Хобі

       

         В університеті за час практики нічого не змінилося, як не дивно. Ті, хто прибув після важкого тижня, моментально поспішили в душ, щоб насолодитися нормальним натиском води та комфортом загалом. Трістан, коли увійшов до своєї кімнати, здивувався неймовірному порядку в іншій частині спальні. Ні, Міро завжди був акуратним і досить охайним сусідом, але цього разу навіть полиці виявилися порожніми.

Це дуже дивно, тому Трістан поспішив відшукати завідувача гуртожитком, щоб дізнатися, що сталося. Останній знизав плечима і відповів:

— Академічна відпустка. Начебто серйозна хвороба, але цю справу дізнавайся не в мене.

Якби під час практики дозволялося використовувати телефони чи інші гаджети, то Трістан ще міг би дізнатися про це раніше, але тепер не варто шкодувати. Насправді, як він дізнався пізніше з телефонної розмови з самим сусідом по кімнаті, у Міро почався період визначення — це такий вік сильфідів, коли вони втрачають контроль над силами і зобов’язані вчитися мати їх серед своїх побратимів, а потім зможуть літати. В якомусь сенсі це вважалося і за хворобу, на зразок магічної чуми, коли організм вивільняє магію доти, доки не закінчиться енергія і людина не загине. Коротше, серйозний і небезпечний період сильфідів як собі, так і оточуючим.

— Тобто тепер я житиму сам?.. — Трістан схопився за телефон, щоб краще почути відповідь.

— Так, це не так страшно, як пролунало з твоїх вуст, — усміхнувся Міро. — Не панікуй, добре? Впевнений, ти знайдеш застосування на самотності. Наприклад, поклич Круела.

— Ні, він почне чіплятися, я вже знаю!

— То я теж про це.

— Не можу повірити, що я чую таке від тебе! — зніяковіло промовив Трістан. — Це на тебе так твій наречений вплинув, га?

— О, що ти! — Міро, мабуть, навіть не зрозумів, на що натякнув Трістан. — Ми, звичайно, добре порозумілися, але я вважаю, що це поки що він не прийшов до тями після розриву.

— Та годі! Дай йому шанс! Знаю, тобі довелося добре натерпітися через його витівки, але все рано чи пізно змінюються. Ось хоча б взяти мене за приклад. Півроку тому я був просто ідеальним учнем, який думав про честь і захист слабких, а тепер у моїй голові один тільки чорнокнижник.

— Судячи з голосу, ти не розчарований, — Міро якраз тішила така метаморфоза сусіда по кімнаті. — Чорт, я щойно розбив вікно, треба бігти, доки не викликав ураган! Ще зателефоную!

Трістан відключився, подумки дякуючи долі, що не народився з даром до певної стихії. Потім розвернувся, щоб швидко розпакувати речі, та відсортувати їх, адже займатися пранням на практиці не було часу. Незвично буде спати одному, враховуючи, що весь тиждень він засинав обійнявшись з Круелом.

***

— Сіф! Сі-і-іф! Сіф! — Круел ніяк не міг відлипнути від свого обожнюваного сусіда по кімнаті. — Я чую запах гортензії та лаванди від тебе! Ти що, зраджував мені з квітами минулого тижня?

— Ні, це… — Сиф принюхався до свого рукава і зрозумів, чому в пральні його назвали ходячим пробником. — О ні! Після заліку із зіллєваріння залишився цей запах!

— Слава Дагдагірону! — полегшено зітхнув Круел. — Я не пережив би зради з квітами. Я на них так надивився, що вже нудить.

— До речі, — Сіф поспішив зв’язатися за Круелом по кімнаті, щоб допомогти витягти мантії з багажу, бо чаклун уже одну порвав (руки не з того місця), — а як ви там провели час? Що нового впізнали?

— Та нічого, марна трата часу, зате я полапав Трістана і не один раз, — Басторі спробував висмикнути мантію, та наспів Сиф, який зміг акуратно витягнути пом’ятий одяг і скласти його, як матуся. Круел, зрозумівши, що нічого робити, припинив ритися в багажі. — Цілими днями то ганяйся за зомбі, то закликай духів! Хрінь якась, чес слово.

Сиф не міг повірити, що чує — Круелу не сподобалося працювати на цвинтарі! Та годі! Але він промовчав, даючи можливість другові виговоритися. Все-таки, вони стали друзями, нехай і дивними, але Сифу дуже подобалося піклуватися про недолугого чаклуна. Втім, як і про всіх.

