Збори батьків. Частина 2

         Якби всі батьки були такими легкими на підйом! Трістан весь день боявся не сподобатися подружжю Басторі, але зараз його сприймають як свого. Мракс як військовий дав безліч порад, які навіть придворні вчителі ніколи не розповідали. Ось із цим чоловіком Трістан, можна сказати, швидко знайшов спільну мову. Вони півдороги в універ обговорювали нову зброю, якийсь там меч Світла чи на кшталт того.

Ні Круелу, ні Чезаре не хотілося слухати про всякі там «палиці на залізяках», тому вони вирішили поговорити про своє, поки хлопці захопилися.

— …Ти йому погрожував? — тато все ще не міг повірити, що такий гарний хлопець повівся на його сина.

— Технічно, ні, — відповів Круел. — Шантажував кілька разів через його… пристрасть до певних речей… Але, запевняю тебе, він сам лишився.

— Але як?

— Я був здивований не менше за тебе.

— Ага, як же! Я думав, ти в Пекло побіжиш жити, як тільки з університету з дипломом вилетиш. Але ж ні. Ще не все втрачено.

— В Пеклі весело. Немає жодної хвилини вільного часу. Весь час треба щось робити, бігти, рятуватися… Я вже надто ледачий для цього. Але навіть не думай, що я не туди навідуватимуся. Все-таки, рідне місце, можна сказати.

— Рідним місцем стає будь-яке, якщо ти там поживеш більше двох-трьох років, — ніби ненароком почав тему Чезаре. — Наприклад, особняк твого майбутнього чоловіка. Ти не подумай! Я ні на що не натякаю… Але Трістан єдиний, хто не втік. Може, настав час?

— Шо? Мені здається, чи ти хочеш мене кудись спихнути?

— Ну, не на шиї ж у нас сидіти!

— А де ще? На спині?

— Я серйозно. Якщо ти не хочеш думати про своє майбутнє, то це зробить твій татко. Гей, Трістане!

Круел пирхнув:

— Навіть не думай!

— Я просто хотів сказати, що ми вас у будь-якому разі благословляємо…

— Чесно кажучи, мене б ваша відмова не зупинила, — прямо сказав Круел.

Трістан трохи обурився:

— Ти грубиш навіть батькам.

Мракс відповів йому:

— Звикай. Тобі з ним жити.

— Якби ж…

— Що?

— Що? — невже він сказав це вголос?

Поки подружжя Шей не прибуло, Трістан запропонував почекати його батьків у затишному місці. На зразок альтанки в глибині невеликого саду, що розділяє жіночий та чоловічий гуртожиток. Круел не хотів витрачати час на божевільних батьків, які придумали собі місію — видати сина за когось заміж, тобто сплавити на чиюсь голову. У них через роботу завжди було мало часу, тому свої шкільні роки, випускний  та інші свята Круел провів на самоті. Але це йому подобалось!

Він ніколи не хотів сім’ю чи на кшталт того. Йому не хотілося жити заради когось. Батьки люди старого виховання і вважають, що залишитися самотнім на все життя є чимось страшним та неправильним. Але їх можна зрозуміти.

— Щось твої батьки спізнюються, — Чезаре подивився у бік вежі, частини бібліотеки, її видно навіть через зарості. — Може, ми поспішили?

Трістан ще ніколи не було так соромно за власну рідню. Вони шановні герцоги, мають під заступництвом своє герцогство з великими полями, але… Іноді ці двоє надто переоцінюють свій статус, наближені до короля люди, як-не-як. Але чому генерал спокійно проїхався у громадському транспорті? А батьки Шея не можуть змиритися з тим, що Трістан вирішив жити у гуртожитку, як простий хлопець? Це також старе виховання аристократів.

— Я впевнений, у них просто трапилася нагальна справа… — викрутився Трістан.

Круел не зрозумів:

— Та що вони там роблять? Сидять на місці та підписують усілякі папірці?

