Вочевидь, Діппер був звільнений від усіх своїх злочинів, що було приємно. А ось що було не дуже приємно, так це те, що стан Мейбл усе ще викликав серйозне занепокоєння, і замість того, щоб відпустити хлопця назад до Хижки Чудес, його відправили прямо до палацу у вицвілій футболці та спортивних шортах, які, як був упевнений, мали дірку десь у незручному місці ззаду.
Коли вони прибули, юнака та його шофера біля входу привітав злегка сивий джентльмен, який тримався поважно, як і представився:
— Ласкаво просимо до палацу, містере Пайнс, — голос і манери були безпомилково аристократичними, і Діппер відчув, що його явно випереджають у статусі. Зараз, напевно, був як ніколи вдалий час, щоб почати приймати це почуття. У цьому місці, мабуть, почне стикатися з ним досить часто. — Я Тімон Корнберг. Мене призначили вашим швейцаром, і я покажу Вам кімнати, якщо підете за мною. Ви, мабуть, втомилися після… Пригоди, — вів далі чоловік, дипломатично добираючи слова. — Зараз можете відпочити. У нас обмаль часу, щоб підготуватися до зустрічі з імператором завтра ввечері.
Діппер ледь помітно кивнув, приголомшений тим, наскільки величезним був палац. Доводилося відвідувати його одного разу під час шкільної екскурсії, коли був дуже молодим, але тоді він здавався менш лякаючим. Парубок сприйняв це, відокремившись від щільного вантажу очікувань і страху, тоді, коли був надто наївним, щоб не довіряти королівській пропаганді, ще до того, як зміг прочитати між рядків ретельно сформульованих уроків історії, щоб згенерувати власну думку про кров і трупи, на яких Сайфери встановили своє панування.
До дванадцяти років більшість дітей зазвичай добре розуміли, що їхній правитель не отримає гуманітарних нагород найближчим часом. Зрештою, Сайфери правили не через ідеалістичну доброту та альтруїзм, роздаючи льодяники та вільні права з вершини своєї вежі зі слонової кістки, а через безжалісність та жорстокість, які викликали в підданих боязке богоподібне благоговіння.
Діппер пішов за Корнбергом повз передпокій через просторе подвір’я, яке було майже занадто мальовничим, щоб існувати в реальності, а потім нарешті піднявся на кілька сходових прольотів. Вони пройшли нескінченними коридорами, перш ніж нарешті зупинилися перед великими дверима з червоного дерева.
— Ось, містере Пайнс. Це будуть Ваші тимчасові апартаменти. Я залишив на ліжку комплект спального одягу, а ванна знаходиться всередині номера. Якщо щось знадобиться, на столику біля комода лежить телефон із довідником. Також там знайдете пароль від Wi-Fi.
— Дякую, — Діппер ледь помітно кивнув.
— Звісно. Сподіваюся, у Вас буде приємна ніч. Будь ласка, відпочиньте, бо завтра знадобиться багато сил, — він пішов, а хлопець штовхнув двері й опинився в розкішних, просторих апартаментах. Хоча палац і, відповідно, це приміщення в архітектурному плані були елегантною сумішшю бароко й готики, декор його кімнати був витонченим і сучасним. Три великі вікна, що простягалися майже на всю висоту найдальшої стіни, були вишукано вирізьблені й деталізовані, створюючи приємний контраст із майже мінімалістичними меблями. М’яке місячне сяйво проникало в кімнату крізь великі шибки, огортаючи всю кімнату синювато-білим світлом.
Діппер знайшов ванну кімнату й швидко прийняв душ, а потім схопив одяг, що лежав на ліжку, та одягнувся. Піжама була занадто шовковистою, занадто поблажливо тонкою; вона явно призначалася для того, щоб бути зручною, але досягла протилежного, змушуючи відчувати себе невпевнено у власній шкірі.
Юнак зітхнув і впав на ліжко, надто втомлений, щоб робити, бляха, усе. Проте, як не намагався, заснути не міг. Кімната була надто величезна, ліжко надто м’яке, а тканини, що оточували, надто ніжні та гладенькі.
Замість цього він неуважно обводив знак на своїй ключиці, від елегантної, злегка нахиленої «С» до меншої та не такої чіткої «Р», пальці були давно знайомі з точною формою й розташуванням літер. Мітки соулмейтів завжди захоплювали Діппера, особливо в антропологічному сенсі. Більшість культур шанували знак як символ найглибшої форми зв’язку між двома істотами. Проте з плином історії ймовірність зустрічі спорідненої душі почала зменшуватися, незважаючи на те, що кожна людина все ще народжувалася з міткою. Механізм, що лежить в основі цього зменшення, був невідомий, хоча існувало безліч теорій із цього приводу.
