Пролог

Розум Марка Спектора розладнався через страх та біль, яких не здатний був витримати. Сам по собі біль рідко страшний, людина спроможна витримати доволі багато. Страшніше за все — коли той біль завдає рідна людина, яку любиш, якій довіряєш. Страшніше за все бачити, як рідна людина перетворюється на чудовисько. Розум Марка Спектора розладнався через його матір.

Важкою рукою, сверблячою від люті, матір ніби розбила дзеркало десь всередині Марка. Викривлені уламки розуму різали його свідомість, поки не порізали на декілька шматочків та клаптиків. Один раз — відрізавши від Марка усе добре, усе світле, що було у ньому. Потім ще раз, відрізавши те, що залишилось, не залишивши самому Марку нічого, окрім порожнечі.

Стівен, сам по суті будучи наслідком розладу,  якось витримав усі випробування долі та залишився нібито здоровою особистістю. Він боронив те добре, що всередині Марка колись було. Стівен грав роль емоційного  щита для знесиленого болем, слабкого Марка. Стівен був захисним кордоном. Але знесиленому, слабкому Марку не вистачало щита лише емоційного. Потрібен був щит фізичний. Бо не маючи добра у серці, неможливо витримувати важку долю. Нема за що триматись і не зриватися у прірву власних жахіть. Емоційний щит неспроможний витримати те, для чого він не створений. Забравши те, що лишилось, у якості фізичного щита з’явився Джейк.

 Якщо Стівен був захисником серця, Джейк був захисником тіла. Щоб витримати натиск, але не впасти у прірву жахіть, цей щит мав бути особливим.  Щоб впоратися з жахіттями, цей щит сам був страшніший за усі жахіття, яких боявся Марк. Джейк створений, щоб  жахіття відлякувати. Джейк з’явився вже хворим.  

Джейк з’явився у мить найбільшого страху та болю, коли Марк не впорався, не витримав. Тоді у розумі палала єдина думка. Перша думка, яку Джейк пам’ятає — страшна та панічна,  про те, що зараз він, мабуть, помре. Джейк пам’ятає цю думку дуже добре.  Це була не його думка. Це була думка Марка.

Але він не Марк.

Третя особистість Марка Спектора ніколи не жила. У нього не було ні дитинства, ні юнацтва, ні дорослого життя. Не було ніякого життєвого досвіду. Він «народився» у мить найбільшого фізичного болю для того, щоб цей біль витримати за інших. Так було у дитинстві Марка, яке він іноді ділив зі Стівеном. Потім, у дорослому житті, Джейк приходив, коли Марк стояв перед вибором: вбити чи померти самому. Він був створений для того, щоб робити речі, на які не здатний слабкий Марк. Марк вагався, робив помилки, намагався вирішити все без зайвої крові. Це призводило до тяжких наслідків для нього самого.

Самим тяжким наслідком помилок та вагань Марка і був Джейк. 

Частіше за все Джейк приходив, коли навколо вже всі кричали. Спочатку від гніву, голоси лунали погрозами. Потім голоси лунали болем та страхом. Жахіття Марка благали Джейка зупинитися, пощадити, не вбивати. У якусь мить існування голоси частіше за все кричали іспанською. Він не слухав. Того часу Марк працював найманцем у Мексиці. Багато ризикував, підставлявся. Джейк мав більше часу на існування, ніж завжди. Тому якось увібрав у себе навколишню атмосферу, а ще увібрав багато крові до рук Марка. Бо Марк дозволив йому.

Будучи ще тим покидьком, Марк все ж якось намагався чинити правильно, бути доброю людиною настільки, наскільки можливо у його випадку. Добрий  вбивця, який не чіпає добрих. Як і усі люди, він відштовхував погані думки, таємні бажання, заборонені схильності. Відсіював вади, залишав те, що вважав добрим, наче відсіював кукіль від зерен. Прагнув бути кращою людиною, не падати до самого дна і якось триматись, хоча би ближче до середини. Він ховав усе погане, усе темне у своїй душі до комори десь глибоко, майже на межі свідомості.