— Ем… майже, — краще не вдаватися до подробиць. — Але твоїми очима все саме так і виглядає. Але запевняю тебе, що вони затрималися зовсім не тому. Мабуть, через… м-м… дорогу!

Тим часом у маєтку Шей.

— Любий! — Даяна Шей зазирнула до кабінету чоловіка.

— Що таке? — буркливо озвався той, розглядаючи копії непотрібних торішніх документів.

— Я не можу вирішити, що вдягнути. Сукня кольору роял блю чи блю міку.

— Хм… так-так, люба… — вдав, ніби слухає герцог Орландо Шей.

Дружина скептично скорчила незадоволену міну:

— Синій чи блакитний?

— Ем… Яка, власне, різниця? Даяно, люба, ми знаємо, що там сталося якесь непорозуміння. Не варто вбиратися так, ніби ми на бал вирушаємо.

Слуга прийшов і сповістив:

— Пане, ваш обшитий золотом фрак уже готовий.

— О, дякую! — пожвавішав Орландо, обережно розкладаючи всі папірці на місця, наче від цього щось залежало.

— Ти маєш рацію, дорогий, — Даяна посміхнулася, заправивши світло-рожеве пасмо волосся за вухо. — Вдягну дарк блю.

***

Трістан сидів у альтанці з батьками Круела, добряче намолившись Четверим. Як же соромно, виявляється, коли твої батьки виявляють таку неповагу. Правда, вони хоч і запізнювалися на дві години, але родина Басторі дуже вміло вдавали, ніби їм байдуже. Мракс і Чезаре не хотіли виставити бідного хлопця в незручне становище, чудово розуміючи, що йому самому не хочеться тут чекати на цих «знатних» персон.

— Та скільки можна? — жаль Круел не поділяв виховання батьків. — Знаєш що, Трися, я не хочу чекати.

— Я радий би допомогти, але вони не беруть слухавку, — похмуро видав Шей.

«Ціну набивають…»

Батьки приїхали вже за сорок хвилин на довгому швидкісному лімузині з функцією телепортації (як із такою можна взагалі спізнюватися?). Коли вони, обидва такі вбрані, увійшли на територію університету, у Трістана несподівано розплющились очі. Він намагався догодити цим розфуфиреним людям? Ні, ясна річ, він любив маму й тата, але це не могло їх виправдати.

— Мама? — Трістан жахнувся. — Це що, кольє з…

— А, ти помітив? — Даяна моментально почала крутити на пальцях своє кольє, яке коштувало її чоловікові не тільки грошей, а й нервів. — Як тобі? Я боялася, що буде надто скромно.

Круел хитро розтягнув губи в усмішці, бажаючи вставити коментарі про сорок, але Чезаре закрив йому рота долонею дуже вчасно. Йому не менше сина хотілося б розсміятися з усієї незручної ситуації, але довелося лише натягнуто посміхатися.

Знайомство відбулося швидко та офіційно. Трістан знову червонів за батьків, вони дуже хотіли всім своїм виглядом показати, що їм не до нових знайомств. Можна сказати, це навіть не чемно, але так як Шеї все ж таки аристократи, то ні до тону, ні до міміки причепитися не можна.

— Ходімо до ректора, підпишемо все, і… — Трістан просто хотів, щоб батьки вже поїхали, але мати влізла.

— Як? Ти серйозно?

Так. Вони проти магічних зв’язків. Що ж, на це Шей і налаштовувався стільки часу, правда?

Щоб не влаштовувати скандалу на всю територію (яка завжди кишить зайвими вухами), Трістан відвів своїх батьків убік. Йому так не хотілося влаштовувати чорт зна що!

— Як ти міг? — жахнулася оповідання мати. — Фамільяром? Це робота для тварин!

— Зовсім ні! — хоч Трістан сам не знав. — Я все вирішив. Пізно мене відмовляти.

