Повернутись до головної сторінки фанфіку: Занесло

Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.

Повний текст

Купання в холодній воді не пройшло безслідно. Наступного ранку я була щасливою володаркою соплів, тому сиділа загорнута в декілька ковдр і попивала гарячий чай.

 

— Якщо погода не зіпсується, то за чотири дні ми будемо на острові Драм. — сказав Ейс, вкотре проходячи повз мене.

 

Він носився невеликою палубою з одного боку в інший, наводячи порядок. Тому що ми встигли вже трохи навести бардаку. Ейс якраз збирав усі брудні речі, які ми не прали, а просто скидали в ящик, поки він не став повним і речі не почали збиратися навколо нього. Якби не було так холодно, то, мабуть, там у цьому брудному лахмітті завелися миші чи ще щось. Ні, Ейс не чистюля, просто у нього в арсеналі закінчився одяг і наскільки я зрозуміла, зазвичай тільки з цієї причини він влаштовує велике прання.

 

Бочка води вже стояла посеред палуби, така собі морська пральна машинка. Скинувши половину добра в бочку, Ейс щедро насипав туди незрозумілого, але приємно пахнучого порошку і почав прати. А насправді просто піднімав одяг і опускав його у воду.

 

— Камі-сама, доісторичні люди краще за тебе прали, — зробила я зауваження Ейсу після чергового руху вгору-вниз.

 

— Розумна? Сиди та чай пий, я капітан другої дивізії піратів Білоуса, я, що не впораюся з простим пранням? — старанно продовжуючи рухи “вгору-вниз”, відповів Ейс.

 

— Ех, — зітхнула я, ставлячи чашку біля себе і підводячись на ноги при цьому, поправивши ковдру так, щоб не злетіла з плечей. — Дай сюди, нещастя.

 

Я трохи штовхнула Ейса дупою в бік і, закотивши рукави теплої кофти, яку він “позичив” у хлопців, що бігли за нами вчора, почала прати. Вода була крижаною, і як він стільки часу зміг протримати у ній руки? Мої вже змінили всі кольори веселки.

 

— Може воду нагріти? — спитав Ейс, який до цього уважно спостерігав за кожним моїм рухом, і враз у його руці загорівся вогонь.

 

— А ти одразу цього зробити не міг? — запитала я, розвернувшись до нього.

 

— А ти й не просила. — Опускаючи руки у воду і нагріваючи її, відповів Ейс.

 

— Ну, я ж не знала, що в тебе є ще й функція кип’ятильника.

 

На цю фразу Портгас лише пирхнув. Після того як кип’ятильник виконав свою функцію, я далі продовжила прати. Поки проходив процес прання, я подумувала про те, щоб попросити Ейса, щоб він нагрів води для купання. Бо вже сто років нормально ванни не приймала.

 

У чотири руки прання проходило набагато швидше, ніж до цього в Ейса самотужки. Я прала і віддавала йому чисті речі, а він їх тим часом полоскав у холодній воді, викручував і розвішував на палубі. Мотузки, які Ейс кілька днів тому свиснув десь, нам дуже знадобилися. Правда тепер, з усіма цими речами, наш корабель став схожим на чорти що. Та й висохнуть вони лише за допомогою Ейса по-іншому, за такої температури, просто ніяк. Вже зараз перші дві футболки Портгаса та мої шорти перетворилися на шматки льоду, ними битися можна, правда людину не вб’єш, але шкоду завдати раз плюнути, один удар та шишка забезпечена.

 

Закінчивши з пранням, я поспішила назад зайняти своє місце під правим бортом у купі ковдр, а Ейс тим часом акуратно намагався висушити всі речі, правда, його акуратно з моїм розходилося. Перші дві футболки та мої улюблені шорти, нещодавно ним забруднені, були ним же й спалені.

 

— Я обов’язково знайду нові! — одразу ж пискнув Портгас, вловивши вбивчий погляд з мого боку.

 

— Я запам’ятала.

 

Ейс ще раз усміхнувся, винувато почухавши потилицю, і почав далі сушити речі. Все висушене і не спалене він скидав мені під ноги. А я, у свою чергу, акуратно складала речі і розміщувала в черговій коробці. В цей момент я знову задалася питанням: ось чому в нього такий маленький корабель? Я була б рада плавати на кораблі Мугівар, там місця хоч греблю гати, а корабель Ейса більше схожий на рибальське судно, з невеликим навісом над штурвалом і все.

