ОБЕРЕЖНО РОЗПУСТА
Розплющивши очі, Діппер побачив, що вони знову опинилися в маленькій кімнаті. Штори опущені, єдине слабке освітлення забезпечували дві кричущі лампи у формі серця, які розфарбовували облуплені білі стіни світло-рожевим відтінком. Повітря пронизував злегка затхлий запах. На підлозі хаотично валялося кілька коробок із документами, а в кутку кімнати стояв великий, непоказний на вигляд стіл, на якому було розкидано кілька ноутбуків і різну техніку. Пошарпаний предмет, що намагався зійти за диван, був засунутий в інший кут разом із двоспальним ліжком, щоб звільнити місце для паперів, які завалювали підлогу. Це, звичайно, не було схоже на прихисток, що належить неохайному багатієві з високими вимогами до утримання, у чому, як він припускав, і полягала суть справи. Але це не означало, що кімната мала виглядати так, ніби належала серійному вбивці в бігах.
— Що це за місце? — скептично запитав Діппер.
— Схованка. Єдина в межах моєї здатності до телепортації. Звідси ми можемо знайти транспорт до іншого… — Білла перервав приглушений крик і дивний ритмічний стукіт, що долинав ззовні кімнати.
— Що це було? — юнак підскочив, роздратований тим, як легко запанікував. Він усе ще почувався на межі після зустрічі з імператором. Адреналін і невіра, які відчував, накладали сюрреалістичну якість на все навколо, і він не здивувався б, якби стіни раптом розтанули, перетворившись на зображення холодної сірої тюремної камери.
— Не звертай уваги, — недбало сказав принц, швидко набираючи текст на одному з ноутбуків, що стояв на столі. — Ми тут лише на одну ніч. Моя порада? Не виходь із кімнати.
— Це небезпечно? — запитав старий чоловік, брат Стена.
— Не так, як думаєте, — відповів блондин.
Саме тоді Діппер почув тріск, що доносився з коридору, і параноя знову розправила свої крила спокою. Він хотів відчути хоч якусь безпеку, хоча б мінімальну, і знання, що са́ме знаходиться за цими стінами, як сподівався парубок, розвіяло б частину цієї невпевненості. Білл попередив би їх суворіше, якби це було справді небезпечно, а хлопцю все одно хотілося швиденько зазирнути.
Він відімкнув замки й злегка відчинив двері, просунувши голову назовні. Там був довгий коридор із найкітчевішими (прим. ред.: КІТЧ — культурна категорія, що характеризує смаки середнього класу; мистецькі об’єкти низького рівня) рожевими шпалерами, які тільки можна собі уявити, прикрашеними безліччю маленьких червоних сердечок із дрібними обличчями. Але навіть не це було головним. Найбільш шокуючою частиною стала пара з розірваним одягом, яка билася об двері сусідньої кімнати. Очевидно, вони не змогли втриматись, щоб зайти в кімнату, тому жінка спиралася на стіну, однією ногою обхопивши коханця, щоб притиснути його ближче. Діппер став червоним, як шпалери, і грюкнув дверима, притулившись до них спиною.
Білл відірвав погляд від екрану комп’ютера, щоб розсміятися з виразу обличчя соулмейта.
— Твоя схованка в мотелі для закоханих? — недовірливо запитав хлопець.
— Я попереджав тебе, Сосенко, — проспівав Сайфер, цей маленький засранець. Він, мабуть, навмисне приховував інформацію, знаючи, що партнер не зможе втриматися й визирне. Близнюк викликав невеликий порив вітру, щоб ударити принца головою об клавіатуру ноутбука, що викликало у відповідь лише посмішку.
Двоюрідний дідусь юнака дивився туди-сюди між ними зі спантеличеним виразом обличчя, наче не міг зрозуміти природу їхніх стосунків… Що було справедливо: Діппер теж не міг.
— Ні, зазвичай я не такий поблажливий. Сосенка — особливий, — сказав Білл, напевно, прочитавши невисловлене запитання в думках старого.
Діппер повернувся до близнюка Стена:
— Мені дуже шкода, що я не мав можливості запитати раніше, але як саме Вас звати?
— Форд Пайнс, скорочено від Стенфорд Пайнс. Як ви вже, мабуть, здогадалися, Стенлі Пайнс — мій брат-близнюк.
— Дідусь Стен ніколи не згадував про Вас, — випалив парубок, перш ніж усвідомив, наскільки нетактовним був цей коментар.
Форд зітхнув.
— Ну… Ми розлучилися не найкращим чином, — сказав він втомлено. — Це здебільшого моя провина. У той час я був незрозумілим науковцем, виснаженим постійними насмішками, з якими стикалися мої сучасники. Я не хотів нічого, окрім щоб хтось усвідомив цінність роботи, а не висміював мене за неї, і тому було дуже легко піддатися на обіцянки імператора про визнання й славу за досягнення в магії й науці. Фенікс побачив у мені потенціал, який міг би використати як зброю, і спокусив пропозицією працювати на нього, незважаючи на заперечення Стенлі. Брат вважав мене зрадником, бо я хотів працювати на тирана, але він не розумів, наскільки самотньою може бути винахідливість, і це було те, що поступово розривало нас на частини. Коли зрозумів справжні цілі імператора, було вже надто пізно. Він показав справжню міру своєї зіпсованості, убивши двох членів моєї сім’ї, щоб утримати мене під контролем.
Стен завагався, потім подивився юнаку в очі:
— Ці люди… Вони були твоїми батьками, Діппере. І мені дуже шкода, справді шкода. Я ніколи собі цього не пробачу, — і не було жодних сумнівів: можна було побачити вагу провини, яку чоловік ніс у кожній рисочці свого обличчя, від опущених повік до маленької постійної складки на краєчку рота. Очевидно, що він не мав можливості полегшити з часом цей тягар, особливо коли був замкнений глибоко під землею, не маючи нікого, з ким можна поговорити, і нікого, хто допоміг би впоратися з розкаянням.
