Душевно

         Поява демона у світі — подія надто грандіозна, щоб залишитись без наслідків. Хочуть того демони чи ні, але від їхнього невміння перебувати в людському середовищі, де вони втрачають свою трансцендентність, темні сили на якийсь час все одно виходять з-під контролю. Тому бібліотека палала чорним пекельним полум’ям, небо виблискувало від блискавок, а злякані учні гасали по всій території, не розуміючи, що це за чортівня.

— Краса яка! — Круел, втім, як завжди, тішився створеним хаосом. — Коли вогонь перекинеться на дерева, то горітиме вже весь університет! Чарівно!

— І все це за секунди? — жахнувся Трістан, приготувавши меч. — Круеле, треба йти звідси…

Через красномовний злий погляд Круела йому довелося замовкнути. Зловісне чорне полум’я на задньому плані несподівано підходило для вигляду розлюченого Круела. Трістан злякався, що вже встиг чимось роздраконити хлопця.

— Здохни! — зашипів несподівано той.

Трістан вчасно зрозумів, що це адресовано не йому (о, дякую всім богам світу!), та обернувся. Червоноволосий демон помітно здавав назад перед Круелом — а саме сховався за дерево, визираючи з побоюванням.

— Ти що тут робиш, Зепаре?! — відразу став в позу Басторі. — Пішов звідси! Геть!

— Пробач, — раптово поступливо відповів той. — Це збіг, запевняю тебе! Але хіба це не чудово? Після довгої розлуки, що утворила порожнечу в моїй неіснуючій душі, ми знову зустрілися з тобою, наче сама доля натякає нам почати все заново!

— Пішов геть! — у Зепара щось полетіло, зважаючи на все, це уламок дерев’яного стручка. Демон вчасно сховався за деревом.

Трістан не зрозумів:

— Що за маячня? Круел, чому ти лякаєш демона?

— Це жалюгідна подоба демона! — поправив Басторі. — Чув, що за мерзоту він городить? Цей виніс мозку пропах ваніллю! Пішли до біса!

— Ти такий жорстокий… — пропхинькав Зепар із часточкою мазохізму. — Проте, коли я був покликаний у твій світ, ми можемо спробувати налагодити стосунки. О, Круеле ти такий прекрасний навіть у гніві, хоча більшою мірою викликаєш пристрасне бажання сховатись під  твоє ліжко і влаштуватися там до старості. Тим не менш, я готовий жити під твоїм ліжком, якщо в результаті ми разом візьмемося за руки, а потім, можливо, якось, породимо на світ милих дітей!

На цей раз гілка потрапила прямо в обличчя. Демон на те й демон, щоб не реагувати на біль, але це нетиповий демон.

— Ай, боляче! — схопився за забите чоло Зепар, очі миттю засльозилися. — Як жорстоко! Диявол, як символічна твоя поведінка! Цей тлін мучить мене не лише зсередини, а й зовні! Твоя любов…

— Ай, та заткнися! — Круел вихопив меч у Трістана, але той вчасно зупинив роздраконеного хлопця. Дивно так, захищати демона від людини. — Ще щось про кохання в’якнеш, я тобі так в’якну! Руйнуй, вбивай, а не соплі тут розводь!

— Круеле! Та заспокойся! — Трістан ледве відвів його осторонь. — Що б там між вами не сталося, зараз не час принижувати його!

— Я божеволію, коли він відкриває рота! — у паніці заговорив той. — Ти чув, що за жахи він каже взагалі? Вічна любов, діти! Жахливо!

— Не так уже й страшно… — пробурчав Трістан. — Круеле, тебе ж ніхто не змушує бути з цим хлопцем, правда?

— Ага, так, — спокійно відповів Басторі. — У мене ж типу ти є. То чого ти кипишуєш?

— Я? Це я кипишую?!

— Ось знову, — Круел поклав йому руку на плече. — Заспокойся вже, істеричка.

Зепар наївно поплескав віями, не розуміючи, що відбувається. Втім, не один він був у стані легкого шоку. Ректор, наприклад, помітивши палаючу бібліотеку, зовсім заціпенів.

— Пане! — помічниця ректора увірвалася до його кабінету. — Біда!

Той, стоячи біля величезного вікна, де все чудово видно, лише трохи скептично запитав:

— Невже?

