Примітка від автора: Прошу вибачення у всіх математиків і фізиків у цій кімнаті за те, що я дозволив собі вільності у вашій галузі. Хоча, наскільки розумію, усе, що завгодно, є правдоподібним, доки ви можете кинути в нього Гамільтоніан ;)
(прим. ред.: «гамільтоніан» — поняття квантової теорії, що означає оператор повної енергії системи)
(Діпер 20, Білл 19, Мейбл 20)
Коли Діппер уперше прийшов до тями, відчув щось схоже на те, ніче його стискає гігантський восьминіг. Щойно прокинувшись, юнак усе ще перебував на стадії дезорієнтації та розгубленості, і ошелешено роздумував, чи хтось намагається його вбити, чи його й справді стискає розлючений головоногий. Потім розплющив очі й побачив, що дивиться в пару яскравих карих очей, які були дзеркальним відображенням його власних.
— Мейбл? — промовив парубок, насупивши брови, намагаючись збагнути, чому на нього навалився цілий оберемок плачучих братів і сестер, які намагаються задушити його до смерті.
— Діппере, ти ідіот! — сказала близнючка, випускаючи його з обіймів. Потім сильно вщипнула його за бік.
— Ой! — вигукнув хлопець, здригнувшись від переляку.
— Не можу повірити, що ти говорив те лайно про мої светри, — обурилася вона.
Тоді ще раз прокліпався, перш ніж усе це повернулося до нього: зустріч з оракулом, знаходження Мейбл у суді тіней, Мейбл, яка врятувала від смертного вироку, занурення в стан безсонного сну… Свідомість була розбурхана від усього цього.
— Ти все пам’ятаєш? — запитав він, широко розплющивши очі від впізнавання на обличчі сестри.
— Ні, завдяки твоєму суїцидальному героїзму, — відповіла натомість, закотивши очі.
— Але як ти… — і замовк, оглядаючись. Судячи із сильного запаху землі й повної відсутності вікон, він здогадався, що знаходиться в невеликій кімнаті глибоко під землею. Вона була слабо освітлена старовинними люстрами, а в центрі стояв старий конференц-стіл. Позаду Мейбл знаходилося декілька фігур. На його подив, однією з них була Венді, і вона стояла поруч із дуже знайомою жінкою, яку він не міг впізнати.
— Як ти повернула свої спогади? Як мене витягла?
— Мені допомогли, — сором’язливо відповіла та, показуючи жестом на двох інших у кімнаті.
— Привіт, Діпе, — Кордрой весело помахала рукою. — Давно не бачилися. П’ять років, якщо бути точною.
Якби юнак стояв, йому, мабуть, довелося б присісти після цієї заяви.
— Я пропустив п’ять років? — недовірливо перепитав, сподіваючись, що помилився. За п’ять років так багато могло змінитися. Він ледве міг у це повірити. Усе ще сподівався, що вони не сидять у якомусь постапокаліптичному бункері після знищення світу руками імператора.
Тоді інша жінка, яку він не знав, підійшла й простягнула руку:
— Пасифіка Нортвест, — відрекомедувалася.
Діппер деякий час дивився на неї, нічого не розуміючи. Потім раптом щось клацнуло, і він поперхнувся.
— Пасифіка Нортвест ? — скептично підкреслив він. Хоч знав, що вона виглядала знайомо, але не впізнав сумнозвісну знаменитість у стриманому чорному одязі, який дівчина носила замість своїх звичайних підборів і міні-спідниці. — Не ображайся, але це не зовсім схоже на твою вечірку.
Пасифіка здивовано оглянула кімнату широко розплющеними очима.
— Але ж мені обіцяли танцівниць на пілоні й кокаїн.
— Та годі тобі, — лагідно зауважила Мейбл, перш ніж повернутися до брата. — Пасифіка очолює Альянс Тіней, — пояснила, як на думку Діппера, надто недбало. — Ми з Венді розповіли їй про тебе. Вона знає, що тобі можна довіряти.
— Гаразд, — повільно вимовив парубок, намагаючись зіставити цю інформацію, але так і не зміг. — Не розумію. Чому вона нам допомагає?
Мейбл зітхнула.
— Це довга історія, — почала близнючка. А потім продовжила розлогим поясненням, у якому розповіла про все, що сталося, поки він був непритомний, включаючи візит до хижки з Венді та її одкровення, що Діппер говорив правду. Закінчила розповіддю про сутичку з Пасифікою й про те, як вони викрили небажані змови старійшини Фрієрсона.
Хлопець із захопленням вислухав усі історії, вдячний за повороти долі, які дозволили його сестрі відновити почуття власної гідності.
— То ви двоє справді… — жестом показав між Пасифікою та Мейбл, даючи зрозуміти, що підтекст повис у повітрі.
— Соулмейти, — закінчила за нього Пайнс.
