Спека мене вже починала дратувати. Мамою присягаюся, такої спеки я ще ніде не бачила. Іноді ми з батьками, як звичайна, середньостатична сім’я їздили на курорти в інші країни. Мені здавалося, що за своє життя я вже побувала у всіх найспекотніших місцях нашої планети і здивувати мене температурою просто неможливо. Але такій країні як Алабаста це вдалося досить легко.
Ще до ладу не бачачи берегів острова, я вже знемагала від температури повітря, що різко піднялася. Такий перепад вдарив по організму, звичайно, несильно, але явно відчутно. Купа речей, які я натягла на себе, щоб уночі не замерзнути, повільно, одна за одною залишали моє тіло. Спочатку толстовки та куртка, потім теплі штани, потім ще одні…
І це був лише світанок. Зазвичай, на нашій планеті ввечері та вночі температура повітря трохи знижується, а на світанку поступово підіймається, але тут усі закони природи просто ігнорувалися. Вже було ясно, але сонце ще не піднялося над горизонтом, а температура за відчуттями дорівнювала показнику понад +38.
Поки я знемагала від спеки Ейс, цілком спокійно, сидів на своєму улюбленому місці і вдивлявся в далечінь, звіряючи курс з якимсь дивним компасом. Спостерігаючи за його діями, я зовсім забула про те, що мені дуже жарко. Поступово пам’ять підказала, що дивний компас зветься лог-пос.
— Він же повинен якось там налаштовуватись на поля островів. — пробубніла я, вирішивши блиснути розумом перед піратом.
— Це, — Ейс підніс прилад ближче, тикаючи в нього пальцем, — Етернал-пос, він уже налаштований на певний острів. У нашому випадку Алабасту.
— Хе-хе…— почухавши потилицю я різко відвернулася, здається при цьому щоки почервоніли. — Не знала, що такі бувають.
— Я іноді тобі дивуюся, знаєш дуже багато про людей, про яких навіть мені мало що відомо, але практично повний 0 у подібних питаннях. — при цьому Портгас знову продемонстрував етернал-пос.
— Там, звідки я родом тривалий час вважалося, що жінка на кораблі це нещастя. — сказала я, заправивши пасмо за вухо і відвернувшись. — Нещодавно жінки вибороли собі право бути справді окремою особистістю, особистістю якої є свої мрії та бажання. Однак, незважаючи на це, відлуння минулого і зараз дають про себе знати. — у голові знову замиготіли кадри спогадів.
Флешбек
— Божечки, і як же ти допустила таке?! Чи не можна було наполягти на тому, щоб вони внучку нормально назвали? Клеопатра. Маячня.
— Я вже якось звикла. — тяжко зітхнувши, сказала бабуся.
Її найкраща подруга жила в Італії, куди втекла разом із колишнім чоловіком ще у 90-ті. У свої 62 вона все ще у пошуках кохання, а з сім’ї залишилися лише 4 колишні чоловіки.
— Ну, як завжди. Ось сказала б: “Її звуть Маша і точка!” повір, одразу б погодилися.
— Може і так.
— А то лишили, розумієш, — жінка зробила ковток чаю. – На тебе, нікуди до ладу не сходи. То ще й заміж тобі її видавати.
— Хай сама собі шукає чоловіка.
— Краще ти знайди. Он на мене подивися: сама шукаю, а я його знайшла?
Єдине, за що я дуже не любила цю жінку, то це за її довгий язик та бажання влізти своєю дупою у всі проблеми світу.
— А вона хоч удома щось уміє робити?
— Поки що ні…
— Як так, ти що? Вона ж дівчинка! Хто її таку заміж візьме?! Тим більше з таким ім’ям. Думаю, варто їй поміняти ім’я, коли паспорт отримуватиме.
Кінець Flashback
Мені тоді було всього 9. Повністю всієї розмови я не пам’ятаю, але цей уривок закарбований у моїй пам’яті міцно.
— Ей! Чого застигла?
— Так…
— Ми вже майже на місці.
Я повернулася туди, куди вказав Ейс. Справді. Земля. Шматок землі з кожним проплитим метром ставав дедалі більше, до того моменту, коли вже можна було розглянути будинки і людей.
— Ти йдеш зі мною.
— А корабель?
— У мене тут є знайомі, вони придивляться. А ми, тим часом маємо роздобути трохи грошей.
— І яким це, дозволь дізнатися, чином?
— Ну… я ще не думав про це.
— Марко ж пропонував гроші…
— Я надто глибоко поважаю свого батька, щоб на такі дрібниці просити гроші, які моя сім’я заробляє своїм горбом, доки мене нема.
Я промовчала. Не знала, що він має такі погляди. При перегляді аніме мені здалося, що Ейс, обділений батьківською любов’ю і лише шукає її в інших, наприклад, у Білоуса. Проте видно, що Білоус став йому більше, ніж названим батьком. Таких стосунків складно добитися, навіть якщо син та батько, рідні по крові.
— Ой, ми пропливаємо порт? — підскочила я.
— Ти знову замислилась і забула, що я тобі казав кілька хвилин тому?
— Ем… — я швидко прокрутила в голові останню розмову. — Про знайомих?
— Ага. Зараз зупинимося у них, це місце трохи далі за порт. А потім вирушимо добувати гроші. Поповнимо деякі запаси. Може, й одяг прикупимо, бо виглядаєш не найкращим чином.
— На себе подивився б. Ходиш, пузом світиш. Шорти на кістках бовтаються.
— Заздрісно? Так роздягнися.