— Має бути щось таке, що тобі сподобалося, — сказав Шетшис, а потім поспішив додати: — Крім можливості торкатися Трістана в різних місцях.

— Ну… Там лича воскресили, а потім вкрали. Я так і не встиг на нього подивитися, це погано навіть.

Цілитель почав впізнавати Круела. Жити без сусіда виявилося неймовірно нудно, хоча Сиф очікував полегшення від тижня без сусіда. Аж ні, так звик бути з кимось, що навіть кандидатура Басторі виявилася терпимою.

— Що ж, — сказав Сіф. — Радий, що ти повернувся. Метр Дожар обіцяв зробити тобі перевірку, сказав, що не вірить твоїм успіхам. Думаю ось, коли ти встиг його так дістати?

— Не знаю, тато завжди казав, що я красунчик.

***

— …Запишіть круглу послідовність рун, — Дожар махнув рукою і на дошці вивелись потрібні знаки, обведені кругом. — Не плутайте з овальною послідовністю! Дейріх Дацен відкрив круглі у 1342 році, а овальні значно пізніше…

Дожар замовк, помітивши витягнуту руку на останніх рядах. Круел не дочекався дозволу заговорити і виступив:

— Ви помиляєтеся, говорячи, що овальна послідовність була відкрита пізніше! Якщо вірити трактатам демонології друге століття до нашої ери, можна зрозуміти, що з викликів демонів користувалися овальної послідовністю.

— Педагог тут я.

— Але це не робить вас знавцем своєї справи, — Круел не помічав тих прикрих зітхань одногрупників (Дожар на семінарі помститься всім). — Овальна послідовність спостерігається у трактаті Розпачу, сторінка сорок три, рядок три зверху. Це перша згадка, а друга…

— Як я радий, що ти приїхав. Окрім ремесла чорнокнижжя ти щось ще знаєш?

Круел опустив погляд:

— Це як?

— Хобі взагалі є? — це був аж ніяк не дружній інтерес, а скоріше докір, але Круел зрозумів, що контраргумента йому не знайти.

На перерві відбулося диво — Трістан спізнився на обід на дві хвилини. Він дуже перепрошував перед Круелом, але той не звернув уваги. Майбутній лицар здивувався, бо чекав на підколи або хоча б питання з приводу запізнення.

— Він з першої пари такий, — сказав Апсірт на спантеличений погляд Шея. — Якщо спитати причину, він починає гарчати, тож прапор тобі в руки.

Тристан жив із цим хлопцем увесь тиждень, він був свідком багатьох психів і нервів, тому дивно пасувати зараз.

— Що тебе так засмутило? — спитав він у Круела.

— Дожар недожарений, — різко відповів Круел, чим налякав усіх за столом. Наче ротвейлер раптово загавкав. — Сказав, я не маю хобі!

— Як це ні? — здивувався Ренкайн. — Та ти мало не напам’ять знаєш усі трактати демонології.— Мабуть, це не хобі, — пирхнув Басторі. — Я нічого не знаю, крім справи чаклунства! Бісить мене це!

Трістан зітхнув:

— З яких пір тебе це хвилює?

— А ось стало! — і він повернувся до Трістана: — Твоє хобі махати мечем, правда? Приблизно сорок хвилин на день, я стежу за твоїм графіком.

— Оу… — він зрозумів, на що натякає Круел. — Хочеш спробувати?

— Так! — вигукнув той. — Ще хочу позбирати жуків із Реном…

Ренкайн подавився, бо знає, на що все перетвориться, а потім прошепотів:

— Звідки ти хоч моє хобі знаєш?

— …І хочу пограти у крокет із Апсіртом!

Апсірт завмер від несподіванки: пояснити правила Круел буде складніше, ніж грати з ним.

— А ще можеш почитати із Сіфом! — Ренкайн вирішив, що коли йому морочити голову, то в компанії Сіфа.

— Гаразд, спробую, — погодився Круел. — Не знаю, чому у вас таке ідіотське хобі, але я постараюся толерантно мовчати.

***

Після пар відкривалося тренувальне поле. Так як це не офіційне тренування, сюди допускалися сторонні, зазвичай це друзі бойових магів та прості спортсмени. Круел скривився від сонця, а Трістан уявлення не мав, з чого розпочати тренування.

— Ти ж не вампір, щоб ненавидіти сонце, — енергійно сказав він. — Отже, а ти… Слухай, у такій мантії не буде вільного руху. Заплутаєшся і звалишся.