Звук цього слова, вимовленого вголос, застав Діппера зненацька, і він немов відкрив шлюз, раптом зіткнувшись з усіма думками, які придушував, відколи дізнався, що Білл справді означає для нього, і що сам юнак означає для принца.
Соулмейти. Це було таке дивне маленьке слово. Коли повторив його в голові достатньо разів, воно перестало звучати як слово взагалі. (прим. ред.: ох, у всіх же було таке, коли повторюєш якесь слово багато разів, що потім тупо втрачаєш його сенс..? пам’ятаю, як у мене таке трапилося з ручкою для дверей…. нам буде цікаво дізнатися, у кого з яким словом також була подібна пригода, тому пишіть у коментарях :ь)
Зі свого сидячого положення він упав назад, поки хребет не вдарився об холодну запилену підлогу, і почав істерично сміятися: гучним, несамовитим сміхом, який резонував у маленькій кімнаті й створював глузливе відлуння.
— Здається, він збожеволів, — прокоментувала Нортвест.
Сльози зібралися в куточках очей, і він витер їх тильною стороною долоні.
— Нам, близнюкам Пайнсам, завжди щастить, чи не так? — поскаржився парубок. — Той, хто відповідає за підбір душ, заслуговує на звільнення без компенсації.
При цьому Мейбл і Пасифіка обмінялися поглядами, які він не зміг розтлумачити. Ледь помітний вираз на обличчі сестри свідчив, що вона не зовсім плакала разом із ним. Навпаки, виглядала майже… У мирі зі своєю парою, у мирі з думкою про те, що пов’язана з кимось, хто постійно стоїть на межі моралі, за мілісекунду від того, щоб переступити межу між добром і злом. З кимось, хто має стільки влади й впливу, що це, природно, робить другу половинку мимовільним пішаком у брудній грі світової політики, яка будь-якої миті може занурити життя в хаос. Мейбл уже відчула на собі наслідки того, що Альянс використовував її як пішака. Як тоді могла так легко прийняти Пасифіку?
І, якщо вже на те пішло, як Діппер мав прийняти Білла? Білла, а не Фенікса, і хіба це не було божевільною ідеєю? Юнак точно знав, що скоріше кинеться зі скелі, ніж щиро прийме Фенікса як рідну душу, але Білл… Принц був зовсім іншою історією: хаотичною, заплутаною, незрозумілою сумішшю розповідей, і Пайнс не знав, що думати й що відчувати.
— Мені шкода, Діппере, — сказала Мейбл, — але тепер, коли ти покинув палац, більше не доведеться мати справу з Феніксом, навіть якщо він твоя споріднена душа.
Хлопець сховав обличчя в долонях і розсміявся.
— Поки ми все ще перебуваємо в імпульсі скидання бомб, я, мабуть, повинен скористатися цим моментом, щоб розкрити один маленький факт: Фенікс — не моя друга половинка.
Мейбл задумливо насупила брови.
— Але це не має сенсу. Ти маєш мітку. Скільки я себе пам’ятаю (прим. ред.: ..завжди світили мені~), вона завжди була.
— Ні, ти маєш рацію щодо мітки. Завжди говорилося про Сайфера, але насправді їх існує два. Тоді здавалося розумним припустити що саме перший, але тепер зрозумів, що це не так, — тиша зустріла цю заяву.
— Якби я тримала щось, що могла б різко кинути, то так і зробила б, — запропонувала Венді. Вона виглядала здивованою, але парубок бачив, як ця інформація швидко засвоюється в її мозку, працюючи над зміною існуючих стратегій, ідей, уявлень і прогнозів. Саме таке швидке мислення робило її такою успішною у своїй справі.
— Як ти це зрозумів? Чи знає Білл? Чи знає імператор? — занепокоєно запитала близнючка.
А потім настала черга Діппера розповідати про важливі події. Він відштовхнувся від підлоги, витер пилюку й опустився на один зі стільців за столом, аби вмоститися зручніше, перш ніж почати розповідь. І почав зі своєї зустрічі з оракулом, яка відкрила правду про їхні з Біллом минулі життя, намагаючись не уточнювати, яку саме оракула він бачив, оскільки пам’ятав, що Альянс мав із нею якісь суперечки. Пояснив, як помилки Першого Імператора колись призвели до його падіння, і попередив їх про започаткований ним цикл руйнування — цикл, відповідальний за різні історичні випадки масового насильства, який необхідно зупинити, перш ніж він урешті-решт загрожуватиме самій цивілізації.
Коли закінчив, у кімнаті запанувало відчуття тривоги.
— Враховуючи час відродження Білла, можу припустити, що плани Фенікса відіграють ключову роль у цьому руйнуванні. Це лише підсилює думку про те, що імператора треба зупинити за будь-яку ціну, — сказала Пасифіка. Діппер здивовано підняв брову від її красномовства. Він не повинен був дивуватися, враховуючи те, що тепер знав про дівчину, але все ж здивувався.
