Такий як є

         Сіф, як і інші учні, розпочав своє навчання після канікул трохи невпевнено. У тому сенсі, що він прокинувся від будильника… А не від криків демона, духу, лайки, звуків розпачу через зайнятий душ…

— Добрий ранок! — Круел, виявляється, зовсім спокійно сидить прямо біля його ліжка навпочіпки, і весь цей час дивився, як спить Сіф. Навіть не моргаючи.

— Жах… — прошепотів у подушку зляканий Сіф. — Тепер зрозуміло, чому мені снився кошмар…

— Кошмар? Круто! — щиро зрадів той. — Тепер вставай із ліжка і зроби за мене зарядку.

— Що?.. — Сіф взяв окуляри з тумбочки і начепив на себе, щоб бути впевненим у серйозності слів сусіда. Зважаючи на погляд, все дуже погано. — Н-ні! Р-розумієш… у-у мене є с-справа…

— Ти хочеш, щоб я був товстим? — Круел насупився. — Сьогодні я маю бути в тонусі. Потрібна зарядка, ти розумієш?

— Т-так зроби…

— Мені лінь. Краще ти зробиш замість мене.

Сіф збентежено дивився на сусіда, сподіваючись, що над ним просто жартують зранку раніше. Але хіба Круел уміє жартувати? Можливо, він і скаже щось таке собі, але… зазвичай на повному серйозі. Іншими словами, через десять хвилин Круел заснув на ліжку, поки Сіфу довелося зробити зарядку, що бадьорить. Та зате прокинувся! Поки Круел спав, що просто чудово, майбутній цілитель встиг зібратися до пари природознавства. Одягнувся, зачесав  волосся, кілька разів посміхнувся — вже схожий на людину!

Але годинник показував без десяти дев’ять, а це означає, що час будити домашнього алігатора. Круела, себто. Сіф вирішив підійди до цієї справи серйозно. А саме кинути в хлопця м’яку іграшку, аби не підходити:

— Пане! Час!

Жодної реакції. Але якщо його не розбудити, Круел просто образиться і помститься. Зрозуміло, через симпатію до Сіфа, помста буде дрібною — затягне до демонів, покличе духа-месника, а то й саму смерть у чорній рясі. Тільки для цілителя це вже надто.

— Пане! — Сіф легенько потряс сусіда за плече. — Прокидайся.

— Ні, дякую.

— У тебе немає вибору… — м’яко дорікнув Сіф, боячись знову торкнутися хлопця. — У тебе лекція з духознавства.

— Я не можу піти на пари…

— Чому?

— У мене болить…

— Що болить?

— Душа болить.

Сіф насупився, як уміє (бо з таким невинним обличчям він більше нагадував ображеного цуценя), не знаючи, як реагувати на ці дурні спроби прогуляти пари. Все б нічого, лекції — та бог Повітря з ними, чи не так?

Але ж хто як не Сіф? Трістан? Та гаразд, він злякається покомандувати. Апсірт? У нього навалом справ через наближення заліків, та й він не в змозі розтлумачити Круелу про важливість навчання. На Рена сподіватися взагалі марно, він сам прогульник.

— Ну ні! — Сіф спробував зробити найневдоволеніший тон, на який був здатний. — Якщо ти не підеш сьогодні на навчання, то… то… мене дуже засмутиш! Не можна засмучувати свою… матір! — хлопцеві незручно таке говорити, але що ще можна задіяти на непохитну людину? — Навіщо мені такий син, котрий навіть на навчання не ходить?

— Гей! — мляво підвівся з місця Круел. — Це що, шантаж?

— Так.

— У кого ти такого набрався?

— У тебе…

— Так? — розім’яв спину той, наче розтягуючи час. — Я крутий.

