Батьківські збори. Частина 1

Бог Повітря завжди вважався тим, хто дає мудрі поради. Міро сидів навпроти скульптури, але ніякого осяяння не відчув. Ні тобі осяяння, ні натяку долі. Він не був віруючим, чесно кажучи, але іноді приходив до Повітряного бога, оскільки так заповідали предки його раси.

— Ти свердлиш статую таким поглядом, що кришталь трісне, — Сіф подав йому склянку води.

— Було б непогано, — Міро прийняв склянку, бо в горлі справді пересохло. — Можливо, одна тріщина виявилася б натяком. Хоч якимось.

— Боги не надсилають нам точних знаків, — зауважив Сіф.

Він зовсім не на службі сьогодні, а просто зайшов допомогти прибратися, але побачив Міро. Навіть після прибирання Міро нікуди не подівся, тому Сіф вирішив запитати у нього що та як. Сіф не відчував гострої потреби бути кожному за матусю, йому просто хотілося, щоб усім було добре. Напевно, це надто ванільно, але так воно й було.

— Чому боги не можуть надіслати нам докладні записи, що і як буде краще? — з обуренням спитав Міро.

— Бо вони зовсім не керують нами. Дають свою волю. Так ми вчимося. На помилках чи ні. Ну… ти не подумай, мені… просто… — одразу ж зам’явся Сіф. — Ох, так не хотілося розумувати.

— Думаю, добре, що ти знаєш відповіді на такі питання, — Хагерон усміхнувся йому. — Ти вже маєш тверду думку про все на світі, а я сумніваюся навіть у тому, що мені з’їсти на сніданок…

— І ти хотів би, щоб Повітряний бог особисто тобі допоміг з вибором сніданку?

— Було б непогано.

— Але ж зовсім не цікаво. Вибач, що потурбував. Напевно, тобі варто побути наодинці.

Міро Хагерон подобався Сіфу тим, що ніколи в житті нікого не ображав. Може, виною тому нерішучість і невміння говорити «ні», але навіть це робило хлопця чимось таки приємнішим за інших.

— Досить з мене сидіти на самоті, — підвівся Міро. — А ти сьогодні не зайнятий? Будь ласка, сходи зі мною до бібліотеки! Я б і сам пішов, але боюся… ем… натрапити на одну особу, і зіпсувати настрій…

— Гаразд, тільки… Ти ж знаєш, що боги подають знаки трохи інакше? Будь уважним і побачиш їх.

***

— Ні, я не зрозумів, — Круел склав руки на грудях. — Це була зрада, так?

Сіф здивовано заморгав, а потім видавив усмішку:

— Я просто пішов із Міро…

— Я бачив! Тому й обурююсь! — Круел злий або просто Сіф знову його злякався до заїкуватості. — Це я твоя дитина! Ти маєш няньчитися зі мною!

— Так, пане… — опустив погляд той. — П-повір, я б тебе всиновив, якби т-ти не був старшим на два місяці…

— Старше-молодше! Це все відмовки! — Круел не звик, що Сіф морочить голову з кимось, крім нього, і востаннє він так ревнував, коли тато сказав про іншу дитину: «Ой, який милий малюк!». — Усинови мене! Усинови! — він схопив переляканого хлопця за плечі і почав трясти. — Я хочу стати твоїм сином! Усинови! Усинови мене!

— П-п-пе-р-е-с-с-стан-н-нь! — через тряску спробував заговорити Сіф.

Його окуляри вже з’їхали на ніс, але Круел напрочуд настирливий, особливо коли щось стукне в голову.

Трістан увійшов до їхньої кімнати, побачив картину, знизав плечима, і почав чекати на вказівки. Все-таки, вирішив він нещодавно, Круел мав рацію: лицарі завжди виконують чиїсь накази. Декілька днів Трістан дозволяв собою командувати, та годі… Яке полегшення, коли не треба все вирішувати! До того ж, поради Круела не всі божевільні. Одна з порад — покласти якнайбільше подушок, щоб приховувати в ліжку «компромат» у вигляді старих любовних романів про лицарів (що подієш, якщо в душі Трістана живе романтик?).

— Усинови мене! — продовжував Круел.

Трістан не витримав:

— Чому в тебе завжди такі дивні ідеї-фікс? Сіф зможе тебе усиновити лише після закінчення університету.

— А, — різко зупинився Круел. — Ну гаразд.

І пішов до шафи. Сіф поправив окуляри і запитливо подивився на лицаря.

— Щойно вигадав, — прошепотів він.

Круел дістав мантію чаклунів:

— Сьогодні я лякаю всіх духів-фамільярів! Ці курси нікому до пуття не потрібні, вірно ж? Вірно! — навіть відповісти іншим не дав. — Навіщо мені курка, яка відлякує демонів? Ні, хай гуляють! І взагалі, чи можна фамільяром зробити людину? Трістан чудово підходить на цю роль.

— Правда?..

— Ага! Ти ж так уміло махаєш мечем, я бачив на тренуваннях, коли стежив за тобою.

Сіф усміхнувся зі щасливого вигляду Трістана, коли він слухав похвалу.

— А ще ти непогано впораєшся з демонами, принаймні фізична сила точно є. І не станеш мені наказувати, мовляв, не впускай у себе демона бла-бла-бла! Але що мені подобається в Трістані найбільше у світі, так це практично все!