— Але… — дроу зам’ялася. — Ми вже вислали по  допомогу, і… що робити? Учні кажуть, якась ельфійка випадково викликала демона.

— Що? Не Басторі? — щиро здивувався Десембе. — Ось це мене здивувало сильніше, ніж бібліотека, що горіла.

***

Міро жахнувся з того, що його улюблене місце палає в чорному вогні. Звичайно, через потік переляканих учнів, він відтіснився кудись у бік парку. Хвилину, а в бібліотеці залишилася його одна дуже важлива річ! Мабуть, кидатися в полум’я — цілковита нерозсудливість, але тут усі з привітом, тому він побіг саме до входу.

Палав, звичайно, поки що тільки дах, і стелажі ще неушкоджені. Щоправда, валив чорний дим, через який сльозились очі, потім виривався кашель, але це не так страшно. Варто йому підбігти до бібліотекарського столика, як з другого поверху посипалася штукатурка, а секундою пізніше вниз полетіли балки від крівлі, охоплені полум’ям. Тепер, коли вгору піднявся ще й пил, то розглянути свою втрачену річ складніше, ніж звичайно.

Намагаючись використати магію повітря, щоб відігнати від себе дим, Міро зовсім відволікся і забув про обережність, поки копався в ящиках. Над ним погрозливо тріснула дерев’яна балка.

— Чому ти сюди забіг? — Драґо, хоч як це дивно, не відчував дискомфорту в приміщенні, де повно вогню. Він, можна сказати, пішов за Міро чисто з цікавості. — У тебе шкіра вогнетривка? Не думаю! Тому йди звідси!

— А що ти… — Міро обсмикнув себе, не час питати неважливі деталі. — Ні! Я не піду, доки не знайду одну річ!

— З глузду з’їхав?! Не зараз!

Міро проігнорував попередження. Балка вгорі розламалася на дві частини, чорний вогонь повалив униз. Драґо довелося рятувати його самому, почуваючись типовим героєм. Схопивши Міро за шкірку, він потягнув його подалі від столу, який миттю спалахнув. Натомість врятував свого майбутнього чоловіка.

— Ні! — Міро, певне, страшенно не радий.

— Не виривайся! — довелося схопити того в оберемок, аби божевільний не рвонув уперед. — Ти ж розумієш, що пекельний вогонь набагато небезпечніший навіть за драконячий?

— Але ж там…

— Якого біса ти взагалі у вогонь забіг?! — роздратовано процідив Драґо, повільно просуваючись до виходу з бібліотеки. Міро вже не противився, бо пекельний вогонь уже розібрався з робочим місцем бібліотекаря, а отже, марно навіть сподіватися.

Вони вискочили з палаючого приміщення, на вулиці юрмилися бойові маги університету, деякі зі старших курсів, але вони лише вели учнів на безпечну відстань. Ну, майже всі…

— Відчепись від мене! — Круел шипів з-за спини Трістана, що втомився від цирку. — Якщо ще раз скажеш щось про загублене кохання, я тобі її засуну знаєш куди…

— Заспокойся вже, — Трістан стомлено потер перенісся. — Чому б тобі не відправити цього демона назад?

— Він не дається! — жалібно озвався Басторі. — Якщо демон проникає повністю, то спробуй тепер його запакувати назад! Твоя баба розірвала магічне коло!

— Вона не моя баба!

— І хвала Маммону!

— Припиніть мене ігнорувати, — обережно попросив Зепар, а потім чемно посміхнувся, — будь ласка…

Через останнє слово Круел заскулив, наче його образили до глибини душі. Трістан, за логікою, мав би допомагати іншим бойовим магам та стихійникам води гасити полум’я, але хто ж його відпустить? Поки що ніхто не виявив чортового неслабкого демона, щоби прибігти і запечатати його. Напевно, на таке здатні лише вчителі… Точніше, лише Ра.

Зепар, звичайно, зовсім не злий, і каже без шпильок, проте Трістану він уже дуже не подобався. З однієї простої причини…

— Круеле, я все ще люблю тебе! — доводив Зепар, анітрохи не відрізняючись від простого закоханого слинька.

Майбутній лицар вишкірився у бік демона, вирішивши остаточно, що не проти бути фамільяром, якщо зможе позбуватися шанувальників Круела. Раніше такої проблеми не виникало, бо ні Круел, ні інші люди не пов’язувалися.

