Якщо колись Юнгі запитають, як виглядає його робочий плейлист, він врубить жорсткий метал, або рок приправлений матами і чудовими рядками про ненависть до всіх і кожного, але варто годиннику відбити першу годину дня суботи – все змінюється лінивою попсою і Бруно Марсом з його лінивою піснею.
Він плететься на кухню, заварює першу порцію кави, наспівує знайомі слова і крадькома пританцьовує стегнами. Його розтягнута футболка, яка все ще пахне улюбленим порошком і піжамні штани в клітнинку, в яких резинка тримається на чесному слові, легко ковзають по тілу, але навіть це не дратує у вихідні дні.
Взагалі такі дні насичені якимось своїм сенсом. Те як летить час, розтягуючи останні хвилини. Те наскільки легко сидиться за якимось детективним серіалом чи за переглядом нещодавнього матчу з баскетболу. Ніби тільки такі моменти варті того, щоб вигризати право на життя в будні дні. Мін навіть не помічає, як за вікном повільно опускається сонце, змінюючи природне світло ліхтарями. Йому все одно. Він планує насолоджуватися чипсами і розкриттям головної інтриги – «хто ж все таки замочив ту бідолашну гувернантку».
Пів дня в неділю Юнгі продовжує наспівувати оди любові до життя. Він ходить в душ з музикою і сидить в навушниках на кожній локації квартири, де можна всадити свою дупу на хвилинок п’ять. Навіть за миттям посуду він кайфує від відчуття свободи, але з моментом, коли місячне світло пробивається в його квартиру, він сидить понурий в прострації. Його мозок без зупину підкидає ті страшні картини, які він мав за честь побачити минулого тижня. Розрахунки, папірці, папки, ручки, коди, цифри, слова, придурок Чон Чонгук. Мін хитає головою, намагаючись прогнати ці жахливі думки, якщо б він був персонажем мультфільму, по його шкірі б вже пускали струм в двісті двадцять, щоб вбило нафіг. На секунду він зупиняє погляд на такій звабливій розетці, але йому чомусь здається, що навіть за таких обставин, «найкращий в світі» бос сто відсотково піде діставати Міна з могили і відправить відробляти за чотирьох (за маму, тата, брата і сусідського малюка, який все ще ледь ходить, але батьки максимально доклали зусиль, щоб той говорив вільно трьома мовами, можливо саме через це він обрав мовчання).
Чоловік плететься на кухню, дивиться у вікно, на сусідів, які збираються на гулянку чи чим там взагалі захоплюється молодь? Вони сідають в машину і вмикають танцювальну музику настільки голосно, що вікна віддають пульсацією, але єдине, що зауважує Мін, це те, що сюди б більше підійшли сльозливі пісні Лани Дель Рей про чоловіка, який захоплюється розбитим поглядом молодої дівчини. На цій секунді, Юнгі впевнений, що Чонгука точно заводить садомазо (принаймні моральне).
Ковток води не рятує, як і чипсинка, яка за чистою випадковістю впала в стакан. На це Мін навіть не реагує, допиває цю рідину з присмаком краба і на автопілоті знаходить ліжко. Бурмоче собі під ніс ні то молитви, ні то прокляття, ні то «Отче наш, хай писок Чон Чонгука, двадцять п’ять років, пір’ям поросте, збережи мою душу, Ісус, слава Сатані, Амінь». Правда чомусь здається, що навіть таке сильне закляття не візьме таку заразу. Але Юнгі щиро сподівається, як в два роки перед Різдвом.
Але чудес не буває, навіть святкове кімчі ніхто до столу не несе, лише нове повідомлення від керівництва «ти нам дуже потрібен сьогодні». Чи треба казати, що вся їхня переписка це якісь вимоги до Юнгі і нахабне порушення його лінивого та інтровертного способу життя? Мін навіть вже не закочує очі на таке, лише тихо і мовчки продумує п’ятнадцять способів вбивства людини, щоб його не посадили, а ще поспіхом відповідає: «вибачте, а ви не знаєте, де в цьому месенджері можна додати контакт в чорний список?». А Чонгук на манер людини далеко за сімдесят надсилає стикери з ламами, які розкидаються поцілунками і сердечками. Ці стікери треба заборонити на законодавчому рівні.