Трістан подивився на Сіфа з таким щасливим виглядом, що якби Круел бачив потилицею, він би точно вишкірився.

— Ти ж благословиш нас, так?.. — спитав тихо Трістан, явно вже не в собі від зізнань.

— Ти ж знаєш, що я не по-справжньому його батько, так?.. — теж тихо запитав Сіф.

— Точно! — вирішив голосно Круел. — Трістане, стань моїм фамільяром!

— Ем … — Трістан тупо усміхнувся. — А що це?

— Хм… істота, яка повинна охороняти чорнокнижників від злих демонів, якщо щось піде не так. Фамільяри і чаклуни пов’язані узами…

— Я згоден!

— …магії… — мабуть, пояснювати вже не треба. — Гаразд. Ось ще що мені в тобі подобається, то це твоя зговірливість!

Ці двоє пішли на курси, а Сіф завалився на ліжко. Він не думав, що Круел колись сприйматиме його турботу так близько до серця. Круел трохи розповідав про своїх батьків і, судячи зі слів, вони мало уваги приділяли синові щодо ніжностей і пестощів. Круел навіть сказав, що до десяти років його ніхто ніколи не обіймав. Напевно, у цьому вся причина асоціальної поведінки.

У двері постукали. Сіф утомлено прогарчав — він же щойно ліг! Але робити нічого… Хоча недаремно ж він народився,уміючим розмовляти:

— Заходьте!

Альюд практично влетів у кімнату. Сіф, помітивши «особливого» ельфа, схопився так, що мало не злетіли окуляри. Він зараз у домашньому одязі, весь такий скуйовджений після струсу Круела… Ось треба було вибрати момент!

— Оу… Привіт… — ніяково видав Сіф.

— Слухай, я про твою пораду! — Альюд з усмішкою подивився на хлопця, змусивши останнього дико зніяковіти. — Пам’ятаєш, декілька днів тому ти сказав, щоб я потоваришував із тим, хто мені небайдужий? Так ось, я наважився! Як щодо сходити до кафе?

Серце Сіфа затремтіло від несподіванки. Звичайно, він уже змирився з нерозділеними почуттями, а тепер … З одного боку, це несподівано, навіть не знайшлося що сказати …

— Йому сподобається кафе? — а ці слова зруйнували всю ідилію. — Чи це більше схоже на побачення? Не хочу перестаратися. Я поговорив з ним, коли він… ну… розлучився зі своїм хлопцем, і… Не знаю, це погано, або й ні, але я відчув полегшення!

— Так… Радий за тебе… — Сіф змусив себе посміхнутися. — Кафе? Це чудова ідея. Вам би прогулятися від універу подалі.

— Думаю, Рену сподобається!

— Р-Рену?..

— А… я проговорився… — ніяково видав Альюд. — Нікому не кажи! Це… Я так хвилююся, гублюся щоразу, коли… Ти мусиш мене розуміти!

— Хм… звісно.

— Ось я побачив, що Круел пішов разом зі своїм охоронцем, і… вирішив, ніби… Може, це було занадто? Напевно, не варто тебе турбувати.

— Ні що ти! Я радий допомогти! — викрутився Сіф. — Рен дуже любить солодке, запроси його в кафе та замов йому торт. А краще, хай вибере собі сам. Ось побачиш, ви почнете розмовляти і все піде своєю чергою.

— А як мені його запросити?

— Скажи, що чув про кафе, але твої друзі зайняті, і не знаєш з ким іти.

— Правильно… Дякую тобі, Сіфе!

І Сіф знову лише посміхнувся.

***

Ренкайн взагалі міг повірити, що це відбувається саме з ним. Він сидів у кімнаті Апсірта, немов боягузливе кошеня, і не міг змусити себе вийти. Йому не хотілося зустрічатися очима з Альтаїром чи його друзями. Мало, ще  вирішать ще помститися. А зараз запала ще на одну війну в нього зовсім немає.

— Та  досить тобі, — Апсірт гортав у руках підручник. — Подумаєш, розійшлися. У світі щодня хтось розходиться.

— Мені здається, я розлютився, — Рен вже знову трохи флегматичний, хоча сидить на ліжку друга і з місця зрушити не хоче. — Не варто було висловлювати все на людях.

— Ти не робот, щоб завжди контролювати себе в усьому. Послухай, Рене,  годі  ховатися. Якщо ідея з стосунками була настільки дурною, то вибач. Вина моя.

— Ні, я… — Ренкайн трохи почервонів, ніби соромиться щось вимовити. — Я… просто… Сподівався, що щось вийде, розумієш? Насправді я пам’ятаю, як поцілував його, будучи одержимим демоном. Не кажи йому!

— Що? — Апсірт змістив книгу. — Чому ти приховував це?

— Я… не хочу, щоб він вважав, що між нами ще щось буде… Бо ні. Вже пізно.

— Альтаїр шукає тебе на перервах, перепрошує в коридорах, він навіть за обідом, коли ти знову впустив на нього тацю, і слова проти не сказав. Він намагається бути милим.

— Від цього ще гірше, — зізнався Рен, падаючи в ліжко. — Краще б він мене ненавидів. Совість мене догризає, але я не хочу ставати слухняним песиком.

— В одному я певен точно, Рене, ти сам не знаєш, чого хочеш!