Сіф просто пишався собою сьогодні. Ще б! Змусив прогульника йти на пари! Та це ж найсміливіший вчинок у житті цілителя! Ну, не рахуючи походу на цвинтар. Хоча могили не так лякали, як присутність Басторі… Але сьогодні інший день, уже прохолодний та вітряний, і зовсім не треба йти у прокляті місця. Зараз друга пара з соціології, яку веде приємна ельфійка, тому… Життя прекрасне!

Допоки…

— Гей, ти впустив, — Сіф повернувся на відгук.

Принц Вайт зобразив найдружнішу і найпривабливішу усмішку, на яку був тільки здатний. Нехай він і лицемір, але дуже вправний лицемір. Хоча, чесно кажучи, коли цей ангел втік зустрівся з ним поглядом, то на мить, лише на мить, можна було відчути, як несподівано маска тріснула. Простягнувши цілителеві книгу, яку передчасно телепортував собі зі стопки підручників у руках Сіфа, принц підібрав ідеальний момент для знайомства.

— Конфліктологія? — Сіф не зрозумів, що його обдурили, а тільки здивувався, як же підручник непомітно вислизнув із рук. — Так, дякую.

Принц Вайт розтяг губи в посмішці, приготувавшись, як завжди, до ненав’язливої розмови. До кожного типу людей є власний підхід. З кимось заговорити простіше простого, а з кимось так складно, що доводиться грати, немов у театрі одного актора.

Але Сіф розвернувся, забравши підручник, і пішов собі далі кам’яною стежкою до корпусу цілительства. Найстрашніше – не було секундного зацікавленого погляду. Завжди якщо люди зустрічають гарний типаж людини, вони обов’язково зачепляться поглядом. Чи то секунда, чи її частка. А зараз…

— Поч-чекай! — уп’явся за ним Вайт, трохи нервово посміхаючись.

Сіф повернувся з незацікавленим виглядом, з яким прекрасному принцу вперше довелося зіткнутися в цьому житті.

— Може, тебе провести? — спитав Вайт, намагаючись ненав’язливо провести рукою волосся, щоб підкреслити свою сексуальність.

Тільки, звідки йому було знати, що Сіф — асексуал?

— Навіщо? Я знаю дорогу. Чи ти новенький? Начебто не схожий.

«Він мене не знає? Тобто?» — запанікував Вайт.

Як не знати принца своєї країни? Хоча, тут треба пригадати, що Сіф все ж таки іноземець, вірно?.. Але як?.. Якщо порівняти за популярністю, то принц Вайт Шархайт III був на першому місці серед приїжджої знаті правителів інших країн та народів. Та гаразд, стільки скандалів було… Невже цей ангел не цікавиться плітками?

— Я хотів виявити дружелюбність, — прямо відповів Вайт.

— А? Правда? — Сіфу стало ніяково, але лише тому, що не хотів виставляти цього хлопця в таке становище. — Вибач, але я мушу відмовити. У корпус цілительства допускають лише тих, хто прийняв клятву служіння Чотирьом.

Цей день у календарі Вайта був помічений чорним фломастером. Бо його відшили. Тільки підібрали дуже вправну причину. Сіф, звичайно, знав, коли до нього хтось виявляє інтерес, але… Навіщо воно йому потрібне? Йому подобається Альюд, це зрозуміло і без жодних нагадувань. А решта нехай гуляють лісом.

***

— Що ти так нервуєш? — Міро з нерозумінням простежив за панікою Трістана, якого зачепила тему «не знаю, що мені вдягнути». Це було вперше.

— Але ж ми з Круелом тепер зустрічаємося! Чи не як раніше, а нормально! — червона сорочка безжально відкинута на підлогу, Трістан не знав, що робити. Звідки йому знати, у чому він виглядатиме набагато краще, щоб Круел зробив комплімент? — Він завжди виглядає надзвичайно, а я?

— А ти що?..

— Саме так! Нічого особливого!

— Знущаєшся? Тебе всі довкола знають! — Міро сів на ліжко. — З чого така паніка з самого ранку?