— Хм, а непогане виправдання для того, щоб зняти одяг, — Круел потягнувся до гудзиків, а Трістан мало не крикнув:

— Та не роздягайся ж при всіх!

— Роздягаюсь я, а соромишся ти, — прокоментував Круел, та розстебнув мантію. Як виявилось, під низом футболка.

— Ем, — прошепотів Трістан. — Ти взяв мою футболку?

— Так, — непохитно відповів Круел. — Мені вона подобається. А що, дозвіл ще питати? Я шо, у деканаті?

— Та ні, носи… — Трістан посміхнувся. — Ніхто ж не зрозуміє…

— Гей, Трістане! — повз нього пройшли однокурсники Шея. — Вже один одяг на двох? Та ти спритний!

Трістан почервонів і втратив мову. Круел мало що розуміє у соціальній комунікації, але помітивши такий вираз обличчя свого хлопця, вирішив захистити його та крикнути бойовим магам:

— Рука в тебе спритна, адже дівчини немає!

Всі вибухнули реготом, Трістан почервонів і повернувся до Круела з виглядом враженої пані. Але це було смішно, тому він не зміг приховати посмішки:

— Тобі палець у рот не клади!

— А кому сподобається, як у рот запхнуть пальці? — не зрозумів Круел. — Так, вчи мене!

І тут Трістан замислився. Справа в тому, що він навчався фехтування з дитинства, тому початкові ази вже не згадає — та тепер йому взагалі здавалося, що простіше не знайти.

— Ну… Спочатку візьми меч, — Трістан простягнув йому зброю рукояттю вперед.

— Я б сам не здогадався, — не міг змовчати той, а потім перейняв зброю. Воно виявилося важчим, ніж здається з боку, тому довелося задіяти і другу руку. — І ти тягаєш цей тягар із собою? Ти чи ненормальний, чи відчайдушний.

— Прийму це як комплімент і похвалу за силу, — сказав Трістан.

Потім допоміг хлопцю підібрати легший меч. Завдання не з легких, тому що дуже складно визначитися навіть зі стилем бою, адже Круел хоч і мав спортивну форму, але не знав, як її використовувати. У результаті вони зупинилися на довгому дворучному мечі, який використовують у ближньому бою.

— Це як сукню на випускний вибирати, — пирхнув Круел. — Меч під колір туфель не знайдеться? Здається, я зрозумів, чим тобі це так подобається.

Трістан закотив очі. Він радий, що присвячує Круела у свою улюблену справу, але не можна забувати його характер.

— Можеш сміятися скільки завгодно, — сказав Трістан. — Але ж це зовсім не легка справа. І взагалі, я підбираю меч під колір обладунку.

— Так, ти в мене дуже гламурний.

— А це явно зайве. Так, годі! Бери меч до рук, попрацюємо над відображенням атак. Найкращий спосіб запам’ятати ази – регулярно їх повторювати.

— Тобто це як змагання? Хто сильніше махне палицею по палиці супротивника.

— Як би я хотів не погодитися з тобою, — пробурчав Трістан. — Але ж у твоїх словах щось є. Отже, він узяв легкий меч, щоб нітрохи не відрізнятися від Круела. — Спробуй вибити меч у мене з рук. Круел опустив погляд:

— В якому сенсі?

— У прямому, — Ший став у звичайну стійку, щоб провести базовий маневр. — Давай, відбери у мене меч.

— Тю, дивно. Ок. Віддай меч!

— Не так, тобто…

— Меч на базу! — гаркнув Круел, кинувши фірмовий нищівний погляд.

У голові Трістана щось клацнуло, мабуть, умовний інстинкт, тому він мовчки й покірно простягнув зброю Круелу.

— Знаєш, я не так мав на увазі.

— А ти не уточнив, — Басторі віддав меч назад, бо як іграшку у дитини забрав. — Я міг дати тобі між ніг, але так зробив би гірше собі.

— Ти знайомий із кодексом честі?

— Ні, дякую. Залиш свої моралі для рабів державної влади. Вони вигадали всі правила, щоб контролювати нашу свідомість.

— Зовсім ні, Круел! Елементарна ввічливість навіть у бою потрібна.

— Вони хочуть, щоб ти так думав, а під час бою за владу скористаються твоєю чесністю, та поставлять підніжку.

— Ти параноїк, — вирішив похмурий від самої думки Трістан.