Так воно й було. Ренкайн не хотів зустрічатися з Альтаїром. Той все ще приваблював зовні, але варто їм бодай словом перекинутися, як зовнішність програє внутрішньому світу. Рен лежав у кімнаті Апсірта, доки всі ельфи не пішли на тренування стрільби з лука, адже це данина пошани предкам. А вже потім виліз із «укриття» і пішов коридором, сподіваючись провести нормально хоча б завтрашній день.

— Стривай, Рене! — Рен здригнувся від Альтаїра.

Ельф спеціально не йшов на тренування, вперше в житті наважився прогуляти. Предки-предками, вони все одно в минулому. А ось Рен у теперішньому і, можливо, ще залишиться у майбутньому.

— Ми вже все обговорили ніби… — спокійно озвався Рен.

— Ні! Ми не можемо закінчити на такій ноті! — обурювався колишній. — Ми ще можемо змінити все. Давай спробуємо ще раз!

— Навіщо? Тебе так турбують чутки, що ти перший ельф в історії університету, якого першим покинули? Можеш усім казати, що це ти мене покинув. Мені байдуже.

— Ну… — чутки, звичайно, дуже не подобалися, дратували до кольок, але навряд чи вся справа в них. — Рене…

— Досить. Ми можемо… не знаю… Спілкуватись на відстані ліктя? — спитав обережно Рен. — Мені не хочеться ворогувати з тобою. Але й друзями нам не стати.

— Чому? Чому ти так вирішив?

Ренкайн приречено закотив очі. Ось як йому від цього викрутитися? Він нервово пробурчав:

— Ну… Розумієш, я не можу зараз говорити, я… м-м…

— Ми йдемо до кафе! — втрутився Альюд, зрозумівши, що то його зоряний час, і він вчасно вийшов. — Пам’ятаєш, Рене? Ти обіцяв сходити зі мною у «Солодкі історії»!

Почувши назву кафе, зазвичай сонні очі Рена засяяли незвичним бажанням і бадьорістю:

— Звичайно! — кивнув він. — «Солодкі історії»! Там багато тортиків! Пробач, Альтаїре, поговоримо пізніше!

Альтаїр злісно подивився вслід Альюду, який проводив його некроманта до виходу з гуртожитку. Альтаїр взагалі несподівано зрозумів, що Рен приваблює до себе багатьох, навіть через брак модельної зовнішності. Ні, для нього зовнішність Рена дуже мила (хоча професія і це слово не поєднуються), але… Чому Рен не стоїть на місці після розриву? Для Альтаїра розрив дався дуже важко, і тепер він немов перестав відчувати свою значущість роду. Якщо не більше.

Рен та Альюд вийшли з гуртожитку.

— Дякую, що врятував! — вдячно заявив Ренкайн. — Я думав, доведеться тікати, не пояснюючись.

— Ну, в такому разі… Чи ти не підеш зі мною в кафе? Однаково хотів запропонувати.

— Жартуєш? Звісно хочу! — зрадів Рен. — Там є торти з різних куточків країни!

***

Ра біг спортзалом, намагаючись заспокоїти бурхливого духа. Деякі духи не хочуть бути фамільярами, але все одно відгукуються на заклик у надії нашкодити. Якщо учні раз у раз розбігалися від нового призову, то Круел стояв осторонь із захопленням.

— А можна їх закликати просто так? — спитав він. — Вау, а цей борсук нічогенький такий! Он як хвостом змів лави!

— Помовч! — крикнув Ра, у нього й без того повно турбот.

Поки він запечатав бурхливого духа-борсука (під два метри зросту), то вже сто разів проклинав минулого методиста, який навіть тестування на потрібного фамільяра не проводив.

Одногрупники вже видихнулись. Геката єдина, хто зміг завести собі фамільяра — це зелений великий папуга, що видає страшні звуки для відлякування. Дівчина раділа, сидячи осторонь, і не помічала жодних руйнувань.

— Круеле, твоя черга! — покликав Ра. — Ти сам навіть не спробував!

— Добра, спробую.

Він став у накреслене крейдою коло і замість потрібних слів заклику промовив:

— Еники-беники, їли вареники! — після чого коло спалахнуло і з нього вилетіла велика біла ласка.

Ра розвів руками:

— Хіба так взагалі можна?.. Без заклинання?

Біла ласка граційно приземлилася на гладь паркету. Вона повернулася своєю миловидною мордочкою на людей. Раріг зрадів: не виявляє жодної агресії! Отже контракт ще можна встановити з першого ж разу! Ласка повернулася на свого чорнокнижника…

— Що стала? Пішла звідси! Фу! Киш! — Круел почав проганяти її.

Тварина злякалася і зашипіла. Круел зашипів у відповідь, копіюючи її тон. Дух, мабуть, вирішив, що ну його до біса ненормального такого, і сам випарувався в повітрі.

Ра грюкнув себе по лобі:

— Ти ідіот.

— Я вже маю фамільяра. Напевно.

— Як це розуміти?

— Трістан Орландо Шей, — промовив над магічним колом Круел.

У колі з блиском з’явився лицар. Він сам здивувався раптовому переміщенню у просторі. Щойно він стояв собі на вулиці, як його і попросив Круел, а зараз уже всередині спортзалу. Перед цим вони з Круелом, звісно, пов’язали магічний контракт, але Шей не думав, що тепер його можна викликати. Судячи з здивованого обличчя Басторі, він сам не думав.