Математики й статистики стверджували, що в міру того, як світ відкривався й глобалізація збільшувала кількість людських зв’язків, доступних кожній людині, імовірність знайти свою половинку в набагато більшій популяції зменшувалася.
Деякі вчені висунули гіпотезу про те, що мітки душі поступово стають рудиментарними й непотрібними в результаті еволюційних процесів, які роблять їх невигідними.
З іншого боку багато магічних рас стверджували, що кількість магії у світі перебуває в стані постійних коливань, і вони просто бачили зменшення кількості збігів соулмейтів як природну ознаку того, що магія перебуває у фазі занепаду. Діппер не був до кінця впевнений, яку позицію займає в питанні про мітки душ, але все ж таки найбільше віддавав перевагу останньому поясненню: воно, на думку хлопця, було найменш песимістичним.
Незалежно від причини, суть справи полягала в тому, що соулмейти з’являлися з дуже низькою регулярністю, і через цю рідкість їх часто романтизували і святкували, коли зустрічали. Проте з таких причин, як практичність або кохання, народжене вільною волею, більшість людей вирішили взяти свою долю у власні руки, формуючи зв’язки та стосунки, які були настільки ж міцними та задовільними, як і спорідненість душ.
Діппер замислився над тим, яка мітка душі доповнювала його власну, ту, що, імовірно, була намальована на шкірі демонічного правителя. У той час як більшість людей мали імена своїх половинок, написані на тілі, Сайфери були винятком. Натомість їхні знаки завжди складалися з серії випадкових символів, які походили з невідомої мови — криптограм, які, здавалося, вимагали якогось невизначеного шифру для перекладу, звідси і їхня назва (прим. перекл.: «сipher» — шифр, але «Cipher» — Сайфер, різні варіанти перекладу). Історично склалося так, що ті, хто належав до роду Сайферів, ніколи не знаходили своїх половинок. Однак існували історії, що Сайфер, який створив імперію більше тисячоліття тому, знайшов свою другу половинку й розв’язав Шифр, але тримав це в таємниці з політичних міркувань. Однак не було жодних записів про цей нібито розгаданий Шифр, і, у будь-якому випадку, це було трохи більше, ніж легендою.
Ситуація Діппера була безпрецедентною. Коли він нарешті поринув у темряву, то ненадовго занепокоївся, що преса з’їсть його живцем.
Наступний день пройшов у хаотичному вихорі численних справ, що складалися з екскурсії по палацу, бранчу в саду, ознайомчої зустрічі з кількома адвокатами, зустрічі з кравцем, а також з особистим стилістом. Це була шикарна жінка приблизно віку Діппера, яка кинула на нього короткий погляд, скорчила гримасу й повернулася через кілька годин із вишуканим одягом, який парубок мав одягнути на зустріч. Він був дещо вдячний, що не доведеться з’являтися на зустрічі з королівськими спортивними дірками в штанах, хоча, якби міг зробити по-своєму, зустріч не відбулася б узагалі.
Наприкінці всього цього юнак був настільки виснажений, що замислився, чи існує закон, який забороняє засинати в присутності імператора. Також припустив, що добре, коли був таким знесиленим. Це, мабуть, притупило б жах, який неминуче відчув би, зіткнувшись з улюбленим психопатом нації.
Він розпластався на ліжку в очікуванні неминучого виклику, коли пролунав стукіт у двері. Одразу ж підвівся, щоб відчинити двері, де Корнберг привітав його обережним підбадьорливим поглядом.
— Сер, імператор чекає на вас у тронному залі, — хлопець внутрішньо зітхнув. Звичайно ж, Сайфер хотів би, щоб вони зустрілися в тронній залі. Не могли ж просто зустрітися за вином і вечерею, як адекватні люди.
— Я нормально виглядаю? — нервово запитав. Він сподівався, що його одяг не зім’явся від того, як крутився в ліжку.
— Згодиться, містере Пайнс, — сказав Корнберг із майже непомітним виразом жалю. — Щасти Вам.
— Звичайно. Я думаю, дякую, — парубок зібрався з духом і попрямував до виходу, пробираючись високими арочними коридорами, і якимось чином знайшов місце призначення, незважаючи на те, що мозок працював на, приблизно, п’ятдесят відсотків.
