Довірений притоці

    Дзюрчить струмок. Шумить вода. 

    Коли звикаєш до води стає тепліше, але від будь-якого вітерку ставало одразу прохолодно. 

***

    Нацуя сів на футон і зробив ковток, згодом і другий курячого бульйону.

⟪Смачно⟫, — задоволено видохнув. 

     Хлопець знову озирнувся. 

⟪Я точно не вдома…То ж…Що це за дім…Невже я так багато випив?⟫ — розмірковував Нацуя. 

     Нацуо зітхнув. Під пекучим сонцем складно думати. Ця духота нагадувала дещо. Посмішку кожного із місцевих Каваде. 

На його пам’яті це самий спекотний ранок так ще і замість звичних посмішок (які весь час здавались натянутими) були похмурі вирази обличчя. 

    Нацуо сильно не хотів чекати нової розмови. Передчуття було дурним. Напрочуд дурним. 

    Підійшовши до чорного входу у храм хлопець озирнувся. 

    Чіхая побачивши його одразу сховалась за одну із стін величезного храму. 

     Нацуо стояв біля хижі в якій проживає Юрген.

— Слухай може ти вийдеш? — питає Йошімура і дивиться в місце, де повинно стояти вікно. 

— Нє… Я сплю… — без якогось бажання відповів Юрген. 

    Нацуя обурено зітхнув. 

      По спині Нацуї мурашки пройшлись. Величезний храм, який здавався центром буття для жителів селища — здавався йому абсолютно лякаючим. 

     Нацуя міг позаздрити кількості фестивалів в цьому селі.

⟪Це ж скільки приводів бухати⟫, — всміхнувся він. 

Проте раптово завмер, як побачив серед виступаючих на одному з обрядів Ясу та її доньку. 

— Нацуя, — суворо промовила Чіхая та опустила руку на плече хлопця. Він підняв брів, коли подивився в її сторону. Раптово знову прериває тишу та показує розбитий смартфон:

— Це випадково не твоє? 

     Нацуя хмикнув.

    Чіхая обурено бурмотить, бо шукає щось в старих книжках та сувоях.

— Ну, якщо не вийде цей варіант, звалити з цього села треба, – тихо кожа Нацуя. — До речі, А Юргена ми візьмем з собою? 

     Від цього питання Чіхая вронила книгу.

    Чіхая озирнулась і полегшено зітхнула. 

— Ти знав, що правду треба вміти мовчати, — суворо пробубніла вона. 

    Нацуя підняв брови. Він міцно стиснув металеві грати.

— Дідько…Дідько… — шепотів він. 

     Темна вода в краю храму, куди немов текло все з підземної течії стала немов густішою. 

     Загадкова Леді А читала невідомою старою мовою, де багато було шиплячих та хриплих звуків. 

    Земля затремтіла а вода пульсувала від центру.