Що ненавидить Юнгі? Ну, список величезний, взагалі здається, що він ще й росте, розвивається, був би він людино, вже б можна було в університет вступати. Але найбільше за все йому не подобається згадувати про те, що він щось важливе впустив. І то зовсім не про улюблену чашку мами, з новорічного сервізу, зовсім ні. Це скоріше про той момент, коли сидиш у обіймах свого хлопця, в його великій квартирі (за мірками Міна квартира на чотири кімнати, з плазмою на всю стіну і диван на осіб п’ять – вже звучить, як розкіш для багатіїв), дивишся дурний бойовик і раптово мозок б’є тривогу зі словами «блять, а Хосок навіть не знає, що я тут взагалі-то згадав про його існування і нестачу у його голові інформації про те, що я у стосунках». Березень місяць, а з грудня не було навіть думки про те, щоб повідомити надзвичайну новину.
- Чонгук, - старший не відривається від екрану перед ним, продовжує гладити руки Чона, що так комфортно лежать на талії, - слухай, а ти своїм казав, ну про нас?
- Батьки знають, - молодший відповідає буденно.
- Ну я про друзів. – чесно кажучи, Мін і батькам не казав, звучить погано, але з голови вилетіло взагалі.
- Ні, я, якось і забув. – Гук виглядає трохи розгублено, ніби і сам тільки-но збагнув.
- Чудово, значить, я не один страждаю на склероз.
Чон сміється сам з себе. Насправді, тут немає нічого страшного, але дивує факт того, наскільки вони обидва були сфокусовні однин на одному, що забули про інших. Мін більш ніж певен, що Хосок його за таке копне пару разів і, судячи з реакції Гука, в нього схожі проблеми.
- Варто виправити.
- Пропоную просто надіслати повідомлення і забити на це. – Юнгі знає, що план провальний, але принаймні якась безпека.
- Я певен, що вони знають, де ми живемо і можливо, вони з величезним задоволенням пошукають нам місце на кладовищі після таких приколів.
- Хосок знає, що мені ця ідея була б до душі.
- Юнгі, в мене плани на майбутнє наше, рано помирати.
- Милий, але ми будемо романтично лежати в землі, разом.
- Любий, я звісно люблю твої ідеї, але давай втілимо це в життя через років п’ятдесят?
Мін хмуриться, але напевно вмирати по причині «забув повідомити друга про свій новий статус, тому він мене поховав», звучить не дуже привабливо. Тому він все ж пригортається до молодшого, ластиться у обіймах і шепоче тихе «як скажеш» між поцілунків, які залишаються на обличчі, ніжними метеликами.
***
Чи то благословення Господнє, чи чиста вдача, але на роботі немає звичної метушні. Тому, дивовижним чином, обидва чоловіки встигають і їсти нормально і спати (точно Бог допоміг), тому, коли Чонгук пропонує зустрітися з друзями в суботу, Юнгі погоджується без роздумів. Хосок ніби у місті вже тиждень і це було б чудовою нагодою. Питання про те, де зустрітися, навіть не стоїть саме собою, бо Чон радо замовляє піцу на всіх до себе додому, а ще пару пляшок коньяку дістає з бару. Мін віджартовується про ранній алкоголізм, а Гук лише нагадує, що старшому взагалі-то скоро тридцять і ранній алкоголізм йому вже давно не загрожує.
- Якщо не спився у п’ятнадцять років, завжди можна спробувати до сорока.
- Юнгі, іноді, я думаю, що добре, що в тебе немає дітей.
- В мене є племінник і ти.
- Будемо вважати, що я не чув останнього слова, - Чон кусає Юнгі за плече не сильно, а той навіть не намагається викрутитися від подібних проявів агресії.
Насправді, вся ця метушня, яка заполонила квартиру сама собою, трохи навіть смішила. Було відчуття, ніби вони не з друзями зустрітися збиралися, а в суд. Прокурори і адвокати, явно проігнорували запрошення. Мін декілька разів перевіряє вікна і двері, чи то намагаючись побачити гостей, чи то шукаючи шляхи відступу заздалегідь (дев’ятнадцятий поверх, явно не хвалився чудовою ідеєю стрибку віри з вікна). Чон же бігав з піцами по залі, ігноруючи наявність столу, як такого.
- Як думаєш, як вони зреагують? – Юнгі питає, забираючи їжу з рук свого хлопця і все ж ставить її на стіл.
- Зрадіють? – в очах Чонгука сумніви.
- Так, звісно, після того, як радо відкрутять нам голови.
- Ну, якщо це наш останній день, знай, ти найкраще, що було в моєму житті.
- Гукі, перестань, я зараз заповіт піду писати.
- В тебе немає особливо майна.
- Чонгук, я твоє майно перепишу на Хосока, може мене пожаліє.