— Ррр … та йди ти!
— Обов’язково.
Легкий поштовх сповістив, що корабель причалив до берега. Поки я рилась у речах шукаючи мій та його рюкзаки, цей дегенерат уже мило розмовляв із якоюсь жінкою на березі.
— А це що за миле створіння? — побачивши мене, спитала вона.
— Пасажирка. Тимчасова.
Або мої очі брешуть, або сам Портгас Д. Ейс щойно почервонів.
— Хі-хі. — Смішок сам зірвався з губ.
— Чого ржеш кобила?! — Ейс почервонів ще дужче.
— Тебе забула спитати, недоумку, що мені робити! Здрастуйте, мене звати Клео.
— А мене Амі, рада знайомству.
— Взаємно.
Не встигли ми на знак вітання руки потиснути, як Ейс схопив мене за шкірку та поволок у лише йому відомому напрямку.
— Ми підвечір повернемося!
Жінка лише безпорадно посміхалася і махала мені рукою на знак прощання. Здавалося, я лише моргнула, а ми вже загубилися в морі тісних вуличок.
Було лише 9 ранку. Мешканці міста намагалися сховатись від сонця під великими парасольками, накидками з капелюхами чи відвідували місцеві забігайлівки.
— Чим зараз займатимемося?
— Спочатку гроші. — пробубнів Ейс, проходячи парочку купців, що розмовляли між собою. — А тепер поїсти. — важкий мішечок грошей підлетів у повітря і був спритно спійманий назад.
— Ти вкрав? — обурено шепнула я.
— По-перше, я пірат. А по-друге, ти не краща.
— От паразит.
— Ідемо вже. Розділятися у цьому великому місті краще не варто.
Грошей, які роздобув Ейс, вистачило, щоб дорогою прикупити більш-менш нормальний одяг. Моє вбрання змінилося короткими чорними шортами і сірим топом. Ейс змінив лише свої шорти. А обрану мною футболку не одягнув, сховавши у рюкзаку.
Рюкзак, з яким я потрапила сюди, був дуже не зручний, адже призначався для перенесення великої кількості речей. Тепер він мені лише заважає. Тому невелику сумку на ногу і маленький рюкзачок я також прикупила.
Після купівлі речей Ейс, як не дивно, розділив всі гроші порівну і віддавши мені частину пішов шукати купця з картами островів цієї місцевості. Мені ж запропоновано було розвіятися і прикупити собі “всякої вашої дівчачої фігні”. Перерахувавши отримані гроші, я тугіше затягла шнурочок на мішечку і вирушила блукати базарчиком.
Портові міста відрізнялися дуже багатим, різноманітним наповненням. Проходячи рядами торгових наметів, які, не соромлячись, розташовувалися прямо на вулицях, я уважно розглядала запропонований товар. Точно не пам’ятаю, які острови йдуть далі на шляху Ейса, але не хочу знову офігувати від природних умов, що різко змінилися. Тому першою моєю покупкою було кілька теплих ковдр. Далі в мені прокинулася домогосподарка Зіна, і я почала скуповувати посуд, кухонне приладдя, всякі гелі та олії для тіла. Упевнена, якби була можливість, то ванну притягла б на наше судно. Без цього предмету побуту мені, міській жінці, дуже складно.
Зустріч з Ейсом відбулася дуже до речі. Хоч і я нагребла, що дурень мила, всякої фігні, але тягнути її особисто на корабель ніяк не збиралася. Портгас, звичайно, обурювався, шиплячи прокляття собі під ніс, але, що дивно, без зайвих суперечок, згріб усе добро в оберемок і потяг у відомому тільки йому напрямку. Я лише пішла хвостиком за ним.
— Ей! У тебе настрою немає чи ти захворів?
— В сенсі?
— Ну…зазвичай ти б сперечався зі мною.
— Ти не уявляєш, як я цього хочу. Аж щелепу зводить, але зараз у нас на це немає часу. Потрібно якнайшвидше зустрітися з Луффі. Ми довго не зможемо затримуватись на цьому острові. Максимум на 2 дні. Судячи з чуток, Тіч зупинився на наступному острові і зализує рани після зустрічі з Морським Дозором.
— Нам це на руку. Тоді залишимо все добро знову у твоїх друзів і вирушимо на пошуки Луффі!
— Тихіше ти дурочка, не кричи.
Я настільки лінива, що супроводжувати Ейса до самого будинку Амі та її чоловіка, не стала, вирішивши почекати на площі. І наскільки я зрозуміла, це врятувало наші дупи. Поки я розглядала прикрасу у вигляді павича з дорогоцінним камінням і давала продавцю заговорювати мені рота, хтось дуже грубо штовхнув мене ззаду. Якби не миттєва реакція продавця, який простяг руку та допоміг утриматися, я б розпласталася на прилавку з товаром.
— Ей ти! Козел! Обережніше не можна?
На мене й погляду не кинули. Ну, худоба. Стоп … як би це дивно не прозвучало, але потилиця якась знайома. Я побігла за кривдником, намагаючись не випустити з уваги. Чорт! Зупинившись посеред вулиці, я зрозуміла, що таки втратила його. Ще кілька хвилин прочісуючи поглядом натовп я важко зітхнула і поспішила повернутися, а то цей ідіот шукатиме. Трісь!
— Ой! — почухавши забите чоло, я забелькотіла вибачення. — Вибачте, заради Бога. Задумалася трішки. — насамкінець променисто посміхнувшись, підняла очі на того, кого втягнула у свою ДТП.
Твою мати разом! Я його знаю!