Повернутись до головної сторінки фанфіку: Збірка замальовок (ера мародерів та Гаррі Поттер)

Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.

Повний текст

обкладинка

Восени перетворення проходили найгірше і найтравматичніше. 

Люпин вчасно використав есенцію ясенця і рани до цього часу майже повністю загоїлися, але всеодно залишили по собі нові шрами. Один тягнувся через все лице і переходив на шию, Люпин дивом залишився з обома очима.

Шрам згодом стане тьмянішим, непомітнішим, можливо навіть трохи зменшиться, але зараз він був свіжим, набряклим, із почервонілою роздратованою по краях шкірою. 

Коли він повністю загоїться, навіть Люпину прийдеться довго звикати до такої зміни в своєму лиці.

Саме в такий осінній ранок Люпин на маленькій кухні одного зі сховищ намагався зробити собі сніданок щоб відволіктися від болісних наслідків вчорашнього перетворення. Саме в такий осінній ранок Тонкс вирішила почастувати себе ранковою кавою.

Вона зайшла на кухню, яка своїми розмірами не перебільшувала комору, і привіталася: 

— Ранку, Ремусе. 

Він пробурмотів щось схоже на «ранку» у відповідь, продовжуючи нарізати хліб. Тонкс щось собі копирсалася по правий бік від Люпина, поки той закінчував свій нехитрий сніданок.

— Подай, будь ласка, цукорничку. - попросила дівчина, яка вже перемістилася до обіднього столу, що був позаду нього майже впритул. 

Люпин підхопив однією рукою цукорницю, розвернувся, поставив її біля чашки паруючої кави і сам сів поряд.

У тісному просторі кухні він не звернув уваги на те на скільки близько вони сидять одне з одним. Він би й надалі не помітив, якби майже фізично не відчув на своєму лиці її погляд. Люпин обернувся до дівчини, її очі були широко розплющені і бігали, уважно вдивляючись, по його лиці

— А.. вибач..- Люпин підняв долоню до лиця, відгороджуючись від Тонкс.- тобі напевно неприємно на це дивитися.. я краще піду. 

Але не встиг він піднятися, як дівчина схопила його за руку:  

— Ні! Мені подобається! Я..е .. тобто, - Тонкс зашарілася. - Ні, тобто мені дуже прикро що з тобою таке коїться! Я просто хотіла сказати, що.. що не вважаю тебе.. їх страшними чи потворними. Певною мірою мені навіть подобаються.. ну… шрами. Тому.. тому твоє лице.. ти.. ем.. не виглядаєш для мене страшним… напевно навіть привабливим в якійсь мірі… - під кінець промови Тонкс вже не знала куди подіти очі і вкотре докоряла собі за те, що спочатку говорить, а потім думає. 

Але його руку вона так і не відпускала.

Через рани на обличчі не було видно як Люпин почервонів, але багряні вуха видавали його повністю. 

Саме в такий осінній ранок Люпин менше всього очікував почути подібні слова.

    Поскаржитись
    Ставлення автора до критики: Обережне