— Круто… — прошепотів чаклун. — Я можу викликати тебе навіть із душа.

— Гей! Гей! Г-е-ей! — здивовано промовив Ра, його трохи заклинило від побаченого. — Круеле, ти що, здурів? Фамільяром не вибирають людину, вона захистить, але не від одержимості, наприклад!

— Саме так! Тому я вибираю Трістана! — пирхнув Басторі, схопивши Трістана під руку, а потім показав іншим язик. — Він гарніший за ваших звірят.

Цих слів з головою вистачило, щоб все обурення всередині Трістана зникло. Його вважають краще, ніж духа-провідника, хіба можна злитися? До того ж він сам просився в захисники.

— Трістан Шей, а ти як в це втрапив? — не заспокоївся Ра.

— Я сам зголосився, — зізнався той.

Факультет чаклунів округлив очі. Геката подивилася на свого папугу, а потім на Трістана:

— А що так можна було? Вибрати красунчика, а не…

— Ні, так не робиться, — сказав Раріг. — Але все через сраку! Круеле, ти впевнений у своєму рішенні? Ви з Трістаном ще посваритися можете, а що потім?

— Я йому посварюсь, — відповів той. — І взагалі, який дебіл зі мною сваритись захоче?

— Мамо, роди мене назад… — Раріг не знав, що тепер робити.

Цей учень Круел Басторі діє тільки так, як сам захоче. Всупереч правилам та здоровому глузду. І консультація старших йому не потрібна. Адміністрація не забороняє вибирати захисника серед людей, але так  не робиться! Це настільки безглуздо, що навіть правила такого не запровадили! Ось треба ж, цим і скористався цей… Ра навіть не знав, як його тепер назвати, щоб і культурно, і некультурно.

— Трися не такий уже й безнадійний, — заступився Круел.

Трістан подивився на нього:

— Трися?

— Я знав, що тобі не сподобається, — задоволено відповів той. — Або Трися, чи єдино…

— Трися, — не давши домовити, відповів Шей.

Бракувало, щоб хтось із одногрупників Басторі почув про єдинорогів. До того ж, «Трися» звучить дуже мило. Круелові він не зізнається в цьому, зрозуміло. Будь-кому, але не йому. Хоча ні. Загалом нікому він не зізнається. Просто буде посміхатися, як тупий ситий кіт.

— Ви обидва йдете до ректора і пояснюєтеся, — сказав Ра. — Тому що я не  кручу, що з вами робити. Ще винним виставлять!

Трістан трохи напружився:

— Навіщо до ректора?

— А що, одразу в божевільню? Ну, розумію я, кохання у вас і помідори, але ж не можна вичавлювати по максимуму зі спілкування.

Трістан розгубився від вислову, тому слово взяв Круел:

— Ок, давно щось ректора не бачив.

***

Як не дивно, ректор не зрадів звістці, що чорнокнижник (чиє вміння дозволяє самостійно викликати демона вищого класу) вибрав собі у фамільяри людину. До того ж, не просту, а найкращого лицаря цього року і спадкоємця дуже багатого герцогства Шей-Тон.

— Це божевілля, — ректор склав руки на грудях.

Це чоловік середніх років, із суворою привабливістю, він із тих людей, яких складно уявити в чомусь, окрім ділового костюма з лакованими чоловічими туфлями. Прямокутні окуляри додавали і так суворому погляду якийсь інтелігентний відтінок.

— Басторі, ти уклав магічну угоду з Шеєм і навіть не зволив запитати дозволу.

— Я питав! — серйозно відповів Круел. — Моє відображення відповіло позитивно.

— Не тільки воно, — Трістан зрозумів, що краще взяти слово самому, бо Круел завжди концентрує увагу лише на своїх бажаннях. — Я зможу захищати Круела Басторі від будь-якої загрози, якщо вона виникне.

— Ти розумієш, що це серйозне рішення? — ректор був непохитний. Динарій Десембе викликав страх у деяких учнів, коли він вів додаткові лекції та приймав заліки. Бо прискіпливий. — Зараз ви такі дружні, а мине кілька років, ви отримаєте диплом, і? Ваші шляхи розійдуться. Але, скріпивши магічний контракт, вже…

— Не розійдуться, — Круел мав нахабство перебивати співрозмовників, але ректор цього хлопця знав навіть краще, ніж можна подумати, тому й не образився.

— Ти гадаєш, я не розумію, чому ти відмовився від духу? Скажи, усередині тебе нечисть? Ти знаєш, що це не просто заборонено законом, а ще й небезпечно.

— Усередині мене скелет та органи, — гарно викрутився Круел. — Повірте, щодо цього я точно не брешу.

— Шей, — звернувся ректор Десембе до лицаря. — Що ви обидва приховуєте? Напевно, є причина такого безвідповідального вчинку. Ти б ніколи в житті не вчинив так необачно без належної причини, правда?

«Так, я просто по вуха закохався…» — але такого вголос говорити не можна:

— Я просто переглянув пріоритети у житті.

«Наприклад, одружитися хоч зараз…»

— Пріоритети? Та ти ще молодий, щоби вирішити, що для тебе головне в цьому житті. Магічний контракт це тобі не іграшки на магазинній поличці. Тебе ніхто не спитає, якщо тобі набридне весь час стирчати поруч із Басторі. Повір, знаючи Басторі, він таки захоче викликати когось цілодобово після випуску. І тоді я вже не буду йому перешкодою.

