Озеро

Вони, мов в дешевому бойовику, поповзом дісталися кручі, приминаючи різнотрав’я (наче оця жовтенька травичка так називалася).

Сате Дор налагодила імплантат в оці, Берт використовував метод простіше — точний бінокль з лазерним прицілом і сьома супер режимами та п’ятьма додатковими. 

– Чорт, не можу намацати запальничку. 

– Мабуть, випала в печері. Ти так штані відкинула, уф, я аж спітнів. 

Жінка штовхнула його ногою, каблуком потрапляючи в коліно, подивилася виразно з-під чорних брів. Й хлопець зглянувся, підпалюючи цигарку, яку вона затиснула зубами. Пафосно клацнула запальничка зі платиновим корпусом. 

Вони повернулися до споглядання, вистежуючи посеред каньйону рухи сектантів на березі кривавого озера — що за поетичне місце для розп’яття звичайних працьовитих людей. Новий Дикий Захід такий новий і такий дикий. 

– Вони якусь дівку тягнуть. 

– Бачу, думаю, ми мусимо втрутитися. 

– Я не докурила. 

– Сате. 

– Біжу. 

Вони повільно сповзали схилом, скочувались рудуваті камінці. Сате незабаром відокремилися від Берта, залягла десь у тріщинах, розкладаючи свою супер гвинтівку. А Берт дістав обріз — такий короткий та куций, що патрони стирчали з дула. Великим пальцем поправив капелюха, зробивши перший постріл. Пролунало відлуння, наче грім, прокотилося каньйоном, затремтіли стародавні гори… 

– Правосуддя вас наздогнало, виблядки! 

Перестрілка була короткою, кривавою, двожильною, шаленою. Берт, скреготавши зубами, вколював собі знебол посеред трупів і хрестів, сам омитий кров’ю, наче хрестившись, прийняв простягнуту цигарку від Сате. 

– Тут золото десь має лежати. 

– Кинемо всіх і поскочимо на кокошах у захід сонця? Я, ти, мішки з награбованим. Ти романтик, Сате. 

– Як нога? 

– На сідло залізу. Не втрачати свідомість не обіцяю. 

– Якщо сили молоти язиком є, значить, усе не так критично. 

– Та… всього відро кровяки наюшило, подумаєш. 

На цій бісовій планеті ще не провели зв’язок, не всюди були антигравітаційні шляхи, ніякої комунікації з іншими планетами, тільки гори, бескиди, ріки, зброя, дикі люди й просто дикуни, сектанти та золото. Й хрести.

Берт дивився на це запалими у череп, хворими очима шибеника. 

– Дор. 

– М. 

– А навіщо ти людей на хрести вішала? 

– Методи мегакорпорації “Жовточок”. Почитай як буде час про Сате Дор — головного заступника директора, багато нового відкриєш. 

І Сате зникла в одному з лазів, шукаючи похований скарб.