— Ти повинен зникнути… — прошипів Басторі, дивлячись на свого колишнього, як на джерело найжахливіших речей у світі. — Іди назад у Пекло! У тебе раніше титул був там.

— Правильно! — Зепар зрадів, що з ним заговорив предмет обожнювання. — У мене було звання та титул! Я командував своїм власним легіоном, але був таким пихатим і честолюбним! Так було б завжди, якби, — ефектно почекав паузу той, поетично простягнувши руку до злого, як єнот, Круела, — не ти…

Варто мені покохати тебе, як я усвідомив неповноцінність демонічного буття, якщо я не можу бути з тобою разом!

— Ось тому ти мені більше не подобаєшся, — гидливо відповів Басторі.

— Ти такий жорстокий, але ця риса манить мене, як метелика до свічки. Я готовий стати тобі всім, що ти так любиш або ненавидиш, тільки ти міг…

— А-а-а! — схопився за голову Басторі. — Надто багато нудотних слів! Все гуде! Краще б я помер!

— Агов! — дбайливо підскочив Трістан. — Якщо тобі погано, то краще йди до батьків! Чи розумієш, мені треба допомагати людям у бібліотеці, а не…

— І ти туди ж?! — схопив його за комір розлючений Круел. — Допомагати? Та що за виродок придумав це слово?! Хочеш сказати, якісь люди важливіші за самого мене?!

— Та ні… — Трістан розгубився, він не звик викликати в Круелі цю жахливу лють. — Не кричи на мене! Знаєш, я не винен у твоїй ненависті до колишнього! І взагалі, хіба не я повинен зараз кричати на тебе?

— Ти і так репетуєш, — уже зовсім спокійно відповів Басторі, відпустивши його. — Я образився.

— Що? Чому?

— Тому.

— Ем… — ну так, як можна забути, що це все ж таки Круел. — Гаразд. Я не вибачатимуся.

— Отак би завжди! — зрадів Круел, Трістан вибрав правильний підхід. — Пішли смажитимемо шашлики? Що? Вогонь уже є, — показав на бібліотеку.

— Досить! Не можна думати тільки про себе і… шашлик! Мені треба йти та виконувати свій обов’язок перед учнями університету!

— Ти мене кидаєш?!

— Е? Що? — одразу здивувався Трістан, весь запал кудись зник.

— Так я й думав! — А ось Круел завівся. — Ти хочеш порвати зі мною!

— Що за?..

— Це твоя лицарська вірність, так? Ледь що, так кидаєш мене напризволяще?

— Не говори дурниць! Я завжди готовий допомогти тобі! Але я таки лицар, ти правильно помітив. Мій борг…

— З пелюшок ще не виріс, а вже про борг городить, — склав руки на грудях Басторі. — Тобі за двадцять п’ять? Ні, дев’ятнадцять! Тож не треба тут про борг розповідати. Ти життя ще по суті не бачив!

— Не розумуй, прошу…

— Сам не розумуй.

Зепар жахнувся всьому почутому. Мало того, що вони говорять про якесь розставання, ніби років сто вже за ручку ходять, то ще й так мило сваряться. Ні, це навіть не справжня сварка! Круел нікого не б’є і не метає палиці, а отже, він зовсім не злий по-справжньому.

Від демона різко холодом повіяло, він сам запалав уже звичним для очей чорним вогнем. Трістан швидко зрозумів, у чому причина різкої озлобленості з боку пасивно-закоханого Зепара. І очевидно, кого він вибрав своєю метою.

— Ти насмілився забрати у мене Круела? — зовсім нелюдським голосом прошипів демон, очі якого спалахнули недоброзичливим сяйвом.

— От чорт… — приречено зітхнув Трістан, налаштований відбити будь-яку атаку своїм мечем. — Не знаю, що ти там собі надумав, але тобі краще заспокоїтись. Насамперед варто подумати про беззахисних учнів. Не кожен здатний…

— Я вб’ю тебе! — демони, як завжди, не хочуть вникати у суть проблеми.

Ельфійка, яка викликала весь цей хаос, злякано стояла осторонь. Вона не могла і поворухнутися, розуміючи, що влипла по перше число. Її намагалися розштовхати люди з натовпу, привести до тями, але з появою нової демонічної сили від Зепара швидко змилися. Зепар розбурхався, завдаючи шкоди всьому парку через свій несамовито небезпечний вогонь.