Жарти жартами, але ноги тремтять. Може ідея із заповітом, не така вже і погана?
***
Коли звук дзвінка розноситься квартирою, Чонгук і Юнгі просто приймають свою долю, як належне. Мін підходить до дверей першим, Гук плететься за ним.
- Привіт, - відкриваючи двері, промовляє старший, перед ним стоїть Хосок, він посміхається яскраво і налітає на Юнгі, як і зазвичай, мало не збиваючи з ніг. – В мене так поперек хрусне.
Якщо б для Хобі це було стоп-словом, хоча б колись, але він так само щільно, не звертаючи ні на що уваги, поки погляд не падає на Гука.
- А ти ще хто? – звучить не дуже привітно, але все ж, це зупиняє його від стискань бідного тіла Міна.
- Я – Чон Чонгук, - чесно кажучи і сам Гук звучить трохи дивно, якось офіційно, немов в офісі, не менше. Він потискає руку гостя, який вивчає його поглядом, сканує цілком і повністю.
Юнгі ж виглядає спокійно і хазяйновито. Дістає гостьові капці, як у найкращих готелях, вішає чорну косуху Хобі у шафу, ніби це його квартира. Чонгук на це не звертає особливої уваги, а от Хосоку це впадає у око одразу, він підмічає, як молодший дивиться на Міна, як погляд ковзає, як вираз обличчя, нової людини, стає більш розслабленим і якимось теплим.
- Я – Чон Хосок, радий знайомству, - друг Міна все так само уважно вивчає все довкола і навіть те, як на секунду долоня Юнгі, ковзає долонею Чонгука, як ніжно переплітаються на мить.
Пазл складається надто вже швидко і Хобі намагається подавити у собі цю жахливу звичку посміхатися, як дурень. Він обхоплює плече Гука, якось занадто дружньо і говорить солодко:
- Чонгукі, не проведеш мені екскурсію?
Але, на жаль, цей план розбивається новим дзвінком у двері, молодший одразу ж підлітає до дверей, відчиняючи їх без роздумів. На порозі стоять двоє хлопців, один з них з рожевим волоссям, нижчий за другого. Його обличчя сяє посмішкою, він весь виглядає доволі ніжним, немов діва, якщо б не одяг і не фігура, яка видає чоловічу стать, можна було б подумати, що дійсно дівчина. Інший же виглядає більш мужньо. Темне волосся і квадратна посмішка, кульки наперевіс із тортом в руках.
- О Господи, Гукі, та ти виглядаєш мужніше, ніж раніше. – обидва хлопці обіймають Чона, і той що нижче, трепле волосся, якось по-свійськи.
- Чімін, Техьон, радий бачити, - Чонгук сміється з реакцій друзів, які чомусь оглядають його, ніби вперше бачать.
Хлопці ще з хвилини дві нахвалюють Чона. Мін щиро хоче посміятися в голос, бо Гук виглядає зараз абсолютно залюбленим. Ніби зустрів родичів, які хвалять навіть за те, що він просто стояти вміє. А хлопцеві взагалі-то двадцять п’ять.
- Радий бачити, я – Мін Юнгі, а це мій друг – Чон Хосок. – все ж представляється старший, перебиваючи цю ідилію.
Два погляди вивчають всіх присутніх. Хобі маше рукою і посміхається, ніби кажучи, що сюрпризи ще не кінчилися. Що стосується Юнгі, він бачить цю реакцію і стає трохи ніяково, бо те, що Хосок вже здогадується, не є питанням. Судячи з погляду Чіміна, він теж здогадується про щось. Парубок дивиться на Чонгука, але згодом розпливається у привітній посмішці.
- Приємно познайомитися, Юнгі-я.
***
Будь-які посиденьки у компанії, це веселий сміх, жарти дурні і суперечки без причин. А якщо у компанії є п’яні Хосок, Чімін і Техьон, вечірка і зовсім схожа на комедію. Кім Техьон пару разів перечепився через свої ж кульки, а ще шматок піци у ході голосних фраз летить прямо в обличчя Хобі, який з усією пристрастю відправляє їжу у зворотній політ. Чімін все знімає на камеру, кажучи, що обов’язково покаже це своїм нащадкам. Якщо б Чонгук не знав його, він би сказав, що так і буде, але скоріш за все, окрім самого Пака, ніхто це відео так і не побачить. В нього хобі зберігати будь-який компромат на всіх, щоб потім вдало, чи не дуже, вимагати оплатити чашку кави.
Юнгі після першої ж склянки коньяку притискається до молодшого, який з радістю ділиться своїм теплом. Гук сміється з жартів Хосока і пару разів, чисто з цікавості, тикає того під столом ногою у коліно. Хобі відповідає тим самим.