— Тому що Круел не проник у мій сон і навіть не розбудив мене! — якби хтось побачив стільки емоцій у Трістана Шея, вони вважали б себе божевільними. — Може, я йому набрид? На канікулах ми переписувалися майже з ранку до ночі, я задля цього ігнорував сон і тренування. І що? Що тепер? Він захоче знову покликати Зепара? Якого сам же й ув’язнив?

Міро зрозумів, що втовкмачувати закоханому до рожевих єдинорогів хлопцеві про те, що поведінка Круела Басторі надто непередбачувана і провини Шея тут немає, неможливо. Трістан напнув зовсім невластивий для себе одяг. Акуратна сорочка, приталений класичний жилет, вузькі штани… Йому, безумовно, йшло, але викликало суперечливі почуття від незвички.

— Що ти робиш? — прошепотів Хагерон. — Якщо тобі подобається Круел, то піди і нагадай йому про це.

— Ага. Він мене вдарить за те, що я «розпускаю соплі з самого ранку», — процитував той.

— Ух ти… Ти його боїшся?

— Так. А хто його не боїться? Але я… тобто… Боюся його розчарувати, ось як. Він може кинути мене без зайвих роздумів. Ні. Цього я не переживу.

— З чого б йому… — Міро навіть обірвав репліку, бо вразився несподіваною м’якістю найкращого бойового мага в університеті. — Слухай, у тебе параноя. Просто твоє диво зараз мається, як завжди, дурнею. Закликає демона, лякає учнів… А тобі поспішити на лекції!

Трістан вилетів із кімнати, злякавшись можливості запізнитися на першу пару. Міро ж залишився в кімнаті, бо йде на другу пару, а зараз у його плани входить сходити в душ, доки немає черги. Для нього канікули пройшли у дивному темпі. Через те, що він мало не пожертвував собою в пожежі, батьки прописали йому такого ляща (у переносному розумінні, оскільки вони лаялися тільки по телефону), що хлопець якось швидко прийшов до тями. Дивуючись, звідки батьки взагалі дізналися про цю подію, сильфіду довелося ще й бігати у пошуках роботи. Він же працював у бібліотеці, але так як зараз ведеться її реконструкція, з’явилося безліч вільного часу. Миро його терпіти не міг — одразу починав думати про нещасливе кохання, страждати фігнею, нити…

До речі, треба сьогодні піти на співбесіду. Можливо, вдасться накопичити достатньо грошей для польоту додому на якийсь час. Все—таки, канікули довелося просидіти в гуртожитку, але якщо попрацювати, то можна вирушити до Міжмир’я, до інших сильфідів… А поїздка туди коштує ох як дорого…

Вулиці столиці навіть із самого ранку переповнені народом, який так черство та жорстко ігнорує спроби Міро пробратися на сусідню вулицю. Хлопця пхають, ніби не помічаючи, а може, просто хочуть самоствердитися, мовляв, якщо містяни, значить круті. Та хто його знає?

— Та годі мене пхати! — не витримав Міро.

Але у відповідь хтось так штовхнув його громіздкою сумкою, що той впечатався в посаджене біля алеї дерево. Так, дуже доброзичливий народ у столиці магії. Потираючи забитий ніс, Міро згадував свою миролюбну расу, де тон підвищувався тільки в крайньому випадку (  такому як нерозсудливість свого малюка). І тут побачив щось цікаве з іншого боку вулиці, що через дорогу. Зручно сховавшись за деревом, Хагерон з цікавістю визирнув, щоб роздивитись цікаву сцену.

Драґо та Вайт, м’яко кажучи, собачилися. Так, що перехожі оберталися (а цей натовп навіть пограбуванням серед білого дня складно вивести з байдужого стану). Міро чув їх навіть зі свого місця лише тому, що обидва не боялися підвищувати тон на всю Мерлінську.

— Це все було правдою! — Драґо виглядає просто жахливо, коли злиться.

— Так, але тепер усе змінилося! — Принц Вайт не відставав від нього. — Ти був небайдужий мені, але навіщо мені завжди обмежуватися кимось одним?