— Це якась помилка… — Даяна ніяково усміхнулася, сподіваючись, що неправильно зрозуміла його слова. — Трістане, любий! Як же твоя мрія?

— Та я стану паладином, — переконливо пирхнув той. — Тільки крім цього, я хочу оберігати Круела від будь-яких бід, що чекають на його безшабашну голову! А вони точно на нього чекають уже за рогом! І тільки я можу…

— Не спокушайся, — перебив батько, схрестивши руки на грудях. — Цей хлопець з неналежною зачіскою, — він швидко глянув на Круела, який уже ховається за батьковою спиною від тата, аби уникнути обіймів, — може вибрати будь-кого. Не тільки тебе. Чому ти вирішив, що на ньому світ клином зійшовся?

— Це… — зам’явся той. — Ну, розумієш… Тут таке діло…

— Він закоханий, — миттєво просікла Даяна.

— Що?! — батько мало не подавився повітрям, навіть закашлявся від обурення. — Трістане, та в тебе ще все життя попереду! Перше серйозне захоплення не варте такої самовіддачі! Через півроку він уже тобі набридне, але магічні зв’язки не дозволять вам розійтися, розумієш?

Трістан чудово знав, що Круел йому не набридне. От знав і все тут. Чому? Як? Неважливо. Пояснити все на словах перед батьками неймовірно складно, особливо з почуттям, ніби його стискають обов’язки перед сім’єю з усіх боків.

— Якщо він мені набридне, то це вже будуть мої проблеми, зрозуміло? — уперто сказав Трістан.

— Але ж ти наш син! — мама, зрозуміло, хвилювалася не лише за звання паладина чи статус сім’ї, вона більше боялася за збереження душевного стану своєї дитини. — Які батьки дозволять своїй дитині ризикувати всім?

— Але ж бути паладином небезпечніше, ніж фамільяром! Що з вами? Я прошу вас підписати один документ, він стосується тільки мене, а не вас. Батьки Круела цілком нормально сприйняли новину!

Батьки переглянулися з таким виглядом, ніби остання пропозиція була безкорисним доказом. Це розлютило Трістана. Чому його мама та тато зневажають родину Басторі? Вони хоча б добріше ставляться до інших істот (парадокс, звичайно, що їхній синок виріс не таким милим).

— Не гнівайся на нас! — Даяна вірно розцінила мовчання сина. — Послухай, ми бажаємо тобі добра і щастя.

— Те, що робить мене щасливим, зараз стоїть там, — він показав на Круела, що шипить на свого тата, який явно вирішив заради приколу спробувати зловити і обійняти своє дике чадо. — Гаразд, він уже біжить. Не так важливо. Ця людина змушує мене посміхатися, розумієте? Ні, не так, ніби я почув гарний анекдот. А від щирого серця.

Якщо Орландо насупив брови, залишаючись непохитною скелею, то Даяна швидко перекинулася на бік сина. Вона, можна сказати, давно чекала на момент, коли з цим «вояком» можна буде нормально поговорити, а не вислуховувати щось про тренування та військові стратегії. Ні, зараз синок став дуже емоційним.

— Гаразд, — усміхнулася вона. — Ми поспілкуємось із його батьками і все вирішимо.

— Правда? — здивувався Трістан.

— Правда?! — здивувався його батько, дивлячись на дружину так, наче на її місці виріс дуб. — Люба, та ти ж не розумієш!

— Тут ти не розумієш, — шикнула Даяна, її образила така заява. — Звідки тобі знати про кохання? Може, ти мене не любиш?

— Та що ти таке кажеш, Даяно! — герцог миттєво знітився.

— У такому разі, поводься чемно до батьків цього молодого чоловіка на ім’я Круел, — попросила Даяна.