— Подивимося, коли я захоплюватиму світ, так? — Круел побачив, що Шей знову правильно обхопив рукоятку меча і зрозумів, що тренування зовсім не закінчено. — О, дивіться, він вирішив продовжити цю нудну справу. Я повинен толерантно мовчати про те, що для цього хобі не потрібно особливо мізків, лише розвинені рефлекторні рухи та гостра увага.

Трістан приречено стулився і закотив очі (вже сотий, мабуть, раз).

— Я не ображаюся, бо ти називаєш мене тупим качком разів двісті на тиждень, бо я не знаю, що таке амфібрахій. Загалом, я сприймаю це як належне, — спокійно відповів Трістан, він уже давно припинив сприймати гостру мову Круела як спосіб похитнути самооцінку.

— Ну не треба комплексів, у тебе класна дупа і гламурні обладунки, — Круел неправильно зрозумів слова, спробував підкотити компліментом, отримав скептичний, якщо не роздратований погляд, і зрозумів: — Що? Я не зобов’язую тебе бути академіком, так? Ось і радій.

— Досить чухати язиком! — Трістан вирішив вибити з рук Круела меч, тож приготувався (чим не спосіб випустити пару?). — Цього разу постарайся захиститись мечем від моєї атаки, зрозуміло?

І, не давши відповісти, швидко вибив меч із рук Круела. А потім усвідомив скоєне і злякався. Круел спочатку не зрозумів, чому трохи заболіла рука, та й куди зникла зброя, а коли зрозумів, що програв — красномовно глянув на переляканого Трістана, як змія перед атакою на польову мишу.

— Воно саме! — поспішив виправдатися Шей, тупо тицьнувши пальцем на зброю. — Оце правда, воно саме!

— Молися сьогодні вночі, просто молись, я тебе запам’ятав, — примружився мстивий той, а потім розвернувся: — Фігня якась, а не хобі, добре просрати  час на цю дурницю!

Трістан викинув меч і ув’язався слідом:

— Що це була за погроза? Круеле, стій! Не треба чіпати одноріжок, гаразд? Я не винен!

***

Хобі Ренкайна – збирати жуків. Так охрестив цю дію Круел, коли пішов разом з Реном до Похмурого лісу, що оточує цвинтар, там повно різноманітних комах. Ренкайн ні краплі не гидував взяти в руки сороконіжку, але боявся увійти в темний склеп. Круел не боявся ні того, ні того, тому склав руки на грудях:

— Ти лазиш лісом, як бомж, і шукаєш те, що під кожним каменем сидить? Мама тобою пишається.

— Зовсім ні! — обурився Рен.

— Я знаю, таким не пишаються.

— Та я не про це! — Ренкайн відпустив сороконіжку назад на волю. — Я шукаю таких комах, які відрізняються деякими ознаками… Важко пояснити любителю на кшталт тебе, який навіть ельфів не може розрізнити, але ентомологічна колекція справа не легка!

— Те, що хобі має довгу назву, не робить це хобі більш значущим, — Круел знову не стежив за мовою, тому щиро не зрозумів, чому Рен дивиться на нього так, ніби мріє запульнути каменем. — Гаразд, я культурно промовчу.

— Та ти вже сказав!

— Знаю. Крута позиція, так? — і посміхнувся. — Отже, шукаємо жуків. Яких саме?

— Радий, що ти спитав! — відволікся некромант, і заговорив з ентузіазмом: — Для моєї тематичної колекції не вистачає одного азурного метелика, він чарівний, отримав свою назву через блакитне забарвлення. Він такий отруйний, що відразу впадає у вічі, тому його складно не помітити.

Чи розумієш, азурний метелик прилітає до Похмурого лісу тільки наприкінці цього місяця, тобто треба поспішити і зловити його.

Круел по-діловому кивнув:

— Гаразд, зрозумів. Одне лише питання.

— Яке?

— Блакитний колір типу азурит чи просто відтінок блакитного?

— Ну… — Ренкайн опустив погляд. — Яка різниця? Яскраво-блакитний метелик! Алло, ти не зможеш таке не помітити, це як більмо на оці.

— Ти бачив колись азурит? Він темно-синій!

Некромант прикро зітхнув. Він не очікував, що Круел так тупитиме в простих речах. Але ця ж думка врятувала становище:

— Колір очей Асмодея!