— Мірінетт, що це означає?! — натомість з’явився принц Вайт. — Що ти накоїла?

— Я… я… — дівчина злякалася принца, з яким зустрічалася, сподіваючись забути свій потяг до Трістана Шея.

— Ти збожеволіла, жінко?! Мало того, що ти віддала перевагу іншому, а не мені, то ще й заявила про це на весь університет!

Здається, це все, що схвилювало принца Вайта. Але Мірінетт і виправдатися не встигла, оскільки почалося зовсім нове видовисько. Трістан і Зепар (а для незнаючих людей — демон у вигляді людини) розпочали бій. Від різких рухів демона зносило якщо дерева, то хоча б лавки, оскільки він концентрувався на контролі своїх сил у повною мірою.

Загальна метушня вибила з колії навіть адміністрацію. Вони просто не могли протиснутися до бою, тому що надто багато цікавих учнів, які роблять селфі на тлі важливої події або бібліотеки, що горить.

— Що за страхіття тут відбувається? — Сіф здивовано заморгав, намагаючись збагнути що, чорт забирай, відбувається.

Він, як і всі цілителі, проходили практику по загоєнню несерйозних ран у храмі, але хіба можна всидіти на місці, коли на вулиці такий галас? Як виявилося, недаремно Сіф визирнув. Темні хмари, учні зі смартфонами, бойові маги бігають туди-сюди, щось горить позаду парку.

— Дивно, — прошепотів він. — Я думав, таке буває лише у понеділок.

Недовго довелося шукати відповіді, бо вже зовсім скоро він побачив бій демона і Трістана, а поряд — Круела. Це просто неприродно, щоб Круел бачив демона і нічого не робив. Просто дивився порожнім поглядом. Ні, так він дивиться, коли йому пояснюєш математику.

— В чому справа? — Сіф миттєво обсмикнув Круела.

У цей момент, можна сказати, вирішувалися дві важливі долі. Тому що Сіфа помітив принц Вайта. Тоді йому навіть ельфійка стала байдужа до публічного висловлювання про легкого роману між ними. Вайт просто спостерігав за миловидним цілителем, борючись із думкою, що такого милого хлопця він зустрічає вперше у своєму житті.

— Це, — Круел тицьнув пальцем у силует демона, що мелькає в бою, — мій колишній.

— І що? Він же напав на твого теперішнього! — дивувався Сіф.

— А що я можу зробити?! Ти уявити не можеш, який Зепар страшний! Він говорить про вічне кохання, сім’ю та затишок у компанії діточок! Диявол, якби я хотів просрати своє життя, то не йшов би до університету, а одразу б одружився!

— У нас різні погляди на життя, це навіть не дивує. Але відколи тебе хтось лякає? Так, дожилися! Пане Круеле, я не знаю людину, яка змогла б налякати мене до заїкуватості, як це зробив ти! Може, вистачить переживати через слова якогось там демона?

— Раніше він не був таким… — пронив той. — А тепер ще й Трістан вирішив мене покинути! Чи бачите, рятувати людей йому треба, а не шашлики зі мною смажити!

— З якого часу він сам вирішує, що йому робити?

— Саме так!

— То постав усіх на місце! — Сіф тепер просто надихав Круела. — Що тобі колишній? Його… ем… погрози нічого не означають! Як він заведе з тобою сім’ю, якщо ти будь-якої миті можеш йому врізати? А Трістан… ну… Знаєш, хтось, а він точно підкориться тобі.

— Це все мало мені допомогти?

— Так, взагалі-то.

— Знаєш, ні, не допомогло. Терпіти не можу Зепара, але він лякає мене цим маренням про любов і вірність.

— Що ти робиш із тим, що тебе лякає?

— Б’ю.

— Так, а що тебе тримає зараз?

— О точно!

Без зайвих слів, він просто пішов до хлопців, що б’ються за його серце. Зепар і Трістан здивувалися і різко застигли на місці, бо не розуміли, чому Басторі тягне спокійну усмішку. Зазвичай це не на добро.

— Півники чубляться, тільки пір’я не летить, — зауважив Круел. — Ви вже обоє мене дістали. Щиро.