Імператор Фенікс Сайфер, коли хлопець нарешті зустрівся з ним, виявився одночасно всім, чого й варто було очікувати, і зовсім нічим.
Сайфер розлігся на своєму сумнозвісному похмурому троні, основу якого підтримували чотири різні статуї гротескно мутованих людей, кожна з яких стояла на колінах із піднятими руками, щоб утримати свій кут великого кам’яного трону. Їхні спотворені голови були підняті в бік сидячого, роти були відкриті й виражали суміш жаху й агонії. Діппер завжди думав, що статуї просто створені для того, щоб бути хворобливими й страшними. Тут же, побачивши їх вживу, засумнівався: вони виглядали напрочуд живими й реалістичними, наче скам’янілі версії колись живих істот.
Сам червоноокий король демонів ліниво розкинувся на троні й був більше схожий на бунтівного підлітка, який якимось чином опинився на троні, ніж на якогось безжального монарха, який зараз веде вельми успішну й кровопролитну війну на три фронти. Він мав вигляд молодої людини досить невизначеного віку, десь років двадцяти-тридцяти, хоча насправді Діппер знав, що монарх править уже щонайменше століття. Імператор був стрункішим і менш імпозантним, ніж зображували пропагандистські плакати й знімки ЗМІ, хоча від цього він не ставав менш лякаючим. Випромінював більше магічної сили, ніж будь-хто, кого хлопець коли-небудь зустрічав, і це на додачу до влади, наданої йому статусом. На чоловікові був гострий, застарілий костюм поверх шовковистої темно-червоної сорочки на ґудзиках — анахронічний образ на тлі гротескної середньовічної естетики трону.
Діппер неохоче визнав, що демон був привабливий, хоча це й не дивно, враховуючи його походження. Сайфери завжди мали гарну репутацію в цій галузі.
Коли юнак наблизився, імператор закинув ноги, недбало перекинуті через один із підлокітників крісла, назад до передньої частини трону, граційно поставив їх на землю й нахилився вперед, щоб із цікавістю оцінити свого гостя.
Платинове сріблясте волосся спадало на одне з очей кривавого кольору, але обидва були зосереджені на Діппері з нервовою інтенсивністю. Гість зупинився на півдорозі, не знаючи, як діяти далі, і підняв очі на Сайфера з невпевненістю на обличчі.
Імператор посміхнувся його нерішучості.
— Підійди ближче, — покликав він. Голос був холодний і безпристрасний, але заплямований відтінком пустощів і жорстокості.
Парубок шарпнувся на кілька футів вперед. Його кінцівки раптом відчули себе незграбними, тому мусив засунути руки в кишені.
— Ні. Прямо… Сюди, — Сайфер постукав черевиком по землі всього в футі від трону, посміхаючись, що виглядало більш загрозливо, аніж привітно. Ця посмішка була повна гострих зубів.
Діппер ковтнув і підкорився.
— Зараз. Мітка. Покажи мені, — наказав чоловік. Хлопець знову відчув дежавю, але цього разу, як припускав, почуття було іншим. Це було для його соулмпейта, який мав більше права просити його про це. Тремтячі руки потягнулись до ґудзиків на сорочці, розстібаючи їх і відтягуючи тканину, щоб відкрити літери.
Демон раптово простягнув руку й різко смикнув гостя за волосся, примушуючи стати на коліна. Потім провів пальцями по мітці, і юнак відчув якусь… Неправильність від цього дотику, маючи бажання відсахнутися. Цього не повинно було статися, чи не так? Сайфер легенько обвів своє ім’я на шкірі сулмейта й різко встромив нігті в мітку. Діппер здригнувся від гострих нігтів, що глибоко врізалися в шкіру, але придушив крик протесту. Кров збиралася в заглибленнях і повільно стікала вниз, утворюючи червоні сліди на блідих грудях. Сайфер зачаровано дивився на них, а парубок, затамувавши подих, застиг на місці.
Демон перевів погляд назад на обличчя Пайнса, відкинувшись на спинку трону.
— Отже, Діппер Пайнс, так? — залишалося лиш кивнути, відчуваючи роздратування від надмірних проявів сили. — Скажи мені, Діппере, що для тебе означають споріднені душі? Як, на твою думку, повинен розвиватися цей новознайдений зв’язок?
