Двійки та рибка

         Ренкайн ненавидів перебувати в університеті. Не те, щоб він любив сидіти на семінарах і прогулювати лекції, але останнім часом все погіршилося. В інтернеті написали про зникнення останків Стоуна, попередньо приховавши подробиці, але пообіцявши кожному, хто співпрацюватиме із гвардією, нагороду. Також там значилося, що в тих руках останки можуть згубно вплинути на суспільство. Рен не знав, що журналісти мали на увазі, але нічого хорошого. Він би і забув про ці новини, якби викладачі не почали розповідати про подію перед парами.

Загалом, весь день — суцільне нагадування про події, які краще забути. Тому що Рен відчував себе винним, адже це він підняв Стоуна! Ще пощастило, що ніхто з гвардії не прийшов заарештовувати його.

— Ти не винен, — уже всоте сказав йому Апсірт, сидячи поруч на біології. — Послухай, це я привів тебе в той склеп.

— Але ж ти не знав хто в ньому! — Ренкайн зітхнув. — А ось мені треба було розглянути того, кого збирався піднімати. Помилився як аматор.

— На те ми й навчаємося в університеті, щоб припускатися помилок, поки можна, — відповів Апсірт, але зрозумів, що нічого не доб’ється розмовою. — Це не все, що тебе хвилює, правда ж?

— Чому гвардія не прийшла до нас? Тобто сталася така ось… глобальна подія, — Ренкайн почухав потилицю. — Невже вона глобальна лише для преси, але ніяк не для влади?

Апсірт не одразу знайшов що сказати. Рен знав деякі звички друга, щоб зрозуміти, що він намагається знайти слова для брехні. Тому поспішив, доки він не знайшов їх:

— Що? Що ти знаєш?

— Та таке, не має значення, — Апсірт повернувся до підручника. — Ти береш тему для реферату чи ні?

— Апсірт Беллісаріо! — раптом видав повне ім’я Ренкайн. — Що ти знаєш про гвардію?

— Лише те, що тобі нема про що турбуватися, Рене. Я все залагодив, — відрізав той, і остаточно обернувся до підручника, всім своїм виглядом показуючи небажання повертатися до теми розмови.

***

Альюд був стурбований поведінкою свого хлопця, тому що останній зовсім не поводився як хлопець. Ельф не хотів говорити про це, але час настав. Після другої пари була велика зміна, всі некроманти темних факультетів зазвичай крокують до їдальні, але Рен сьогодні не прийшов до друзів. Альюд знайшов його під деревом, Ренкайн гортав стрічку новин на планшеті з сумним виглядом.

— Ти не можеш так турбуватися про це, — здивувався Альюд. — Це тебе не схоже.

— Мабуть, ти не так вже й добре мене знаєш, — мляво відповів Рен.

— Чужа душа — загадка, — розуміючи, що це дуже слабке виправдання, ельф зітхнув: — Гаразд, але тобі явно варто виговоритись.

— Ні, не варто, — заперечливо махнув головою той. — Нічого не сталося.

Альюд його зовсім не розумів, але зрозумів це тільки зараз. Ренкайн і раніше не особливо ділився переживаннями, але сьогодні це стало видно набагато чіткіше. Альюд хотів би допомогти йому, хоча гадки не мав як. Ні, мав. Від власної думки в захват Альюд так і не прийшов, але якщо це хоч трохи допоможе Рену…

Альтаїр здивувався проханню піти та поговорити з Реном. Він чекав відповідної хвилини, і аж ніяк не думав, що його попросить Альюд — хлопець некроманта. Відмовитися було б дуже безглуздо, адже рано чи пізно Альтаїр пішов би і запитав у Ренкайна як справи. А сам Ренкайн його появі не здивувався, навіть погляд із планшета не підняв.

— О, то він тепер підіслав тебе? — зрозумів Ренкайн.