Спочатку він став між ними, а потім уміло завдав хук справа Зепару. Так, що демон похитнувся, хапаючись за щелепу. Трістан моментально кинув меч на землю, показуючи, що він здається без бою.

— Я в твоєму розпорядженні.

— О, це мені подобається, — зглянувся Круел. — Отже, виконуємо мої накази, зрозуміло?

— Як боляче! — вигукнув Зепар. — Людські тіла гірші за нашийника Цербера! Круел, як ти взагалі вмієш так…

— Мій батько генерал, і ніхто не припустив, що я вмію бити людей? – розвів руками той. — Ні, півні, мені вже набридло стояти і пхинькати, як кисейна панночка. Для початку, Зепаре, завалися мені тут зі своєю гидотою, зрозуміло? Не можу повірити, що ці вуста я цілував! Жах! Так, Трістане, а ти… я на тебе взагалі ображений за наш розрив.

— Що? — не зрозумів той. — Який розрив? Вперше чую!

— Так? Ну, з першим тебе разом.

— Стривай! Я не хочу жодного розриву! — Запанікував Ший.

— Я теж. Так чому ми розлучилися?

— Ми не розлучилися! Боже, що ти кажеш? Технічно ми навіть не зустрічаємося. Круеле, я приніс би вибачення, що не підіграв твоєму страшному егоцентризму, але знаю, що за це ти мені помстишся. Проте…

— Бла-бла-бла…

— Я не так говорю!

— А я тебе так чую! — обірвав Басторі. — Менше бла-бла-бла, більше діла! Що ти хочеш сказати, навіщо мені мозок виносиш?

— Я… — і здався. — Піду з тобою на шашлики.

— О, ура! — зрадів Круел. — Отак би одразу! Якщо тебе на шашлики закликати складно, то уявляю, як на секс уламуватиму…

Поки Шей почервонів від прямолінійності (як і завжди), Зепар уже насупився.

— Круеле, я знаю тебе довше, ніж він! — вирішив нагадати демон. — І ти все одно волієш його?

— Так, мені він більше до душі, — непохитно відповів той. — А ти зараз же звідси маєш забратися. Тому що сюди прибіжить ректор і всі підозри впадуть на мене. Тим більше те, що я мав стосунки з демоном для адміністрації таємниця. Повір, вони не здивуються, та з рук мені не спустять. Раніше я наплював би на це, але тепер у мене є причини затриматися в університеті.

— Ти хочеш, щоб я просто забрався звідси? Через стільки років нашої розлуки?

— Так.

Трістан зрозумів, що вони нічого не вирішать. Він в очікуванні дива подивився у бік Сіфа. Той зрозумів натяк, закотив очі, та пішов до них. Цілитель не помітив, що до нього намагався підібратися зачарований Вайт, хоча після облома (Сіф пішов прямо перед носом), він був уже злим Вайтом.

— Не час для розбирань, — Сіф дякував рокам тренувань. Проживши з Басторі два роки, він уже звик до присутності демона (але не злого Круела). — Круеле, ти можеш сховати свого колишнього залицяльника? Інші подумають, що ти вигнав демона, і все втрясеться.

— Навіщо мені це?

— А потім ви обоє зможете душевно обговорити все, — квапливо відповів Сіф. — Ну, хочеш бути усиновленим мною? То слухайся!

***

— Значить… Демона вигнали? — Дінарій Десембе підозріло подивився на трійцю студентів.

— Так, — кивнули синхронно Трістан, Круел і Сіф з виглядом серйозності.

— І всі ці руйнування вина не Басторі? Точно? Впевнені? — ректор дочекався кивка. — Невже єдине, чого я можу дорікнути Басторі, то це в незапланованій шашличній біля бібліотеки?

— Ні, — відповів Круел. — Її я планував.

— Пане ректоре, — Забринія, помічник декана, з переляком оглянула вже порівняно спокійне, але зруйноване місце біля бібліотеки та парку. — Ми не можемо випускати учнів на пари! Подивіться, бібліотека ось-ось розвалиться! А будівля, між іншим, зберігала в собі історію! А книжки? Ми врятували лише половину! Подивіться на парк! Та там ніби демон казився!

— Так воно й було, — сказав Круел.