 

Але, якщо згадати який корабель, а точніше човен, був у Ейса, то це судно ще дар божий.

 

Після великого прання капітан нашого маленького кораблика вирішив, що настав час поповнити свої шлунки новим запасом їжі. Щоправда, наш сьогоднішній обід його зовсім не порадував. Продукти знову закінчувалися, а на останньому острові ми так і не запаслися провізією. Тому зараз Ейс із незадоволеним виглядом і, не приховуючи своє обурення, жував печену картоплю. Я вже шкодувала, що тоді на острові Геккая не вмовила Ейса забрати всі зібрані мною фрукти, і пофіг що вони не помістилися б на корабель. Цей факт я вже вважала проблемою Портгаса.

 

— Ейс.

 

— Чого тобі? — ковтнувши прожовану картоплю, спитав Ейс навіть не поглянувши на мене.

 

— А може, знайдемо корабель більше? — запитала я з благаючим поглядом.

 

— Поки ні.

 

— Чому?

 

— Чим менший корабель, тим зручніше вести погоню за Тітчем. Та й навіщо тобі величезний корабель? Ти хоч знаєш, скільки з ним метушні? Ми двоє нізащо не змогли б ним легко керувати. На це треба як мінімум п’ять осіб.

 

На цьому наша розмова закінчилася.

 

Подальші дні пройшли якось похмуро і однаково. Ми сиділи і грали щось на кшталт монополії. Благо мені вдалося намалювати поле для гри, на декількох шматках щільного жовтого пергаменту призначеного для креслення карт. На ньому ж малювалися гроші та картки із завданнями.

 

Фішкою Ейса став шматок дерев’яшки, а я, не знайшовши нічого краще, відрізала шматок сирої картоплі і грала за допомогою нього. Цей феномен Ейс поспішив висміяти, як і саму гру, значення якої він не дуже розумів. Але з часом зрозумівши правила і зігравши кілька разів, Ейс полюбив цю розвагу, та настільки, що на третій день нашого плавання я вже тікала від нього з криками, що якщо він не відстане, то викину гру за борт.

 

Ранок четвертого дня плавання зустрів мене рідким туманом і холодним повітрям, яке здавалося мало намір пробитися крізь щільний шар ковдр і дістатися теплої шкіри.

 

— Ранок добрий. — сказала я, воліючи просидіти весь день у ковдрах.

 

Але замість передбачуваної мною реакції Ейс просто вдивлявся в рідкий туман, ніби намагаючись там щось розгледіти. Гра, «створена» і водночас проклята мною, валялася недалеко від штурвала, а Ейс, який ще вчора весело скакав переді мною, був вкрай замисленим.

 

— Щось трапилося?

 

— Тіч вирішив і тут навести безлад. — сказавши це він простягнув вказівний палець вперед, змушуючи мене прослідкувати поглядом за ним.

 

З-за туману не було видно острова цілком, але знайомі виступи, що здавалися квадратними з гори, ясно давали зрозуміти, що ми скоро будемо на місці. Ось тільки високі клуби чорного диму, що піднімалися над горами, говорили, що Тіч, скоріш за все, на острові. Ну, або принаймні нещодавно пішов.

 

До самого острова ми не розмовляли. Корабель, повільно заплив у недовгу ущелину острова, яку, очевидно, тут використовували як причал для кораблів, бо сильний вітер не дозволив би кораблю просто так причалити з будь-якої сторони острова. Щойно Ейс переконався в тому, що наш дерев’яний засіб пересування не попливе раніше часу і його не штовхне вітер у море, він піднявся на борт і, перестрибнувши жалюгідних два метри довжини, опинився на острові.

 

— Сиди тут. Якщо Тіч ще на острові то я можливо вступлю з ним у бій, ти мені тільки заважатимеш. — сказавши це Портгас поспішив до селища.