— А то я б сам не прийшов, — Альтаїр сів поруч, чудово знаючи, що треба виявити нахабство і наполегливість, якщо він хоче вибити щось із хлопця. — Ти довго страждатимеш?

— Так, ще день чи два.

— Я можу почати лекцію про те, наскільки важливо бути чесним із собою, — відповів той. — Або ж ти сам все розповіси без цих тортур.

— Звучить як загроза, — не зрозумів Ренкайн.

— З огляду на те, як саме я читаю моралі — це була загроза.

— Апсірт сказав, що все залагодив, але мені ще гірше від невідомості.

— А тобі не здається, що коли простий студент усе залагодив, то не так уже й гвардія про тебе думала? У сенсі, може, ЗМІ просто роздмухують із мухи слона? Досить звинувачувати себе в тому, де ти взяв участь побічно. Ми обидва винні однаково, тому що це я тебе роздраконив у вирішальний момент.

— Ну, твоя вина безперечно є.

— Я хочу заспокоїти тебе, а не звалити все на себе.

— Але це явний натяк, щоб ти припинив це, — Ренкайн показав на його руку, яка все ще з ніжністю стискала його долоню. — Нічим добрим це не закінчиться. Тобі потрібен хтось, хто зможе поділити твій спосіб життя, а не я.

— Я все одно тебе кохаю.

— Це тобі здається! — Ренкайну подумалося, що він більше доводить собі самому. — Адже ти типу такий чудовий, у тебе немає проблем знайти собі когось із власного кола.

— Я не хочу нікого, окрім тебе. І ти це знаєш.

— Щось ти розійшовся! Варто мені заснути в тебе в наметі, як…

— Ми спали обійнявшись! І мені не здалося, що тобі щось не подобається, — наполягав Альтаїр.

Рен повернувся до нього, захопившись суперечкою:

— А тобі не здалося, що краще було б відвести мене до свого намету?

— Ні, бо такий розклад мені не сподобався б.

— Ось ти думав про себе.

— Але мій егоїзм сподобався і тобі, то в чому проблема?

— Та проблема в тому, що він не повинен мені подобатися!

— Він чи я?

— Ти!

Альтаїр не витримав і подався вперед, щоб покрити його губи поцілунком. Рен здивувався від несподіванки, але сам собі здивувався — він не хотів чинити опір. І розслабився, відповідаючи на поцілунок, остаточно забувши про реальність.

***

Круел ненавидів семінари, бо йому нудно, а викликати демона ну ніяк не дозволяють. Поки стара вчителька крутилася біля дошки, намагаючись втлумачити недолугим учням завдання з обчислення ймовірності закликів, Круел спав на останній парті, не знаючи, як там справи у Рена.

Басторі наснився дивний сон — сімейне життя. Наче у нього є будиночок, весь такий білий, з рівним газоном та місцем для суботнього барбекю. Усередині будинку все сяє від чистоти та затишку. Трістан чомусь у діловому смокінгу сидить за столом і попиває каву, принагідно читаючи ранкову газету. Круел побачив на собі домашній фартух і якось злякався, коли на додачу до нього виявилися ще й жароміцні рукавички для кухні.

— Сьогодні в сусідів барбекю, любий, — заговорив Трістан, не відриваючись від газети. — Встигнеш забрати дітей із садка? У мене повно роботи.

Круел почув дитячий вереск і перелякано обернувся — до них зі сходів і всіх щілин будинку мчали однорічні діти! Так багато, що їх неможливо порахувати навіть на око, та ще кожен з них кричав і плакав, але продовжував бігти вперед. Круел ненавидів дітей, а зараз зовсім забоявся, він подивився на Трістана, але той такий незворушний, ніби інакше не повинно бути.

— Ми такі щасливі у шлюбі, — лише сказав він.

Діти вже підкралися зі спини, Круел обернувся на всю цю сопливу зграю, з огидою розуміючи, що це ніби його власні діти.

