надвечір'я, вишні квітнуть

Надвечір’я, вишні квітнуть,

вона в рожевім кімоно.

Ви з нею разом так довго, що встигли один про одного все забути і знов вивчити напам’ять.

Так дивуєтесь і радісно смієтесь, коли закінчуєте фрази один одного, хоча насправді ви б один за одного прожили день,

тиждень, так,

 щоб оточуючі нічого не помітили. Ви – два цілих, які виглядають, немов вони насправді половинки.

Ви з нею разом так довго, що встигли один від одного відвикнути і звикнути знов: ти не любиш мити ложки, вона – вибирати волосся з розчіски,

ти знаєш, що вона навмисне кладе свої панчохи в шухляду з твоїми носками, а їй відомо, що ти використовуєш її шампунь як гель для душа.

І вас об’єднує те, що жити інакше ви вже не зможете.

            Ви з нею разом так довго, що встигли один одного загубити, а потім знов віднайти.

            Ти з заплющеними очима знайдеш в неї на спині шрами, що лишились після вітрянки; вона ж навіть уві сні знайде твої внизу живота.  

            Ваш одяг висить на одному стільці, доки ви лежите разом і торкаєтесь великими пальцями ніг.

            Ви з нею разом настільки довго, настільки довго, але завжди сваритесь, як в пеший раз, і завжди – на рівному місці.

            І щоб помиритись ви ввечері виходите у вишневий садок, і не було такого, щоб хтось та й не прийшов.

Надвечір’я, вишні квітнуть,

вона в рожевім кімоно,

            и в капцях на шкарпетки. Посваритися встигли, причесатися – ні.

            Поки ти вибачаєшся – падають вишневі квітки, на вулиці темнішає. І разом з останніми промінчиками сонця палає посмішка.

            Вона вибачає тебе і каже: «Пішли вже в хату, мені тут холодно стояти, я щось занадто легко вділась». 

            Ви з нею разом так довго, що встигли стільки разів посваритись й помиритись, що звечоріло, напевно, сотню разів,

            і більше тисячі пелюсток впало з вишень. Ви без сварок не можете, але так само ви не можете й без прощення. Тому ви й разом, тому ви  

            з нею разом вже так довго.