 

Я лише знизала плечима і, розвернувшись, підійшла до протилежного борту, присівши на ящик, що служив зазвичай для нас столом. Я там тільки мішати, приб’ють і не помітять. Подумала я згадавши бій між Ейсом та Чорною бородою в аніме. Але з іншого боку, якщо Ейс зараз вступить у бій з Тичем, події круто зміняться, і я зовсім не знатиму, що станеться в майбутньому. Це турбувало. За сюжетом аніме Ейс потрапив на Драм після того, як його зруйнував Тіч, може і цього разу все буде так само? Але почувши вибух, що прогримів вдалині острова, я засумнівалася в своїх же догадках. Все-таки краще піду і перевірю обстановку.

 

Кілька хвилин я постояла, зважуючи всі “за” та “проти”. І нарешті, наважившись, підійшла до борту, через який недавно перемахнув Ейс, і сяк-так вилізла на його гладку поверхню. Повільно випроставшись, я мало не впала вниз, але зумівши втримати рівновагу, зітхнула з полегшенням.

 

Налаштувавшись, я приготувалася і щосили, відштовхнулася від борту, підстрибуючи і молячись про те, щоб дострибнути до землі, а то я не дуже горіла бажанням знову викупатися в крижаній воді.

 

Політ частково вдався. Я звичайно не приземлилася ногами на землю, але й того, що верхня частина мого тіла, боляче приклавшись животом у виступ землі щедро присипаний снігом, виявилася на острові мені більш ніж вистачило. Кілька секунд відпочивши, я, крекчучи почала переміщати ще й нижню частину тіла на виступ. Вибравшись, я піднялася і, обтрусившись, попрямувала у тому напрямі, куди побіг Ейс.

 

Моя пробіжка тривала всього кілька хвилин, і я вже була біля селища, доказом тому служив шматок розваленої стіни.

 

Саме селище було майже повністю зруйноване. Дим від палаючих будівель, крики людей, явний запах горілої плоті, криваві калюжі, що фарбували білий сніг, одним словом — хаос. Це те, що залишилося після візиту Тітча.

 

Озираючись на всі боки, у пошуках Ейса, я продовжувала повільно йти центральною вулицею, не звертаючи нікуди. Лише дійшовши до середини селища, я помітила Портгаса, що притулившись чолом до великого кам’яного стовпа, стояв на перехресті вулиць.

 

— Їх уже нема?

 

— Да. Ще вночі громили все, а вранці ні з того, ні з цього зібралися і попливли. — останнє слово Ейс мало не прогарчав і стиснувши кулак з усієї люті вдарив ним у стовп, який кілька хвилин до цього служив йому опорою. Кам’яний виріб із гуркотом розвалився на дві частини. — Ідемо.

 

Ейс розвернувся і попрямував до виходу із селища. Я поспішила за ним. Дорогою ми не промовили жодного слова, кожен думав про своє. Також, не кажучи ні слова, Ейс підняв мене на руки і з легкістю стрибнув на борт корабля, а звідти на палубу.

 

Вечеріло. Ейс сидів із лампою серед купи різних карт, на яких щось відзначав. Я сиділа недалеко від нього, укутавшись у ковдру, і чомусь згадувала про свій будинок. Згадала батьків і те, як приїхала до них до Єгипту, їхню реакцію. Було трохи прикро, адже якщо я більше ніколи не повернуся додому, то вийде, що наші з ними стосунки, як завжди, закінчилися на грубій скандальній ноті.

 

Мій живіт протяжно завив, сповіщаючи мене та Ейса про те, що він хоче вже не їсти, а ЇСТИ. Я почервоніла і відвернула голову убік. Реакцією на це був короткий смішок. Після чого живіт Портгаса поспішив, вторячи моєму, сповістити, що він теж хоче скоріше відчути щось смачне.

 

— Може, вирушимо на острів? — перебив Ейс мовчання.

 

— Навіщо?

 

— Їсти хочу.

 

— А їм, — я махнула рукою у бік зруйнованого селища, — точно зараз до цього.

 

Ще годину, посидівши на палубі, слухаючи концерт наших шлунків, ми все-таки зважилися знову піти на острів, і спробувати пополювати далеко від селища. Ті самі олені нам чудово допомогли б вгамувати голод.

    Ставлення автора до критики: Обережне
    Надіслав: Satana17 , дата: сб, 05/27/2023 - 18:19