— Як ми можемо це зробити, якщо навіть не знаємо, що намагаємося зупинити? - розчаровано сказав юнак.
— Хочеш сказати, що не здогадуєшся? — сказала Нортвест із відтінком поблажливості в голосі.
Усі здивовано подивилися на неї.
— А ти знаєш? Звідки? — недовірливо запитав Діппер.
Багатійка підняла брову від його тону.
— Феї, як ви, напевно, знаєте, воюють з імператором Сайфером через пророцтво. Але громадськість не знає, що ми почали війну не через якийсь розпливчастий прогноз мороку й приреченості. Насправді, воно досить конкретно вказує на те, чого може досягти імператор, якщо його не зупинити. Лише найвищі члени двору фей знають пророцтво повністю, і вони одноголосно погодилися тримати окремі його частини в таємниці, бо боялися, що оприлюднення всього пророцтва й повідомлення Феніксу про зміст призведе до його самоздійснення.
— Ти належиш до одного з королівських судів фей? — запитала Мейбл, трішки насупившись. — Альянс повинен бути повністю відокремлений від інших організацій, щоб зберегти неупередженість.
Пасифіка похитала головою.
— Багато-багато місяців тому коли я була кимось, кого майже не пам’ятаю, то керувала одним із суді́в фей. Я ненавиділа політику, дріб’язковість, жорстокість — усе. Одного дня я зникла, але не спалила всі мости. Залишилися корисні зв’язки серед фей.
— Боги, ти як гадюка (прим. перекл.: мається на увазі «слизька» особистість), — пробурмотів собі під ніс Діппер.
— Справа в тому, що я знаю, що задумав Фенікс. Це досить простодушно, насправді. Як ти вже згадував, Перший Імператор багато тисячоліть тому відкрив портал до одного з інших світів — царства Жахів. Фенікс намагається піти слідами свого предка. Він, мабуть, використовує інший метод доступу до царства, тому що тоді обмежені технології робили майже неможливим доступ до стількох точок по всьому сві…
Парубок раптом голосно вилаявся, перебиваючи її. У його голові закрутився вир рівнянь, формул і геометричних візерунків, коли все це почало складатися. Звісно, так. Стрибки між вимірами мали такий сенс.
— Я ідіот, — сказав він, і порив відкриття підштовхнув його до збудження та істерики. — Такий ідіот. Найкращий спосіб відкрити міжреальний портал вимагає ритуальної магії вищого виміру, ось чому я не зміг розібратися у візерунку!
— Воу, воу, пригальмуй, — сказала Кордрой. — Трохи більше контексту було б круто.
— Гаразд, дивись сюди, — Діппер кинувся до неї, став колінами на підлогу й обвів вказівним пальцем коло на землі. Там, де пальці торкалися каменю, з-під землі виривалися маленькі чорні кристали. Усередині кола намалював різноманітні геометричні фігури, вершини яких торкалися контуру персня. — Стандартне коло виклику.
— Гаразд, Діппере, не треба бути таким банальним, — сказала Мейбл, закотивши очі.
— За допомогою цього методу доводиться щоразу витрачати значну кількість енергії, щоб викликати одну істоту з іншого світу, а це неефективно й марно, якщо намагатися створити безмежну армію кошмарних створінь, — він змахнув рукою над колом виклику, і кристали відступили назад у підлогу, наче їх там ніколи й не було. — Альтернативним способом заощадити енергію було б створити постійний шлях між двома світами, щоб подорожі туди й назад вимагали мінімум енергії; усе, що потрібно зробити — вкласти трохи початкової енергії, щоб створити цей шлях. Як легко створити короткий шлях між двома тривимірними світами? Відкривши шлях у четвертому вимірі.
— Гм, — почулися чиїсь замислені слова.
— Щоб творити магію у вищому вимірі, потрібно збільшити розміри свого магічного кола на одиницю, а це означає, що треба використовувати сферу. Фенікс використовує форму землі як сферу, а регіони, з яких висмоктує життя, позначають вершини геометричних фігур усередині сфери. Виснажуючи області, він отримує енергію, необхідну для підживлення заклинання. Магія вищого виміру вимагає складних геометричних розрахунків, і вибрані ним області є результатом цих розрахунків, але я не настільки математично обдарований, щоб з’ясувати закономірність.
— Я також відмовляюся вірити, що імператор є якимось математичним генієм. У нього повинен бути хтось, хто робить усю роботу замість нього, — сказала Венді, виглядаючи задумливо. — Я… Я думаю, що можу навіть здогадатися, хто. Можливо, це лише здогадка, але я в ній досить упевнена. У Фенікса є особливий в’язень, якого тримає під посиленою охороною — той, про кого не повинна знати навіть його таємна розвідка. Цей в’язень має бути важливим, якщо вони доклали стільки зусиль, щоб його приховати.