Хто ж знав, що усе, що він відсіяв, може прорости, а до дверей темної комори одного разу хтось почне стукати. І стукіт той з роками буде лунати у голові лише сильніше, вимагаючи час.   »Коли Марк не може — Джейк допоможе»   був би доречний напис на тих дверях.  Гарний слоган створив хворий мозок  Спектора, який, продовжуючи звичку божевільної матері, дуже любив знущатися над самим собою чи оточуючими.

Джейкове життя згодом, із режиму втримання удару, перейшло виключно до режиму нанесення. Замість того, щоб зачекати, коли все скінчиться, як то було у дитинстві, Джейк вимушений був діяти, бо тепер існував  уривками на межі між життям та смертю.  Вагатися ніколи, щось обмірковувати — теж. Один удар — одна смерть. Джейк Локлі  із фізичного щита перетворився у стан афекту, у якому людина робить такі речі, на які у звичайному стані не здатна. Робить і потім не пам’ятає.

Марк не пам’ятав.

Але пам’ятав Джейк.

Він був вільний жити, поки Марк не отямиться від свого страху, від болю, та не зачинить таємні двері. Короткі миті, не дні, навіть не години. Марк  виділив йому  лише хвилини. Джейкове існування — то дрібні шматочки та клаптики. Марк дозволяв йому діяти, але не дозволяв жити.

Джейк Локлі — існуюча у темряві, безтілесна ідея когось, хто може все, хто не має страху, не має жалю. Той, хто існує поза межами людських здібностей та людських цінностей. Існування посеред небуття, безсиле, де неможливо навіть  ворухнутися, бо нічим.  Лише сам на сам зі своїми думками та уривками чужих спогадів. Це страшне та самотнє існування, але Джейк не вміє відчувати страх. Щоб витримати таке, треба бути  божевільним. Джейк й був.

Його розум проростав з найгірших думок Марка, які Марк виривав з коренем. Джейк плекав їх, бо нічого іншого не мав, і під його доглядом вони тягнулись та пускали корені глибше й глибше, зміцнялись, квітнули. Замість пелюсток на тих квітах зростали гострі хижі зуби.

У своєму небутті Джейк інколи дивився на світ очима Марка, рідше — очима Стівена. То був спотворений, весь у зламах світ, наче мигцем видний крізь брудне розбите дзеркало. Він бачив бога — шматочками та клаптиками, уривками та фрагментами, дрібними піщинками, які просочувались до нього, наче пісок крізь стиснуті пальці Марка.

Він чув голос бога. Той голос був чутний, наче бог звертався саме до нього, бо божий голос Марк стримати не міг. Голос  проривався крізь пустелю небуття, наче живий туман, наче піщана буря,  обіймав лагідною хмарою та наповнював собою темряву. Огорнутий в луну божественного голосу, Джейк почував себе якщо не живим, то хоча б існуючим насправді.

Бог кликав його Марком.

Але він не Марк.

Слухаючи божий голос, Джейк запитувався — чому він повинен боронити це тіло, коли може боронити інших набагато краще за Марка? Марк слабкий, Марк більш не хоче вбивати. Марк боїться того, на що здатний, не хоче зізнаватися собі самому, що він жорстокий вбивця. Йому подобається служба, подобаються завдання, які бог йому дає, подобаються сили, які він має.

Але Марк бреше сам собі, так довго бреше, що сам починає у це вірити. Марк  боїться та думає про милосердя. Це не милосердя, лише слабкість та  страх. Ніякого милосердя люди, з якими «працював» Марк, не заслуговують. Бог не хоче милосердя для них.

Марк клявся бути захисником слабких та страшною карою для винних, але замість інших починає карати сам себе, мучити себе своєю ж брехнею. Йому нема за що триматися. Марк бреше своєму серцю та падає у прірву, позбавивши себе щита, який сам й вигадав. Марк жаліється, що руки його по лікоть у крові.