Відчувалася гіркота в роті від цих безглуздих запитань. Не схоже було на те, що хлопець зможе диктувати умови їхнього зв’язку. Не тоді, коли на іншому кінці зв’язку сидить владолюбний тиран.
— Я не буду стояти на твоєму шляху, а ти не будеш стояти на моєму? — запропонував Діппер і в його тоні ненавмисно прослизнув натяк на непокору.
— Чарівно. Ти знаєш, що цього не станеться, — очі Сайфера владно блимнули на мітку.
— І чому ж? — розчаровано запитав Діппер, злегка підвищуючи голос. — У тебе є імперія, якою треба правити, колонії, які треба загарбати, люди, яким треба відрубати голови, і так далі. І, безумовно, у тебе не бракує коханців. До того ж, маєш новонародженого сина. Нічого не коштуватиме зробити вигляд, що цього ніколи не було, і відпустити мене. Будь ласка, просто відпусти, сестрі потрібна моя допомога.
— Твоя сестра в біді? — лукаво запитав Сайфер, вирішивши зосередитися виключно на цьому аспекті. — Як тобі таке? Звучить як проблема, з якою міг би допомогти той, хто має майже безмежні ресурси цілої імперії, — недбало продовжив, махнувши рукою, показуючи свій просторий тронний зал задля більшого ефекту.
— Хочеш… Допомогти? — скептично запитав юнак.
Чоловік нахилився вниз, поки не опинився на рівні очей із Пайнсом, їхні обличчя були на відстані кількох дюймів одне від одного.
— Але що ти можеш зробити для мене натомість? — він самовдоволено посміхнувся, а в тоні пролунав непристойний натяк.
Парубок не збирався грати в цю гру. Замість цього взяв паузу, щоб зібратися з думками й проаналізувати свої переваги, перш ніж, нарешті, спокійно зітхнути й налаштуватися на переговори.
— Імідж має силу, чи не так? — почав рівно. — Жоден із роду Сайферів не знайшов свою другу половинку за більш ніж тисячоліття, і останній із твоєї родини, який нібито зробив щось таке, був тим, хто побудував цю імперію. Символізм цього збігу дуже переконливий, і коли люди дізнаються, що Сайфер знайшов свою половинку, я можу гарантувати, що це буде щось означати для них. Можу дати згоду допомогти створити розповідь про призначення влади й зміцнити вплив, запобігаючи будь-яким небезпекам твоєму трону, — Діппер продовжував відчайдушно доводити свою правоту. — Знаєш, що були розбіжності щодо твого вибору війни з феями. Це може допомогти.
Імператор довго дивився на нього, звузивши очі. Якийсь час хлопець боявся, що його вб’ють за зухвалість: хай будуть прокляті споріднені душі.
Тоді куточок рота демона піднявся, утворюючи злу посмішку.
— Ти не такий, як очікувалося, Діппер Пайнс. Я трохи вражений, але, — очі Сайфера потемніли, — небезпечно намагатися вести зі мною переговори в моїй імперії. Пам’ятай: уся влада в моїх руках. Якби я хотів, щоб ти підкорився, мені не довелося б просити про це.
— Тепер, — продовжував імператор, — той, хто чув про мене, скаже, що я не маю душі, і, напевно, буде правий. Адже дійсно душа не потрібна, тому не потрібна й друга половинка. Узагалі не бачу сенсу в емоційних зв’язках, і беру в ліжко кого захочу й коли захочу. Ти маєш рацію в тому, що будеш корисним для мого політичного іміджу, але зрозумій, що більшого й не вартий. Ти абсолютно приємний для ока й близький до втілення всього того, що бажаю бачити в партнерові по ліжку… — ледь торкаючись, провів великим пальцем по вустам Діппера. — І я хотів би мати тебе коли-небудь, але мій інтерес дуже швидко згасає, і, мабуть, незабаром ти будеш корисний тільки для символічної цінності. Май на увазі, що, якщо коли-небудь будеш становити загрозу моєму правлінню, я без вагань позбавлюся від тебе. І, нарешті, милостиво погоджуся допомогти твоїй сестрі, але ти її не побачиш. Додому більше не повернешся. Саме час до цього звикнути.
А потім легким рухом зап’ястя демон відпустив юнака.
Решту ночі парубок провів, жбурляючи в стіну своєї спальні меблі та биті речі. Він плакав і кричав, поки не знепритомнів на підлозі в небезпечній близькості від купи уламків керамічної вази.