Батько скорчив найнапруженіше і найнезадоволеніше обличчя, Трістан навіть розхвилювався, як би своєю фізіономією Орландо не дав зрозуміти сім’ї Басторі суть розмови. Він з батьками підійшов до родини Круела, подумки звертаючись до Четверо з проханням про допомогу.

Орландо все ще злий, як кіт, якому наступили на хвіст:

— Отже, а ким ви працюєте?

Відповів Мракс:

— Я генерал-полковник Меджинберга, а мій чоловік капітан гвардії темних чарівників…

Почувши таку заяву, Орландо просто на очах розцвів:

— Ласкаво просимо до родини!

***

Міро сидів у бібліотеці із знудженим виглядом. На вихідні тут порожньо, як у головах бойових магів. Ні, не всіх, зрозуміло… Але факту не змінює. Там завжди якось не прибрано. Міро махнув головою, розуміючи, що думає про якусь нісенітницю. Але що вдієш? Йому так подобалося розмірковувати про неважливе, що він міг забути про час, і…

І про те, що перед ним хтось стоїть.

— Ох, матір моя Тереза! — вигукнув він.

— Я знаю, що твою матір звуть Тереза, — буркливо озвався Драґо.

Те, що він тут — уже неприродно. Зазвичай Драґо уникав бібліотеки, як води (дракони її не люблять), коли дізнався, що тут проводить час його нав’язаний наречений. Тоді чому він сьогодні прийшов? Якщо принцу була потрібна книга, він міг би запросто послати когось. Слугу чи друга.

— Що ти тут робиш? — знічено запитав Міро.

У відповідь — тяжке зітхання. Видно, Драґо потрібно щось таке, що потребує чималої витримки.

— Мені потрібно… — комусь дуже складно вимовляти слова чи як? — Ну… Ай, забудь!

— Ні, що сталося? — Міро, як не дивно, хотілося здатися надійною опорою для Драґо. Як би він не дратував свого принца, вони все-таки більш-менш спілкувалися… колись.

— Не знаю, чи варто тобі це говорити… — Драґорим надто зам’явся, що зовсім не схоже на нього. — У Вайта завелася якась подруга ельфійка… Ну… все б нічого, він же популярний… Ти ж знаєш, що… чутки про нього та його зраду… таке… — чим більше Драґо говорив, тим тихіше звучав.

Міро не хотілося, щоб Драґо був таким. Щоправда, дізнайся він правду, то буде в сто разів емоційнішим. Дракони не переносять шоковий стан, у них практично всі емоційні холерики. І щось зруйнувати — будь ласка.

— Це такі чутки? — Міро вдав, ніби він не обізнаний у їхніх справах. — Треба ж таке…

— Ти… типу… З усіма спілкуєшся і… товаришуєш… Чи можеш ти поговорити з нею?

— Ну, можу, якщо скажеш ім’я, — відповів Міро. — Але що саме мені сказати?

— Дізнатися, що… ну… що там між нею та Вайтом…

— З чого ти вирішив, що між ними взагалі щось є? Може, ти просто даремно ревнуєш?

— Не підбадьорюй мене, як дитину недалеку! — слабо рикнув Драґо, щоб не виникло конфлікту. Як би там не було, але друзів у нього хоч і багато, але в їхній відданості він дуже сумнівався. А ось Міро завжди виконує прохання. — Думаєш, я ніколи не звертав уваги на ці чутки, як бовдур якийсь? Не могли ж вони взятися звідки. Ця ельфійка, Мірінетт із третього курсу світлих, останнім часом поширює надто переконливі чутки.

Міро хотів заспокоїти хлопця:

— Якщо тобі полегшає, я спробую дізнатися… Але що я їй скажу? Підійду і спитаю в лоба?

— Не знаю… Я б так і зробив, але… Звідки їй може бути відомо про особисті звички Вайта, наприклад, що він любить ласкаючий поцілунок? Він про таке не каже.

— Який поцілунок?.. — не зрозумів Міро.