— На ручки! — хором прорекли ці діти, і тоді…

— Та щоб мене собаки препарували! — Круел схопився з місця. Аудиторія підстрибнула від переляку, а потім усі студенти повернулися на нього. Тільки стара вчителька нічого не почула, тож продовжувала щось бубонити біля дошки.

— Сядь на місце, — попросив Скай Вега. — Круеле, не час дурдому, у нас пара!

— Ага, сьогодні пара, а завтра мільйон дітей! — нервово відповів той і побіг до виходу.

Скай нічого не зрозумів, але Геката сказала забути, ось він і забув. Стукнувши дверима до кабінету, Круел помчав коридорами на пошуки ненаглядного Трістана, щоб запобігти апокаліпсісу.

Трістан якраз дописав модуль і перевіряв ще раз відповіді, як раптом нічим не зрозуміле почуття страшної тривоги стиснуло його серце. Напевно, вже чуйка з’явилася, коли шукає Круел. Невдоволений Круел, якщо точніше. Чотири рази, перехрестившись, Трістан підняв руку і попросився вийти. Чуття його не обдурило, адже в коридорі наче з нізвідки на нього напав чорнокнижник, схопивши за грудки:

— Тільки посмій не забирати дітей із садка, я тобі влаштую роботу!

Трістан спочатку здивувався, а потім згадав хтось перед ним:

— Твоя лють обґрунтована чи ні?

— Мені жах приснився!

— Значить, ні, — зрозумів Шей. — Ти злишся на мене через свій сон?

— Це був кошмар якийсь! Ні, не крутий кошмар, де сниться погань або типу того, а ось натуральний тотальний кошмар. Мені наснилося, що ми одружені, живемо у величезному будинку в передмісті, і у нас є діти.

Трістан не зрозумів, що тут страшного, бо приблизно про таке життя він і мріяв, власне. Але як тут посперечатися?

— А що саме тебе налякало?

— Та все! — емоційно відповів Круел. — Я не хочу так жити! Хрін я сидітиму вдома і буду поратися з мільйоном дітей!

— Мільйоном? Ні, таке число нам не потрібне. Але Круеле, якщо ми й одружимося, а не помремо раніше через твої витівки, то ти вже точно не сидітимеш вдома цілими днями. Твій талант не можна закопувати у землю.

— А ще ти був у смокінгу.

— Я його не ношу…

— Даремно, ти в ньому сексі, — від відвертості Трістан почервонів, а Круел продовжував: — От якби не той кошмар, я б навіть тебе поцілував. Ось прямо по гланди! Бо так, тобі йде, ніби такий діловий, а такий сором’язливий.

— Дуже прошу, припини, — прошепотів Шей, спробувавши відсторонитися, але хватка на комірі не хотіла слабшати. — Кожному може приснитися будь-що, але ж ти не пророк. Наше сімейне життя буде не таким, як у твоєму сні. Ось обіцяю. З тебе ну ніяк не вдасться зробити домогосподаря.

— А собака буде у нас?

— Якщо захочеш.

— А діти?

— Якщо захочеш.

— Хм… Я тут подумав і вирішив, що ти мені безперечно подобаєшся, — Круел легко поцілував його в губи і відсторонився. — Гаразд, але за кошмар я потім помщуся.

— Що? Мені?

— Ну, а кому ще?

***

Під помстою, як виявилося, Круел мав на увазі примусове вислуховування будь—яких фактів про демонів у невідповідний час. Трістан саме намагався насолодитися відпочинком після тренування, лежачи на ліжку, а тут Круел зі своєю книгою з демонології, який розповідає так, що мозок не в змозі ігнорувати його голос — чи навіть мозок закоханий, чи Трістан настільки ідіот.

— …Демон зажадав від пастуха, на знак його повного самозречення, принести в жертву свою дочку і дав йому отруєне яблуко, яке той мав дати дівчинці.

— А ще демон погодився віддати дочку, за умови, що пастух попросить його про це, стоячи на колінах і віддаючи йому божественні почесті, — втомлено продовжив Трістан.