Круел кивнув, погоджуючись. Тристана це не збентежило:

— Загалом я не проти.

— А як же мета стати королівським паладином? — нагадав Дінарій.

— Ким?

— Ти вже й забув! — ректор різко поправив окуляри, показуючи через жест своє невдоволення. — Невже Басторі позбавив тебе мотивації? Ти уявляєш, що зробиш зі своїм життям, якщо дозволиш Басторі затьмарити всі твої успіхи? Повір мені на слово, він не той, з ким можна дружити без наслідків.

Трістан не міг повірити, що хтось так говорить про Круеля. Так, чорнокнижник самовпевнений, він фривольний і навіть трохи егоїстичний, але… Якщо хтось і мотивує Трістана до досконалості, то це Басторі.

— І то правда, — Круел знизав плечима, що здивувало майбутнього лицаря. — Але я пропонував тікати. Вже пізно.

— Я не хочу тікати! — оголосив Трістан. — Досить говорити так, наче від Круела одні проблеми.

— А хіба ні? — спитали водночас і Круел, і ректор.

— Ні, — затявся Шей. — Раніше я хотів досягти немислимого ідеалу лише тому, що не бачив іншого виходу. Мені здавалося, це правильне, що так і має бути. Але в чому сенс прагнути кудись, якщо все одно немає бажання від щирого серця? Не хочу видавати довгу пафосну мову, але інакше не виходить.

— Воу-воу! — зупинив Круел. — Звідки в тебе такий словниковий запас? Забув, що я просив тебе не перенапружувати свої мізки?

— Всупереч усім стереотипам, я не настільки тупий, як мої одногрупники!

— У тому й річ… — сказав Динарій. — На тебе покладають надії. Ти не можеш так просто відмахнутися від усього заради однієї людини. Чи ти впевнений…

Навіть думати не потрібно:

— Так.

— Точно?

— Абсолютно точно. Я хочу стати захисником для Круела, але не збираюся кидати тренування чи щось таке… Якщо зможу стати паладином, то буду радий цьому. Але найбільше буде радий батько. Сподіваюся, натяк зрозумілий.

— Ні, — зізнався Басторі, безглуздо дивлячись перед собою. — Це пов’язано з демонами? А то я вже нічого не розумію.

Трістан на подив ніжно посміхнувся йому:

— Так, пов’язано. Я обов’язково допоможу тобі покликати хоч кожного демона у світі.

— Правда? — різко пожвавішав Круел. — Мені ще ніхто ніколи не говорив таких приємних слів!

Ректор зрозумів у чому справа – кохання. Ох вже ці діти, які уявили себе дорослими тільки тому, що переступили повноліття! Кожну закоханість можуть вважати фатальною, а то й переломним моментом у житті. Не можна допускати того, щоб Трістан припустився жахливої помилки через своє перше кохання (принаймні, це точно більше, ніж проста симпатія).

— Гаразд, — видавив Дінарій Десембе. — Я погоджуся змиритися з вашою витівкою за однієї умови. Потрібний письмовий дозвіл ваших батьків. Вони особисто приїдуть сюди і в мене на очах підпишуть документи про дозвіл магічних зв’язків.

— Що? — Трістан опинився в сум’ятті. — Але чому? Ми маємо право самим…

— Я висуваю свої умови, а ви — свої, — холодно відрізав ректор. — Якщо не подобається, можемо повернутись назад до початку розмови.

— Тобто треба просто покликати предків? — уточнив Круел. — Добре.

Пан Десембе вичікуючи глянув на майбутнього лицаря. Обидва чудово розуміли, що батько Трістана не погодиться на такий крок. Він бачив свого сина в королівській армії, що несе для роду Шей небувалу славу та шану. Але ніяк не поруч із чорнокнижником.

І що, що батько буде проти? Трістан не хотів розлучатися з Круелом. Навіть якщо боїться зізнатися йому у своїх почуттях, немов сором’язлива школярка, це не змінює справи.

— Так, гаразд, — відповів він, приховуючи побоювання.

Сонце повільно сідало за обрієм, освітлюючи всю столицю на прощання багряним світлом. Особливо приємно спостерігати за цим, якщо сидіти на даху будівлі. У випадку Круела та Трістана це був гуртожиток. Круел з байдужим обличчям їв булку з рисом, а Трістан свою не міг і до рота піднести.

Він просто боявся батька. Ні, він боявся його гніву, так звучить правильніше.

— Досить дивитися на булку. Їх винайшли, щоб жувати і ковтати, — дав мудру пораду Круел.

— Винайшли булки?.. — не зрозумів той, але добре. —  Слухай… Твої батьки взагалі не стурбуються, якщо дізнаються, що ти відмовився від фамільяра?

— Ні, а що? Порадіють, що справжній фамільяр у безпеці тепер і все.

— А ти? Вони мають переживати, що ти… — тут Трістан замовк. — Хоча… всередині тебе сидить дух і кілька демонів, а тобі хоч би й що.

— Нехай сидять, їм подобається жити в мене, — Круел заговорив так, ніби за тварин розповідає. — А ось ти не їси булку. Для студента це аномалія, тому  їж.