— Ти весь цей час так просто мені зраджував за спиною? Це не просто підло, це низько! Навіть щодо мене!

— Та яка різниця? Ми все одно розходимося! Мені набридло вдавати святого!

— Це, на твою думку, святість?!

Міро від напруги затремтів, бо шалено хотів заспокоїти Драґо, поки не пізно. Але взяв себе до рук.

— Та як ти можеш взагалі так спокійно про це говорити?

— Бо мені начхати! Начхати на ваші моральні підвалини! Вони нудні! — принц Вайт закотив очі, а потім байдуже махнув рукою. — І загалом, у мене з’явилося нове захоплення. Я хочу одного хлопця, а твоя наявність його точно злякає. Чи розумієш, інші ідіоти, з якими я розважався, були цілком і цілком упевнені у своїй неповторності! А цей точно один із вас, зануд! Але я його хочу, тому…

— Ти й його хочеш так використати? За таку поведінку тебе не можна називати принцом! Ти просто лицемірна сволота!

— І що? Від цього ще ніхто не вмирав. Озирнись! У цьому житті немає добрих і невинних!

— Є!

— Хто? Твій наречений? — розтягнув губи в усмішці Вайт. — Не дивно! Він не те що селюк , він же з Міжмир’я! Вимір хіпі! І знаєш, що? Він тебе бісить. Бачиш? Тебе дратують не-лицеміри!

Міро напружився від порівняння себе з хіпі. Йому не хотілося бути в чиїхось очах наївним дурником. Але що вдієш, якщо сильфіди мирний народ? І його самого виховали за принципом залишатися добрим до всіх, як би до тебе не належали? Може, саме це й не подобалося Драґо весь цей час? Такий факт не може не засмучувати.

— Не приплітай сюди Міро! — Драґо насупився дужче, а сам Міро, природно, притулився до дерева, щоб почути краще. — Та в порівнянні з тобою він просто ідеал! Не розумію, як я не розгледів!

— Ти дракон, для вас це норма!

— Зовсім ні! Справа в тобі! Ти такий чудовий брехун, що це не може не лякати! Ти хоч сам знаєш своє справжнє обличчя?

— Звичайно! — з обуренням відповів принц Вайт. — Я ідеальний за мірками сучасного світу! Називай мене як завгодно, але зараз не модно бути добрим!

— Та начхати на моду! Якщо бути дволиким брехуном це ідеально, цей світ приречений!

— Неправильна відповідь для майбутнього політика!

— Правління не завжди будується на обмані! Переборщити — і тобі буде війна! Це тонка справа, не недооцінюй оточуючих людей! Рано чи пізно їм просто набридне слухати твою брехню!

— Це ти мені погрожуєш? — принц Вайт, мабуть, зовсім не розумів, чому той, хто нормально спілкувався з ним останні два роки, несподівано вибрав таку позицію. — Якщо ти все ще мене любиш, а це не дивно, то можеш не засмучуватися даремно! Я можу приділяти тобі час, займатися сексом і таке інше, але не хочу обтяжувати себе безглуздою відповідальністю за свої захоплення!

Тут Драґо і не витримав. Міро жахнувся з того, що зараз станеться. На обличчі дракона виступила яскраво виражена луска — почалося перетворення через сильну лють. Те, які неконтрольовані дракони у своїй другій іпостасі… не просто руйнівні, а на одному рівні з демонами! Не дарма ж цей народ ще ніколи не програвав війни!

***

Круел позіхав на лекції, дивуючись тому, як сильно його дратують моменти, коли всі задоволені. У його групі всі такі відпочили після канікул, спілкуються між собою, веселяться, шепочуться … Огидно-то як! Геката та Скай обмінюються любощами на першій парті, поки викладач щось гуде біля дошки.

Ги-до-та!.