Діппер ніколи б не запідозрив, що якимось чином це було справжньою причиною смерті його батьків. Вони були звичайним подружжям із передмістя, яке любило пікніки, ходило на батьківські збори й вчасно сплачувало податки. Світ був жахливим безладом, і парубок не хотів нічого, окрім як залишитися в цій крихітній кімнаті назавжди, не виходячи на вулицю й не стикаючись із реальністю, яка чекала на них.
Натомість він поклав невпевнену руку на плече Форда.
— Це не Ваша провина, — промовив крізь грудку в горлі. — Знаю, що хочете почути, ніби я прощаю Вас, але не пробачу. Нема за що вибачати. Ніхто не повинен брати на себе відповідальність за чиюсь жорстокість.
Форд кліпнув і ковтнув, повернувши голову, щоб подивитися у вікно. Діппер скористався цим моментом, щоб обережно зробити крок вперед і обійняти свого двоюрідного дядька. Було трохи дивно розділити таку близьку мить із кимось незнайомим, але це була тепла дивність — дивність, яка перегукувалася з відчуттям, що я не знаю тебе, але я знаю, що ти мав бути кимось важливим для мене.
Момент перервався, коли Білл раптом заговорив:
— Пілот чекає на нас о п’ятій ранку на посадочному майданчику за десять хвилин звідси. Є заперечення? — здавалося, він не помітив, що відбувається позаду, коли відвернувся від екрану свого ноутбука, а потім одразу ж повернувся до того, що робив. — О, винен. Продовжуйте з емоційним катарсисом.
— Усе гаразд, — сказав Діппер, вириваючись з обіймів. — Куди ми летимо? Ти ж не можеш тягнути нас за собою, не кажучи, куди прямуємо і які в тебе плани.
Сайфер пирхнув.
— Вимоги, вимоги, Сосенко. Гаразд. Ми їдемо на військову базу, яку я заснував в одній із прикордонних країн. Це стратегічно важливе місце, де ми завершимо розробку планів, і звідти зможемо нарешті почати працювати над їх виконанням.
— Наші плани? — категорично перепитав парубок. — Пам’ятаю, що категорично не підписувався на це. Якщо ти збираєшся продовжувати робити все, що заманеться, незважаючи на мою думку, просто висади мене в якійсь теплій тропічній країні, де зможу попросити притулку, і навідуйся лише тоді, коли станеш усесвітньо відомим філантропом. Я що, схожий на вірного собаку, який беззаперечно ходить за тобою по п’ятах?
— Ти іноді чухав мені спину, — сумно сказав блондин. — Це було приємно.
Діппер провів рукою по обличчю.
— Будь ласка, постався до цього трохи серйозніше.
— Гаразд. А чим би Ваша Високість хотіла зайнятися натомість? — запитав принц, повертаючись до них спиною й відкриваючи на комп’ютері гру «Сапер».
— Ну, по-перше, перед тим, як зануритися в саму глибину, хочу зустрітися з Мейбл. Це дуже важливо. Я збирався розповісти вам, друзі, про все, що з нею сталося, але не встиг, бо так багато чого сталося, — він розповів Біллу й Форду повну історію, спочатку пояснивши роки втрати пам’яті Мейбл, потім її зустріч із Пасифікою й роль останньої в Альянсі. — Оскільки вони працювали зі мною протягом усього цього часу, то заслуговують на те, щоб знати, що відбувається, а сестра особливо заслуговує на те, щоб знати, що сталося з батьками. Вона заслуговує на зустріч зі своїм двоюрідним дядьком.
— Де цей Альянс? — запитав демон, клацаючи правою кнопкою миші, щоб позначити міну.
— У прикордонному лісі на північ від Ґравіті Фолз. Він розташований недалеко від входу в царство фей, в області, де сильна магічна енергія, що робить його майже непомітним, якщо не знати, де шукати. Це безпечно, — пообіцяв юнак. Потрібно на власні очі переконатися, що його друзі та сім’я в безпеці, і, можливо, виграти ще трохи часу, щоб показати Біллу, що той помилявся. Навіть якщо це не спрацює, принаймні вони зможуть отримати важливого союзника у вигляді Пасифіки.
Сайфер розчаровано пискнув, коли натиснув на бомбу, яка завершила його гру.
— Гаразд. Я можу ненадовго відкласти свої плани. Це не найкраща ідея — затримуватися біля Ґравіті Фолз, але впевнений, що якщо відмовлюся, ти все одно поїдеш, а здалеку буде досить складно переконатися, що твоя голова залишається на плечах. Ліс знаходиться за межами досяжності моїх здібностей до телепортації, а я вже досить виснажений після стрибка сюди, так що нам доведеться добиратися на машині.
Пайнс видихнув з полегшенням, що соулмейт погодився.
— Як далеко звідси?
— Десь чотири години їзди. Оскільки їдемо машиною, а не літаком, я можу попросити когось забрати нас за двадцять хвилин. Не засинай.
— Я не збирався спати, — обурився хлопець, але не встиг і оком кліпнути, як відключився на пошарпаному дивані.
Коли Діппер прокинувся, вони вже не тільки були в машині, але й бачили ліс. Сонце ще не зійшло. Під покровом темряви він почувався в безпеці від численних людей, які, імовірно, шукали їх.
— Що я пропустив? — запитав, протираючи очі від сну.
— Було кілька шосе. Пара козлів, — відповів Білл.