— А-а-а! — вмить зрозумів Басторі. — Так би й сказав, нема чого вумничати, ми ж не на парі. А ти знав, що Асмодей по відношенню до своїх близьких є вірним і відданим другом, готовим заради них зробити все, що в його силах?

Некромант тільки відмахнувся, йому байдуже, що там у демонів в Пеклі твориться. У Похмурому лісі завжди таїться атмосфера осені та опалого листя, серед яких запросто можна розглянути азурного метелика — Ренкайн підбирав завдання на сьогодні, щоб і дитина на кшталт Круела впоралася.

Десять хвилин вони ходили лісом, Круел спочатку мовчав, але незабаром йому ця хода набридла, і він заговорив знову:

— А чому «азурна»? А чи не «азуретинова»? Типу щоб коротший? Чому просто не назвати метелика «лазурним»? Чи це нагадує глазур?

— Скажи, як Трістан упорався з тобою?

— Оу … — Круел спохмурнів, а Рен тільки здригнувся. — Я його вночі так покараю за свою зухвалість і спробу виявити домінування наді мною! Не відклеїть мене, ось правда.

Ренкайн зітхнув:

— Ти параноїк. Трістан ніколи б у житті не наважився б… взагалі ні на що не наважився.

— Живи-живи у світі своїх ілюзій, раб системи, — прошепотів Басторі. — Подивимося, як ти заспіваєш, коли знову зустрінеш своїх ельфів. Відразу такий: «Ой, я не знаю кого вибрати», хоча очевидно, що любиш не того, з ким зустрічаєшся.

Рен сором’язливо відвів погляд убік. Навіть не віриться, що він чує таке від Круела Басторі! Та гаразд, вони знайомі вже не перший рік, але раніше Круел був просто неуважним другом, який навіть чужого дня народження не згадає без попереднього нагадування! Ні Апсірт, ні Ренкайн ніколи не злилися на нього — звикли. Але до розумних слів щодо відносин — ні.

— Круеле, ми тут заради тебе, — переклав тему некромант. — Ти хотів хобі! Переймайся самою ідеєю виступити в ролі якогось шукача скарбів. Хіба не цікаво ходити і вичікувати моменту, коли цей скарб здасться?

— Ні, не цікаво, — як завжди, надто прямо відповів Круел. — Я можу будь-кого ось так потягнути в ліс. Правда, коли я тягну когось у ліс, вони починають благати не вбивати їх. Дивні люди, дивний соціум та його норми.

— Може, ти дивний, ти не подумав?

— Подумав. Ні, все-таки соціум.

Азурний метелик спалахнув буквально між ними. Він дуже виділявся на жовтому осінньому фоні своїм отруйним кольором блискучих крилець, та й сама по собі був маленьким і тендітним, просто краса. Ренкайн заворожено дивився, як метелик миготить у повітрі, шукаючи місце для посадки, як раптом хлоп! Круел її хлопнув, не змінюючи байдужого виразу обличчя.

— Що ти накоїв?! — скрикнув Рен. — Його крила! Його чудові крила!

— А? — Круел подивився на свої руки. Від метелика залишилася тільки блакитна пляма. — Стривай, витру ці залишки молі…

— Молі? Молі?! Та ти знущаєшся?! — Рен ляснув себе по лобі. — Я ж сказав: блакитного кольору метелик!

— Воу-воу, легше на поворотах! — сказав йому друг. — Я запам’ятав! Ця моль була аквамаринового кольору, зрозуміло? Вже повір, блакитний і аквамариновий — не те саме.

***

Ренкайн спихнув Круела в руки Апсірту і пішов запивати нерви валеріаною. Апсірт спочатку не зрозумів реакцію Рена, тож спокійно відвіз Круела на потрібний корт. Це дві зупинки автобусом. Спочатку Круелу не сподобалося: відкрита місцевість, повно групок людей, літаючі ворота, в які фіг потрапиш.

— Отже, — Апсірт натяг на голову шапку для гри. — Мета гри — забити кулю в ворота, що літають, за допомогою ось цього витягнутого молотка, він так і називається, — Апсірт продемонстрував Круелу молоток для гри. — Я не заглиблюватимусь у всі тонкощі, гаразд? З першого разу складно вникнути у всі тонкощі гри, тут своя система. Тому я пропоную просто спробувати забити у ворітця.

Прямокутні ворітця  ширяли над рівнем землі дуже низько, на відміну від тих, з якими грали інші групи людей, які явно вже набили руку в цій справі. Круел взяв у руки молоток, щоб розглянути:

— Ще одна зброя, яка не робить боляче. В чому сенс?