Трістан пригадав слова Рена про те, що через командування Басторі може просто дбати про обраних людей. Напевно, щойно це була спроба подбати так, щоб цього ніхто не помітив.

— Як гадаєш, якби я зміг стати королівським паладином…

«…ти б покохав мене?»

— Це було б круто, — знизав плечима чорнокнижник. — Правда, я хз, що вони там роблять. Мечами махають, так? Ну, добре. Просто це звучить круто. Найкращий лицар-герой типу.

— А який з цього сенс? Здається, крім слова «круто», ніяких емоцій у тебе це звання не викликає.

— Ти типу чекаєш мого дозволу? Дивно, зазвичай коли потрібно, ти навіть не питаєш!

— Що? Я завжди роблю все, що хочеш! Тобі не соромно?

— Мені ні. А ось тобі завжди соромно. Нагадати єдиноріжок?

— Ти сам змушуєш мене червоніти…

Круел згадав, що ще навіть батькові не подзвонив, щоб повідомити їх про важливий приїзд. Сперечатися з Трістаном він може будь-якого часу доби, та хоч серед ночі. А от батькові додзвонитися – це треба постаратися.

Батько трубку брати не любить, а тато реагує на пропущені від синочка так, ніби це сповіщення про кінець світу.

На щастя, батько взяв слухавку, і Круел заговорив з повним ротом:

— Алло, привіт.

— Тебе відрахували?

— Ще нє, — відповів той. — Слухай, тебе тут викликає ректор.

— Що ти накоїв? — одразу обурився батько, це чути по голосу через телефон. — Ось я тобі всиплю! Спробуй знову демона S-класу викликати, потанцюєш у мене! Штраф ми заплатили такий, що можна було цього демона купити!

— Та норм все, — Круел залишався незворушним. — Я просто хочу пов’язати себе магічними узами з одним прикольним таким лицарем, щоб не заводити фамільяра. Ну, погодься, лицар набагато кращий за безкорисну тварину. Ректору все не подобається, у нього особисте життя не вдалося, дружина покинула два роки тому, ну ось він і вирішив порозумувати. Потрібна письмова угода від батьків.

— Краще б ти демона викликав…

— Вже. Просто ректор не знає, — Трістан здивувався, як він невимушено спілкується зі своїм батьком. — Так ось, давайте дуйте сюди, ок? Якщо не ок, я ображусь. Ні, не як завжди, а нормально.

— Кинути всі справи та зірватися з місця до столиці? На це потрібен час.

— І що?

— І нічого. Сиди та чекай.

Незабаром Круел завершив виклик. Трістан не вчасно подумав, що може познайомитися з батьками «майбутнього молодшого чоловіка». Щоправда, це лише мрії, він може і не сподобатися сім’ї Бастори. Ось Круел його батькові точно не сподобається, це Шей знав заздалегідь.

— Зроби простіше обличчя, бо напружуєш, — попросив Круел. — Батьки — не кінець світу. Вони, звичайно, дбають і утримують, але жити нам. І лише нам вирішувати, як саме. Боїшся зараз предків, то що ти робитимеш у цьому жорстокому світі? Є мільйон людей гірших батьків, які диктуватимуть тобі свої умови.

Трістан трохи знітився. Він не казав, що чогось боїться, але Круел усе зрозумів і без слів. І в чомусь із вищесказаного він точно мав рацію.

— Агов… я ж сказав, зроби простіше обличчя! — Круел досить сильно штовхнув його в плече, змусивши незібраного Трістана моментально отямитися.

— Ну, вибач, я таким народився, — пробурчав Шей і нарешті відкусив свою булку. — А ким хочеш стати ти, коли закінчиш навчання? Чорнокнижником при дворі або…

— Нє-а, — махнув головою той. — Я світ встигну захопити, добре?

— А серйозно?

— А хіба жартував?

— Допустимо, світ ти не захопив. Що робити будеш?

— Займуся демонологією, типу вчений весь із себе, — невизначено відповів Круел.

Трістан усміхнувся. Треба так ж, Круел взагалі не думає про майбутнє. Вирішив плисти за течією? Неправильне рішення, але хто ж його, Трістана, запитає? Може потім Круел надумає точно, куди йти? Все-таки другий курс — не п’ятий.

— А сім `я? — запитав Ший. — Як же чоловік та діти?

— Серйозно? — скептично спитав той. — Та який ідіот на мене клюне? Надовго ніхто не затримується, бо до шлюбу просто втечуть.

— Ні! Не всі!

— Гаразд, ти не втечеш, згоден. Хочеш весілля зі мною? Тоді ненормальний серед нас якраз ти.

— Чому?

— На твою мордочку може клюнути якийсь принц чи принцеса, можеш запросто стати королем, розумієш, про що я? Зв’язки, багатство, визнання, — Круел говорив це без образи в голосі, швидше захоплено, ніби не бачив потреби у справжньому коханні, а лише вигоду у шлюбі.

— Я не хочу жодних принців чи принцес. Мені потрібен… хтось… інший…

«Ти, наприклад…»

— Якщо ти батькам повідомиш, що хочеш зі мною не тільки магічних зв’язків, а й шлюбних, то вони взагалі збожеволіють.

— Чи не ти щойно говорив…

— Гей, я вихований у простій родині, де кожен має право голосу, а не серед аристократів. Твій батько не дозволяв тобі бути музикантом! Це взагалі ідіотизм. Наказувати можу лише я.

