Для королівських осіб життя вирує у палацах, в ті моменти, коли музика розноситься залами, коли шампанське ллється ріками, коли поділ сукні розкішної дами вперше торкається дерев’яної підлоги. Коли краса і розкіш заповнюють собою весь простір і в залі, і в головах присутніх.
Для Короля так це і було. Він шалено любив відчуття себе Діонісом. Споглядати за веселощами, бачити, як люди віддаються бажанням, хай вони і досить розпусні. Він любив не думати ні про що, не знати про свої обов’язки перед кимось, забувати про корону і вік та розважатися до ранку.
Можливо, це все життя в задушливому холодному замку, змушувало йти на такі речі, чи відповідальність, яка звалилася на його плечі у віці шістнадцяти років. Але Король не нехтував алкоголем щовечора, він спокушався кожен раз, коли прекрасна діва «спускалася» до нього, дарувала увагу. Він зникав у цьому, розчинявся, що навіть осаду не залишалося після нього. Вся його сутність була в цьому.
Але була особа в палаці, яка не мала до всього цього ніякого діла. Ван Їбо - нащадок Короля. Він відрізнявся від свого батька і в поведінці, і в зовнішності. Якщо прислуга поза очі і шепотілася, то теми на то було всього дві. Перша, вочевидь, розпусна поведінка Короля, те, наскільки він незацікавлений в політичних справах, те, наскільки йому байдужі долі його народу. Кожен знав, як треба виконати роботу Короля, але, на жаль, жоден з них королем не був. Що стосувалося другої теми, то тут все було ще простіше– «образ принца».
Якщо ви, говорячи про вроду, уявляєте собі молоду дівчину, чия шкіра бліда, чиї ноги ступають на квітучі поля, якщо ви уявляєте її в легкій тканині, що ледь торкаються тіла, прикриваючи її ніжну постать, то для жителів Марцеля образом вроди була зовсім не вона. А він. Той, чиє сине волосся спадало водоспадом до шиї, той, в чиїх руках була сила, в очах міць, а в погляді ніжність, той хто непохитно стояв на своєму, вдягнений в білі костюми, які прекрасно підкреслювати струнке і підтягнуте тіло. Коли він йшов вулицями Марцелю під поглядами тисяч, його граційна хода заворожувала, здавалося б, що лише молода діва у взвабі могла б бути настільки легкою, немов крила метелика. Ван Їбо не був дівою зовсім, але і погляд відвести від нього було неможливо.
Та зовсім не це прикувало погляди народу до нього. Він нащадок. Майбутнє. Парубок мав прекрасну освіту, знав декілька мов, прекрасно володів мечем, а ще, ходили чутки, немов би принц прекрасно танцює. Та все ж, більше за все бентежило питання про те, чи буде він гідним Королем, чи нащадком.
Для народа важливий їхній правитель. Коли він чесний, праведний – вони бажають йому здоров’я в своїх молитвах, згадують перед сном про його дії і дякують Богові, за ті роки, що Король привить ними, шанує їх, захищає. Але коли Король лише сидить на троні і святкує за гроші з скарбниці, то здоров’я йому не побажаєш, та й проклясти страшно. Бо майбутнє невідоме.
Але принц давав надії. Ван Їбо цікавила політика, цікавив устрій держави і те, як жили люди. Саме тому він часто полишав свій палац, проходив лабіринтами садів і виходив у місто. Він не любив їхати каретами, обираючи вірного коня в свої попутники. Парубок зупинявся на кожному кроці, щоб побачити більше. За це його поважали люди і може десь у думках мріяли про те, щоб старий Король скоріше пішов спочивати, поступившись місцем новому. Гідному.
***
Треба віддати Королю належне. З усіх політичних справ він все ж таки займався однією. А саме «одруженням принца». Якщо стіл Ван Їбо був завалений книгами, документами і записами про те, як збільшити бюджет і висновками на тему розвитку економіки, то стіл, ліжко і навіть підлога покоїв Короля була завалена листами, в яких інші правителі держав сватали своїх красунь до молодого нащадка.
Частина «наречених» відкидалися за принципу «що в неї з обличчям», частина за принципом «мені не подобається опис її фігури», а з іншими прекрасно порався гострий язик Їбо. Він майстерно підбирав такі слова до цих розкішних дам, що ті не те щоб заміж за нього не хотіли, вони від такого позору втекти з очей молодого принца намагалися якомога скоріше.
Не подумайте, що він був непорядним, чи грубим сам по собі. Просто чесний і прямолінійний. Ван Їбо терпіти не міг неземних лестощів, розмови про красу його, чи не дай Боже, це дивне створіння почне розхвалювати себе. Парубок шанував розум, шанував особистість, відчуття, що в людині напроти є сила і повага до себе, що там є думка. Особиста думка, ненав’язана чужими титулами, статусами, коронами. От що було важливо для принца. От чого він не бачив.
***
Ще одне побачення і ще одне розчарування для Короля і для Ван Їбо, якого змусили знову витратити цінні години на те, щоб слухати неймовірні історії, про сукні, які були не того відтінку блакитного. Він спокійно витримував розповідь про нові меблі в замку і нову картину, намальовану для майбутнього нареченого цієї дами. Їбо стримано стискав кулаки під історії про якусь там подружку цієї принцеси, яка нещодавно вийшла заміж за шановного пана і живе в маєтку з перламутровими завісами, а ще зазначалося, що та дівчина вагітна і що всі чекають від неї хлопчика, але ідеальним варіантом була б двійня, бо «ну один раз народив, а вже двоє, хіба не чудово?».
На годині п’ятій безперервного монологу, якій переривався ввічливими кивками головою. Принц кашляє, елегантно відставляє чашку чаю на невеличкий столик і спокійним тоном промовляє:
- Прошу вибачення за мою грубість, але маю задати питання, яке тривожить мій мозок зо дві години, якщо не з самого початку. Чи не втомлює Ваша балакучість людей Вашого королівства?
Тиша. Така комфортна для Їбо, бо хоча б зараз вуха не в’януть, але це продовжується не довго. Секунда чи дві, а потім ридання і стукіт підборів (пощастило, що цього разу його щоки не відчули на собі смак дзвінкого ляпасу, бо він, чесно кажучи, втомився тримати лід). Він розуміє, що можливо він перегинає (ну дивлячись, що це вже сьома особа, яка вертається в сльозах тільки за цей тиждень), але ж не можна все про гроші, цяцьки та подружок.
Він втомленно зідхає. Скоріш за все, батько знов буде незадоволений, знову розповідатиме про красу жіночого тіла, про зтерпиться-злюбиться і про дітей. Їбо все це вивчив вже давно. Не те щоб він сильно проти, але не його люди, то не буде ж він катувати сам себе та і справи є важливіші. Наприклад, ті райони без води, його це бентежить більше. А весілля почекає, не варто нащадному принцу святкувати, в ті злі години, коли народ страждає.
- Прошу вибачення, Ваша Величносте, - перериває роздуми служниця, - у Вас сьогодні зустріч з новим міністром, Ви готові, мені його запросити?
- Так, звісно, передайте, що я вже чекаю.