замість родимок – скандинавські руни

В неї на передпліччях і на грудях замість родимок – скандинавські руни, але про це не знає ніхто, навіть дзеркала в її домі:

ані дзеркалу в ванній вона їх не показує, намагаючись чистити зуби вже вдягненій, а виходити з душа доки воно запотіле,

ані дзеркалу, що вбудоване в шафу, ще до світанку вдягаючи сорочку або ж просто прикриваючись нею та повертаючись спиною.

 

Вона довіряється й відкривається людям рівно на сто вісімдесят шість секунд, а потім сидить в кухні, п’є холодний чай і сварить себе за те, що дозволила це

рівно сто вісімдесят шість днів.

 

В неї в квартирі замість домашніх улюбленців – привиди кішок, яких вона так любила в дитинстві та які змогли полюбити її у відповідь,

саме через це вона ніколи не вмикає світло: тільки в темряві видно бліді та голодні котячі очі.

Вона б погодувала своїх улюбленців, але знає, добре знає, що її улюбленці ніколи не зможуть поїсти.

 

В квартирі страшний гармидер: і в кухні, і в кабінеті, і навіть у коридорі, звісно, звісно ж вона намагається щось з цим зробити,

прибирання, наприклад, та завжди зупиняється, як знаходить альбом з фотокартками домашніх улюбленців, і як результат

гортає, роздивляється його цілий вечір.

 

В неї іноді виникають труднощі і вона не може відрізнити день від секунди, але числа важливіше, ніж слова.

Сьогодні вона дозволили йому себе поцілувати в надії, що він не вміє цілуватися. Рум’янець на щоках яскравіше од сонця.

 

Він їй сказав, що по відчуттям маленька родимка під губою справа знизу здалась схожею на лагуз.

Вона немов почула вибух у сусідньому будинку, настільки її кинуло чи то в жар, чи в холод, чи в те й інше одночасно. Настільки це її потрясло.

Сором’язливо доторкнулася до вуст, аби сховати родимку, замість якої чітко відчувалась скандинавська руна.

І від чергової весни втекла у свій під’їзд.

 

Один на одного вони дивилися очима, які блищали від кохання, та тільки якщо його погляд, сповнений коханням, означав,

що він готовий писати та дзвонити лиш їй і нікому більше в цьому світі, то в неї погляд значив,

що вона йому більше не напише та не зателефонує. Принаймні,

в найближчі чотири з половиною тисячі годин,

двадцять шість з половиною тижнів,

сто вісімдесят шість днів.

 

В неї на передпліччях і на грудях замість родимок – скандинавські руни, вона ховає власне тіло від самої себе, вона не довіряє людям,

та в першу чергу – самій собі.

Вона не вмикає світло, не відповідає на дзвінки телефону та повідомлення в месенджерах.

Вона п’є холодний чай в компанії мертвих домашніх улюбленців.