— Є ідеї, як знайти цього ймовірного в’язня? — запитав Діппер.
— За даними моєї розвідки, лише одна людина, окрім імператора, регулярно контактує з бранцем — слуга, який приносить йому їжу.
— Схоже, це наш шанс, — відповів Пайнс.
Руда задумливо гмикнула, а потім усміхнулася:
— Хіба це не так. Скажи, Діппере, як ставишся до невеликої роботи під прикриттям?
Повернення до палацу було неймовірно задушливим, майже клаустрофобним, особливо після короткого періоду свободи. Юнаку не допомагало те, що почувався так, ніби втік зовсім нещодавно, хоча насправді проспав п’ять років ув’язнення. Пам’ять про життя в позолоченій клітці була ще свіжою в його свідомості, і знадобилася неймовірна сила волі, щоб не вийти звідти, озираючись.
Вмочуючи темно-червоні полуниці в шоколадну помадку, він дивився вниз на незнайомі руки, які тепер належали йому, і щоразу відчував тривогу, коли бачив їх. Це не були особливо дивні руки, вони не були ні гротескними, ні бездоганними, але кожен палець був, можливо, на долю сантиметра довшим, ніж він звик, і лінії на долонях були помітно глибшими, ніж раніше.
Гламур фей, або магія ілюзій, був дуже потужним навіть тоді, коли його застосовували звичайні феї. Коли ж чари накладав хтось такий сильний, як Пасифіка, усе було майже бездоганно, і слідів неможливо було виявити, саме тому скористалися цим, щоб замаскувати Діппера під члена персоналу кухні. Пряме темно-каштанове волосся м’яко спадало на маленьке обличчя з гострим підборіддям, а тьмяні зелені очі дивилися щоразу, коли Пайнс минав дзеркало. Він не був страшком, просто навмисно непоказний і непримітний, що полегшувало завдання залишитися непоміченим.
Сам план був досить простим: кілька місяців хлопець працював у палаці, просто розносив їжу та іноді готував прості десерти, створюючи собі прикриття та авторитет. Потім, коли настане час, Венді тимчасово виведе з ладу співробітника, який доставляв їжу ув’язненому, інсценувавши це як нещасний випадок. Це залишало б вакантне місце, а оскільки один із підрозділів Секретної розвідки відповідав за проведення інтенсивних перевірок і наймання нових співробітників, Кордрой могла б легко проштовхнути Діппера на цю посаду, враховуючи її ранг в організації.
Наразі парубок усе ще працював над створенням свого прикриття, пропрацювавши в палаці лише місяць. Він добре пристосувався, знайшов друзів серед персоналу, але водночас тримався на певній дистанції, бо не хотів довіритися не тій людині й припуститися помилки, яка поставила б під загрозу всю операцію.
Він закінчив готувати екстравагантну десертну страву й присипав полуницю золотим листям, перш ніж віднести її нагору в сад, де група дипломатів пила післяобідній чай за столиком біля фонтану. Весняне повітря було свіжим і чистим, дерева тільки починали відновлювати свою пишність після суворої зими. Ніхто не подякував, коли він поставив тарілку, але Діппер давно звик до своєї невидимості. Після цього він попрямував до кімнати відпочинку на свій пізній обід, уже втомлений, незважаючи на те, що день ще далеко не закінчився.
Коли прийшов туди, то побачив трьох колег, які зібралися біля кавомашини й тихо перемовлялися.
— Не можу повірити, що вона не збирається з ним розлучатися.
— Розлучатися з ким? — запитав Пайнс, входячи.
— О, привіт, Дейве, — весело привітала його Еліза, назвавши вигадане ім’я. — Приєднуйся до нашої безсоромної сесії пліток.
Персонал любив пліткувати про вельмож і політиків, яким служили, враховуючи, що їхня одночасна близькість і невидимість для мешканців палацу надавала доступ до багатьох брудних маленьких секретів. Пропрацювавши тут місяць, він уже дізнався про різних людей більше, ніж за десять років життя тут. Іноді юнак замислювався, чи пліткували про нього, коли він жив у палаці як суджений імператора, і що тоді говорили.
— Леді Амелія підозрювала, що її чоловік лорд Генрі зраджує їй із її сестрою, тому одного разу вночі вона таємно простежила за ним. І так дізналася, що той насправді зраджує з її рідною сестрою, — Еліза повідомила цю новину з захопленням та маленькою злою посмішкою, яка говорила про насолоду, отриману від чужих помилок.
— Незаконні сексуальні стосунки. Яка новина в цьому місці, — сказав Пайнс, закотивши очі й повернувшись до мікрохвильовки, щоб розігріти холодний бутерброд.
— Говорячи про речі, які не є новиною, вгадайте, якого Сайфера я бачила, коли виходила зі спальні нового принца, — продовжувала жінка.
