Імперія захлинається у бідності, крові й смертях. Ти зараз бачиш гарні сукні, а я пекло рабської праці. Ти їси найкращі страви та п’єш найрідкісніші вина, коли я йду по мертвим селам від безхліб’я. Ти спиш у м’якому та теплому ліжку, поки солдати вмирають на холодній землі. Я відкрию тобі очі та покажу справжнє обличчя Імперії.
Світанок у місяці вересу відчувався спокійно, наче початок звичайного дня, але він був протилежним: імператорська земля матиме торбу лиха і мішок біди від сьогодні. Бабине літо скінчилося так само як і моя підготовка до помсти. Брати й сестри по зброї збираються до почину перевороту Палацу.
Після зустрічі у Генерального радника, я вийшла з приймальної кімнати Палацу. Пройшовши кілька кроків, я помітила полковника імператорської гвардії. Щоб привітатися, я зробила невеликий кивок головою, але молодому чоловіку це не сподобалося.
Це був гарний літній день. Як завжди, я проводила час у дворі Палацу зі своєю кузиною Анемоною. Ми гралися разом із нашими покоївками перед чаєм на ловранок. Зараз я розумію, що це був мій останній день, коли я розмовляла з моєю любою сестричкою, хоч і двоюрідною.
Коли я відкрила очі, перше що я побачила була темна стеля. Не розуміючи де я знаходжусь, я спробувала згадати останні події. Усе здавалося наче продовження дуже довгого сну. Вчора, як завжди, я гралася з Моною, а потім мене забрали незнайомі люди.
Це був перший раз, коли я їла страву не приготовлену в Палаці. Вона кардинально відрізнялася від того, що я звикла їсти. Бабуся Меланія посмажила звичайну картоплю з цибулею і морквою, але я ніколи не уявляла, що таке просте поєднання може бути настільки смачним.
Перші чотири дні були тихими. Погода була безхмарна та тепла, тому ми змогли ночувати на природі. Бабуся Меланія іноді давала нам дозвіл керувати возом, навіть трохи я спробувала. Особливо сподобалось Оресту, що тішило усіх, бо він припиняв говорити під час процесу.
Я прокинулась надвечір від шуму на вулиці. Якісь дітлахи гучно грали в м’яча і звук було чутно через кватирку. Незважаючи на небажання вставати, я змусила себе піднятися й зачинити хвіртку. У лівій руці я все ще тримала свій щоденник, за читанням якого я заснула.