— Білл пояснював мені минулі та поточні події без імператорської упередженості, розповів обставини, що призвели до того, де ми зараз опинилися, включаючи твою історію і з Феніксом, і з ним самим, — більш послужливо сказав дядько. Діппер помітив, що вони вже перейшли на «ти». Форд виглядав досить комфортно з демоном, незважаючи на те, що старий здавався природженою підозрілою людиною, і вони познайомилися лише нещодавно. Було надто легко забути, що Сайфер умів вдавати із себе чарівного й нешкідливого, коли це потрібно.
— Не знаю, чи можна довіряти Біллу, чи він буде неупередженим. Або повністю чесним, якщо вже на те пішло, — не хотілося, щоб Стенфорд не довіряв принцу, але й не було бажання, щоб ігнорувалися його маніпуляції.
— Боляче, — сказав блондин.
— Правда, — виправив юнак.
Нарешті машина зупинилася на узліссі, і всі вийшли з неї, подякувавши водієві. Діппер викликав світлову кулю, дозволив їй мерехтіти й весело танцювати попереду, освітлюючи шлях. Він повів компанію вузькою стежкою, аж поки та не закінчилася, потім пригнувся й попетляв між деревами, переходячи вбрід струмок за струмком, поки нарешті не зупинився посеред галявини, яка виглядала як будь-яка інша поляна зі звичайною зеленою травою й звичайнісінькими грибами-боровиками на колодах. Він став обличчям до великого похилого каменя на краю перелісся й почав рахувати дерева за годинниковою стрілкою. Дійшовши до восьмого дерева, зупинився, дивлячись на вузький простір між восьмим і дев’ятим із невеликою часткою невпевненості.
— Якщо пройдемо крізь ці дерева, то теоретично повинні бути перед фортецею. Я так думаю.
Білл знизав плечима.
— Найгірше, що може статися, це те, що ми всі почуватимемося трохи безглуздо.
Справедливо, подумав Діппер, тому перехопив ініціативу й ступив між деревами. Секунду нічого не відбувалося, а потім з’явилося сильне відчуття тяжіння. Він заплющив очі, а коли розплющив, то побачив, що стоїть перед воротами великої фортеці з червоної цегли, частково поглиненої пишним зеленим плющем. Принц і Форд крокували слідом.
Біля воріт їх зустріли двоє охоронців, обидва виглядали досить свіжими й старанними, як для новобранців.
— Назвіть свою мету, — наказав той, що стояв ліворуч.
Парубок не знав належної відповіді для цього.
— Гм… Ми хотіли б поговорити з лідером Альянсу, — прозвучало як запитання.
Той, що сидів праворуч, недовірливо подивився на нього.
— Так, а я імператор, — насміхався охоронець. — Скажи, як знайшов це місце?
Сайфер, який, мабуть, не звик до відмов, ступив крок уперед, розлючений. Діппер схопив його за зап’ястя й потягнув назад.
— Будь ласка, Білле. Зараз надто рано для цього, а в нас і так достатньо ворогів.
Перший охоронець дивився то на блондина, то на близнюка й, схоже, склав деякі шматочки докупи, бо зблід і штовхнув колегу ліктем. Перш ніж конфлікт встиг розгорітися, ворота відчинилися зсередини, і з них вийшов чоловік, одягнений у темно-сині шати.
— Старший! — двоє вартових застигли від несподіванки.
— Щиро перепрошую за непорозуміння, — сказав старець, звертаючись до гостей. — Будь ласка, ходімо зі мною.
— Дякую, — відповів Діппер, коли вони ввійшли у ворота, залишивши позаду схвильованих чоловіків.
Старший повів їх до Мейбл і Пасифіки, які чекали в кімнаті під землею, тільки ця кімната дуже відрізнялася від тієї похмурої, у якій юнак прокинувся після п’ятирічного сну. Вона була набагато пишнішою, зі штучно створеним сонячним світлом, що проникало крізь різнокольорові вітражі. Центральним елементом був неймовірно великий аметистовий геод, розколотий навпіл, щоб відкрити яскраво-фіолетові кристали, розташовані на напівпрозорій скляній стільниці, яка ловила на своїй поверхні райдужне світло, що проникало крізь вікна. Діппер підозрював, що такий вибір декорацій був зроблений на користь Білла, як демонстрація багатства від однієї політичної сили до іншої.
— Діп-доп! — кинулася сестра йому в обійми. Хлопець зловив її, трохи похитнувшись.
— Привіт, Мейбл. Пасифіко, — привітався він.
— Ти все ще дивно виглядаєш, Діппере, — близнюк на мить образився, перш ніж зрозумів, про що йде мова. До цього часу він уже звик до свого фальшивого вигляду. Тому майже почав забувати, як виглядав раніше.
— Я подбаю про це, — сказала Пасифіка, злегка змахнувши рукою, щоб зняти гламур, і легко повернула йому первісний вигляд.
Форд здивовано скрикнув.
— Тепер він точно схожий на Пайнса.
Мейбл нарешті повернулася й подивилася на співрозмовника, її вираз обличчя змінився на здивування. Парубок знав, звідки це походить, і вирішив, що представити їх.
— Мейбл, Пасифіко, це Стенфорд Пайнс, брат-близнюк Стенлі Пайнса. Він був колишнім в’язнем імператора.
Очі дівчини розширилися.
— Венді розповіла нам твою теорію про особу в’язня, і тоді це здавалося досить диким, але… Я не можу повірити, що в дідуся Стена дійсно був таємний брат-близнюк, про якого він нам ніколи не розповідав.
— Це досить неймовірно навіть для Стена, у всій його сумнівній славі, — близнюки обмінялися приязними посмішками від цієї думки.