— Гм, одного з двох? — хтось, мабуть, Мішель, сказав.
— Молодшого, — відповіла Еліза, кладучи сигарету до рота й запалюючи її, незважаючи на те, що куріння проти правил. — Йому треба припинити ставитися до замку, як до свого особистого мисливського угіддя.
— Усе ще робить обхід, як бачу. Я був би не проти, якби він провів екскурсію по цій частині палацу, — Мішель підморгнув, і колега, якого близнюк не впізнав, хихикнув.
Діппер відчув, як нагліролося обличчя. Він дуже не хотів про це думати. Плітки про Білла завжди змушували почуватися некомфортно. Хотілося знати, якою людиною виріс принц, але не хотів дізнаватися про це ось так — безособово, відсторонено, часто з осудом. Те, як вони говорили про блондина, звучало так, ніби він спокусив і переспав із половиною палацу. Це було дивно уявити: хлопчина, якого він знав, був жорстоко цілеспрямованим у здобутті влади, помсти та впливу, а не тим, хто гнався за пустими задоволеннями. Важко було уявити, що Білл, з усім його нарцисизмом, мав би терпіння імітувати зацікавленість кількома людьми достатньо довго, щоб зачарувати їх у ліжку. З іншого боку, за п’ять років багато чого могло змінитися.
Пайнс завжди уявляв, що Сайфер вважає себе вищим за дрібні залицяння та вульгарну розпусту, але, можливо, потреби та бажання чотирнадцятирічного підлітка відрізнялися від бажань дев’ятнадцятирічного хлопця. Хоча… Завжди підозрював, що Білл приховує від Діппера якісь потворні сторони свого єства, щоб не мати справи з його несхваленням; можливо, це була одна з таких сторін. Парубок замислився, чи не стає принц дедалі більше схожим на батька, якого так ненавидів, чи, можливо, на підлу людину, якою був у своєму минулому житті. Він відчув, як охопила тривога від цієї здогадки.
— Ця думка може прийти в голову, коли побачиш його з безпечної відстані, але з того, що я чула, він насправді може бути досить… Бентежним. Нестабільним. Харизматичний в одну мить і жахливий в іншу, — сказала Еліза, видихаючи дим.
— О, будь до нього поблажливою. Він втратив і матір, і другу половинку ще до того, як йому виповнилося п’ятнадцять, і я не можу уявити, щоб імператор отримав якусь батьківську нагороду. Якби той не був трохи божевільним, я б назвала це дивом, — прокоментувала незнайома йому дівчина.
Діппер опустив погляд на свій бутерброд і агресивно розірвав шматок салату навпіл.
Еліза пирхнула й відкрила рот, щоб відповісти, але потім подивилася на годинник і вилаялася.
— Тільки робота й ніяких розваг, — промовила, гасячи сигарету об стінку кавової машини. Інші мляво пішли за нею, і юнак залишився їсти обід у мирній тиші.
Наприкінці довгого дня, згорнувшись калачиком у ліжку в крилі палацу, що колись було приміщенням для прислуги, він втупився в стелю й задумався про Білла, про їхній зв’язок і про такі абстрактні поняття, як доля й приречення. Думки блукали в цьому напрямку доволі часто. Робота на досить приземленій посаді дала можливість подумати про речі, на які він не знаходив часу раніше, коли боровся за свій добробут і добробут сестри.
Глибинне відчуття полегшення від того, що Фенікс не був його спорідненою душею, завжди супроводжувало роздуми; їхній зв’язок ніколи не був таким, яким має бути, але тоді парубок вважав: це через те, що імператор не мав достатньо душі навіть для себе, не кажучи вже, щоб розділити її зі своєю другою половинкою. Іноді Діппер ловив себе на нав’язливій думці, чи було б краще мати Білла як другу половинку, чи все закінчиться так само нестерпно й задушливо.
Якась частина хотіла підійти до принца й просто сказати йому правду, щоб той не був самотнім у боротьбі з цим одкровенням, але більша частина була… Ну, налякана. Вона хотіла залишатися у власному куточку заперечення, де невизначеність щодо туманного майбутнього була набагато кращою за можливість зіткнутися з похмурою реальністю. Пайнс не був упевнений, що довіряє Біллу настільки, щоб розповісти йому про це, особливо враховуючи власні знання про минуле життя блондина й про те, якою людиною він може бути. П’ять років — досить довгий термін, щоб внести непередбачуваність, яка змусила Діппера сумніватися в тому, чи може він усе ще сказати, що знає малого, що розуміє. Ця настороженість також була причиною, чому не хотілося, щоб Білл знав про його повернення сюди, до палацу. А ще не хотів поки що зіштовхуватися з усім лоб у лоб. Не готовий. Та й не знав, коли буде готовий.
Тепле місячне сяйво заколисувало, спокій суперечив бурхливості думок, коли він занурювався в сон, вихором проносячись у голові різними можливостями.