Скривившись, Круел ковзнув під парту, щоб непомітно пробратися до виходу з кабінету. Минулого разу він спокійно підвівся і вийшов, але цей викладач такого не стерпить. З того часу, як у житті з’явився Трістан, якому, як собаці, потрібний час і догляд, Круел навмисно намагався уникати покарань. Звичайно, Трістан він про це не скаже.

Вискочивши з кабінету, він, звісно, побіг у пошуках свого коханого. Через те, що вранці Сіфу довелося його будити пізніше, ніж звичайно, часу прийти зіпсувати нерви своєму одноріжці не виявилося. Тільки що заважає йому зробити це зараз?

Трістан сидів на лекції, втупившись у телефон. Зазвичай Круел міг закидати його повідомленнями з незрозумілою єрессю про демони чи тортури, на які Трістан готовий був відповідати навіть через силу, але зараз… Хлопець стискав телефон, бо жодної СМС так і не прийшло.

— Він точно вирішив мене кинути… — прошепотів Шей.

— Гей, що ти там влипаєш? — поцікавився друг, котрий уже втомився вислуховувати правознавця. — Це що, екран повідомлень? З ким переписуєшся?

— Круел, — автоматично відповів той.

— Ах, ви ж зустрічаєтеся, — а потім легенько штовхнув ліктем. — Не дарма ти на нього палив місяць тому, га! Не можу повірити, що ти досяг його! Я думав, такі не на твій смак.

— «Такі»? Що це означає?.. — Трістан перевів погляд на друга.

— Ну… — однокурсник почухав підборіддя в пошуках відповідних слів. — Ти надто відповідальний. Він же завжди робить щось таке, про що потім весь універ шумить. А ти ще правильний. Дай тобі вказівки, то ти попросиш уточнень. А Басторі взагалі ніколи не питав дозволу… Думаю, ти чудово мене зрозумів.

— Так… — у тихому заціпенінні промовив Трістан. — Чудово зрозумів.

«То ось чому Круел вирішив мене кинути! Я надто правильний!»

Небажання втрачати Басторі так сильно вдарило в голову, що на якусь мить Трістан відчув себе п’яним. Але, чесно кажучи, він і алкоголю до рота ніколи не брав… Подумавши про це, він точно зрозумів, що настільки правильним бути просто не можна!

— Вибачте! — Трістан схопився з місця, вчитель дуже здивувався, але вирішив все ж таки приділити увагу зазвичай спокійному учневі. — Мені треба вийти!

— Що? Чому?.. — вчитель не те що не розумів, він просто розгубився, Шей зазвичай ніколи так не поводився.

— Бо… — Трвстан зам’явся, але видавив: — Мені набридло тут сидіти. Я хочу піти до свого хлопця, і це зроблю!

Вискочивши з кабінету, він залишив за собою хіба одногрупників з очима по п’ять копійок. Сьогодні у спадкоємця Шей-Тон багато справ. Перше — повернути, звичайно ж, Круела! А для цього доведеться поміняти себе. І йому зовсім не шкода, бо шкода буде, якщо стосунки раптово дадуть тріщину.

— О Привіт! — Круел, виявляється, йшов коридором назустріч. — А я хотів якраз зірвати тобі пару.

— Круел! — Трістан схопив його за плечі. — Ходімо когось вб’ємо!

Звісно, це перебір! Але Трістан Шей завжди був добрим хлопчиком, настільки, що навіть не знав, як показати Круелу, що таким не є. Басторі, почувши пропозицію, тільки моргнув:

— Шо?..

— У сенсі… Хіба ти не… Хочеш комусь завдати болю? — якби хтось втрутився і попросив Трістана припинити нести нісенітницю, всі були б вдячні.

— Ні. Я хочу змусити всіх страждати. Це не одне і те ж. Але коли ти хочеш когось убити, то ти передивився своїх єдинорогів, — Круел простяг руки, щоб доторкнутися до щоки лицаря і не дозволити тому відвести погляд. — Закругляйся з цим. В універі має бути один чокнутий. Це місце зайняте мною, ок?

