Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.
У польових умовах Сате Дор перетворювалася на звіра. Вітер тріпав її важку косу, гвинтівка фантастичного калібру відтягувала ніжні руки, білі спідниці обтягували стрункі стегна.
– Я на дах. Будемо ловити цих сученят.
– Я прикрию.
У Голгофи палали очі, дійсно наливались кров’ю. В такі моменти те, що залишилось у Берта від людини, вжахалося. Воно здригалося, німе та безсиле, перед ликом богині війни. Як добре, що ставши Білкою, хлопець переставав бути собою. Існує тільки зброя в долоні й обов’язок перед Церквою.
Іноді, лежачі в капсулі для сну на кораблі посеред космосу між зачищеною планетою й тією, яку ще зачищати, Берт думав, що проміняв один культ на інший. А потім бачив на ранок Сате — впевнену та горду — і не шкодував.
Його богиня вимагала крові та жертв, Берт міг їй це дати. Більше нічого.
– Бачу їх. Беру правого.
Динамік у вусі зашипів, хлопець почув, як Голгофа перевела гвинтівку в бойовий режим, викрутивши потужність до максимуму. Вона хоче голову знести одним пострілом?
– Прибираємо повністю?
– Мій хороший розумний хлопчик. Так, прибираємо повністю. Вони роз’юшили матусю.
Так, Сате Дор ставала звіром, і Берту — тому, хто Білка, — подобалося.
– Іде, вчителю.