— У грі, — Апсірт узяв кулю для гри і кинув її на землю.

Куля сама піднялася в повітря, ніби помахом чарівної палички, втрачаючи гравітацію, а Апсірт попутно пояснив:

— Потрібно вчасно забити, доки він не полетів, розумієш? Потрібно потренувати майстерність, і… — він уміло вдарив молотком, куля полетіла в повітрі рівною смугою, а потім потрапила у ворота. Здавалося, ця вправа для Апсірт просто дитяча забава. — Чи бачив, як я тримав молоток?

Круел щиро не розумів, як така гра може когось захоплювати. Він узяв кулю, кинув у повітря, а потім тільки-но спробував правильно взяти в руки молоток, але куля вже здійнявся вище рівня попереку. Апсірт перехопив її, а потім усміхнувся:

— Не гальмуй, а! Просто вдарь!

Ну, сказано – зроблено!

За п’ять хвилин приїхала «швидка» і забрала чоловіка, якому потрапила куля в голову. Круел веселився, як дитина, поки Апсир пояснювався перед персоналом. Поки він намагався втлумачити незадоволеному натовпу, що це зовсім не спеціально, то на задньому фоні Круел метав кулі в перехожих, сподіваючись покалічити ще когось…

— Як Ви це хоч поясните? — гаркнув співробітник ігрового корту, вказуючи на Круела, який навмисне цілиться у натовп.

— Він… Він… — Апсірт ніяково усміхнувся. — Він божевільний. Шизофренія і всі справи.

— Так! — радісно крикнув Круел. — Я потрапив комусь у ногу! Вашу мамашу, я можу калічити людей!

***

— Забирай! — Апсірт провів Круела прямо до Сіфа з таким виглядом, наче він більше ні з ким не захоче поділитися хобі. — Це тепер твій головний біль!

Сиф здивовано глянув на Круела, ще не наздоганяючи, чому весь день на нього всі скаржаться. Ренкайн стояв склавши руки, та кілька разів шипів невиразне про рідкісного метелика, чиї крила вже не відновити для колекції. Він чомусь втомився за весь день спілкування з Круелом, а Сіфу стало шкода Басторі:

— Вони ж тебе не ображали? — за звичкою заїкнувся він.

— Ще й як!

Апсірт і Ренкайн здивовано подивилися на друга, мовляв, коли це встигли образити? Оскільки бібліотеки ще не було, хоч і велася її активна реставрація, учням дозволено займатися в іншій залі, куди тимчасово перемістили книжки, що вціліли. Хоча це місце через завал тепер нагадувало одну суцільну комірчину, деякі студенти не крутили носом. Сиф теж не крутив, він навіть собі місце за дерев’яним столиком зайняв.

— Так… — він переклав на столі кілька паперів. — Тут моя домашня, не чіпай, будь ласка… Хм… з чого б почати?

Поки Сиф міркував, як привчити сусіда до читання книжок, сюди прибув Трістан. Він усе ще місця собі не знаходив, навіть цього здавалося б тихого вечора. А все через Круела!

— Скажи, що ти передумав мені помститися! — одразу ж сказав Шей.

— Нє, — Круел склав руки на грудях. — Ніч сповнена небезпек, так?

— Ти не можеш мені помститися! Я нічого не зробив! — від однієї , що Круел Басторі робитиме щось страшне вночі (може, з однорогами уві сні!), Трістан тремтів.

— Не заважай мені, Єдинорожику, — попросив Басторі. — Я приділю тобі час уночі. Молися, до речі, може, навіть допоможе. А поки що маю перевірку на нове хобі у вигляді читання макулатури. Люди вважають, що книжки роблять їх розумнішими, хоча насправді все вирішує життєвий досвід і здатність швидко засвоювати інформацію, а книжки розвивають пам’ять, мислення та говірку.

Сиф здивовано глянув на сусіда по кімнаті, ніби не чекаючи на такі слова. Ні, ось хто, але цілитель ні краплі не ображався на зневагу з боку Круела — йому все одно, він найтерплячіша людина на землі.

— Ось, — Сіф дав Круелу тонку книгу, адже ніщо так не відлякує читача—початківця, як багато сторінок. — Подивися, повість про демона, який просто хотів щастя.

— О мій Вельзевул… — Круел витріщився на Сіфа, якому стало різко не по собі. — Хочеш зацікавити мене за допомогою моєї улюбленої тематики на читання казки, що пропагує мораль? Мовляв, навіть зло може бути добрим? Але ж тоді це вже не зло! Щось мені не подобається.