Дроу, якби могла через обсидіанову шкіру, зблідла б від почутого жаху. Жінка, як і всі темні ельфи, страшенно цінувала історію та всякі реліквії, яким у їхньому випадку вважалася навіть бібліотека. Адже її сам Мерлін звів! А тепер, дізнавшись, що вся ця справа рук демона, вона просто не знала, на кого скинути відповідальність.

— Ти маєш рацію, — ректор насупився. — Влаштуємо канікули на тиждень, доки не переконаємося, що університет безпечний для учнів. Я подам запит до міністерства освіти.

Круел загорівся радістю, надто помітно, щоб Десембе не вишкірився.

— Тільки спробуй викликати когось перед сесією, щоби влаштувати канікули.

— Перед сесією? Цікава ідея…

— Серйозно, Басторі, тільки вчуди мені щось!

— Нічого він не вчудить! — сюди підійшов тато Чезаре, якому довелося допомагати евакуювати учнів кілька годин тому. Деякий час вони з чоловіком вважали, що це справді справа рук їхнього синочка, але яке полегшення від правди! — Я радий надати своїх людей сюди, щоб допомогти вам перевірити територію на наявність демонів. Впевнений, що такого більше не повториться.

— Звичайно, ні, — дуже стримано відповів ректор. — Мені шкода, що Вам довелося застати саме такий момент.

— Що Ви! Це було весело! — напрочуд швидко розвеселився Чезаре. — Чесно кажучи, терпіти не можу роботу, в якій не треба кричати на когось. При евакуації кричати потрібно на всіх. Тому я задоволений.

Ректор глянув на Круела, невдоволено розуміючи, що яблучко від яблуні… Втім, Круел вигнав небезпечного демона, тому сьогодні можна уникнути покарання. Напевно, покарання заслужила лише Мірінетт зі своїм одержимим коханням. Цього з головою вистачить.

— Гаразд, на цій ноті ми закінчимо.

***

Увечері учні збиралися роз’їжджатися на канікули по домівках. Карантин на тиждень потішив відразу всіх без винятку. Ну, звичайно, можна поїхати та показати селфі з поля бою особисто, а не пересилати через мережу. Круел збирався, як завжди, дуже детально продумуючи, куди ж він запхне чергову не зрозумій звідки впавшу мантію. Він поставив відкриту валізу на підлогу і впустив на неї шафу, щоб усі речі вивалилися одразу.

— Готово, — сказав він.

Сусіди, що почули гуркіт, злякано відчинили двері. Після нападу якогось демона всі різко стали неймовірно віруючими.

— Це не демон, а шафа, — сказав Круел, не дивлячись на них.

Натовп полегшено зітхнув і зник.

Сіф уже практично на валізах сидів. Що йому збирати? Трави та книги. Речами він, звичайно, не блищав.

— Пане Круеле, — обережно звернувся він. — А… ну… ти і Трістан типу разом?

— Мабуть, так, — відповів Басторі, ламаючи голову, як тепер підняти шафу, нічого не роблячи при цьому. — Сподіваюся, він сам про це знає.

Тим часом, у кімнаті Трістана та Міро…

— Він мене кохає? Чи не кохає? — схилився у роздумах Трістан, сидячи на ліжку, і схопившись за свою бідну голову. — Говорить одне, потім третє, а друге скаже вже ближче до старості. Боже, він нелогічний. Він божевільний. Дивний. Фривольний. Та він же сама досконалість!

Міро сидів так само:

— Воно згоріло у вогні… Як мені тепер жити?.. Краще я згорів би разом з ним. Нащо Драґо врятував мене, якщо все одно ненавидить? Боже, це зовсім нелогічно. Хочу поїсти.

— Міро, — почув його друг. — А що там у вогні згоріло?

— О, не нагадуй! — у зневірі кинув той. — Просто не нагадуй, гаразд?

Трістан хотів було відкрити рота, але йому прийшо сповіщення. Побачивши відправника, серце приємно тьохнуло, ледь  не співаючи ім’я Круела, як у дешевих мюзиклах.

«Кртш зстрнмс на лмкх бблтк» — написало його диво.

— Я його ніколи не зрозумію… — закохано прошепотів Трістан. — Таке почуття, наче в нього не всі вдома. Але це мене приваблює найбільше. Міро, що тут написано? — і показав екран телефону сусідові.

— «Коротше, зустрінемося на уламках бібліотеки», — швидко розшифрував він. — Здається, твоєму коханому ліньки писати повний текст.

