впіймавши його, ми покладемо край цим терористам, так? – Сердар ствердно кивнув у відповідь. – Як ми зробимо це? Як ми знайдемо керівника, якщо навіть ти, як член організації, не знаєш, хто він?
– Я думаю, що нам потрібно звернутися до коренів самої організації, – відповів розвідник після кількох секунд міркування.
– Що ти маєш на увазі? – Зехра, яка сиділа поряд з чоловіком, повернула до нього голову.
– Ми знаємо, що Павутину створив чоловік на ім’я Вольф Вільден – німець по національності. Його дружина була турчанкою, деякий час вони жили в Стамбулі, там і народилася їх спільна донька – Аляра. Нам потрібно отримати якомога більше відомостей про цю сім’ю. Можливо, в них були ще родичі, можливо, Вільден мав запеклих ворогів, які хотіли помститися та вбили його, ліквідувавши його дітище, а потім перезапустивши. Не могла проста людина з вулиці заново створити Павутину після того, як вона розпалася через смерть керівника. Як ми бачимо, вони все тримають в секреті, тому тільки найближче коло спілкування було в курсі всіх справ.
– Ти ще, здається, казав, що він вчений, – пригадав Узай і Сердар ствердно кивнув. – Треба знайти його альма-матер, думаю, колегам є що розповісти про нього.
– Ви пошукаєте сліди Вільдена в Стамбулі, а я тут – в Берліні.
– Протестую, – втрутився Халіт. – Тобі краще не привертати до себе увагу. Якщо члени Павутини дізнаються, ким ти є насправді, все полетить шкереберть. Цим займеться Меріч з Адемом та Серветом.
– Добре, начальнику. Ми тоді з Зехрою спробуємо нарити щось в інтернеті. Ґюрджан надасть нам доступ до закритих баз даних. Будемо на зв’язку, добре? – Киличаслан звернувся до хакера і той кивнув на знак згоди.
– Добре, все вирішено. Ґюрджан, Сердар і Зехра працюють над збором інформації в інтернеті, Узай відправляється в Бодрум і шукає там сліди переслідувачів. Меріч з Адемом та Серветом працюють над справою в Берліні, а я з командою спробую знайти щось в Стамбулі, – Халіт підвів підсумок. – Зехра, Сердар, сьогодні ви можете відпочити. Вчорашні події були важкими. І я не хочу чути ніяких протестів! – Зехра хотіла заперечити, але чоловік її випередив.
– Слухаємось, башканим, – в унісон промовила пара і відключилася від розмови.
– Виходить, що в нас цілий день вільний, – Сердар повернувся до Зехри і заправив їй за вухо волосся, яке вилізло з коси.
– Чим ти хочеш зайнятися? – жінка затамувала подих, очікуючи відповіді.
Кілька секунд чоловік мовчав, розглядаючи родимку над губою розвідниці, а потім і самі губи. Балабан збентежено ковтнула, відчуваючи, як внизу живота розливається тепло. Замість відповіді Сердар потягнувся до Зехри і ніжно поцілував її. Поцілунок був коротким і таким невагомим, що вона ледь відчула присмак його губ. Зехра потягнулася вперед за бажаною добавкою, але її губи поцілували одне повітря.
– Ходімо в ліс на прогулянку, – розвідниця відкрила очі і побачила, що Сердар стоїть над нею і подає руку. В його очах танцювали хитрі смішинки.
Зехра мовчки подала долоню у відповідь, подумки проклинаючи Киличаслана і своє зрадницьке тіло, яке так реагувало на дотики чоловіка.
– Ти казав, що це заміський котедж твого батька, – пара пройшла пару сотень метрів від будинку і вийшла на стежку, що вела вглиб лісу. – Я думала, що він пустував, але коли вранці хотіла приготувати сніданок, то побачила, що холодильник набитий продуктами. Значить тут все-таки хтось жив?
– Тут жив я, – підтвердив розвідник. – Після того, як я став членом Павутини, жити поряд з батьком стало небезпечно, тому він надав мені у розпорядження цей будинок. Хоча більшу частину часу я все ще проводив у нього, бо ми разом все планували та обговорювали.
– Сердар, які у вас з ним стосунки? – Зехра навмисне зачепила болючу тему, щоб зрозуміти стан справ.
