Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.
бюро ненаписаних історій
запроси її збирати квіти
сьогодні в саду
сліпий дощ
записка, знайдена біля її акуратно складеного вовняного шарфика
замість родимок – скандинавські руни
на уламках давніх цивілізацій
квартирантка
екскурсовод до світу рожевих птахів
маленька казка про зірки та горщики для розсади
всесвіт метеликів в животі
до питання про те, чому не оживають плюшеві альпаки
автобуси -> зупинки
залізничне сполучення між землею та місяцем
флейтами, флейтами
сід і пенсія
ворони не кажуть nevermore
надвечір'я, вишні квітнуть
про вміння помиритись зі своєю майстернею
Ми з тобою молоді не за роками, у нас за плечами – великий досвід у недосвідченості.
Кращі роки життя ми поклали на депозит, та помилились з вибором банка і лишились ні з чим, стали дорослими без відсотків, без накопичень.
Лишилось у грудях хіба що юнацьке, гаряче серце, але й те – одне на двох, без нього ми були б звичайною парочкою
порожнечею спустошених дорослих.
І в очах у обох сльози: яке ж диво, що лишилось хоч щось, яке ж диво, що ми зуміли не втратитись в поколінні невтрачених людей.
Кожному з нас більше, ніж Ромео з Джульєтою разом, а дітям наших однолітків скоро буде стільки ж, скільки було Сіду і Ненсі.
Слухай, а пам’ятаєш наші університетські роки? Ми наче й не знали один одного поза спільними лекціями, а як тільки взнали –
одразу й закохалися.
Вірніше спочатку ми довго-довго сварились про Канта і Сартра, наче ми з тобою діти з двох ворожих родин, а вже потім,
вже потім одразу закохалися.
Немає повісті сумнішої на світі, ніж «Критика чистого розуму». З ким не можеш жити без дискусій – без того, з часом,
не зможеш жити взагалі.
І оце хто б міг подумати, що ми запам’ятаємо наш перший поцілунок, але забудемо всі цитати з улюблених філософських праць?
Лежали на підлозі, навколо нас, як ті порожні пляшки, валялися підручники та першоджерела чи то Аквінського, чи то Гайдеґґера,
і на столі з статтями папка, немов забита попільничка.
Живи швидко, захисти дисертацію молодим!
Так, ми не якісь Сід і Ненсі, ми з тобою, бляха, до біса стійкі: нас не хлопнути бабусиним клітчатим капцем,
бити треба щонайменше блискавкою.
Дорослішання перетворює Ромео з Джульєтою на Пупу і Лупу, які сидять та чекають своєї черги в бухгалтерію,
щоб вирішити питання з зарплатою.
Сидять на трішки брудних кріслах, і так щиро тримаються за руки, щиро тримаються за своє юнацьке серце, яке б’ється в двох грудях одразу,
захищене від років найхолодніших дощів.
И так тепло від того, що ми з тобою молоді, молоді не за роками. Ми так досвідчені
бути недосвідченими. І, цілуючи скроню, вуста тремтять,
як і вперше.