— Хвилинку… він мене зараз покликав?

— Так. Чого сів? Біжи, давай! Він не чекатиме. Піде собі і поминай як звали!

Трістан кулею побіг на місце зустрічі. Зламані ліхтарі вже не освітлювали, але так як на вулиці сутінки, носа собі про щось не розіб’єш. Проте виходити зараз здавалося дивним ділом. У них все ж таки завтра автобуси, потрібно збиратися додому…

— О, прийшов! Нарешті! — Круел, виявляється, копирсався в уламках південної частини бібліотеки.

— Що ти там робиш? — Трістан поліз до нього. — Ти збираєшся додому?

— Вже. Ось потім подумав, що нам час вирішити, на якому ступені стосунків ми. Але, погодься, полазити по спаленому сміттю цікавіше.

— Ні! Зовсім ні! — налаштувався той. — Які в нас стосунки? Я тобі подобаюся? Чи це занадто різко?.. Круел, я не знаю, що між нами, і це зводить з розуму. З одного боку, я почуваюся побитим наркоманом, якому дають дозу тільки тоді, коли знову поб’ють ногами. З іншого боку, мені це подобається! Не знаю, чи ти мене розумієш чи ні, але ти і є моя доза. О, це дурне порівняння, так?

Круел підвівся з землі, усвідомивши одне — це було освідчення в коханні. В принципі, це все й раніше було зрозуміло, але тепер…

— Це було круте зізнання, — сказав він. — Мені сподобалося…

— Та ти й так знаєш, що я божеволію від тебе.

— Так, це ж я, — знизав плечима Круел. — Але що ти мені подобаєшся, я вже казав неодноразово, правда? Дивно взагалі про це розводити базар, коли і так все зрозуміло. А тепер порийся зі мною у смітті.

— Ти… Ну… будеш моїм хлопцем?

— Я їм став тижнів десь три тому.

— Чому я не знав?

— Та ти взагалі якийсь дивний. Давай, порийся зі мною у смітті! Я так багато прошу?

— Круеле, — Трістан просто ігнорував ці явні спроби перебити незручну для чорнокнижника тему. — Скажи, що було між тобою та Зепаром?

Той важко зітхнув, але вирішив відповісти:

— Далеко не те, що з тобою. Раніше мені здавалося, що кохання проявляється в пристрасних поцілунках. Чесно кажучи, це така гидота. Мені більше подобається те, що з тобою між нами.

— Тобто?

— Ти просто приймаєш мене таким, яким я є і не вимагаєш нічого натомість. Задоволений відповіддю?

Трістан непереконливо кивнув головою. Все, що він виніс із цієї розмови, так це те, що він для Круела єдина така людина. Це теж багато чого варте.

— Глянь що я знайшов! — Круел підняв обпалену сторінку з якоїсь книги.

«Склеп Стоун славиться своїм споконвічним прокляттям. Чорнокнижник і некромант Ф. Стоун заповів свої останки для ритуалу на заклик самого Диявола в ім’я угоди… » — далі дочитати не вдалося, тому що це все, що вціліло після пожежі.

— Ми були в тому склепі, — сказав Басторі. — Але якщо подумати, то ми так і не зрушили бетонну плитку з головної могили, правда?

— О, ні… — зрозумів той. — Круеле, у нас канікули. Пригоди залиш на потім, гаразд?

— Ти хочеш їхати до батьків?

— Ні, але…

— Я можу піти тобі на поступки, — діловим тоном заговорив Круел. — Тільки за однієї умови.

— Так? Якої?

— Поцілуй мене.

Трістан почервонів від однієї лише фантазії. Він уявляв перший поцілунок трохи в іншій атмосфері. Так-так, там де в повітрі витають пелюстки троянд! А не на уламках бібліотеки. Але це не всі причини такого ось сором’язливості.

— Я це…

— Що? — не зрозумів Басторі. — Тільки не кажи, що цілуватися не вмієш!

— Вмію! — несміливо заявив той. — Просто… дуже погано вмію…

Круел закотив очі, але не міг не зізнатися собі, що йому подобається ця несміливість щодо відносин. Трістанперед ним пішов проти демона, але варто виявити ініціативу в любовних справах, як тут же йде назад. Хіба не краса?