– Ох, не знаю, що тобі і сказати, – втомлено зітхнув Киличаслан. – Спершу я дуже злився на нього через те, що він стільки часу не давав про себе знати. Мені було дуже боляче від цієї зради, він ще й тримав мене замкнутим у кімнаті, щоб я нікуди не втік, – Зехра взяла Сердара за руку, як тільки-но він почав розповідати про пережите. – А потім ми почали працювати над Павутиною і якось так помаленьку відносини налагодилися. Я ще досі не пробачив йому його відсутності в моєму житті, але більше не можу на нього злитися тому, що розумію, чому він так вчинив. Я зробив те ж саме з тобою, – Сердар зловив погляд Зехри, на її обличчі не було жодного натяку на образу, це залишилося в минулому. – Я так сильно жадав захистити тебе та обмежити від цих інтриг з терористичними організаціями, що прирік на самотність та страждання через мою смерть. Це було хибне рішення, але в той момент все, про що я міг думати – це твій захист. Я боявся, що з тобою щось станеться.
– Зі мною справді ледь не сталася біда і якби ти не допоміг, хто знає, чи виплуталася б я сама, – Балабан нагадала про вчорашній епізод з кілером.
– Так, – в думках одразу зринула картинка Зехри, яка душить нещасного, Сердар всміхнувся. – Я геть забув про те, що ти і без мене можеш знайти собі пригод на одне місце.
– Зате тепер ми будемо стояти пліч-о-пліч, коли хтось посміє нашкодити одному з нас, – жінка закохано глянула на розвідника.
Сердар зупинився і розвернув її до себе, Зехра нахилилася вперед, не чекаючи, що він першим проявить ініціативу. Вони цілувалися на лісовій стежці під акомпанемент пташиних співів. В повітрі пахло свіжістю після дощу і в голові аж паморочилося від перенасичесності киснем. Хоча, може причина була зовсім в іншому.
Телефонне сповіщення обірвало любощі закоханої пари. Зехра відхилилася від Сердара і з неохотою промовила:
– Глянь, а раптом це від Павутини, або ще щось серйозне.
Сердар подумки погодився з нею і витягнув з кишені смартфон. Розблокував і прочитав вголос повідомлення, що надіслали з незнайомого номера.
«Томас, привіт. Це Лейла – та сама дівчина з липким платтям, якій ти вчора дав свій номер телефону. Може зустрінемося якось на днях?»
Зехра зціпила зуби і голосно видихнула через ніс, руки жінки стиснулися в кулаки. Сердар зажмурився, готуючись до вибухової реакції, виникло сильне бажання ляснути себе долонею по чолі. Це ж треба було так схибити!
– То ти ще й дав їй свій номер? – Зехра вперла руки в боки, з очей аж іскри літали. – Ми ще не обговорили з тобою твою поведінку на вчорашньому заході! Як ти мило щебетав з нею, така зразкова парочка була!
– Зехра, – Сердар машинально зробив крок назад, від розлюченої жінки краще триматися подалі, – ти теж доволі мило розмовляла з послом, але ж я тобі нічого не кажу.
– Тому що я виконувала свою роботу!
– Я теж! Вона сама підійшла до мене, не міг же я відмовити.
– Міг! До того ж зовсім не обов’язково було давати їй свій номер телефону! – зауваження розвідниці були цілком справедливими.
– Це я підставив підніжку тому офіціанту і через мене її плаття зіпсувалося. Я відчував себе винним, тому коли вона спитала за номер, то дав його, щоб згладити свій вчинок. До того ж в той момент я виглядав тебе в холі готелю, тому якось не встиг все зважити та обдумати, – хоч як Сердар не намагався покращити ситуацію, все ставало тільки гірше.
– Бажаю тоді вам з Лейлою гарно прогулятися! – Балабан відвернулася від Киличаслана і пішла вперед, пришвидшившись, щоб її не наздогнали.
Сердар вирішив дати їй трохи часу, щоб охолонути, тому він не поспішав, а поволі плентався позаду. Його погляд був прикутий до спини жінки, яка все більше і більше віддалялася. На дорогу він майже не дивився, тому не помітив, як нога наступила на камінець та невдало зісковзнула вбік. Хворе коліно пронизав такий різкий біль, що Сердар аж застогнав від несподіванки, схопившись за праву кінцівку.
Зехра пройшла стільки дороги, а розвідник досі не наздогнав її, благаючи про пощаду. Цей факт ще сильніше розізлив її і вона обернулася, щоб добряче пошпетити чоловіка. Але натомість побачила його згорбленим, потираючим коліно та з гримасою болі, що спотворила ще недавно усміхнене обличчя.
– Що сталося? – Балабан миттю підбігла до коханого і стурбувано заметушилася.
– Невдало став на камінь і коліно нагадало про себе, – він намагався здатися безтурботним, але тремтячий голос видав його.
– Це та нога, яка постраждала під час вибуху? – Сердар угукнув. – Ти можеш ставати на неї, щоб ми дійшли до будинку?
– Думаю, що так, – Киличаслан зробив крок, намагаючись ігнорувати ниючий біль.
