Занесло

Всім привіт, мене звати Клеопатра Норман, мені 22. Звідки у дівчини слов’янського походження такі дивні ім’я та прізвище, спитаєте ви. Я відповім.

Легкий теплий вітерець розвивав моє і без того сплутане волосся, а хвилі, що розбивалися об ніс корабля, летіли мені прямо в обличчя, ось таке воно місце на носі корабля. Ейс тупо спав. Лише зрідка прокидаючись для того, щоб перевірити, чи не збилися ми з курсу.

Ранок наступного дня зустрів мене різкою зміною погоди. Під ковдрою, якою я була вкрита цієї ночі, було прохолодно. Проковтнувши слину, що встигла зібратися в роті, я відчула біль у горлі, що означало лише одне — ще одна ніч в таких умовах і температура мені забезпечена.

Купання в холодній воді не пройшло безслідно. Наступного ранку я була щасливою володаркою соплів, тому сиділа загорнута в декілька ковдр і попивала гарячий чай.

На острові ми опинилися, коли було вже дуже темно. Ейс освітлював дорогу, а я лише пленталася за ним як курча за куркою.

— Я не знаю, що мене сьогодні швидше вб’є: голод чи холод? — сказала я, обіймаючи себе руками і продовжуючи йти слідами Ейса.

— Ну і? Чому ми пропустили острів Кіто?

— Нема сенсу витрачати на нього час.

— Але ж Тіч…

— Божечки, божечки, божечки…Ісус, Аллах, Ра, Будда, Камі хоч хтось … кому з вас можна перед смертю помолитися? — пробелькотіла я.

Спека мене вже починала дратувати. Мамою присягаюся, такої спеки я ще ніде не бачила. Іноді ми з батьками, як звичайна, середньостатична сім’я їздили на курорти в інші країни.