— Буде що буде, — вирішив тоді Трістан.

***                 

У гуртожитку дуже складно вчасно потрапити до душу. Якщо йдеш останнім, то звикай до холодної води. Якщо не крижаної. Але якщо ти маєш якусь важливу репутацію, то можеш спокійно проходити повз через чергу. Трістан бачив таких зухвалих персон, але сам ніколи так не чинив. Йому не важливо митися в теплій воді, до того ж, холод гартує.

Тому Шей і йшов останнім (з усіх мешканців поверху) у душ.

Теплий м’який синій халат, рушник із шампунем в руках… Інакше кажучи, навіть телепень здогадається, куди пішов спадкоємець Шей-Тона. У душі було кілька окремих кабінок. Зараз вся підлога залита водою, але Трістан звик до таких умов. Повісив халат на вішак і спокійно увійшов до першої кабінки. Взагалі, він не любив витрачати час на миття, тому максимум вся процедура займала хвилин десять, не рахуючи чищення зубів.

Хоч вода і холодна, але хлопець надто втомився від важкого дня, і йому шалено хотілося скоріше вирушити у своє ліжечко, подивитися сон про єдинорогів… Тому він швидко змив із себе шампунь (який служив і гелем для душу), вимкнув воду і дістав рушник. Все, тепер можна піти дивитись прекрасні сни. Він вийшов із кабінки та завмер. Халат зник. Йому що, йти через гуртожиток напівголим? О, цього робити не варто. Не лише через виховання, а й через деяких фанатів із надто багатою фантазією. Скажуть ще, що від коханця йшов! Трістан зав’язав рушник на стегнах і почав оглядати оточення у пошуках халата. Він сподівався, що це жарт одного з одногрупників. Так зазвичай і бувало, на щось дотепне та оригінальне у цих качків просто не вистачило б кмітливості.

— Жодного татуювання! — Трістан обернувся на голос.

Круел стояв, впершись у боки, без збентеження розглядаючи тіло Трістана. Воно, безперечно, просто ідеальне: рельєфне і таке сексуальне, особливо після душу. Але…

— Чому немає тату?

— Що? А? — Трістан повернувся до нього. Його збив з пантелику вбрання хлопця. Жодної довгої мантії, а чорна футболка з трикутним вирізом і чорні джинси. І, чорт забирай, немов перед ним зовсім інша людина! — Це ти забрав мій халат?

— Я, звичайно, схожий на збоченця, але я не збоченець, — відповів той. — Я просто стежив за тобою.

— Навіщо?

— Прост.

— Гаразд… — здався Шей. — А куди подівся мій халат?

— Я чорнокнижник, а не екстрасенс — Круел спокійно підійшов, присів, і трохи задер рушник, наче спідницю.

Трістан зреагував моментально — почервонів і відстрибнув, не дозволяючи дивитися на свої інтимні місця. Знов-таки, справа у вихованні, і начхати, що обидва хлопці.

— Н-н-не роби так! — збентежено промовив Трістан.

— Ти тепер теж заїкаєшся, як Сіф? — не зрозумів реакції Круел. — Міг би й не ховатись за цим рушником. Мені ж треба оцінити не лише торс.

— Н-навіщо? — збентеження напало і не відпускало, як рестлер на рингу.

— Просто так. Та що тобі там ховати? А яка у тебе дупа? Як я дізнаюсь?

— Досить! Ти казав, що не збоченець!

— Хм, ну я ж від тіл не збуджуюся, — непробивність Круела змусила зніяковіти ще сильніше. — Як щодо татуювання? Прямо на животі! 

Якби люди від збентеження вибухали, то Трістан Орландо Шей помер би молодим хлопцем. Йому дуже подобався Басторі, це вже не обговорювалося, але він просто не був готовий до одкровень. Трістан завжди думав про шляхетність і лицарство, а не про такі речі. Навіть перехідний вік, коли грали гормони, він виніс із лячною  серйозністю.

— Скажи, як ти дізнаєшся, де я?

— Хз, чес слово.

— Та що в тебе такий жаргон?

— Я з села, у нас там якщо хтось і відрізняється вашим культурним красномовством, то це бабки на базарі.

— Ніхто не каже «культурне красномовство», — поправив Трістан, і зрозумів, що сам себе відволікає. — Ти точно не бачив мій халат? Це дивно. Не йти мені в такому вигляді.

— Зніми цю ганчірку вже!

— Не можна бути таким простим, як двері!

— Ой, якщо ти такий сором’язливий навіть у цьому, то гаразд, я навіть дозволю тобі зробити послугу.

— Тобто допомогти?

— А ось за такі слова я б тобі помстився… — погрозливо прошипів Басторі.

— Гаразд, послуга.

Круел раптово спалахнув чорним полум’ям. Це одна із здібностей нижчого демона, якого довелося поганяти на день закоханих. Басторі без страху використовував сили своїх «гостей», але вони, здається, ніколи не чинили опір. Звідки ж Трістану було знати, що для цієї покори з боку нечисті є причина?

— Лол, знайшов, — повідомив Круел. — Твій халат сперла якась дівка.

Трістан ляснув себе по лобі. Треба було здогадатися, що деякі ненормальні фанатки рано чи пізно додумаються до чогось такого. Ну, проте тепер ясно, як Круел знаходить людей.