Дорога назад зайняла в два рази більше часу, Сердар пересувався повільними кроками, спершись на Зехру. Остання вже й забула про Лейлу та свою образу, ревнощі відійшли на задній план.
– Ось, сідай! Повільно! Ногу витягни і старайся сильно не згинати, – як тільки-но вони переступили поріг котеджу, Зехра почала роздавати настанови.
– Воно зараз пройде, – запевнив її розвідник. – В мене вже кілька разів таке було. Подивись, будь ласка, на кухні в аптечці має бути мазь. Мені її лікар прописав, завжди мене виручає.
– А де аптечка? – Зехра повідкривала всі шафки в намаганні знайти ліки.
– У верхній шафці зліва від холодильника!
– Знайшла! – незважаючи на протест Сердара, Зехра сама намастила маззю хворе коліно. – Ти впевнений, що не потрібно звертатися до лікаря?
– Так, не хвилюйся. Кілька днів похрамаю, а потім все прийде в норму.
– Добре, ти тоді лежи і відпочивай, а я приготую нам щось поїсти.
Поки Сердар перемикав канали на пульті, намагаючись знайти щось путтєве, Зехра чаклувала на кухні. Вона приготувала макарони з сиром, які були однією з улюблених страв Яґмур. Хоч кухня була незнайомою, жінка швидко розібралася, де що лежить і навіть знайшла старовинний піднос, на який розмістила тарілки. В холодильнику, окрім їжі, стояла відкоркована пляшка червоного вина. Балабан якийсь час поміркувала над доцільністю розпивання алкоголю, а потім махнула на все рукою і розлила вино у келихи.
– Вечерю подано, – жінка завалилась у вітальню з підносом і поставила його на столик біля дивану.
– У нас що якесь свято? – Сердар спрямував погляд на келихи, за якими Зехра верталася на кухню.
– Так, – вона поставила один келих біля тарілки Сердара, а інший забрала собі. – Можемо вважати це святкуванням наших заручин.
– Ооо, так вони все ще в силі?
– Що значить все ще в силі? – Зехра встала з крісла і злегка вдарила чоловіка кулаком у плече.
– Жартую, жартую, – як і колись, Сердару подобалося виводити її з себе. – Тоді, за наші заручини!
– За наші заручини! – вони підняли келихи за початок прекрасного періоду в своєму житті.
Їжа на тарілках зникла швидше, ніж закінчилася телепередача. Сердар перемкнув канал і натрапив на документальний фільм про Ісландію. Одноголосно вирішивши, що це доля, пара влаштувалася на дивані для перегляду. Сердар обіймав Зехру за плече, розпростерши своє пошкоджене коліно. Зехра притулила голову йому на груди, увага жінки була зосереджена не на передачі, а на серцебитті чоловіка.
– Зехра, дякую тобі.
– За що? – жінка підняла голову і зазирнула чоловіку у вічі.
– За все, – він провів вказівним пальцем вздовж скроні, обвів овал лиця і зупинився на підборідді. – За твою турботу, за ніжність, за те, що так швидко увійшла в моє становище і пробачила мої помилки. Навіть сьогодні, коли ми посварилися в лісі, ти забула про все, як тільки побачила, що мені потрібна допомога.
– Не скажімо, що забула, – Зехра внесла поправку, – скажімо, вирішила відкласти цю розмову з огляду на обставини. Сердар, мені не подобається та жінка, вона якась підозріла. Я їй не довіряю.
– Ти говорила те ж саме про Джерен.
– Бачиш? – Сердар запізно зрозумів, що підібрав не той приклад. – Я ж була права щодо Джерен, тому з вірогідністю в 99% права і тут.
– Слухай, кохана, так я ж не заперечую. Я взагалі не збирався з нею листуватися, чи тим більше зустрічатися. В будь-якому разі я б її відфутболив. Напишу їй, що в мене є найкраща в світі наречена, от вона і відстане.
– Я рада, що ми дійшли згоди в цьому питанні, – Зехра розпливлася в самодовольній посмішці.
– Про мене ніхто так не дбав, як ти сьогодні, – зізнався розвідник. – Ти ж знаєш, я рано втратив маму, а потім мене виховувала розвідка. Так от коли я хворів, чи просто хотів покапризувати, як всі звичайні діти, мені завжди казали, що я маю бути сильним і будь-який вияв слабкості притупляли. Ніхто не готував мені сніданків та не лікував під час застуди. Пам’ятаєш, як Узай захворів?
– Ще б пак! Ми ледь змусили його прийняти таблетки, бо він все твердив, що в нього сильний імунітет і потрібно дати лімфоцитам змогу виконувати свою роботу. Ти ще тоді разом з Хулькі тримав його, поки Ґюрджан запихав в глотку жарознижуюче, – той момент Зехра ніколи не забуде.