А потім він поринув у сон.
У цьому сні відчув, як прохолодні руки відкидають його волосся, кінчики пальців легенько обводять сузір’я на лобі від однієї зірки до іншої, дотик такий же делікатний, як легке зітхання ніжного вітерцю. М’які губи притулилися до його вилиці, рот, зазвичай вигнутий у гостру, злу посмішку, згладжений рідкісною ніжністю та ласкою. Вони повільно, млосно пройшлися по його шиї, перш ніж зупинилися на місці призначення — а потім, раптово, дотик зник.
Щось у повітрі змінилося. Потемніло. Юнак закричав, не готовий до раптового, болісного відчуття гострих кігтів, що загрібали його ключицю, жорстоко дряпаючи, рвучи й розрізаючи тендітну шкіру, ніби намагаючись назавжди стерти викарбувану там мітку душі. Гнів, який не належав йому, заповнив повітря, поки він не зміг більше вдихнути повітря, не зміг відчувати, а потім задихався, тонув і знову задихався…
Прокинувся від блискучого ранкового сонця, яке прогнало жах і безладне калатання серця, і Діппер якимось чином зрозумів, що бачив сон, який йому не належав — що бачив сон, який узагалі не повинен був бачити.
Через три місяці людина, відповідальна за доставку їжі ув’язненому, зазнала нещасного випадку від рук Венді, і згодом їй знадобилося кілька місяців, щоб відновитися. Наступної ночі Пайнс отримав листа, який йому підсунули під двері. Він розірвав тремтячими руками папір і знайшов саме те, на що очікував — пропозицію про підвищення на посаді. Записка була підписана самим імператором, який просив про зустріч, щоб обговорити деталі. Зустріч була призначена через два дні.
Будь-який інший працівник, напевно, уже стрибав би від радості. Отримати королівську увагу та особисте запрошення на зустріч з імператором? Про це можна тільки мріяти. Натомість серце Діппера калатало від тривоги перед перспективою зустрічі. Чи не спробує Фенікс перевірити його лояльність? Змусить якось проявити себе? Як з’ясують, чи можна йому довіряти?
Зупинився посеред кімнати, помітивши, що несвідомо крокує. Небезпека цієї місії раптом стала дуже реальною; спало на думку, що цілком може тут і померти. Якщо вони якимось чином визначать, що він шпигун, його можуть стратити за державну зраду без суду й слідства, можливо, навіть катуватимуть, щоб отримати інформацію. Якби він виявився Діппером Пайнсом, то йому так само не пощастило б, якщо не більше. Момент, коли втік із палацу п’ять років тому, був періодом, коли він пережив своє значення в очах імператора. Фенікс використав усю пропагандистську машину, яка була в його розпорядженні, щоб затаврувати Діппера як зрадника держави, як тільки парубок став більше перешкодою, ніж перевагою для політичної влади. Поточний наказ поліції та військовим, відданий щодо Діппера, був «стріляти на ураження»
Тривога не покидала протягом двох днів, що передували зустрічі. Але щойно він увійшов до знайомого, розкішно прикрашеного кабінету й уперше за п’ять років побачив вираз самовдоволеної зверхності імператора, ця тривога одразу ж розтанула, змінившись на спокійну лють.
— Будь ласка, сідайте.
Пайнс озирнувся, але в кімнаті не було інших стільців. Фенікс продовжував вичікувально дивитися, поки юнак повільно не опустився на землю, сівши на холодну мармурову підлогу, не впевнений, що це був правильний крок.
Імператор вибухнув захопленим сміхом:
— Прекрасно! Ми чудово поладнаємо, — сказав, дивлячись на співрозмовника з-за свого крісла. — Судячи з того, що розповіли твої колеги та рекомендації, ти, здається… — він подивився на аркуш на своєму столі. — Доброзичливий, але тихий. Дуже працьовитий, але трохи стриманий. Відвертий. Можливо, нудний. Я правильно описав?
Діппер просто кивнув, відмовляючись ображатися. Він вирішив, що найкращий спосіб завершити розмову — сказати якомога менше.
— Це ті характеристики, які потрібні для цієї роботи. Потрібен хтось, хто зможе щовечора виконувати для мене просте завдання, конфіденційно. Ви ж не з тих людей, які порушують довіру свого роботодавця, чи не так?
Близнюк похитав головою.
— Чудово. Бо я не впевнений, що ваша добродушна, вічно хвора мати, яка живе сама в крихітній квартирі на Юніон-стріт, 276, дуже успішно відбиватиметься від небажаних відвідувачів із поганими намірами, — сказав він, навіть не намагаючись завуалювати свою погрозу.