— Я зрозумів, — Круел потягнув до себе хлопця за комір. — Чоловік у наших відносинах — я.

І поцілував так, щоби підтвердити свої слова.

***

Апсирт округлив очі в коридорі, коли почув новину про свої нові проблеми.

— Що?

— Саме так, — Рен склав руки на грудях. — Альюд запропонував мені зустрічатися.

— А ти?

— А я погодився.

Апсирт не на це сподівався протягом кількох тижнів. Зовсім не на це! Альтаїр, мабуть, виявиться просто в розпачі, якщо дізнається, що Ренкайн спокійно замінив його іншим ельфом. Ну, це брутально кажучи.

— Як?.. — Апсирт все ще не міг прийти до тями. Голова гуділа після насиченого дня, але що вдієш? Не кидати ж друга у біді. — А що Альтаїр?

— Він… — той закотив очі. — Яка різниця, що він? Я не хочу озиратися назад. Мені ніяково, коли я згадую, як ми з ним… Ну, ти зрозумів… Це була помилка. Тепер я маю намір знайти собі реального дружка, гаразд?

— Справа твоя, але…

— Не можу повірити! Ти на його боці! — обурився Ренкайн.

— Ні! Що ти несеш? — староста теж обурився. — Просто подумай гарненько. Альтаїр ще відчуває до тебе почуття. Сподіваюся, ти обережно йому поясниш, що тобі подобається Альюд, гаразд?

Рен кивнув, хоча не особливо слухав слів друга. Залишалася дитяча образа на Альтаїра, тому хотілося, щоб ельф уже зрозумів: нема чого маячити перед очима і псувати прогулянки парком. Проте, провівши час із Альюдом, він також зрозумів, що з ним теж дуже цікаво. То навіщо ж жити минулим, яке викликає лише бажання вліпити собі долонею по обличчю?

Альтаїр, щоправда, дізнався про це не з вуст Рена. А своїх усюдисущих друзів. Його сусід по кімнаті якраз «випадково» дізнався, чому Альюд сьогодні такий радісний та задоволений життям. Істина не сподобалася Альтаїру, він навіть випустив лук із рук.

— Як?.. — прошепотів він.

— Так, — зарозуміло відповів сусід по кімнаті. — Ці некроманти невдалий вибір. Знаєш, ельфи більше підходять іншим ельфам.

— Але я кохаю його… — Альтаїр сів на ліжко. — Що робити? Я не хочу дратувати його. Я хочу, щоб він дивився на мене, як на рівного собі.

— Не говори так! — вставив друг. — Ми світлі ельфи! Нема нікого рівних нам!

Напевно, тоді Альтаїр і зрозумів, чому змарнував свій шанс. Ще кілька тижнів тому він сам був таким самим, як і його сусід по кімнаті. Вважав себе найкращим у всьому, наче тільки його слова правда, тільки його вчинки правильні… Це так дратує!

— Я невдаха, — вирішив той, піднявши лук із підлоги, щоб акуратно сховати для ранкової дороги додому. — Але я його кохаю. Закоханим невдахам зазвичай щастить, хіба ні?

— Хіба що у фільмах про закоханих невдах.

— Що ж, сподіваюся, я якраз у цьому фільмі.

Це ще не всі любовні муки за весь вечір. За межами університету, а якщо точніше, у досить дорогій квартирі в центрі столиці, відбувалося щось дивне. Принц Вайт за своєю природою ловелас, він не любить задовольнятися кимось одним. Йому подобається екстрим виявитися спійманим, подобається почуватися чудовим… І раптом уперше йому захотілося не цього.

Вайт розкинувся на напівкруглому дивані з м’якою оббивкою, заглядаючи в ноутбук. Йому довелося довго поратися, щоб знайти низькорослого, але  гарненького хлопця, який чомусь брав участь у переговорах з демоном.

— А от! — треба було спочатку шукати в друзях Басторі. — Сіф Шетшис. Іноземець, значить … — Він натиснув на перегляд фотографій, і знову відчув бажання змінити всю свою пишність на це янголятко. — Здається, у мене зараз кров хлине носом…

Остаточно вирішивши, що треба було б розшукати цього хлопця завтра (навряд чи він полетить до своєї країни з ранку, враховуючи рейси). Хто б міг подумати, що якийсь цілитель раптом викличе таку бурю емоцій усередині? Приємну бурю.