Діппер глянув убік і побачив, що Білл і Пасифіка мовчки оцінюють одне одного напруженими поглядами. Багатійка розважливо подивилася на демона.
— Ваша високість, — привіталася вона ввічливим кивком.
Сайфер шанобливо схилив голову у відповідь.
— Мадам Нортвест.
Мейбл, однак, не мала такої схильності до ввічливості.
— Ти… — вона ткнула двома пальцями в очі блондину, потім у свої. —.. і я поговорю з тобою пізніше.
— Звичайно, Падаюча Зірко, — відповів принц із пустотливою посмішкою, глянувши на космічний принт на її светрі.
— Будь ласка, я хотіла б запросити вас усіх сісти, — сказала Пасифіка, показуючи жестом на порожній стіл.
Після того, як вони влаштувалися зручніше, вона звернулася до Форда з діловою різкістю:
— Схоже, що саме Вас імператор тримав у в’язниці для роботи над порталом. Розкажіть усе, що знаєте.
— Так, це я працював над порталом. Намагався затримати розробку, але, на жаль, у нього було багато інших способів, щоб змусити мене підкоритися, аж до погроз родині, — і чоловік повторив свою історію, як раніше розповідав Діппер, і після того, як закінчив, настала напружена хвилина мовчання.
— Це жахливо, — тихо промовила близнючка. — Не можу повірити, що наші батьки померли ось так, — парубок узяв сестру за руку.
— Наскільки він близький до того, щоб відкрити портал? — запитав молодший Пайнс.
— На жаль, навіть без мене, це може бути лише питанням місяців, або й року, перш ніж він досягне успіху.
— Ми повинні зупинити його до того часу. Припускаю, що у Вас є якийсь план, — сказала Пасифіка, звертаючись до Білла. — Мої джерела повідомляють, що Ви відмовилися від свого титулу, оголосивши війну імператору. Серед інформаційних агентств уже поширюються спекуляції, й імперію, безумовно, чекає шок, коли вони прокинуться сьогодні вранці. Я знаю про деякі політичні альянси, які Ви таємно укладали протягом багатьох років, тому припускаю, що насправді серйозно ставитеся до цього, а не просто влаштували істерику. Ну, це все ще було трохи пізніше, але вважаю, що маю досить надійний план. Карту, якщо хочете? — дівчина зробила кілька різких жестів рукою, і вітражі на вікнах почали переставлятися, змінюючи форму й колір так, що на скляному столі з’явилася детальна карта світу.
— Хитрий трюк, — схвально промовив принц. — Але в будь-якому випадку, хоча мій план — це багатогранний підхід із багатьма міркуваннями, військовий елемент, по суті, зводиться до того, щоб скористатися нестабільністю нещодавно завойованих прикордонних країн тут, — він вказав на групу північних територій, — щоб просунутися всередину, одночасно взявши під контроль Ґравіті Фолз за допомогою більш спеціалізованої групи магічних сил, яка буде складатися з користувачів магії, фей і… Насмілюся це сказати… Драконів.
Ретельно доглянуті брови Нортвест блискавично злетіли вгору, у той час як Білл, здавалося, був у захваті від її здивування.
— Магів я розумію, через суворі обмеження, які Фенікс наклав на свободу тих, хто не працює на корону. Феї — також зрозуміло. Але дракони? Та сама група, яка проводить тижневе національне свято на честь століть невтручання? Вони зроблять для Вас виняток?
— Ні, точно не для мене. Нове покоління не має бажання бути настільки ізольованим, оскільки виросло в епоху глобалізації, а старші покоління починають усвідомлювати, що якщо не вийдуть на міжнародну арену, то одного дня вона пройде по них. Усе, що я зробив, це надав їм можливість дебютувати — шанс увійти в історію як благородна раса, що перервала свою історію ізоляції, щоб врятувати світ від лап тиранічного лиходія, який, безперечно, був злодієм. Романтично, чи не так? Набагато романтичніше, ніж правда, яка полягає в тому, що вони є впертою групою стародавніх людей, які тільки зараз відкрили для себе бічний шлях, що веде до занепаду.
Пасифіка цикнула язиком.
— Новий світовий гравець, га? Це має бути цікаво. Але тим часом існує ще одна важлива проблема. Як Ви переконаєте світ, що нічим не відрізняєтеся від свого батька? Чому ті, хто виступає проти тиранії імператора, поспішають посадити на трон іншого Сайфера?
— Яке проникливе запитання! Я чекав, що хтось його задасть. Усе зводиться до іміджу, і впевнений, що Ви, як ніхто інший, зрозумієте це. Уявіть харизматичного, безтурботного й ледачого короля, який проводить більшу частину свого життя в пошуках тривіальних розваг. Плейбой, який мало цікавиться політикою, але протягом кількох років демонструє доброчинну зацікавленість у розширенні громадянських свобод. Яскравий, але не настільки, щоб ним не можна було маніпулювати, і не настільки загрозливий, щоб політичні сили, незалежно від їхніх позицій, відчували, що можуть використовувати його у своїх цілях. Саме такий образ я створював відтоді, як мене виштовхнули в публічну площину. Це, а також ідеально вчасне розкриття передісторії про трагічні обставини смерті моєї матері, створюють картину сина, який прагне скинути свого жорстокого й деспотичного батька через необхідність, а не політичні амбіції.
Мейбл зміряла його незворушним поглядом.
— Це дуже гарна презентація для публіки. Я впевнена, що вони це оцінять. То чому ж тоді ми повинні хотіти допомогти посадити тебе на трон?
— Тому що, Падаюча Зірко, інакше з неба проллється вогненний дощ, і настане непримиренна темрява, яка принесе із собою смерть, руйнування й гноблення. Сучасна цивілізація занепаде, твоє улюблене телевізійне шоу скасують, і нам доведеться ховатися під землею в темних бункерах із тарганами, як у тому фільмі з хлопцем і його хворим пресом у головній ролі.