***
З першого кроку на територію офісу Юнгі розуміє, що щось не так. Чисто теоретично, так, він почав стабільно відвідувати робоче місце тільки два тижні тому, але все ж він не пригадує, щоб у всіх працівників був ритуал виглядати, як зомбі, які вже і про мізки не мріють. Неділя була тільки вчора, але чомусь всі до одного виглядають так, ніби їхнім єдиним хобі на вихідні є стабільне і безкоштовне рабство на полі в мороз під сорок з установкою «знайти полуницю». Мін навіть на секунду завмирає і споглядає за усією картиною, чи то розраховуючи скільки часу в нього є на втечу, чи то намагаючись знайти відповіді без комунікації.
- Пане Мін, - голос по заду роздається приглушено, через тисячі теорій, які виникають в голові за долю секунди, - доброго ранку.
Юнгі розвертається, щоб побачити співрозмовника. На обличчі ні тіні втоми, він посміхається все так само пихато і дивиться зверху вниз, ніби насміхаючись.
- Ви завжди бажаєте доброго ранку в дні, коли ваші робітники виглядають так, ніби помруть через секунд сорок?
- Не певен, що вони протягнуть так довго, я особисто зробив ставки на п’ятнадцять.
- Дуже мило з вашого боку, а головне, турботливо, - Юнгі спеціально змінює голос для більш драматичної атмосфери, він говорить манерно і кривиться.
- Ти теж маєш доєднатися до них, на тебе ставки в мене вищі.
- Секунд двадцять?
Чонгук щиро сміється, майже без злоби. Але це майже напружує навіть Юнгі. Він одразу змінюється в обличчі, стає більш серйозним і сфокусованим.
- Що сталося взагалі?
- Замовник змінив строк здачі проекту неочікувано і хоча, я просив дати більше часу, але часу додалося не багато, а за умови обсягу роботи, тут тепер абсолютний безлад, тож цього тижня всі на робочих місцях і мають працювати, як єдиний організм.
- Це більше схоже на організм, у якого відмовили декілька органів одночасно. – вся ця ситуація схожа на сюр, а тим більше, що більшість замовників самостійно розраховують час і в такому ж порядку ставлять свою щасливу закарлючку на паперах. – Добре, додам живої крові в цю діяльність.
Мін може скільки завгодно казати, що такі проблемні замовники паскудять його життя і їх випускати з їхніх кліток не можна. Але не погодитися з тим, що в такі моменти дійсно відчутно, як всі дихають в один ритм, він теж не може. В кінцевому розрахунку, це найкомфортніші умови для нього. Він відтягує комір нової сорочки, відчуваючи, як верхній ґудзик не дає ковтнути повітря, він посміхом розстібає його.
- Подивимось, чи настільки страшний той чорт, як його малюють.
Чонгук лише споглядає за тим, як Юнгі впевнено крокує вперед. Він не вражений. Просто сповнений поваги і можливо, лише частково, але покладається саме на нього. Але Міну це знати не обов’язково. Нікому не варто про це знати, навіть самому Чону. Тому він лише кричить в слід:
- Я поставив кругленьку суму, тож до того, як ти станеш таким, як вони, в тебе тридцять секунд.
- Пане Чон, я такий від народження, йдіть поперебирайте папірці на столі, вам ще оплачувати похорон відділку.
Юнгі навіть не обертається, навіть погляду не кидає, повністю зосереджуючись на тому, що варто зробити. Тому і Чонгук йде спішно. Жарти жартами, але і йому скоро проходити ритуал посвяти в зомбі, тож краще пришвидшити процес.
***
Мін ніколи не любив бути лідером. Ненавидів всю ту відповідальність, яка падала на плечі і з хрустом мерзенним ламала хребет. Але дивовижним чином, коли у більшості людей дах зривало від кількості роботи, стресу і тривожності, саме він вирішував ситуацію. Спочатку спокійним голосом, потім виправленнями чіткими, але без грубості, а пізніше він по троху брав цей візок відповідальності і тягнув його на вершину гори.
