Нацуя сів на футон і зробив ковток, згодом і другий курячого бульйону.
⟪Смачно⟫, — задоволено видохнув.
Хлопець знову озирнувся.
⟪Я точно не вдома…То ж…Що це за дім…Невже я так багато випив?⟫ — розмірковував Нацуя.
***
Нацуя сів на сходи дворику. Він спостерігав за жабеням, яке дивилось кудись у сторону.
— Вже другий день я в цьому дивному селі Каваде*, — пробурмотів Нацуя із іхтнув.
⟪Скоро прокинеться Ясу-сан, а за нею і донька — Май-чан⟫, — Нацуя подивився в сторону. Люди в сусідніх домах вже поступово починали шуміти.
***
Нацуя відчував, як спина починала нестерпно боліти. Всі метушились довкола храму і центральної вулиці що в нього вела.
⟪Фу, бля…. як я забембався⟫, — зітхнув він і стомлено сів на дерев’яну коробку.
Неподалік проходив чоловік з яскраво червоним волоссям, у старому, сірому юкатє. Вража те яка неохайна борода з вусами, довгим кудлатим волоссям. Невідомий нагадував волоцюгу.
— А хто це?… — Нацуя качнув головою в сторону невідомого і звернувся до Ясу.
Ясу здивовано подивилась на Нацую, а згодом перелякано на невідомого.
— Це не важливо… — тихо відповіла вона і повернулась до розкладання хаорі.
— Ну, як неважливо, в селі всі одне одного знають, — Нацуя знизав плечима.
— А, матуся, я гадаю Нацуя-сан може спокійно допомогти мені дещо донести, — зніяковіло каже Май і трохи потирає потилицю.
— А, думаю так, — кивнула Ясу.
Май схопила за рукав Нацую і хутко потягла за собою.
***
— Він..Юрген… — каже Май і поправляє пучок з чорного волосся, зібраний вгору і оточений тонкою косичкою, і такий самий з другого боку.
— Тю…Велика таємниця, — знизав плечима Нацуя.— А все одно дякую, Май-чан, — відповів той і ледь утримав розчароване зітхання.
Той Юрген тже стаив, коли пов пройшла дівчина в навіть не храмових а більше імператорському червоному одязі. з золотими візерунками.
⟪Вона…⟫ — Нацуя згадав нечіткий образ у воді.
— Ви!… — вигукнув парубок, не збагнувши що зробив це вголос, а не подумки. Він подивились на нього. Повисла тиша.
Погляд дівчини затремтів і вона стримано відвернулась.
— Перепрошую… — Нацуя більш наполегливо підходив вперед.
Всі хто знаходились поруч, дивились, немов він ліз в само жерло вулкана.
— Вибачте, Ви новий в нашому священному поселені — Каваде? — ввічливо питає дівчина.
— А.. так… — озирнувся Нацуя і знову зробив крок вперед.
***
— Дебіл!… Я тебе викликала випадково! Я хотіла втекти… — дівчина схопила хлопця за комір. Вона вчергове озирнулась. щоб впевнивтись що поряд нікого.
— Все звичайно класно, але поверни мене назад, — Нацуя ледь втримався від дражнячого сміху.
— Не можу…Бо тебе обрала притока, — зітхнула дівчина і поправила своє буре волосся.
— Чіхая-чан… — зупинився Нацуя, помітивши її гострий і злий погляд. — Шіраянагі-сан, а нащо мене вибрала притока?
Чіхая мовчки знизала плечима і розвела руками.
— Нам треба повертатись…Якщо мене довго не буде, інші служниці почнуть турбуватись, — зітхнула Чіхая.
Нацуя не втримався від розчарованого зітхання. Відповідей менше ніж питань, і така перспектива ніяк не радувала.
*1 - “В річці” по гуглу транслейту.