Пасифіка задумливо дивилася на карту, поки Білл продовжував бути мелодраматичним.
— Це буде нелегко за будь-яким визначенням, — сказала вона нарешті, — але, чесно кажучи, я вражена точністю й глибиною, з якою Ви спланували свою революцію, і, здається, маєте всі шанси на перемогу… За умови, що імператор не встигне встановити портал вчасно. Якщо він це зробить, світові залишиться мало шансів, незалежно від того, чи вдасться йому успішно оволодіти силою іншого виміру, чи він виявиться нездатним стримувати його величезну потужність.
Вона витерла проекції зі столу рухом зап’ястя й зібрала волосся у вузол на маківці.
— А тепер вибачте, я маю фотосесію, на яку тепер модно запізнюватися. Поки що збережемо світ недоторканим, добре?
Того вечора, після цілого дня, проведеного за похмурим вдивлянням у далечінь і перегодовуванням садового ставка з кої, сеанс самопоблажливого жалю Діппера був перерваний легкими кроками. Він підняв голову й побачив Мейбл, яка підштовхнула його, щоб парубок звільнив для неї місце на березі ставка.
— Як справи, брате мій?
— Та нічого, усе як завжди… Годую риб і скидаю монархії, а ти як?
— Ну, нічого такого захоплюючого, хіба що трохи з останнього.
Хлопець посміхнувся.
— Пам’ятаєш старі добрі часи, коли ми найбільше турбувалися про те, щоб дідусь Стен не потрапив до в’язниці за шахрайство, і про те, щоб Сус не з’їв яскравих грибів?
— Не варто недооцінювати нас колишніх, Діппере. То були нездійсненні завдання.
Юнак розсміявся й похитав головою.
— Твоя правда, вибач.
— Думаю, моя улюблена афера зі Стеном — це коли він знайшов у лісі камінь овальної форми й переконав якогось претензійного багатого аристократа, що це яйце дракона.
— А потім використав гроші, які отримав за це, щоб замовити статую самого себе посеред Серкл парку?
— Тільки скульптор був не дуже хороший, і статуя вийшла жахливою. Діти плакали від неї, особливо після того, як якісь панки зіпсували табличку так, що замість напису «Я люблю дітей» з’явився «Я їм дітей» (прим. перекл.: в оригіналі Пайнс каже “I heart kids — I eat kids”; тобто ті панки стерли дві літери), — закінчила Мейбл зі сльозами сміху на обличчі. Діппер звалився на неї, хихикаючи.
Вони пролежали так деякий час, притулившись одне до одного й згадуючи своє дитинство.
— Озиратися на спогади завжди так весело, — почала близнючка після довгої комфортної тиші. — Але там не було тільки сонце й веселка. Як там кажуть? Дивитися крізь рожеві… Рожеві окуляри? Як би там не було, тоді ти був відлюдьком, а мені постійно розбивали серце, і хоча Стен був хорошим опікуном, він не зовсім пристосований до того, щоб виховувати двох дітей самотужки.
Парубок задумливо угукнув.
— Так, це слушне зауваження. Час дійсно змінює перспективу. Можливо, через десять років ми зможемо озирнутися на цей етап нашого життя й сказати: «Ого, хороші часи, хороші часи. Цей Білл, який дурний чувак з не менш дурною війною. Як це нерозумно було з його боку».
Мейбл легенько штовхнула його в плече, а за мить повернулася й подивилася з більш серйозним виразом обличчя.
— Ти… Ти справді віриш, що цю війну не потрібно вести, Діппере?
Хлопець зітхнув.
— Не можу не вірити, що має бути якийсь інший шлях.
— І який же?
— Я не претендую на звання експерта з повалення диктатур, але мені здається, що було б несправедливо виключати ненасильницький опір ще до того, як він буде обговорюватися, розумієш? Ми забігаємо наперед, перш ніж розглядати інші варіанти. Чи достатньо ми все продумали, щоб виправдати всі ті життя, які ми поставимо під загрозу? Як щодо… Як щодо доброго старомодного вбивства? Твого улюбленого.
— Я не знаю, — м’яко сказала дівчина. — Можливо, громадянський опір ефективний проти деяких режимів, але ти знаєш, що тут не було так історично. Це ідеальна стратегія ненасильства, але вона може бути успішною, а може й не бути, і це процес, який вимагає часу, а його в нас зараз не так уже й багато. А що стосується вбивства, то це насправді не так просто й зрозуміло, як здається.
— Це все так… Так складно. Ми можемо філософствувати цілими днями, але, врешті-решт, ми просто звичайні люди з нізвідки, які випадково опинилися втягнутими в щось велике. Ми не знаємо, якого біса робимо, не більше, ніж будь-хто інший.
Мейбл довго думала, що відповісти.
— Хочеш знати, чого я боюся? Я боюся, що ця війна може бути неминучою, якщо тільки ти не встромиш принцу ножа в груди посеред ночі, і навіть тоді… Навіть тоді ми все одно будемо безсилі зупинити її імпульс. Але, можливо, це шанс все виправити. Щоб виграти цю битву, Білл повинен хоча б частково спиратися на підтримку тих, хто бореться проти тиранії, і якщо він буде боротися за ці ідеали, то не зможе потім піти проти своїх обіцянок без жодних наслідків.
— А якщо він піде проти цих обіцянок? Це не є чимось надзвичайним для нього.
Сестра взяла його руки й поклала собі на коліна.