Все це затишним виглядає. Навіть Мін, який не любить гучних компаній, насолоджується усім, що відбувається. Він пару разів підколює Кім Техьона, який не з меншим запалом відповідає сарказмом на сарказм. Юнгі визнає, Кім однозначно якійсь його добрий брат близнюк, принаймні до моменту, поки не починає матюкатися, як чобітар. Невідомо, чому, але після цього починається битва «хто більше згадає матюків, блять». Мін майже певен, що саме так проходять вечірки у всіх дорослих людей.
- До речі, я от що вам хочу сказати, - починає Юнгі, - мій бос – кончений придурок. Уявляєте, постійно мене викликає на роботу, хоча в мене немає у контракті обов’язку, приходити в офіс.
- Та він кретин, - піддакує Чімін, - всі керівники думають, що вони найрозумніші і найпіздатіщі в світі, теж мені, пісі-королеви.
- Ой, не кажи, - Мін підтримує розмову жваво.
- Я б таких нахуй посилав би, - трохи п’яно заявляє Хосок і грозить кулачком.
- Пропоную його закопати. – Техьон відкусує піцу якось доволі агресивно, ніби погрожує шматку їжі, а не босові Юнгі.
- Погоджуюсь, бос в тебе жахливий, - Чонгук не може залишитися в стороні цієї розмови. – До речі, попрошу вас, пане Мін, прийти в понеділок на роботу о 7:45, не запізнюйтеся.
Тиша, яка повисла у кімнаті, смішить п’яного старшого, не гірше за ці жарти.
- Добре, бос, я буду вчасно. – він віддає честь, навіть трохи тверезо.
- СТОП, ТИ БОС ЮНГІ! – кричать всі в один голос. І тепер вже сміється і Чонгук на пару з Міном.
- Так, а ще він хлопець мій, ну це так, в неробочий час, хобі в нього таке.
Чімін приходить до тями швидше за інших, встає із-за столу, підходить граційно (майже пливе) до Юнгі і якось занадто офіційно заявляє.
- Пане Мін, якщо цей дурень зробить щось не так, ти тільки скажи, ми з Техьоном залюбки йому відірвемо всю його гідність. – Чонгук лише закочує очі, тому що, щоб не казав Пак, він бреше, як дихає. Кім же лише киває.
- Я теж знайду Чонгука і покараю, - Хосок ледь говорить, але намагається звучати твердо.
- Я звісно вдячний, але з нас двох, Гукі – святий.
Мін сміється ще дужче в момент, коли Чімін намагається розповісти всі потаємні секретики Чонгука. Молодший лише закриває тому рот долонею і просить «завалити пиздак», буквально так і ніяк інакше.
- Добре, що ви повідомили не після весілля, - все ж вставляє свої п’ять копійок Техьон.
Юнгі обіцяє згадати надіслати запрошення до цієї події, а Гук каже, що гостей не чекає. Такі гості і хату рознесуть.
***
В квартирі стає тихо лише о другій ночі. Лише чутно шаркання ніг, дзвін посуду, який ставлять у посудомийку і часті поцілунки, які зараз більше схожі на ліниве нагадування про те, що тебе люблять. Друзі Чонгука не менші придурки ніж друг Юнгі. А цьому вимираючому виду треба триматися разом. Мін пару разів наспівує особливо вдалі жарти і Чон відповідає, знову і знову сміючись.
Лише у ліжку жарти перестають звучати, лише дзвін тиші і гудіння тіла від втоми. Гук обіймає ніжно старшого, заривається своїм носом у купу волосся, вдихає приємний запах свого ж шампуню, треться, піддається вперед, бо відчуттів так недостатньо до болю.
- Любий, ти б не хотів з’їхатися? – звучить прохання ласкаво.
- Побут вбиває кохання. – Юнгі лише цитує якісь блог для жінок, який нещодавно потрапив на очі.
- Не вірю, в нас все буде ідеально, я прибиратиму, а ти готуватимеш.
- А є варіант, де ми просто лінуємося.
Це так схоже на Міна. Максимум збереження енергії, мінімум рухів. Чонгук навіть не проти, він цілує маківку ніжно, гладить спину старшого ледь відчутно, без натиску.
- Так, тільки живи зі мною.
- Якщо ти так хочеш платити за мене, я не можу тобі заборонити.
Гук лише сміється. Бо гроші не проблема. Не проблема і побут, а от нестача у руках своїх старшого, його тепла, його турботи і бурмотіння зранку – от що істина проблема. І для Юнгі так само. За ці недовгі чотири місяці, так багато змінилося. Так стало самотньо в своїй квартирі, де треба вишукувати рідний улюблений запах, де прокидатися не в обіймах холодно. Напевно, не такий вже Мін і нелюдимий.