— С-спробуй просто…

Це зайняло хвилини дві — далі терпець Круела урвався, йому дуже не сподобалася книга, де демон не антагоніст.

— Ви помітили, що автори люблять робити «хороші» темні створіння? — спитав Круел, чиркаючи щось на папері від нудьги. — Суперечність — не глибока думка, а лише спроба її створити.

Трістан залишався блідий, перебираючи варіанти та способи можливої помсти, тому не відповів. Апсірт і Рен скептично глянули на друга, розуміючи, що його бачення світу відрізняється від них.

— Не будь так категоричним, — попросив чемно Сіф. — У кожного автора своя ідея та спосіб її донести.

— Я не винен, що їхні ідеї просто ідіотські, — пробурчав Басторі, він був трохи засмучений: — Здається, у мене справді немає хобі та талантів. І це мені не подобається.

— В сенсі? — здивувався Сиф. — А що ти там малюєш? О ні, я ж просив не чіпати моє домашнє завдання! — цілитель вихопив листок і здивувався. — Ем… Як ти це зробив?

Інші дуже зацікавилися і потягнулися подивитися в аркуш паперу. Щось на кшталт сумуші складного кросворду та додаткових головоломок, збудованих у химерній формі.

— Що це? — спитав Апсірт.

— Тест на ерудицію та інтелектуальні здібності, — відповів Сіф, переглядаючи відповіді Круела. — Я… Навіть не знаю, я не додумався б до таких ходів…

— Хочеш сказати, Круел розумний? — спитав Ренкайн, ніби очікує почути анекдот.

— Але якщо вірити завданням… Пане Круеле, — звернувся цілитель, — як ти це вирішив?

— Просто, — відповів той, не розуміючи причини такої реакції.

Апсірт почухав потилицю, а потім відповів:

— Якщо подумати, він завжди каже цікаві речі…

— Навіть сьогодні, — погодився Рен.

— Пане, — Сиф засунув чорнокнижникові планшет, на якому встиг відкрити тестування. — Пройди цей тест, добре?

— Гаразд, бо всі якісь дивні, — Круел почав дуже швидко натискати на варіанти відповідей, ніби навіть не вчитується в запитання.

— Він просто швидко читає, — відповів Трістан на здивований погляд друзів. — А що це за тест?

— На рівень ерудиції, — відповів Сіф. — Нам дали його на заняттях психології, щоб вивчити себе і перевірити. Простий, магічний та правдивий тест.

Усі зацікавлено перевели погляд на Круела. Несподівано кожному стало цікаво дізнатися рівень інтелекту чаклуна. Особливо Трістан, який іноді чує від хлопця дивовижні речі. Адже розум не у знанні технічних наук проявляється, а в здатності засвоювати отриману інформацію, а така може бути різною.

— Я все, — Круел віддав планшет назад Сіфу. — Нічого цікавого, одні тупі питання. Дивно, психологія дуже сильна наука, але вас, цілителів, вчать тицяти на кпоночки.

Його вже не слухали, а дивилися на результати тестування. Трістан слабо посміхнувся:

— Я зустрічаюся із генієм.

— Зрозуміло, чому він божевільний, — сказав Ренкайн. — Усі генії були психами.

— Хто б міг подумати, його рівень ерудиції вищий за норму! — здивувався Сиф. — І набагато вище, та він і мій результат переплюнув. Пане Круел, це неймовірно! Ти криєш у собі такий талант!Круел демонстративно позіхнув, натякаючи, що нафіг йому це не треба. Він не прагнув бути розумнішим за всіх на світі, йому подобалося вирішувати головоломки та запам’ятовувати різні факти, але роздмухувати з цього талант — ні, це зовсім не те.

— Знаєш, — заговорив Сіф, правильно розцінивши цей жест, — тобі не треба шукати хобі, бо ти й без того самодостатня індивідуальність. Твоє хобі — викликати духів та лякати простих студентів, вирішувати головоломки чи псувати настрій іншим. І нехай буде так, якщо це тобі подобається.

Круел кивнув, а потім вишкірився на друзів, поплескавши низькорослого Сифа по голові:

— І шо ви мені голову морочили? Мені не потрібне хобі! Даремно витратили мій час!

— Та ти сам час витрачав! — обурився Апсірт. — Круел, ти іноді просто нестерпний!