Від дотику, звичайно, Трістан втратив мову. Як би там не було, тиждень вони тільки листувалися, але нічого більше. А перед цим тижнем був перший та єдиний поцілунок, від згадки якого зносить дах. Нині все це згадалося. Особливо ті почуття, які Трістан відчуває до чаклуна.

— До речі, а фіглі ти ось зара ти ходиш під час занять? — спитав Басторі.

— А… ну… — так важко говорити, коли серце стукає голосніше за власні думки. — Я… типу вирішив прогуляти…

«Справу зроблено! Я не пай-хлопчик!»

— Не отримував на горіхи давно? — Круел трохи спохмурнів, не такої реакції чекав майбутній лицар. — Що за самоволка, Шей? Хтось із нас має бути розумним, правда? І це точно не я. Я що, на лоха схожий?

— Вибач?.. — не зрозумів той.

— Ще раз вирішиш прогуляти, і я присягаюся, твоїм одноріжкам загрожує доля динозаврів.

— За що? — Трістан трохи наївно злякався погрози. — Я просто не такий уже й правильний, хіба ні?

— Та ти повідомлення пишеш з великої літери та з точкою наприкінці!

— І що? Це не означає, що я…

— А ще дивишся термін придатності навіть на упаковці жуйок. І обов’язково прасуєш речі перед тим, як їх надіти. Ти завжди говориш «дякую» та «будь ласка», навіть у їдальні. А ще в тебе ідеальна вимова та чітка мова. Ти завжди пропускаєш мене вперед і відчиняєш переді мною двері. Чистиш меч після кожного тренування. Абсолютно завжди робиш домашні завдання.

— Припини! — Трістан, звісно, не вважав себе хуліганом. І його ніколи не хвилювала так звана «правильність», але зараз… Якби вона не стала між ним та Круелом…

— Чому? Я можу продовжувати скільки завгодно.

— Слухай… — треба терміново щось міняти. — Т-ти… не хочеш викликати якогось демона?

У відповідь широка радісна посмішка. План безвідмовно спрацював, Круел схопив його за руку і потяг кудись убік. Чудово!

***

Вулиця Пейтон—Фей розгромлена через одного, перетвореного дракона, з яскраво-червоною лускою. Дракона затримала місцева гвардія, але заспокоювати довелося вже цілому загону. Принц Вайт, коли почув загрозу, зрозумів — щойно розбудив звіра, і поспішив сховатися в одній будівлі, яка згодом була розгромлена. Але ніхто не постраждав, бо всі вискочили геть через чорний вхід, тільки-но помітивши величезного злого дракона. Проте руйнування виявилися масштабними.

Тепер Драґо виявився зачиненим за ґратами, напевно, на кілька діб. Справа в тому, що від драконів таке й очікується, тому для них окремі виноски у законі. Особливо якщо це майбутній король. Тому він обійшовся величезним… ні… грандіозним штрафом та затримкою в ділянці. Йому не хотілося сидіти в цій одиночній камері, не хотілося розносити вулицю, але чорт це його природа!

— Хтось занесе за тебе заставу?.. — спитав гвардієць. — Ми намагалися зв’язатися із твоїми батьками. Вони не відповідають.

Драґо ледве стримався, щоб не розсердитися знову. Тому що його батькам ніколи не має до нього справи. Вони, як королі, що прожили добрих два століття, вже повністю занурилися у своїх справах. Правити драконами взагалі непросто, але їм краще морочити голову з ними, ніж із власним сином. У житті вони хотіли зробити його самостійним, тому гасло «Сам розбирайся» тут доречний.

— Ні, — відповів Драґо.

— Що ж, тоді тобі не пощастило, хлопче. Посидиш кілька діб із нами.

Гвардієць пішов до «своїх». Драґорим, як не дивно, прогарчав собі під ніс лайки своєю рідною мовою. Тільки цього не вистачало! Він і так сьогодні не пішов на заняття, а тепер що? Зателефонують до університету та повідомлять про таку ганьбу? Куратор його живцем з’їсть! Ні, все ж таки не варто було говорити з Вайтом на людях!