Пайнс відкрив було рота, щоб заспокоїти його, але раптом зупинився, відчувши чиюсь присутність, що зачаїлася на периферії свідомості. Це відчуття було дуже схоже на те, коли Білл вривався у свідомість, але не таке сильне, і саме тоді прийшло розуміння, що Фенікс намагається прочитати його думки. Діппер був здивований, адже й гадки не мав, що імператор також володіє здатністю отримувати доступ до розуму. Парубок міг сказати, що здібності правителя далеко не такі сильні, як у сина, оскільки він відчував лише легкі поштовхи на поверхні думок, ніби Сайфер намагався отримати загальне уявлення про його емоції.
На щастя, юнак навчився дечому за ці роки, намагаючись захистити розум від Білла. Він заштовхнув емоції, які хотів приховати, глибше в підсвідомість (прим. ред.: але всі ми прекрасно знаємо, що ніякої “підсвідомості” не існує; якщо хтось зрозумів, від якого тортика я цього набралася, то маякніть у коментах :з), і працював над тим, щоб спроектувати відчуття нервової самовдоволеності.
Помітив, як куточок рота імператора трохи опустився, і з усіх сил намагався не запанікувати, бо паніка точно видала б його. Чи не здалося Феніксові підозрілим те, що він побачив? Страх повільно виповзав на поверхню думок, незважаючи на всі зусилля, а потім — досить раптово — імператор розслабився й відступив із його свідомості.
Тоді Пайнс зрозумів, що демон шукав цей страх — чекав саме на нього. Фенікс, імовірно, відчував себе в безпеці й заспокоєним, поки був упевнений, що нагнав страху на протилежну сторону.
— Зустрічайся зі мною тут щовечора рівно об одинадцятій годині, починаючи з завтрашнього дня. Звідси й почнемо, — сказав правитель.
Хлопець кивнув і без жодних вагань вийшов із кімнати. Знадобилася майже вся координація, щоб не спіткнутися на вулиці від полегшення.
Якщо Діппер і ненавидів щось найбільше, то це те, що його затискали в глухий кут, коли він уже передбачав небезпечну ситуацію, яку не міг контролювати.
Увесь наступний день провів подумки, готуючись до можливостей, з якими міг би зіткнутися тієї ночі, але до чого не був готовий, так це до того, що начальник обслуги накаже доставити вечерю для принца всього за годину до того, як Пайнс мав зустрітися з ув’язненим.
Парубок напружився.
— Зазвичай цим займається Еліза, — сказав, відчуваючи, як у шлунку все стискається. Він ще не був готовий до зустрічі з Біллом, особливо зараз. Сьогоднішня місія вимагала абсолютної зосередженості, і він не міг дозволити собі відволікатися або бути емоційно нестабільним.
— Ти бачиш тут Елізу зараз? — гаркнув керівник. — Вона на лікарняному, і я не прошу від тебе неможливого. Зроби це, — наказав, перш ніж розвернутися, щоб вилаяти іншого офіціанта за надто довгу перерву.
Юнак заплющив очі, намагаючись заспокоїтися. Усе буде добре. Він більше не був Діппером Пайнсом. Він був звичайним працівником — невидимим — і за секунду опинився б у кімнаті Білла й вийшов би звідти. Легко. Непомітно.
Але це навіть не була переконлива брехня. Він усе одно бачитиме Білла, і, попри все, Діппер сумував за ним, як ні за чим іншим. Це неминуче мало бути боляче.
Узяв тарілку зі столу, рахуючи маленькі виноградинки на ній — одна, дві, три, чотири — і пішов сходами, повз сад, через коридори, намагаючись ні про що інше не думати. Шлях до кімнати не був йому особливо знайомий, і він кілька разів мало не заблукав. Раніше блондин зазвичай підкрадався до спальні Пайнса, а не навпаки.
Діставшись до місця призначення, обережно постукав у двері, майже занадто тихо, щоб це було помітно. Ніхто не відповів. Глибоко вдихнувши, постукав ще раз, цього разу сильніше, і приготувався. Але відповіді зсередини не було. З полегшенням, але й із розчаруванням, якого він не очікував, Діппер повернувся, щоб піти, коли раптом почув приглушений крик, що долинав зсередини. Занепокоєний, він ще раз грюкнув у двері, цього разу більш несамовито. І знову ніхто не відповів, але звук чогось усередині, що різко впало на землю, спонукав до дії. Його магія збожеволіла, змусивши замок відчинитися, і двері розчахнулися.
Коли це сталося, Діппер ледь не впустив піднос від шоку.
Причина падіння тепер була очевидною. Що б він не очікував побачити, це було зовсім не те.
Білл був не єдиною людиною в кімнаті. Був ще хтось — імовірно, хтось знатний, судячи з розстібнутої вишуканої шовкової сорочки, що сповзала з плечей. На підлозі стояла маленька лампа, яку незнайомець, мабуть, збив із тумбочки, коли нахилився за покупкою біля узголів’я ліжка. А Сайфер… Кусав його за шию й плече, однією рукою обхопивши за талію й утримуючи на місці, а іншою — притискаючись до голого заду іншого чоловіка.