— Ну… — Драґо несподівано зрозумів, що через свою миловидність, Міро взагалі нічого не тямить у цих справах. — Це на словах пояснити складно… Спробуй якось… — і чому так ніяково? — Не суть! Просто про це знаю лише я. Точніше, знав. Тому що тепер половина ельфів це спокійно обговорює!

— Не треба так перейматися. Я певен, вона щось намудрила… Але я обов’язково все дізнаюся, — як би там не було, спілкуватися на людях ці двоє не могли, тому Міро знітився: — Скину повідомлення, як тільки щось дізнаюся.

— Ні, це ризиковано. Напиши мені в приват, гаразд?

Несподівано. Міро всередині навіть зрадів! Вони ніколи не переписувалися, а тут такий шанс. Щоправда, доповіддю про якусь там Мирінетту це листування і закінчиться. Ну, це краще ніж нічого.

***

Батьки Трістана та Круела потоваришували за кілька хвилин. Сидять, балакають у альтанці, веселяться… Трістан пригнічено подумав, що треба було починати представляти родину Басторі, як капітана та генерала, це моментально все вирішило б.

Круел позіхав поруч, його жахливо вимучила ця «мила бесіда» і він ніби втратив частину своєї енергії.

— Чому ти одразу не говорив про роботу твоїх батьків? — спитав Трістан.

— А ти питав?

— Хм… майже… Ти казав, вони прості такі темні чарівники.

— А хіба нє? Дивись, прості, як двері.

— Але ж вони такі шановні люди!

— А, ну типу так, — здається, ось якраз на це Круелу і начхати. — У них зараз  відпустка. І вони терпіти не можуть жити у містах. Я їх розумію хоча б у цьому. Село виховує справжніх людей!

— Ніколи не жив у селі.

— Встигнеш.

— В сенсі?

— Нас уже одружити зібралися.

Трістан почервонів і миттю відсмикнув свою матір, яка вже про онуків розмріялася. Батьки тільки відмахнулися, мовляв, не заважай малечі, ми всі самі вирішимо. Тому Трістан відчув себе ніяково перед Круелом. Невже через нього їм накинули шлюб?

— На канікулах приїжджай до мене додому, — запропонував Круел, якого взагалі не хвилювало, що там вирішують батьки. — Я покажу тобі сусідського собаку. Він зжер корівник. Разом із коровами. Крута тварюка! Я спробував згодувати йому сусідську дитину, але вона навчена не жерти сміття.

Села в магічних країнах — місце дивне і небезпечне. Якщо міста відрізнялися цивілізацією, безпекою та порядком, то в селах все ще блукають полчища монстрів чи потойбічні тварюки. Тому всі, хто народжений у передмісті, здатні на неймовірні речі у сфері виживання.

— Ти запрошуєш мене до себе додому? — здивувався Трістан. — Чому?

— Та ти ще спитай, чому трава зелена! Ми типу починаємо шури-мури крутити, а він мені таке заявляє!

— П-починаємо?.. — невпевнено простяг той. — Тобто … Типу починаємо як?..

— О, божечка Смертоньки, — зітхнув Круел. — Я знав, що вибирати качка це все одно, що вибрати пустоголового троля, але ж мордочка симпатична!

— Та я тебе чую, взагалі-то!

— Молодець! Хоч щось ти чуєш і помічаєш.

— Круеле! — Чезаре смикнув сина за мантію. — Ось тільки не треба психувати! — а потім звернувся до Трістана: — Він сам не свій, якщо довкола надто мирна атмосфера. Розумієш, бачити усмішки на устах інших людей йому трохи тяжко…

— Нудить аж… — буркнув той.

Даяна вирішила поцікавитися:

— Як ви так суворо його виховали?

— Ем… Це не ми, — ніяково усміхнувся Чезаре. — Це демони.

— Що?.. — здивувалися всі з роду Шей.

— Круел, ти не казав? — Мракс здивовано глянув на єдиного синочка. — Невже не хвалився?