— Знаю, що ти можеш зупинити Білла, якщо він вийде з-під контролю. Ти багато чому його навчив, коли той ріс, і не може бути, щоб усе це було марним; вір у себе. Ти краще розумієш його в цьому житті, і він буде більш схильний почути те, що хочеш сказати. Я бачу, як він час від часу дивиться на тебе. Це погляд людини, яка зробить усе, щоб не втратити тебе вдруге.
— Ти завжди була такою оптимісткою, Мейбл, — посміхнувся Діппер і ласкаво штовхнув свою близнючку. — Що я без тебе робив би?
— Занадто рано, брате, занадто рано, — пожартувала вона. — А тепер відпочинь і залиш цей ставок у спокої. Бідолахам, мабуть, набридла твоя жалість до самого себе.
— Справедлива думка, — відповів він, дивлячись на місяць, що ховався за м’якими хмарами. — Ну, я пішов. Добраніч, сестричко.
— Солодких снів.
Солодких снів не було. Натомість, коли Діппер прокинувся серед ночі, то відчував, як зуби скребуть стегна. Його боксери були опущені, і хтось лизав і кусав вразливу відкриту шкіру. Він зойкнув від несподіванки, коли затуманений розум прийшов до тями. Тремтячи й шалено калатаючи серцем, Пайнс клацнув зап’ястям, щоб заклинанням відправити тіло через кімнату, але людина граціозно приземлилася на ноги з незадоволеним гарчанням.
Коли фігура вийшла в місячне світло, юнак подумав, що вона схожа на Білла, але щось у ньому було незрозуміло. Можливо, справа була в тому, як дивно той тримався, або в тривожній ході, або в тому, як він нахилив голову й із цікавістю подивився на Діппера, як великий кіт, що роздивляється свою здобич, впевнений у тому, що вона його точно з’їсть. Він був схожий на копію самозванця.
— Ти прокинувся. Як весело, — сказав самозванець із гострою посмішкою. Голос звучав дисонуюче, але він був рівним і темним, як отруєна патока. Фігура заповзла назад на ліжко й зависла над ним, нічого не роблячи, лише дивлячись із поблажливістю, ніби чекаючи, що той зробить щось цікаве, наприклад, спробує втекти. Кожна точка дотику між ними горіла.
Діппер, відчуваючи шалений стукіт у грудях, сильно штовхнув його, але інший чоловік без зусиль перевернув його й заламав руку за спину, спокійно утримуючи на місці, ніби ця бурхлива боротьба була просто незначною незручністю.
— Відпусти мене, — сказав Пайнс, намагаючись звучати більш загрозливо, ніж погрозливо. — Ти не можеш бути Біллом. Хто ти?
— Звісно, я — він. Я такий самий Білл, як і Білл. О, дорогоцінна, дорогоцінна, Сосенко, — насміхався демон. — Це через тебе він мене не годує, а я нестерпно голодний. Ось чому я вийшов погратися.
Гострі ікла пройшлися по шиї Діппера, і хлопець здригнувся.
— Такий тендітний і до чого ж людяний. Один маленький укус у цю солодку, ніжну шию, і всі мої проблеми зникнуть назавжди. Знаєш, я майже зробив це. Коли ти спав, беззахисний, — парубок відчув, як пазуристий палець ніжно пройшовся по щоці, як контраст до цього холодного голосу. — Але, як бачиш, ти все ще тут і неушкоджений, тож твоя доля ще не вирішена.
— Дякую за таку доброзичливість, — м’яко відповів Пайнс. — Я не знаю, хто ти, але якщо ти тут заради якоїсь помилкової помсти, то не поспішай. Я не потуратиму твоєму божевіллю.
— Ти не слухаєш, — прогарчало воно. — Я і є Білл — досконаліша його частина, насправді. Він думає, що я роблю його слабким, але помиляється. Я роблю його сильнішим. Хіба не знаєш, хто я? Ні, звісно ні. Усі завжди забувають, навіть ти.
— Ти його марна й загадкова частина? — зірвався брюнет.
У відповідь отримав різкий попереджувальний ущип, а також два кігтисті пальці, які запхали йому в рот і притиснули язик, щоб він не міг говорити. Хлопець мало не вдавився кляпом. Самозванець просто дивився на нього з удаваною безтурботною посмішкою.
— Я споживаю сексуальну енергію, Діппере. Не просто жадаю її, я потребую її. Білл відмовляє мені, але це не може тривати вічно. Йому подобається думати про себе як про непохитну кам’яну стіну, але він такий же жалюгідний, як і всі вони, нехтуючи нашими потребами й відмовляючись годувати, бо боїться відштовхнути тебе. Я вважаю цю маленьку шараду підлою.
Розуміння нарешті, нарешті осяяло. Принц був сумою двох частин… І його мати була суккубом. Пайнсу ніколи не доводилося стикатися з таким раніше, адже він знав Білла ще до того, як демон досяг повноліття. Поки його розум намагався обробити цю інформацію, блондин нахилився й зблизив їхні обличчя — дуже близько, але не торкаючись, і в цій близькості його очі виглядали темними, як глибокий океан, який ніколи не пізнає любові сонця. Ці очі притискали до себе з такою силою, що юнак затамував подих, боячись перекинути цю крихку рівновагу на щось більш небезпечне.
— Я не дозволю тобі стати нашою погибеллю, Сосенко. Я краще викопаю тебе, корінь за коренем, — злі губи намагалися вхопити його, але Діппер відвернув голову.
— Я не зроблю цього. Не з тобою. Не з кимось, хто вважає, що може вторгатися в моє ліжко на власний розсуд, маючи намір робити все, що заманеться, без жодної поваги до моєї автономії. Нехай Білл повернеться, і тоді ми поговоримо, — заперечив він. Хоч і був упевнений, що обманює себе, вважаючи цього Сайфера окремою істотою від принца, якого знав, бо це не так. Це була його частина, похована навіть не так глибоко під зовнішністю.