— Зроби ще одну послугу, га? Пошли цій прекрасній молодій особі найстрашніші сни, на які ти здатний.

Круел загорівся ідеєю:

— Не можу повірити! Твій рот здатний видавати слушні звуки! Сподіваюся, він ще на щось добре здатний!

— У якому сенсі? — одразу підозріло насупився Трістан.

— Я за слова. Типу зможеш ще щось добре сказати. А не те, що ти подумав. Ще мене обізвав збоченцем! Ага! Всі скромняшки такі! У тихому болоті чорти водяться.

— Мені так соромно, що навіть не хочеться сперечатися.

                                  ***

Батьки мають приїхати з хвилини на хвилину. Трістан знав своїх — вони прибудуть надвечір, щоб змусити себе чекати, як типових важливих персон. А от батьки Круела зараз мали приїхати автобусом. Трістан так нервував, наче це офіційне знайомство з батьками молодшого чоловіка.

— Не дзюр, а, — попросив Круел. — Так, вони село, але ж не страшні! Подивися на мене, я красень?

— Так.

— Ну, а в них приблизно п’ятдесят відсотків моєї краси.

Автобус зупинився біля цих двох. Трістан знову занервував, коли дверцята відчинилися, і потік людей висунувся з маршрутки.

— О, привітик! — махнув рукою Круел.

І тут Трістан сторопів на повну. Він не так уявляв батьків із села. Спочатку його вразив тато Круела — цей шикарний чоловік із чорним хвилястим волоссям, прекрасними очима та небезпечною усмішкою. На ньому була приталена мантія до підлоги, це дає уявлення про його успіхи в магії. А батько — чорт забирай, та такій мускулатурі заздрити можна без почуття провини! Височенний, як шафа великий, зі шрамом на обличчі, суворим таким поглядом. Подружжя просто зворушливо виглядало разом. Такий сильний чоловік-воїн трепетно подав руку своєму прекрасному тендітному молодшому чоловікові.

Трістан подивився на Круела, і зрозумів, що своєю оманливою красою пішов  в тата.

— Вау, подивися! — тато схопив Трістана за комір, і сили в цих ніжних руках вистачило б для підняття автівки. — Він живий! Ні, Мраксе, подивися! Пробув із Круелом так довго, але живий!

— Так-так, але не розчави його! — Мракс буквально відсунув молодшого чоловіка.

— Круеле! — тепер тато помітив сина.

— Навіть не думай, Чезаре! — Круел смішно ухилився від обіймів і залетів за спину Трістана, сердито зашипів на тата через спробу обіймів.

— Він все ще дикий, — зробив висновок Чезаре, зворушливо посміхнувшись синочку. — Дивись, як шипить! Справжній опосум!

Мракс зітхнув, бо не любить довго топтатись на одному місці. Тому випростав спину, як завжди могли робити тільки при службі, і чітко представився перед Трістаном:

— Мраксіас Басторі, генерал-полковник Меджинберга.

І тут Трістана пройняло. Генерал-полковник королівства? Він спочатку розгубився, бо раптово усвідомив, що Круел взагалі не так описував свою родину. Прості сільські люди? Так, чорт забирай, звичайно! Щодня генерал країни з вилами на городі оре!

Папа Круела втрутився з простодушною усмішкою, розуміючи, що офіційність зараз взагалі ні до чого, і вирішив заспокоїти приголомшеного майбутнього лицаря.

— Чезаре Басторі, капітан гвардії темних чарівників.

Ще один удар схопив!

Трістан навіть колихнувся, але його ззаду підтримав Круел, все ще зляканий спробою проявити батьківське кохання.

— Судячи з твого обличчя, Круел тобі вже щось неправильно наговорив, — зрозумів Чезаре, глянувши на сина: — Тобі не соромно? Хоча, що це я питаю?

  — Нічого я не наговорив! — пирхнув Круел, а потім показав на свого нового фамільяра: — Це Трістан Орландо Шей. З ним я хочу зв’язати своє життя магічними узами.

Мракс поклав руку Трістану на плече.

— Співчуваю.

— Що? — прокинувся Трістан і загорівся: — Ні, не треба! Я хочу допомагати Круелу, хоч би що він там задумував! Це свідоме рішення.

Подружжя Басторі здивовано переглянулося. Трістан спочатку подумав, що ляпнув щось не в тему. Цього ще не вистачало! Зганьбитися перед людьми з високим чином! І чому Круел не міг раніше сказати?

— Ти п’яний? — тихо Мракс.

— Не п’ю.

— Може, зачарований? — припустив Чезаре.

— Маніпулятивні чари на мене не діють, інакше мене не взяли б у лицарі.

Батьки різко схопили Круела за плечі:

— Ти де його дістав?

— Так було діло, — відповів син. — Демона викликали, а цей лицар чогось не втік.

— Сам погодився?

— Ні, я спочатку його переслідував, а тепер, мабуть, навпаки. О, іронія. А все через одно…

— Одностайність! — перебив Трістан. — З приводу магічних зв’язків.

— Неймовірно! — захоплено вигукнув Чезаре. — Слухай, хлопче! Не знаю, чи в своєму розумі ти, але якщо ти вирішиш взяти цю дику дитину в молодші чоловіки, ми тільки підштовхнемо її!

Трістан уже зрозумів, що порозуміється з батьками Круела.