На звук відчинених дверей шляхтич обернувся, побачив Діппера біля входу й раптом застиг, розширивши очі. Він негайно відсахнувся від принца, ледь не впавши з ліжка.
— Мій батько не повинен про це знати, м сказав він із диким поглядом, похапцем застібаючи сорочку й накидаючи штани так швидко, як тільки міг. Потім втік, проштовхнувшись повз Пайнса й уникаючи контакту очима з ним, залишивши його в кімнаті з Біллом наодинці.
Незважаючи на поспішний і драматичний відхід свого сусіда по ліжку, Сайфер залишався спокійним, незворушним. Він не зробив жодного руху, щоб зберегти свою скромність, відкинувшись назад і притулившись до узголів’я ліжка, рухи його були плавними й млявими. Діппер втупився в підлогу, але перед очима так і застиг образ: обшир теплої золотистої шкіри й твердих, міцних м’язів, фігура, що нагадувала старанно виліплену статую, до жаху неможливу. Він, безсумнівно, дуже змінився за той час, що минув після смерті Пайнса. Раніше Білл ледве сягав йому до кінчика вуха, а тепер, мабуть, навпаки.
Діпперу захотілося вдягнутися.
Він озирнувся й побачив, що блондин дивиться на нього з лінивим роздратуванням, на обличчі не було жодного враження. Парубок відчув, як почервонів від жаху й приниження від усієї цієї ситуації.
— Я приніс Вам вечерю, — пробурмотів, ставлячи тацю на журнальний столик біля дверей, на безпечній відстані від Білла. Тоді швидко рушив до виходу, але принц зупинив його.
— Ні, — хлопець говорив твердо, голос був міцним, як сталь. — Ні, так не піде. Принеси сюди, — наказав він.
На мить близнюк застиг на місці, наляканий тоном. У нього була спокуса проігнорувати вимогу й вислизнути, але врешті-решт вирішив, що це може принести більше неприємностей у довгостроковій перспективі. Він узяв тацю й обережно підійшов до тумбочки, поставивши її так тихо, як тільки зміг.
Сайфер незворушно дивився на нього, а потім одним рухом змахнув зі столика їжу. Усе з гуркотом посипалося на підлогу. Виноград покотився по кімнаті на всі боки, наче темно-фіолетовий сонячний спалах; бальзамічний соус до стейків розтікся, прикрасивши підлогу темно-коричневими бризками.
— Хто, у біса, сказав, що ти можеш просто так увійти? — зневажливо запитав, і Пайнс здригнувся від виразу його обличчя. Юнак ніколи раніше не стикався з такою його зневагою, і хоча, якщо зізнатися, раз чи двічі по-справжньому злякався демона, але знав, що Білл ніколи не зробить нічого поганого. Тепер же Діппер був просто якимось нікчемою, якому судилося витримати гнів кронпринца, і він більше не міг сприймати цю впевненість як належне.
— Знай своє місце, — холодно додав Сайфер.
Діппер ковтнув.
— Прошу вибачення, — сказав натомість. — Я почув гуркіт, — промовив, бажаючи, щоб ця розмова просто закінчилася. Він зовсім не так уявляв собі возз’єднання з Біллом.
— Ти почув гуркіт, — скептично зауважив блондин, — і вирішив, що це достатня причина, щоб безтурботно вальсувати сюди? Протоколи існують не просто так.
— Мені шкода, — повторив парубок, не зводячи очей із самотньої виноградини на підлозі.
Сайфер довгу мить мовчки розглядав співрозмовника, і Діппер утримався від того, щоб не зіщулитися під токсичним поглядом.
— Переконайся, що це більше не повториться, — нарешті сказав принц, відкинувшись на спинку крісла й заплющивши очі. — Натомість, можеш провести всю ніч на колінах, вилизуючи цей безлад із підлоги, або, як варіант, підійдеш сюди й закінчиш те, що так грубо перервав, — продовжив думку, скрививши рот у викличній посмішці.
Пайнс був абсолютно приголомшений. Окрім того, що Біллу було абсолютно байдуже до жорстокості, він зайшов надто далеко у своїх словах. Вони були явно спрямовані на приниження, але хоча Діппер завжди знав, що демон здатний бути безжальним і злим, але не до кінця усвідомлював ступінь його здатності до злоби. І тут задався питанням, чи це щось нове за останні п’ять років, чи Сайфер завжди був таким довбнем по відношенню до тих, на кого йому було начхати.
Близнюк ніколи не був його прихильником, а ці слова штовхнули його через край. Кипляча злість зібралася в грудях, коли він не зміг зупинити люту репліку, що вирвалася з рота:
— Я пришлю когось із шваброю, — промовив крізь зуби й вибіг, грюкнувши дверима.