Але як ще міг себе повести той, кого обманювали добрих два роки? Розбили серце так жорстко? Не те щоб Драґо вважав себе кисейною панночкою, просто будь ти хоч два рази драконом, це дуже образливо. Хоча він майбутній король, увесь такий крутий, вибудував собі манеру поведінки та погляди на життя. А сьогодні всі ці роки ніби впали та розбилися. Те, що він вважав ідіотизмом, на кшталт милої та ввічливої поведінки Міро, виявилося йому приємнішим за цілеспрямований Вайт.

Це і називається переломним моментом.

Що ж, тепер залишилося тільки зручніше розташуватися і насолодитися самотністю. Зате буде час утихомирити свій запал і добре про все подумати. Наприклад, він неодмінно вибачиться перед Міро за свою поведінку. Уявити складно, як Міро вдається бути таким славним серед таких дволиких людей. Якщо, звичайно, Хагерон взагалі захоче з ним говорити після того, як дізнається, що Драґо, бачите, збожеволів і розгромив вулицю. Адже ніхто не знає всієї правди.

— Вітаю! — гвардієць несподівано відчинив двері ґрат. — За тебе внесли заставу. Ти вільний, але зобов’язаний виплатити штраф до двадцятого числа, як говорилося раніше.

Хто?

Драґо не міг уявити навіть, хто прийшов його виручати. Особливо так швидко! Але коли його провели до зали очікування, все стало на свої місця. Вперше в нього так швидко відтало серце, бо це був Міро, який дивився на оголошення з виглядом загубленої дитини, яка лякається написаним жахам. Він повернувся на оклик гвардійця, і розгубився, бо гадки не мав, що казати Драґо.

— Вибач, що це саме я… — невпевнено почав Міро здалеку. — Знаю, тобі в останню чергу хочеться бачити мене, але… твої батьки були дуже зайняті, а я… був неподалік, і…

Не встиг він і домовити, як потрапив у несподівані міцні обійми. Драґо, звичайно, був частково сентиментальним, але зараз присутність Міро для нього — найсильніша підтримка. Сільфід відчув, як кров прилила до щоки. Такого він не очікував, бо мало не відразу ж обм’як, намагаючись не втрачати самовладання.

— Дякую!.. — слабо прошепотів дракон.

Гвардієць, якому якось до одного місця ці ніжності, втрутився:

— Нам потрібно, щоб ви розписалися кілька разів. Це звичайні формальності. Після них ви можете бути вільні.

***

— Я тебе колись просто приб’ю, Басторі! — Апсірт склав руки на грудях, поки Трістан і Круел стояли навпроти з видом побитих собак. Трістан злякався наслідків, а Круел — провалу. Не вдалося їм викликати демона, тому що Апсірт, виявляється, черговий у цій частині універу. — Минулого разу твій демон зруйнував бібліотеку! Знаєш, декому без неї туго!

— Віддай мій гримуар, іроде ти такий!

— Ні! Після занять тепер чекай! Гаразд, тобі це норма, — староста некромантів глянув на Трістана. — А ти? Як ти міг на це піддатися? Ти ж все одно, що його совість!

— Ну… — Шей потупив погляд. — Я сам запропонував…

— Якого дідька?

— Ну… — знову зам’явся той. — Ну… тут таке діло…

— Говори вже, бо відведу Круела від тебе на цілий день.

— Гаразд! — вмить відгукнувся Трістан. — Я не хотів, щоб він мене кинув! Це тому що я надто правильний! Якщо Круелові це не подобається, я хочу виправитися! Якщо ми розлучимося, то я помру від розриву серця!

Апсірт і Круел подивилися на нього, як на ненормального. Круел відповів:

— Фіглі ти сам собі дупу морочиш?

— Тобто?..

Апсірт пирхнув:

— З чого ти взагалі взяв, що Круел хоче тебе кинути?