***

Трістан не міг заснути, але робив це навмисне. Він боявся, що побачить загибель Райдужної імперії, яку сам вигадав уві сні, де мешкають єдинороги різних мастей. Про це знав лише Басторі, який уже звик і не забороняв відчувати ніжні почуття до «ненормальності», але ця ж людина нещодавно погрожувала розправою.

— О, то ти не спиш? — Круел якимось чином виліз з-під ліжка, налякавши Трістана так, що той схопився.

— Ні! — вигукнув він. — Як тут заснеш?

— Гаразд, — і поліз йому на ліжко, намагаючись залучити до поцілунку (а там і полопати), але Трістан несподівано здригнувся і позадкував . — Це що було?

— Ти прийшов мститися! — насторожено промовив Трістан.

— Ти весь день нервував через те, що я задумав зробити цієї ночі? — спитав чорнокнижник, сідаючи до нього на ліжко.

Трістан не зрозумів питання, тому відповів прямо:

— Звичайно! Уявлення не маю, що ти вигадав! Весь день ходив і переживав, боюся тепер заснути! Слухай, я весь день перепрошую перед тобою, але роблю тільки гірше своєю ввічливістю. Тим не менш, я більше ніколи не робитиму те, що я зробив … хоча я так і не зрозумів, на що конкретно ти розлютився.

— Добре, місію виконано. Давай тепер цілуватися!

— Стоп, що?

— А ти не зрозумів? Моєю помстою було залякати тебе на весь день, от і все, — Басторі набридло базарити, але швидко поліз до Шею на руки, поки той не почав думати швидше. — Я ж геній, фіглі. А взагалі, як можна довго злитися на того, хто цілими днями махає залізними ціпками? І ні, не відкривай рота, щоб захистити себе, а то я справді розізлюся за непокору.

І Трістан здався:

— Гаразд, як скажеш, — але сам не зрозумів, що змусило його відступити. — Можна питання?

— Валяй.

— Чому ти взагалі так стурбувався про хобі? Ти завжди був геніальним у своїй сфері, хіба цього мало?

Круел посміхнувся і знизав плечима:

— Просто.

Але ніяк не зізнався, що навіть йому буває прикро.

***

Метр Дожар завзято відігравався на студентах під час семінару. Такої наснаги не бачили навіть у маніяків перед убивством своєї жертви. Кожен чорнокнижник судомно шукав відповідь на поставлене питання в конспектах, а це непросто — Дожар дає величезні тексти на лекціях, у яких щось знайти практично неможливо.

— Ну? І ніхто не відповість мені, чому ж руну «Джео» не ставлять у заклик нижчих духів? — простягнув дроу, радіючи цим виразам обличчя перед собою, ніби запитав про сенс життя. — О! Басторі, щось ти мовчиш! Не знаєш?

Але Круел розтягнув губи в посмішці.

— Я знав, що Ви вважаєте мене ідіотом, як мої одногрупники, тому сидів мовчки. Ах так, я толерантно промовчу, що мої одногрупники тупі, гаразд? — гурт уже не реагував на образи, вони й не таке вислуховували на свою адресу, але якось упокорилися. — Так ось, «Джео» використовується для підтримки вогненної енергії, тобто її використовують тільки якщо потрібно відкрити браму в Пекло, а в Пекло тільки демони і дияволи, якщо Ви не знаєте.

— Чого б мені не знати? — обурився роздратовано Дожар. — Я викладач. І знаю набагато більше за тебе.

— Зазвичай якщо люди називають себе розумнішими за інших, то вони, як правило, тупіші, і намагаються не показати цього, самостверджуючись на словах.

— Ти назвав мене тупим?

— Я толерантно натякнув, а висновок лишився за Вами! — ніби обурився Круел.— Клянуся, тобі торба на заліку! Куди дивиться куратор?

Староста, Скай Вега, слабо відгукнувся:

— Вже точно не на Басторі. Вибачте його, він не зі зла, просто не адаптується в соціальних умовах. Ну, мені так казали.

— Басторі, — знову звернувся сердитий метр. — Ти знайшов собі хобі? Чи знову повторити тираду з минулого разу?

— Так, знайшов. Злити людей теж хобі, а я в цьому майстер, як виявилось.

Група не витримала і дружно розсміялася, погоджуючись із попереднім висловом. А Круел уже не ображався через нападки Дожара, тому що вирішив — немає нічого кращого, ніж злити оточуючих.