Зіграймо?

В житті Мін Юнгі не існує поняття «хочу» чи «прагну», він мислить матеріями «маю» і «правильно». Йому подобається кава з льодом і міцний алкоголь, депресивна музика під ритмічний хіп-хоп і нікотин зі смаком кавуна.

І чому при прийомі на роботу ніхто не попереджає, що кидати виклик керівництву – погана ідея? Чи все таки попереджають, але Мін Юнгі в силу свого «мені срати на все і всіх», як і зазвичай не слухав нічого окрім фази «вас прийнято».

Якщо колись Юнгі запитають, як виглядає його робочий плейлист, він врубить жорсткий метал, або рок приправлений матами і чудовими рядками про ненависть до всіх і кожного, але варто годиннику відбити першу годину дня суботи – все змінюється лінивою попсою і Бруно Марсом з його лінивою&n

Під кінець тижня стало зрозуміло дві речі. Перша – Чонгук явно обожнює виклики. Не важливо, чи стосуються ці виклики його самого чи за його спиною знаходяться декілька десятків людей, які ледь дихають в темпі такої роботи.

Чи варто взагалі казати, що вихідні, які наступають після найнапруженішого тижня завжди найбільш жадані і найкоротші за весь період життя? От ніби засинаєш в п’ятниці, але бісів календар вже показує неділю. І куди ділася субота?

Юнгі розуміє вперше, що щось пішло не так у вівторок. День не відрізнявся від вже минувших, але для Міна стало здивуванням те, що він сам виступає тим добровольцем, який заносить кожен документ в кабінет Чон Чонгука.

Що відбувається в голові людини, яка усвідомила себе і те, якими зрадниками виявилися її мозок і серце? Правильно, вимірює відстані в квартирі агресивними кроками і монологом з подушкою. От цим займається і Юнгі рівно через тиждень після розмови у барі з Чонгуком.

Шкодувати і відчувати, що безжальна провина розрізає шкіру ножем. Пробирається прямо до нутрощів, розливається там ртуттю в крові. Отруює все навколо. Погоду, справи, людей і тебе самого. Руйнує, без шансу залишити цілий механізм в собі.

Чонгук завжди знав, що дивитися зі сторони на проблему легше, ніж бути в її епіцентрі. Так само, як і робити від неї десять кроків назад, ніж один невпевнений на зустріч. Але в житті дорослих немає права на тривогу чи невпевненість.

Декілька хвилин можуть змінити все. Можуть змусити розгледіти нове чи змінити світогляд. Правильні слова і час, вміння слухати і чути іноді найбільший дар з усіх, що даний людству. Можливо саме тому у людей саме два вуха і один язик.

Лапатий сніг падає за вікном беззвучно. Немає яскравих променів сонця, що будили не так давно в жовтні. Зараз лише біле світло проникає крізь невеликі щілини жалюзів. Чонгук любить такі ранки.

У кожного в житті є моменти, які краще не згадувати, викреслити з пам’яті, щоб ночами не плакати, загорнувшись у ковдрі, намагаючись відігріти те, що було втрачено назавжди.

Перше правило, яке Юнгі засвоїв у стосунках з Чонгуком: «Не дозволяй Гуку підходити до мікрохвильовки». По-перше, це стрес для обох.

Що ненавидить Юнгі? Ну, список величезний, взагалі здається, що він ще й росте, розвивається, був би він людино, вже б можна було в університет вступати. Але найбільше за все йому не подобається згадувати про те, що він щось важливе впустив.

Прокидатися в обіймах розніженого Юнгі до безумства приємно. Чонгук це визнає кожного разу, варто йому розплющити свої очі і побачити сплячого Міна. Ранки, які можуть бути наповненими метушнею, все одно відчуваються тягучими, повільними і ніжними.