Продати душу Дияволу

Людське життя - цікаве. Воно наповнене щастям, горем, вічною боротьбою і поспіхом. На відмінок від Богів і янголів, ці земні душі - живі. Вміють в співчутті плакати, в радості сміятися. І проходити шлях, змінюючись залежно від того, що підготувала їм доля. Такі вже люди.

Для королівських осіб життя вирує у палацах, в ті моменти, коли музика розноситься залами, коли шампанське ллється ріками, коли поділ сукні розкішної дами вперше торкається дерев’яної підлоги. Коли краса і розкіш заповнюють собою весь простір і в залі, і в головах присутніх.

Ван Їбо ніколи не мав проблем з тим, щоб знаходитися з кимось на одній території. Він майстерно вмів відсторонюватися, будувати стіни і межі, які людям не можна було переходити за умови, якщо він сам не дасть дозволу. Але щось сталося в момент, коли молодий міністр зайшов в залу.

В свої двадцять три Ван Їбо зрозумів, що таке голод до уваги. Це коли язик так і чешеться видати з себе в край важливу інформацію по типу: «Пане міністр, здається ви не дуже обізнані щодо правил цього королівства. У нас незаконно бути настільки гарним».

«Дружби достатньо» - повторює сам собі Сяо Чжань, перед тим, як зайти у кабінет. Саме там, за дверима, чекають очі, в яких розгорається вогнище, від погляду на стриману посмішку міністра. Саме там, все менше стає повітря і більше аромату квітів. Сяо Чжань чекає на цей момент, кожної ночі.

Їбо не спить. Не спить вже третю ніч. В його голові лише одна думка про ті слова, що б’ють набатом. Він звинувачує себе. Тремтить від того, що саме він все зруйнував.

Сяо Чжань жалкує. Жалкує про зволікання, бо йому так до біса приємно триматися за руки під столом за вечерею, так лестять чужі дотики до талії чи шиї.

Яскраві кольори змінюються на холодні в той момент, коли Король дізнається, що син його зовсім не збирається одружуватися на жодній з тих дів, що ласкаво Його Величність пропонував. Дізнається він про це з вуст принца. Ван Їбо не думаючи говорить те, що і має на увазі.

Ранкове сонце розбудило Їбо першим променем, що торкнулося його блідого обличчя. Поруч нікого не було, але постіль все так само залишала тепло рідного тіла, а подушка тримала запах дешевого шампуню.

Що на думці у Богів, коли вони дарують життя? Чи є в їхніх діях приховані сенси, чи це лише лотерея – романтична доля, про яку всі люди так багато говорять. Їбо не знає. Не знає він, чому існують хвороби і війни, чи дії то Богів, чи провина людей. Але він знає, що все це щось має означати.

Теплий весняний вітер відносить пелюстки квітів кудись в далечінь. Співи птахів сповнюють душу насолодою і спокоєм. Краса сонячного світла і безхмарого неба пробуджує віру у щасливе майбутнє. Тиша садів і лабіринтів при дворі була зруйнована чиїмись кроками. Неспішними, але впевненими.