залізничне сполучення між землею та місяцем

У тебе прабабця та прадідусь – інженери, які проектували залізну дорогу від Землі до Місяця, бабуся й дідусь –

            піонери залізничних космічних сполучень, тато – космонавт-машиніст,

            а мама адміністраторка проекту по модернізації міжзіркових залізничних шляхів і мріє, що вона побачить, як буде побудована залізна дорога

            на Марс і вона почує гуркіт коліс потяга, навіть не дивлячись на вакуум.

            А ти наче не з цієї родини.

            Тебе страшенно загойдує в потягах, навіть в тих, які з міста в місто: за одну поїздку тебе має знудити мінімум двічі,

            і звісно ж ти не встигнеш дійти до вбиральні.

            Батьки розчаровані, але ставляться з великою любов’ю та розумінням до того, що ти не така, як вони. Це, правда, не заважає їм

            підсовувати тобі найсучасніші таблетки від загойдування, наче у спробі тебе вилікувати, та марно: від цього лише хапає шлунок,

            і він незадоволено бурчить на все купе чи то плацкарт.

            Всупереч всьому цьому ти не втратила любові до залізниці, особливо – до сполучення між Землею та Місяцем.

            По цим рейкам не так часто пробігають потяги, тож ти, накинув щось тепленьке, приходиш сюди та лягаєш,

            лягаєш просто на рейки, і можеш так пролежати хоч всю ніч: від самого заходу сонця і аж до світанку.

            Дивишся вгору, на зірки, дивишся, куди простягається, здається, безкінечна залізнична колія, та не бачиш, бо вона немов розчиняється в небі.

            Для тебе це так дивовижно, і кожного разу здивування це як вперше. А ще тут такі тихі ночі, геть не такі, як в місті.

            І як би впевнено ти не стояла на ногах в місті, як би надійно не лежала в ліжку, від метушної, галасливої, задушливої ночі в місті

            тебе наче загойдує.

            Тому, дізнавшись розклад, тікаєш полежати на ще теплих рейках, як лягаєш то дуже добре відчуваєш це:

            воно проходить крізь тебе, ти наче зливаєшся з ними, та летиш далеко-далеко, розчиняючись в зоряному небі.

            Тут такі світлі ночі, геть не такі, як в місті.

            Трапляється, що якийсь бродячий привид домашнього улюбленця з тобою сяде поряд в пошуках компанії.

            Люди навчились на потягах кататися між планетами і з того світу діставати своїх хатніх тваринок,

            але навіть привидів іноді женуть з дому.

            Бродячих привидів не менше, ніж живих бродячих котиків і песиків. З тобою сидить сьогодні кішка, на зірки дивиться, неначе вперше.

            Ти розумієш її.

            Ти, лежачи на рейках, якими потяги з Землі йдуть на Місяць, теж дивишся на зірки в небі наче вперше.

            Вони відблискують на лінзах твоїх окулярів.

            Тебе нудить від міста, нудить так само і від втечі кудись далеко, але все ж ти змогла знайти те місце, де ти спокійна, де ти щаслива.

            Де такі тихі та світлі ночі, де можеш просто лягти, лежати, дивитись на зірки і намагатись їх порахувати, знаючи,

            що жодного шансу на успіх в тебе немає. Ось це важливо, ось це важливо

            по-справжньому.