Повернутись до головної сторінки фанфіку: гербарій нерозказаних історій

Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.

Повний текст

Едґар По переконав всіх, що ворони кажуть нам страшно зрозуміле «невермор», але це брехня: ворони кажуть нам лише  

страшно незрозуміле для людського вуха «кар».

Лячно-абсурдне, настільки ж гучне наскільки ж беззмістовне.

Тремтиш, як вогник в керосиновій лампі. Трава стеблами торкається збитих колін: ще сьогодні на них шипів і пінився перекис.

Йдеш подивитись захід сонця.

Ти з дитинства боїшся воронів. Ти від них ховаєш волосся, а ще – від циганських ворожок, коли вони підходять надто близько.

 Тебе лякають набридливі бродячі собаки, вигляд і запах плісняви на сірому хлібі, а ще кропива за двором.

Боїшся порвати панчохи, кудись невдало сівши, але все ж більш за все тебе лякають ворони. Ти з дитинства боїшся воронів,

тому що бачиш їх лише ти.

Тебе часто просили підмітати подвір’я: там було багато горіхової шкарлупи, хоча ваше кволе дерево аж ніяк не могло наплодити стільки горіхів.

Ти знала, чудово знала, хто приносить ці горіхи, хто їх їсть і лишає лише шкарлупу. Ти знала, за ким ти підмітала.

Батьки хвалили тебе за гарно зроблену роботу, проте ніколи насправді її не перевіряли.

За якістю роботи з дерев’яного паркану уважно спостерігали ворони, багатозначно схиливши голови.

Тебе все заспокоювали, мовляв, ворони не оселяються поблизу людських помешкань. Матуся гладила тебе по голові, а ворони з темряви гілок на це дивились.

Одного разу один з них дзьобнув тебе в зап’ястя, ти одразу ж заплакала і побігла до хати, сподівалась – повірять,

але замість цього ти отримала лише співчуття.

Мати вирішила, що це був укус бджоли, тож чимось там намазала, сказала відпочити.

Вночі ти не спала. Ворони безшумно ходили кімнатою, сиділи на ліжку, ти не спала, який тут спати, ти навіть очі не закрила,

і ось тремтиш, як вогник в керосиновій лампі. Трава стеблами торкається збитих колін: ще сьогодні на них шипів і пінився перекис.

Йдеш подивитись захід сонця.

Ворони в’ються навколо, сонце все нижче сідає. Ти йшла полем у білій сукні, і темно від непроглядного пір’я.

Останній промінь тремтів, як вогник в керосиновій лампі. А ти? Ти раптом припинила.

І стиснув міцно кулаки дивилася в такі розумні і такі пташині очі страху, який все каркав, каркав, і дзьобав твою білу сукню,

твою білу шкіру.

Страх спілкується з тобою незрозумілою мовою воронів, мовою каркання, мовою хлопання крил та темного пір’я.

А ти? А ти йому відповідаєш:

«невермор».

    Поскаржитись
    Ставлення автора до критики: Позитивне
    Надіслав: Lady_Nightmare , дата: нд, 04/02/2023 - 21:29