— Правильно! — Круел зрадів, адже зумів чогось навчити цього недолугого. — Ти сьогодні молодчинка, я тобі скажу.

Трістан потягся на ліжку, відчуваючи, як заболіла спина після нового вивченого випаду.

— А ти хочеш дізнатися, чому демони прагнуть одного разу стати дияволами?

— Де Сіф? — спитав Трістан, не розуміючи, чому його цілитель не рятує.

— Він сказав, що йому треба втекти від мене. Ну, якщо вже потрібно…

— А якщо мені потрібно поніжитися в ліжку?

— І що? Я тут вирішую, що тобі потрібно, а що ні.

— Ти маєш рацію, — здався Трістан. — Але, торкаючись теми Сіфа, тобі не здається, що ним зацікавлений принц Вайт?

Круел вигнув брову, натякаючи, що втратив нитку розмови. Довелося пояснювати:

— Вайт нещодавно проводжав його на пари, а сьогодні я бачив, як вони говорили після занять. Може, я помиляюся з цього приводу, але… Принц Вайт? З чого б це?

— Хоч сказати, він хоче охмурити Сіфа?

— Хоч би що це означало… Так.

— А він безсмертний чи як? — одразу ж спохмурнів Круел.

— Ні, але талановитий у магії, — відповів Трістан. — Може, це й не так погано? Я хочу сказати, у Сіфа є своя голова на плечах, своє життя…

— Це все фігня порівняно з моїми потребами!

— Досить бути таким егоцентричним! — Шей подивився на Круела, що сидів на сусідньому ліжку. — Вони можуть бути просто друзями. Не все у світі будується на коханні чи ненависті.

— Моє життя побудувалося саме так, — Круел відкинув книгу убік. — А загалом життя будується на вічній боротьбі за ресурси. Будь то диплом чи пончик у їдальні. Нам завжди потрібно чогось досягати. Уваги, спокою, другого поверху…

— Ніколи про це не думав.

— Не дивно, — Басторі поліз до нього на ліжко. — Рухайся!

— Але ж ти був на вільному ліжку! — обурено пробурчав Трістан, але слухняно посунувся до стіни. — Тут мало місця для двох.

Круел ліг йому на плече, щоб мати змогу доторкнутися до його кубиків преса під футболкою. Трістан так утомився за весь день, що не звернув уваги.

— А було б круто жити разом, — сказав Круел. — Прикинь, ми спали б разом, снідали теж разом, мож навіть купалися б разом…

Трістан заслухався і замріявся. Раніше його бентежила така близькість, але сьогодні він уже змінив погляд на багато речей.

— Було б чудово, — сказав він.

— То ж давай жити разом? — приголомшив Круел. — А що? Міро практично з’їхався з цим Драґо, а чим я гірший?

— У сенсі?..

— Давай знайдемо квартиру і переберемося туди. Як тобі ідея?

Трістан відкрив рот від подиву, не розуміючи, як відповісти. Йому хотілося, навіть дуже, але він не міг уявити, чи це жарт чи ні.

— Ти серйозно чи просто морочиш голову?.. Вранці ти заявив, що перспектива жити разом тебе лякає.

— Так, але якщо ти будеш у смокінгу… А взагалі, ти дуже няша. Сіф, звичайно, засмутиться, але таке життя.

— О боги! — Трістан трохи підскочив, дивлячись здивовано на Круела. — Жити разом — це серйозний крок! Я не знаю, чи я готовий… Тобто, так! Я згоден! Але це буде непросто… Спочатку знайти квартиру у цьому районі, потім купити її…

— Ну, а фіглі ти хотів? — розвів руками Круел. — Я хочу жити окремо від гуртожитку, мені тут набридло.

— Вау… — прошепотів Трістан, не вірячи своєму щастю. — Вау… Ми типу переходимо до більш… серйозних стосунків!