Але той не зрозумів:

— Шо?

— Ну-у  розумієте, — вирішив пояснити Чезаре. — Ми з Мраксом побралися досить пізно за сучасними мірками. Але сильно хотіли дитину! Не зважаючи на роботу, я пройшов церемонію надто поспішно. Так вийшло, що на виховання Круела у нас на той момент не виявилося часу через набіги тролів. Якось… Ну… Круелу було п’ять років, він уперше відкрив свій перший портал. Тоді ми зрозуміли, що в ньому звідкись узявся дар чорнокнижжя. Звісно, ми були раді! Але колись, затримавшись на роботі, ми прийшли та не виявили будинку сина. Натомість знайшли нянечку, вона з жахом закрилася в шафі і молилася, за її словами, усю ніч. Круел відкрив надто сильний портал… в Пекло. Не знаю, яких чудовиськ побачила міс Ера, але вона все ще ходить до цілителів. Що б там не було, воно потягло за собою Круела в Пекло.

Трістан слухав з непідробним інтересом, але жахнувся останніми словами. Пекло місце не для чарівників, будь вони хоч і темні. Кажуть, там творяться страшні речі, здатні зламати психіку людини за лічені секунди. Не так страшно те, що там відбувається або як виглядають демони насправді, це місце спотворює почуття, викликаючи незрозумілий страх… На словах можна бути героєм, але навіть найзапекліший герой не зможе довго протриматися в Пеклі.

— Як так? — у серцях вигукнула Даяна. — Ваша дитина потрапила до Пекла у такому віці?

— Мабуть, його вік і врятував… — пробурчав Мракс. — Діти не до кінця розуміють те, що відбувається навколо. А Круел так взагалі в дитинстві розумом не блищав.

— Що? — заступився Чезаре. — Нічого подібного! Він був ідеальною дитиною!

— Так? Коли? Мабуть, я пропустив цей момент.

— Він назбирав нам букет на день батьків після садка!

— З дохлих жуків. Мило.

— І навіть намалював нам листівку!

— З попередженням подарувати йому на день народження робота, інакше він більше не віритиме у Миколая.

Чезаре все одно розчулено посміхнувся:

— Але ж він такий милий!

— Е! Е! — зупинив Круел. — Ти стеж давай за базаром, ок?

— Ви відволіклися від найцікавішого! — Даяна дуже зацікавилася розповіддю.

Трістан її підтримав. Йому, звісно, цікаво, яким був Круел у дитинстві, але, здається, не дуже відрізнявся від теперішнього.

— Що там з Пеклом було?

— Ах так! — Чезаре моментально переналаштувався. — Чи знаєте ви, як важко відкрити портал у Пекло? На це здатні лише чорнокнижники. Ми довго шукали того, хто міг би нам допомогти. Інші батьки вирішили б, що їхній син помер, але… Любові не накажеш, вірно? На пошуки ми витратили кілька років. Але не це було найважче. Спробуй вгадай, у яке коло Пекла закинуло Круела!.. Знайти живого серед нечисті складно, бо з кожним порталом намагався вирватися якийсь демон, якщо не диявол.

— Як довго ви повертали Круела?

— П’ять років.

— Скільки? — Даяна та Орландо з жахом в очах дивилися на Чезарі.

— І два місяці, — уточнив Чезаре. — Але ж ми знайшли його! У Дев’ятому колі. Щоправда, за весь час перебування в Аду його вихованням займалися демони. У них своєрідне виховання… Не вбили, але навчили виживати… Ем… Коли ми знайшли Круела, він був практично дикою дитиною… На реабілітацію пішло чимало років. Але він зміг одужати! Пішов до школи, закінчив її… Жодних проблем із психікою чи поведінкою, крім соціопатії. Звісно, зміни відбулися, це видно зараз. Не просто пристрасть до пекла та страждань оточуючих, які він бачив щодня в Пеклі, а це… Ну… поведінка…

Трістан дивився на Круела з круглими очима. Можна сказати, щойно у Трістана з’явився новий авторитет. Людина, яка вижила і пристосувалася до найскладніших умов у світі! І все це Круел Басторі, той, кого університет вважає ненормальним!

