Нацуо зітхнув. Під пекучим сонцем складно думати. Ця духота нагадувала дещо. Посмішку кожного із місцевих Каваде.
На його пам’яті це самий спекотний ранок так ще і замість звичних посмішок (які весь час здавались натянутими) були похмурі вирази обличчя.
Нацуо тільки повернув голову, як відчув, що потягнули за рукав. Озирнувшись помітив, що його потащила кудись Май.
⟪Сподіваюсь там не буде спекотно⟫
Щоки Май помітно червоніли.
⟪Оце спекотно звичайно…Хоча сумніваюсь що Май-чан це через погоду⟫, — замислився Нацуя.
Вони опинились в якійсь темній хижі, недалеко від охоронної вежі.
— Нацуя-сан. так легше побачити все, — сказала та, вона дивилась у віконні рами без скла.
Зі сторони, недалеко від храму, Нацуя бачив вже знайому дівчину, поряд з нею молодшою з темним волоссям та двома оданго по бокам, та жінкою постарше і темним-червоним волоссям. Він уважно спостерігав за ними.
⟪Боже, наче в якомусь селі…У себе в Японії…Що це таке ваше ⟪Каваде⟫?⟫ — розмірковував Нацуя.
Парубок зітхнув і кинув особливо пильний погляд на дівчину, з якою вже розмовляв при Юргене.
***
Глибока ніч. Нацуя крутився на футоні і не відчував, що взагалі здатний заснути цієї ночі. Він підняв тулуб та протер очі. Озирнувшись, помітив що Ясу та Май поринули у глибокий сон.
⟪Піду я прогуляюсь⟫, — знизав плечима і тихо, встав.
Дзюрчав струмок. Нацуя присів поряд з ним на холодну траву.
⟪Я тупо хочу додому…Я всюди бачу рідне село, де їздив до бабусі. Мені люди там здавались дивними….Але…Забираю свої слова назад. Фурукава-сан з кривою сапкою нормальний мужик…Дивні вже дійсно тут⟫, — поринув у свої думки Нацуя.
Цикади затихли а трава зашаруділа.
Нацуя нервово сіпнулся, коли відчув чиюсь руку на плечі. Він озирнувся і побачив вже знайоме обличчя.
— Новенький, страшні сни турбують? — голос її звучав привітним та дружелюбним.
Нацуя спантеличено подивився на дівчину. Її довге волосся було зібрано в косичку, яка і перед плетінням зафіксована стрічкою. Вона уважно оглядала парубка своїми карими очима.
— Я Шіраянагі Чіхая…— тихо каже дівчина і сідає поряд.
— Йошімура…— починає казати Нацуя, як його перебиває дівчина і хитає головою:
— Я знаю, знаю
— А звідки ти?
— Я з Японії, Сайтама, це в префектуре Токіо… хоча останній раз ми радісно з друзями рушили в Окінаву, кудись аби не вдома…— Зітхнув Нацуя.
— Зовнішній Світ… — Задумливо сказала Чіхая і приклала два пальці до підборіддя.
— Зовнішній Світ…А ми що у Внутрішньому? — жартома сказав Нацуя, проте не засміявся. Не зміг, а завмер. Мурахи пробігли по спині.
Чіхая щиро замислилась, але промовчала.
— Тобі слід тікати. бо закінчиш, як Юрген…— серйозно сказала вона.
— Як як безхатько? Волоцюга? Що тут відбувається? Ти щось знаєш, Чіхая-чан? — Нацуя раптово пожвавішав.
Шіраянагі напружено мовчала.
Листя кущів неподалік затріпотіло.Чіхая і Нацуя одразу подивились в ту сторону, звідки доносився шум.
***
Похилившийся заброшений дім нагадував той, в який ще вдень Нацую притягнула Май. Тьмяне сяйво було від старої свічки. яка майже догоріла своє.
— Боже за що за такий короткий термін Притока Довірила ще одного хлопця…— задумливо каже Чіхая.
— Короткий?! — Юрген не стримався від обурення і почесав бороду. — Я думав вічність пройшла
Чіхая розвела руками.
— Може це ще один наслідок від того що ти провалився в обряді
В хатині повисла тиша. Чутно лише співи цикад.