Марк боїться.

Джейк пишається, коли його руки по лікоть у крові. Кров на руках — то ознака, що він добре дає раду божій службі. То кров тих, хто загрожує Марку, та кров тих, хто не подобається богові. Прямий доказ, що його існування не марне. Він карає винних.

Джейк не вміє боятися.

Джейк Локлі не був повноцінною особистістю ще більш за Стівена Ґранта. У Ґранта були уривки дитинства, юнацтва та якийсь життєвий досвід, переданий йому від Марка. Нехай і в помилковому стані, перекручений та брехливий. Але мозок на всіх однин, як джерело знань для всіх трьох, наче місцевий інтернет, у якому замість вікіпедії  — погані дитячі спогади. Для Стівена вони були з особливим веселковим фільтром, для Джейка вони були зашифровані, розірвані на багато шматочків та клаптиків, наче старий пазл, більшість частин котрого давно загубилась.

Спогади власного існування та власних вчинків Джейк мав криваві, сповнені хаосу та болю — його власного болю чи чужого.  Марк тримав його на правах лютого собаки на прив’язі, який крім паркана та будки нічого у своєму житті не бачив. Звісно, Марк не винен, він робив це несвідомо.

Але робив.

З усіх уривків свого існування Джейк цінував один клаптик особливо. Тоді голос бога лунав гучніше, швидше, якось незвично. Нервово. Бог переймався за скарабея. Джейку не було різниці, що то за скарабей та що він робить, головне — він потрібен богові. Марк тієї миті надто слабкий, щоб «зачинити» Ґранта, коли той цього не хоче. Джейк  же міг прорватися, коли Стівен вважав, що усе скінчено, що усе погано, він нічого не може зробити… коли Ґрант вважав, що зараз може померти, виривався Джейк.  

Через мить Джейк тримав  у закривавленій руці такого саме закривавленого скарабея.  Джейк не міг дозволити нічого у бога забрати.  Це він стискав пальці Ґранта, це він не віддавав скарб. Це він вбив розлючений натовп тим самим скарабеєм, якого вони хотіли забрати. Нічого більш гострого в руках Джейк не мав, йому ніколи не доводилось обирати, як діяти. Він завжди працював з тим, що Марк йому лишив, бо мить роздумів коштувала би йому життя, життя усім трьом.

 Тіла мертвих ворогів лежали навколо Джейка рівненько, наче хтось навмисно їх вклав, щоб було гарно. Щоб богу сподобалось.

Голос кликав Марка.

— Yo no soy Marс,  — перше, що Джейк сказав своєму богу. 

Стівен проганяв його до темряви та не розумів, чому його руки всі у крові, не розумів, що робити та що взагалі з ним коїться. У темряві голос бога був єдиним орієнтиром.  Голос виривав з пітьми до світла, до світу, до життя. На короткі миті, шматочками та клаптиками, даючи можливість зробити те, що не можуть інші двоє. Джейк намагався зробити все, як треба. Стівен знову й знову проганяв його, зачиняв у тій самій коморі на кордоні свідомості. Марк намагався його утримати та вийти самому. Марк не міг. Марк слабкий. Навіть слабший за Стівена. Стівен не розумів, що має не ту силу, яка зараз потрібна.

І що ти будеш робити, отямившись за кермом вантажівки, яка їде задом наперед?

Джейк тоді зненавидів Стівена, ким би той Стівен не був. Стівен заважав йому слухатись бога.

Теж саме відбувалося у Каїрі. Джейк утримував контроль, коли Марк робив помилки. Коли потрібно було захиститись самому чи вбити когось. Коли бог вважав, що треба когось вбити. Марк не слухався, не хотів. Він довго бився, лише марнував час, ризикував, підставлявся.

Джейк слухався. Джейк слухався дуже добре. Бог звернув на нього увагу.

Божий голос більше не кликав Марка.

Але він й не Марк.