Зазвичай, він здавав свою роботу раніше за всіх, тому особливо ніхто не потребував його присутності на здачах проектів. Але саме зараз, коли кожен бачив, як Юнгі майстерно, спокійно і впевнено йшов вперед, прокладаючи шлях кожному, працівники мали визнати те, що сірий кардинал дійсно має абсолютну владу. В метушні треба знайти те місце, де ти зможеш видихнути. Та все ж, місцем може бути і людиною. І якщо в тому є потреба Мін Юнгі готовий стати спокоєм і оазисом в цьому пеклі і сипучих пісках.
Яким чином такій внесок включає в себе походи на сповідь до Чон Чонгука, чоловік щиро не розуміє, але йде в напрямку кабінету без будь-яких суперечок, сподіваючись, що його жертва колись відгукнеться чи то плюсиком до карми, чи то відпусткою і додатковим мільйоном вон.
- Почну з претензії. - не стукаючи заходить Юнгі, він не відволікається ні на що, його погляд прикутий лише до документів, які він нещодавно перевіряв.
- А ти колись починав з компліменту? – Чонгук явно змучений, але це можна сказати лише за рваними рухами і голосом, який більше не наповнений такою незгасаючою енергією.
- Втома вам пасує, - на автоматі відповідає Мін, - тож я продовжу. В цьому документі неправильні або данні, або умови, тому що, якщо ви знаєте, при внесенні цих чисел, програма не може побудувати потрібний об’єкт. Точніше не так, програма здатна побудувати, але виходить щось на кшталт зображень для перевірки пацієнта на шизофренію, а я певен, що замовник не дуже кваліфікований спеціаліст, йому б самому до спеціаліста сходити з такими квестами і перепадами настрою і бажань.
- Добре, я перевірю все самостійно, - Чонгук дивиться на папери, де розписана кожна деталь, а також є демонстрація об’єкта, який виходить отримати. Чон вертається до даних і умов, перевіряючи раз за разом, а потім перевертає сторінку із зображенням. На білому листі написані умовні дані, які мають бути за логікою, а також підпис охайний олівцем «думати не треба, просто скажіть замовнику, що йому варто сходити придбати нові мізки чи хоча б калькулятор». – Я уточню у замовника, чи мав він на увазі трохи інші цифри, я надішлю повідомлення про зміни.
Чон стримує посмішку, намагаючись залишатися спокійним, але це смішна ситуація, під яким кутом не дивись на це.
- Так, звісно, передайте йому мої рекомендації, а також, можете посилання на хороший магазин канцтоварів надати, я бачу, йому потрібно.
- А тобі манер би повчитися. - зауважує Чонгук.
- Вибачте мене, іноземні мови не дуже моя галузь, але все ж, в сраку ці манери, працівники вже ледь тримаються, деякі відмовляються від лікарняного в силу завантаженого графіку. Тому, якщо треба, я і в обличчя це повторити зможу. – Промовляє Юнгі холодно, чітко, так, що не залишається місця сумнівам, що він дійсно так і зробить.
- Не варто, просто завершимо все і я попіклуюся, щоб наша компанія не приймала замовлення від цієї особи. – це Чон вирішив ще на моменті боротьби за час, в секунду, коли замовник почав казати щось про не компетенцію і боса молокососа. Чонгук тоді промовчав, лише зміряв поглядом таким, що співрозмовник напружився.
- Тоді добре, - Мін просто погоджується, він не з тих, хто буде влаштовувати скандали, тим паче, якщо розуміє, що друга сторона зовсім не ворог. Так, не ворог. Чон Чонгук – золотий король і поки вони в цьому човні, треба всім плисти в одному напрямку, як би то довго не було. – А, до речі, коли наступного разу будете спати в робочий час, слідкуйте, щоб ваша слина не залишала слідів на паперах, гарного дня.
Юнгі сміється виходячи з кабінету, поки Чонгук дивиться шоковано йому в слід і задумливо тре губи. Те що ти в одному човні із золотим королем, не значить, що веслом не можна дати йому по голові, хіба не так?