– Узай ще той впертюх звісно. Але в той момент я так хотів опинитися на його місці, – Сердар замислився, пригадаючи, що він тоді відчував. – Мені хотілося, щоб за мною теж так доглядали і я вперше в житті шкодував, що не хворію.
– Мені дуже жаль, що твоє дитинство так швидко закінчилося, – в погляді Зехри читалося співчуття. – Але тобі не обов’язково хворіти, щоб ти міг відчути чиюсь любов. Я поряд. Ти тільки натякни і я ввімкну свій турботливий режим на повну потужність.
– Я кохаю тебе, – Сердар говорив ці слова вже десяток разів, але кожного разу вони звучали по-іншому. Сенс, який розвідник вкладав у зізнання, завжди доповнювався і в Зехри кожного разу все тріпотіло та завмирало від насолоди.
– Я теж кохаю тебе, – Зехра захмеліла, але зовсім не через вино. Кінець документалки вони пропустили. Адже ніхто ще не придумав, як можна дивитися в екран та цілуватися водночас.
Ранкова розмова пішла парі на користь, завдяки їй зникла та напруга, яка панувала у відносинах після річної розлуки. Оголивши свої почуття один перед одним, вони виявили найвищий ступінь довіри. Зехра скинула тягар з душі, який весь час тягнув її на дно емоційної ями та не дозволяв розслабитися. Тепер туга за товаришами була не такою болючою, навпаки, в ній відчувалася приємна ностальгія за спільно проведеним часом. Кохання вивело клеймо вбивці.
– Якщо ти не проти, я піду в душ першим, добре? – запитав Сердар після того, як допоміг Зехрі помити посуд. Вона протестувала і казала, що зробить все сама і краще чоловіку полежати, а то раптом нога знову почне боліти. Але чоловік не збрехав про чудодійні властивості мазі, та втихомирила біль, щоправда храмота таки залишилися. Щоб її позбутися треба змащувати ногу як мінімум 3 дні.
– Звісно, йди. Я піду після тебе, – погодилася жінка, розкладаючи тарілки.
Сердар поцілував її в тім’ячко і вийшов з кімнати. Балабан знадобилося 5 хвилин, щоб розкласти все на свої місця. Вона вимкнула світло і пішла до спальні; в кутку лежала валіза з її речами, Зехра сіла на ліжко і притягнула її до себе. Жінка перебрала всю нижню білизну, намагаючись підібрати більш-менш підходящий варіант, але все здавалося таким простим, що вона ледь не розплакалася з розпачу. Натомість розвідниця знайшла свою каблучку, яка лежала в маленькому мішечку на самому дні валізи. Зехра покрутила прикрасу в руках і тоді в голові їй щось начебто перемкнуло. Вона усвідомила, що життя надто коротке і в будь-який момент все може обірватися, як тоді в готелі. Небезпека підстерігає розвідників на кожному кроці і кожне завдання може стати останнім.
Усівідомивши це, Балабан відкинула білизну куди подалі у валізу, скинула з себе весь одяг і повністю оголена зайшла у ванну кімнату. Сердар не почув, як відчинилися вхідні двері, бо вода в душі заглушувала всі звуки. Киличаслан зрозумів, що не сам, тільки коли скрипнули дверцята душової кабінки і він обернувся, оторопівши від побаченого.
– Зехра? – Сердар щосили старався не опускати погляд додолу, але в таких умовах це було нереально. Вода стікала по оголеному тілу Зехри і від побаченого жага чоловіка ще більше розпалювалася.
– Не говори більше ні слова, – вона приклала вказівний палець до його губ, даючи зрозуміти, що слова будуть зайві. Сердара не потрібно було довго просити, нарешті він мав змогу вкрити поцілунками все її тіло без винятку.
Працюючи в розвідці, вони ніколи не дозволяли почуттям отримати гору над собою. Пара постійно ночувала разом в одному приміщенні, як колеги вони перебували один з одним 24/7. Але якою б сильною не була жага один до одного, вони глушили це все у собі, не давали цим бажанням розвинутися. Все тому, що розуміли, якщо не втримаються один раз, то не втримаються більше ніколи.
Погасити маленьку жаринку легко. Коли вона ще не набрала сили, однієї краплини достатньо, щоб охолодити. Погасити вогонь, який розгорається та набирає сили від кожного подиху, важко, а в деякий випадках – нереально. Пожежа спалює все дотла, для неї не існує меж та кордонів.
Вогонь Сердара та Зехри довгий час не міг підживитися, тому він завжди ледь жеврів, не перетворюючись у щось більше. Але коли вони випустили почуття на волю, все навколо запалало.
Гасити цю пожежу не було ніякого сенсу.