— Чому я повинен? — прошипіло воно, зневажливо облизуючи смужку на шиї партнера. — У нього було стільки шансів.
— Раніше я не знав, що є проблема, — повільно й спокійно промовив Пайнс, ніби розмовляючи з дитиною. — Тепер усе інакше. Тепер я знаю. Тож довірся мені й поверни його назад. Можу пообіцяти, що нам обом не сподобаються наслідки, якщо підемо цим шляхом.
Довга мить роздумів, хитра посмішка, гострі ікла, що впилися в ділянку між шиєю та плечем — і він зник. Білл, з яким Діппер був знайомий, дивився на нього зверху вниз, виглядаючи лише трохи більш розкаяним, ніж його візаві.
— Та пішов ти зі своїм кусанням, — сказав парубок, підносячи пальці до слідів від зубів і відриваючи їх зі слідом крові. — Ой.
— Справжній шматок роботи, чи не так? — блондин винувато посміхнувся, хоча очі стежили за раною з погано прихованим голодним поглядом. — Я був не в тому стані духу, Сосенко. Моя самодисципліна слабшає, чим більше я відкладаю їжу.
Це не було справжнім вибаченням, але Діппер міг його прийняти. Полегшення від того, що ситуація розрядилася, затьмарило бажання почути щось більш суттєве.
— Ти намалював досить милу картину, і як грішне створіння я не проти скористатися ситуацією, — Сайфер посміхнувся, піднісши руку Пайнса до своїх губ і злизавши кров із зап’ястя до кінчиків пальців. Хлопець не міг собі уявити, як може зараз «малювати прекрасну картину», спітнілий і розпатланий, з червоною рідиною, що витікала з шиї й псувала білі простирадла під ним.
Він відкрив рота, щоб сказати це, але мозок замкнуло, коли вправний язик обвився навколо його вказівного пальця, змушуючи тіло здригнутися. Це було несправедливо спокусливо. Сексуальний демон, нагадав йому мозок. Точно.
— На цій дурнуватій маленькій планеті понад сім мільярдів людей, — подих Білла зігрівав щоку, - і з усіх них я єдиний, хто може доставити тобі найбільше задоволення. Дозволь мені мати тебе, Сосенко. Невже можеш щось втратити?
А що було втрачати? Нічого. Усе. Найгіршим страхом залишалося бути втягнутим в орбіту принца настільки глибоко й назавжди, що він просто потоне в отруті комфортного заперечення й завжди дивитиметься в інший бік, мимоволі дозволяючи історії повторюватися. Він був зобов’язаний не допустити цього заради людей, яких любив: своїх друзів, сім’ю та всіх інших.
Але він не та ж людина, що й у минулому втіленні, нагадав собі Діппер. Цього разу він сильніший або принаймні сподівався на це. Той, хто сформувався під впливом іншого досвіду: втрат, експлуатації та обставин, які вичавили з нього наївність. Цього разу він знав, на що йде, і був готовий. Він зробить це на своїх умовах, а не на умовах Білла, і таким чином отримає перевагу.
З рішучістю, яка, здавалося, взялася нізвідки, він смикнув соулмейта за комір і з’єднав їхні губи в болісному поцілунку, насолоджуючись широко розплющеними очима й здивуванням на обличчі партнера.
Сайфер швидко оговтався, і складалося враження, ніби греблю нарешті прорвало. Не дозволивши іншому вкрасти видовище, він агресивно впився в рот Діппера із силою, що спрямувала весь стримуваний голод, і відчуття звузилися до гострих зубів, язика та шаленого жару.
Жадібні, блукаючі рухи досліджували його під одягом. Одна рука прослизнула під резинку боксерів і схопила член, що підтікав, зробивши кілька млявих поштовхів, і, чорт забирай, його так давно ніхто не торкався, що юнак був готовий розплакатися. Великий палець ніжно водив по голівці вперед-назад, невинний ритм переривався відчуттям, як кінчик одного кігтя злегка шкрябнув щілину, і мозок Пайнса відключився, намагаючись обробити відчуття приголомшливого задоволення, що перемежовувалося з легким болем. Він видав жахливе, ганебне скиглення, і одразу ж захотів забрати звук назад.
На обличчі Білла з’явилася найнестерпніша посмішка, тож парубок зробив єдине, що міг у цій ситуації. Він різко смикнув партнера вперед, від чого демон, не очікуючи, звалився вниз, а потім перевернув їх, поки сам не опинився зверху. Тоді недбало стягнув з Сайфера штани й поповз назад, щоб одним швидким рухом проковтнути весь його вражаючий член, не звертаючи уваги на сльози, які зібралися в очах від відчуття, що щось вдарило в задню частину горла. Він чергував смоктання з ковтанням і заковтуванням, дозволяючи товстому органу входити в горло знову й знову, навіть коли здавалося, що він задихається, але це було варте відчуття самовдоволення, коли бачив, як блондин, закинувши голову назад від задоволення, стогне й хапається за його волосся так, ніби від цього залежало життя.
Нарешті, коли біль у щелепі став нестерпним, він дозволив члену випасти з невеликим хлюпанням, витираючи куточок рота тильною стороною долоні.
— Бляха, — видихнув Білл, — ти ніби створений для цього.
Сайфер сів біля узголів’я ліжка й посадив хлопця собі на коліна, однією рукою змією заліз під сорочку партнера, щоб скрутити чутливі соски, а інша занурилася в щілину між сідницями, кісточка пальця дражливо ковзнула по зморшкуватій дірочці, змусивши Пайнса почервоніти, а серце — вискочити з грудної клітки.
