бартілуси; говори; hurt/comfort

Реґулус говорив дуже мало, що для Барті, який мовчав тільки коли спав, було дуже дивним, він спочатку навіть думав, що той німий, але на заняттях Реґулус цілком нормально відповідав на запитання професора.

— Чому ти постійно мовчиш? Це дивно.— не витримуючи якось питає Барті.

«Дивно?» Реґулус ніколи не думав, що це дивно. Це правильно. Немає потреби говорити, коли все, чого від тебе чекають, це покора. Його голос лише засіб для того, щоб відповідати, коли питають. 

***

— Говори! Говори, чорт забирай! — Барті вже не витримує. 

Він не розуміє, що між ними. Він не розуміє Реґулуса, він справді намагається, але іноді це в біса важко. Їм треба поговорити, а Реґулус продовжує мовчати.

Барті бачить, як той кусає щоку і до болі стискає кулаки, після чого сліди від нігтів ще довго не зникнуть. Барті бачить, що йому не все одно, що він теж хвилюється, йому є, що сказати, але він не роняє а ні слова.

— Реґулусе, поговори зі мною. — Барті говорив спокійніше, майже з відчаєм, хоча всередині все кипіло, що аж паморочилося в голові.

—Що змінять мої слова? Вони не значать нічого.

— Для мене вони значать все. Вони важливі для мене, Реґ.— він підійшов до хлопця і легенько торкнувся його руки. —Ти важливий для мене.

У Реґулуса защемило десь між ребрами, зрадницькі сльози заблищали в очах. Барті притягнув його ближче до себе і притулився головою до його скроні.

— Я хочу слухати тебе, що б ти не говорив. Я навіть бісову історію магії слухаю з задоволенням, коли ти її розказуєш. Тому, — він акуратно взяв його трохи мокре лице в свої долоні. — будь ласка, говори зі мною. Мені ніколи не зрозуміти, що відбувається в твоїй голові, але я хоча б спробую.

На цей раз вже Реґулус притягнув до себе Барті і тому не залишалося нічого, окрім як відповісти на місці обійми.

— Вибач. Я намагатимусь.