— Він не вдерся у мій сон і не прийшов зранку шукати проблеми, — пояснив той. — Якщо так то…

— Я просто проспав, — відповів Басторі.

— Оу… незручно вийшло… А чому ти не писав мені?

— Бо гладіолус. Це що за пред’явлення, га? — Круел суворо глянув на свого хлопця, що розгубився. — Мабуть, тобі треба приділяти весь свій час? А чи не піти б тобі лісом? Якого біса я мушу все кидати і бігати за тобою?

— Я зовсім не… — злякався Трістан.

— Лол, повірив, — різко заспокоївся Круел. — Ти мені подобаєшся, і мені подобається, що ти правильний. Це прикольно. Я на твоєму тлі просто агресивний мужик, хоча має бути навпаки.

— Так… — Трістан трохи заспокоївся. — Ти навіть і не думав мене кидати?

— Ні.

Апсірт зітхнув — два дебіла! Хоча що ще чекати від цієї парочки? Вічно знаходять пригоди одне привабливе місце. Треба ж, якби опинився на місці Апсірта хтось чужий, то цих двох за спробу закликати демона відправили б одразу до ректора. А той не дуже бажає ще одного демона.

Не встиг Апсірт закінчити свої думки, як ці двоє почали цілуватися. Точніше, це Круел потягнув Трістана за комір, явно доводячи свої наміри продовжувати відносини. Ці почуття, що чорнокнижник відчуває до бойового мага, незрівнянні ні з чим іншим, що він коли—небудь відчував по відношенню до інших. Начхати, що цьому типу подобаються єдинороги і стара романтика. Вже начхати.

— Норм так, — прошепотів Апсірт. — На пари йдіть, дідько!

***

За обідом.

— У мене новина, — Апсірт поставив піднос на стіл. — Пам’ятаєте про конкурс із поїздкою на цвинтар? Завтра вивісять результати. Найкращі з найкращих вирушать на практику.

Компанія за столом неймовірно здивувалася. Ренкайн, щоправда, залишився спокійним:

— Добре бути двієчником.

Трістан дивився на Круела. А якщо їм доведеться розлучитися? Та він ледве канікули пережив, а тепер! Шея сто відсотків візьмуть на практику, це навіть не обговорюється. Але чому? За що? Він просто хотів провести час зі своїм чорнокнижником!

— Скоро дехто поїде на тиждень? — Круелу, мабуть, однаково. — Круто. Сподіваюся, деякі й не повернуться. Нафіг вони тут потрібні. І без них черги величезні.

— Чо-о-го? — протягнув Рен. — Та ти ніколи в чергах не стоїш. Навіть щойно в нахабну вліз.

— І що? Це їхні проблеми. Жалюгідні такі проблеми.

Апсірт закотив очі, а потім відволікся на повідомлення, що прийшло на телефон зі звуком нявкання. Рен сухо поцікавився:

— З ким це ти спілкуєшся?

— З Оззі.

— А ну так…

— Гей! — Апсірт відволікся від повідомлення. — Він сказав, що я точно у списку. Значить поїду на практику.

— Треба ж… Він звідки знає?

— Ну… — відразу зам’явся Апсірт. — Неважливо.

— Як завгодно. Я піду, мені треба встигнути списати домашку з біології, — Ренкайн підвівся з місця, захопивши за собою тацю.

Як не дивно, він знову врізався в Альтаїра. Напевно, це вже аксіома – вся їжа потрапляє на Альтаїра. Ельф подивився на свою зіпсовану мантію, потім на незграбного Рена. Мало того, що Рен не хотів бути поміченим ним, так ще й знову ось так ось псувати стосунки…

— Не страшно, — поспішив запевнити Альтаїр. — Ти ж не спеціально… я сподіваюся…

— Ага…

— Ем… гаразд… До зустрічі…

Рен провів його сумним поглядом. Краще б цей ельф закричав… Бо що далі, то очевидніше, що між ними нічого не скінчено.