— Віддайся мені, Діппере, — голос був хрипким, відчайдушним. — Це справедливо. Я так довго цього хотів, відтоді, як став здатним хотіти саме так. Якщо не дозволиш володіти тобою, володіти повністю, то принаймні дозволь мати тебе таким чином.
Усе тіло горіло від бажання принца, таке відчутне, наче дим, що заповнив кімнату, вторгся в його легені й перекрив дихання своєю токсичністю. Юнак заплющив очі, кивнув, і палець, що дражнив вхід, на мить зник, але потім повернувся, вкритий чимось холодним і слизьким. Він був надто приголомшений і затьмарений, щоб відчути щось більше, ніж легке обурення тим фактом, що Білл явно прийшов підготовленим, але ця швидкоплинна думка була негайно розбита приголомшливим відчуттям пальця, що проникає в його отвір.
На мить світ звузився до цієї єдиної точки дотику, а розум заїкнувся на межі відключення, коли Сайфер раптом зігнув палець, і мозок попередив про те, що ця прірва може призвести до короткого замикання. А потім демон зробив це знову. І ще раз. І ще. Пайнс вчепився в руки партнера й безпорадно катався на хвилях насолоди, що обрушувалися на нього, а з вуст без дозволу виривалися маленькі стогони.
— Якщо продовжуватимеш видавати ці солодкі звуки, Сосенко, ніхто не зможе звинуватити мене, якщо поверну тобі розбитий корабель.
До першого пальця приєднався інший, потім ще один, майже нестерпний тиск розтягував його, готуючи до чогось набагато більшого. За мить із нього зірвали одяг, штовхнули на спину, і все відбувалося надто швидко, щоб його перезбуджений мозок встиг осягнути. Білл легко підняв ноги Діппера й поклав їх на свої сильні плечі. Щось товсте й мокре штовхнулось у його вхід. Парубок подивився вниз і побачив масивний член, який намагався проштовхнутись крізь кільце м’язів, і рефлекторно напружився. Хоч і знав, що о́рган великий, але це були лише забави та ігри, поки реальність не притиснула до себе й він не зрозумів, чого від нього очікують: він повинен прийняти все цілком усередину. Це було в рівній мірі жахливо й хвилююче.
— Він ніяк не влізе, — пробурмотів Діппер, міцно вчепившись у простирадла.
— Влізе, — прогарчав Білл, — навіть якщо мені доведеться провести всю ніч, трахаючи тебе пальцями.
У Пайнса перехопило подих, і приплив збудження, що супроводжував цю картину, розслабив м’язи рівно настільки, щоб дозволити принцу проштовхнутись із задоволеним стогоном.
— Трясця, — вигукнув демон, і хлопець був схильний погодитися. Почувався таким насиченим, і коли о́рган опинився всередині, йому захотілося ще й ще. Сайфер входив і виходив неглибоко, не поспішаючи, щоб дати їм обом можливість пристосуватися, але Діппер хотів не цього. Цього було недостатньо. Він підняв стегна вгору, штовхаючись уперед, щоб насадитися на член, дірка жадібно поглинала його якомога більше.
Блондин дивився на нього з подивом і благоговінням.
— Ти сповнений сюрпризів, Сосенко, — але потім, так само швидко, цей вираз обличчя став гарячим і самовдоволеним. — Але знаєш що? Думаю, я хотів би, щоб ти використав свої слова, — сказав він із гострою посмішкою, і юнак був готовий вбити його голими руками.
— Я просто… Хочу… Просто… Трахни. Мене. Сильніше, — промовив Діппер крізь зуби, кидаючи на партнера ненависний погляд.
— М-м… Ні-і. Благай мене гарненько, — сказав Білл із солодкою посмішкою, продовжуючи входити й виходити із навмисною неквапливістю, просто щоб познущатися над ним. Було очевидно, що принц насилу стримується, і Пайнс був упевнений, що, якщо відмовиться грати в цю гру, золотоокий урешті-решт зламається й дасть те, чого вони обидва бажали, але Діппер був у відчаї, він був збуджений і хотів більше, ніж будь-що інше.
— Будь ласка, Білле. Будь ласочка, — заблагав парубок, затамувавши подих і заплющивши очі, щоб не бачити переможного виразу обличчя навпроти. Не вагаючись, кронпринц подався стегнами вперед із більшою силою, ніж це було виправдано, враховуючи, що Діппер був лише людиною, але, чорт забирай, це було те, про що просив хлопець, і те, що потрібно, тому він знову й знову бився об те місце, яке викликало сльози задоволення в куточках очей, і просто — так. Коли Пайнс кінчив, то втратив свідомість від ейфорійного блаженства, а блондин незабаром приєднався до нього, навалившись, придавивши вагою свого тіла.
Він заплющив очі на кілька хвилин, насолоджуючись теплом післясвітіння. Сайфер витягнувся, і юнак відчув, як тепла цівка сперми стікає з його заду по стегнах, від чого щоки почервоніли від збентеження.
Діппер був у декількох секундах від того, щоб заснути, коли відчув, як пальці впиваються в його дірочку, і зойкнув від несподіванки. Тоді розплющив очі й побачив Білла, який дивився на нього з хитрою посмішкою, мляво заштовхуючи свою витікаючу сперму назад у тіло.
— Прокидайся, Сосенко. Хоч і виглядаєш, ніби тебе добре відтрахали, але я ще не закінчив.
Парубок трохи роздратовано зашипів.
— Як ти ще не закінчив? Це було виснажливо. Я виснажений.
Демон відмовився відповідати, лише кілька разів міцно погладив його простату, і Діппер відчув, як його член слабко ворушиться, незважаючи на всю втому.
Бляха, на нього чекала довга ніч.