— Типу так, — Круел не зрозумів такої реакції. — Поїхали дивитися квартири?

— Прямо зараз?

— Так. А що ж чекати? Вставай!

— Гаразд! — і енергія звідкись узялася!

***

Апсірт, почувши таку заяву, відкрив рота від непорозуміння. У його уявленні — спільне життя, хай і в такій неофіційній формі, це не просто серйозний крок, а по-справжньому перехід на наступний щабель відносин. І якщо подумати, чому на такий крок зважилися саме ці двоє?

— Круеле, ти певен? — запитав Апсірт саме в нього, бо всі рішення ухвалює саме він. — Доведеться вставати раніше й їхати маршруткою до університету… Втім, ні, не це головне. Просто ти настільки асоціальний, що мені складно уявити тебе тим, хто живе з кимось, крім ангела терпіння на кшталт Сіфа. І те він почав заїкатися завдяки тобі.

— Я подивився серіал і захотів жити з Трістаном, — сказав Круел.

— Ти зважився на такий крок через серіал?

— Так. Усі померли наприкінці через маніяка. Прекрасно.

Апсірт підвів погляд на Трістана:

— А ти чим думав?

— Я не дав йому часу, щоб подумати, — відповів Басторі замість нього, Трістан, мабуть, розмірковувати і не хотів, його все влаштовує. — Нехай цим займаються філософи, навіщо у цих ідіотів хліб відбирати? Принцип будь-якої філософії — поставити очевидне питання у хитромудрій формі. А в нього мізки на це не здатні.

— Чому це? — трохи обурився Трістан.

— Ти все ще не вирішив завдання як з пари двійок вийде рибка, хоча я тобі навіть уже намалював для підказки.

— Ну, не може з циферок вийти рибка!

Круел повернувся до Апсірта з виглядом доктора наук:

— Тож йому не можна довіряти роботу, де треба думати. Цим займаюся я.

— Це мене й лякає… — відповів староста некромантів. — Гаразд. Ви хоча б вирішили як оплачуватимете квартиру? Ви обидва бюджетники, але… Все одно це дуже серйозно. Потрібно ще вибрати житло, яке недалеко від університету, але в пристойному районі і… Боже, кому я розповідаю? Круел, вибір квартири лежить в основному на тобі, тож запам’ятай: що далі від універа, то раніше вставати.

Круел зрозумів, що раніше вставати не хочеться, і кивнув. Доведеться постаратися, але воно того варте. Вибір квартири буде тривалим, тому що її важко знайти, але хіба це не чудово? Чим довше досягаєш, тим приємніша перемога. Апсірт дав кілька порад щодо вибору житла, вони всі крутилися в голові, коли Круел і Трістан чекали на автобус на станції, щоб подивитися першу квартиру, яку знайшли в оголошенні.

— Ти вже сказав батькам? — раптом запитав Трістан, бо через свої мрії взагалі втратив зв’язок із реальністю на довгий час.

— Так, ще вранці.

— Але вранці ми ще не думали про це.

— Ну, я для приколу СМС кинув. Виявилося, не дарма. Тато сказав, що я навчуся відповідальності. Хтозна як це… Дивись! Безхатька зараз машина зіб’є! — Круел безцеремонно тицьнув пальцем у бідолаху мандрівника, який чомусь побіг через дорогу, не чекаючи зеленого світла на світлофорі, що літає. — А не збили… Хто їм права продає? Таку ціль і не збити! До речі, хочу здати на права. Я намагався здати чотири рази, але коли збив інструктора, мені заборонили проходити тест ще два роки.

Трістан трохи задумався: а чи правильно вони чинять? Круел іноді може лякати своєю бездушністю, але це робить його таким особливим. А потім майбутній лицар вирішив, що змирився з будь—якими примхами свого хлопця, адже це так неважливо, що від Круела так і вражає пасивною агресією.

— І все ж, — Трістан посміхнувся, — як із двійок виходить рибка?