— Чому ти не розповідав раніше? — спитав Трістан.

— А? Що? — Круел покрутився. — Я задумався, щойно Чезаре почав щось говорити про милоту. Отож, Трися, нам терміново треба вирішити важливу проблему. У мене скінчилися гроші на рахунку. Хто як не ти піде та поповнить мені рахунок?

На тему взагалі!

— Бідний хлопчик! — прошепотіла Даяна. — Невже він надивився усіляких жахів ще в дитинстві?

— Демони напрочуд добре про нього дбали, — сказав Чезаре. — Це і є причина, через яку йому не загрожує небезпека від нечисті, яку він закликає. Вони бачать у ньому якусь мітку, розумієте? Вашому синові не загрожує нічого наднебезпечного, якщо він погодився стати фамільяром.

Якщо щось йде добре, то треба чекати каверзи. У вигляді божевільної дівчини-ельфійки, яка закричала на всю територію. Кричала вона слова про кохання. Батьки здригнулися від вереску, а Круел радісно схопився:

— Мабуть, когось убивають! Я мушу допомогти!

— Допомогти? — Трістан підвівся за ним. — Ти не любиш це слово!

— Але ж допомагати вбивати я не проти!

Обидва примчали на місце шуму. І вони не самі. Навколо дівчини, що кричить, зібралося чимало роззяв. Ніхто не підходив до неї з однієї причини — вона убезпечила себе чарівним куполом. Трістана пересмикнуло, коли в руках дівчини він помітив свій вкрадений халат.

— Я люблю тебе, Трістане! — кричала голосно дівчина. — Чому ти не звертаєш на мене уваги? Я намагалася замінити тебе іншим! Але не вийшло! Принц Вайт не замінить тебе! Я люблю тебе!

Трістан ляснув себе по лобі:

— Я подобаюся лише ненормальним.

— Я навіть не знаю, плакати чи сміятися… — Круел відчував змішані почуття: відразу від слів ельфійки та піднесення духу від її страждань. — Ось чому я тобі подобаюся! Бо я ненормальний!

— Ні! — Трістан обурився. — Ти мені подобаєшся… — і тут заїкнувся. — Ем… Ти… ну… просто незвичайний… Тобто… ну…

Натовп із приреченим виглядом повернувся до них. Трістан зрозумів помилку — тут дівчина за нього вбивається, а він узяв і зізнався іншому в симпатії! Дівчина затихла від почутих слів, наче випарувалися всі сльози та істерика. Але вже за п’ять хвилин завила а-ля сигналізація знову, закинувши голову вгору.

— Дурдом! — Круел і Трістан повернулися на голос Міро.

Він навіть у бібліотеці почув крик дівчини. Міро протиснувся через натовп до друзів:

— Чому вона репетує?

— Запала на мого коханця, — безпристрасно сказав Круел.

Трістан зніяковіло відвів очі убік:

— Можна було мене називати інакше…

— Єдино…

— Коханець.

Міро не особливо зрозумів суть розмови, але дівчину шкода:

— Ох вже ці ельфійки. Вони завжди сподіваються на свою зовнішність у серцевих справах. У разі провалу починається страшна істерика… Ось і приклад.

Трістан зрозумів:

— Мені треба її якось заспокоїти?

Круел знизав плечима:

— А на мою думку, їй і так норм.

Але їй зовсім не норм. Дівчина вибухнула криком:

— Ти проміняв мене на Басторі? Та ти сам божевільний чи як?! Чим він кращий за мене? У мене хоч би цицьки є! Нехай не четвертий розмір, але доторкнутися є що! А ось у нього площина! Чим він кращий?

Плоскі чоловічі груди? При цій думці Трістан, можна сказати, сором’язливо опустив очі, бо це приваблювало більше, ніж жіночі принади. Несподіване відкриття все ж.

— Вай, він засоромився, — видав Круел. — Ну, добра. Якщо хоч мене помацати, я дам. Тільки потім не плач.

Міро цикнув на нього, адже не час загравати. Але Круелу було байдуже, як там істерить дівчина. А роззяви приходили дивитися на цікаву виставу. Зазвичай ельфійки дуже горді дівчата і нізащо б так не повелися. Але будьмо чесні, далеко не кожна людина має гордість. Завжди є ті, хто намагається за допомогою скандалів привернути увагу. На жаль, така дама потрапила саме Трістану.

— Ну все! — вирішила дівчина. — Я вигадала! Я просто покажу тобі, Трістане, що я теж можу бути такою ж чорнокнижницею!

Не гаючи моменту, дівчина кинула на землю нещасний халат (в надії покликати демона, який міг би зачарувати Шею), і сконцентрувалася на рунах. Чому існує заборона про заклик нечисті для всіх, хто не народився з даром до чорнокнижжя? Тому що в інших недостатньо сил, щоб утримати покликану істоту. Так сталося й із дівчиною.

Ні, магічне коло з’явилося, криве, косе, правда, але воно все ж таки виникло на землі. Засяяли руни, вітер посилив свої пориви, нахиляючи крони дерев у різні боки. Небо затягло сірими хмарами. Оточуючі учні гарячково дістали телефони, щоб встигнути зробити селфі на тлі демона.

Виблискування з магічного кола привело когось із самого Пекла. Цей момент для Круела став найстрашнішим. Тому що вилізло те, чого він уникав кілька років поспіль. Воно не давало йому спокою, можна сказати, з останньої зустрічі. Істота з порталу вийшла на суху землю. Його одяг більше нагадували чорні підібрані лахміття або рясу, але це єдиний одяг для іпостасі людини з криваво-червоним волоссям. У вигляді демона він, зазвичай, немає потреби носити одяг.

Ельфійка не розраховувала на це. Вона злякано відійшла, розірвавши цим магічне коло. Тепер зник портал, куди можна було б відправити прибульця назад. Демон посміхнувся своїй вдачі. Рідко всякі ідіоти відкривають портал без дару до чорнокнижжя або хоча б без гримуару в руках. Але йому пощастило.

— О ні! — прошепотіла дівчина. — Що я наробила?

Трістан посміхнувся, чекаючи на реакцію свого чаклуна. Ну, тепер Круел повинен показати демону, де раки зимують. Трістан перевів погляд на Круела, і завмер. Басторі вперше виглядав наляканим. Ні, не так, ніби його просять допомогти дітям або старим, і зовсім не той переляк при спробі обіймів. Це справжній страх.

— Що таке, Круеле? — спитав Трістан, не знаючи, як тепер йому бути.

— Це ж… Це ж… він…

— Хто?

Демон обернувся на голоси. Він зустрівся поглядом з Круелом, губи мимоволі розтягнулися в посмішці.

— Ми знову зустрілися! — зрадів представник нечисті.

Трістан запанікував, схопивши Басторі за плечі:

— Круел, та хто це такий?

— Найжахливіша істота, яку я тільки знаю, — прошепотів Круел, хапаючи хлопця за комір, і заглянув у вічі. — Мій колишній.

________

         *Щоб чоловік зміг завагітніти, а потім народити, після весілля (зазвичай) проходять церемонію у найближчому храмі. Вони просять богів наділити їх потомством, здійснюють чарівний обряд ( по типу бурмотіння потрібної мантри на спеціальному магічному колі, яке є лише у храмах) і вже готові виношувати дитину. Те саме роблять і жінки, якщо хочуть дитину від іншої жінки.