Непроханий

   Сате його не кликала, вона точно пам’ятала, що нікому не розповідала, крім начальника, що захворіла.

   – Я тут… букет приніс, так.

   Жінка опустила погляд на пакунки в його руках, підняла брів.

   – Не бачу.

   – Гаразд, усе, крім букета. Я можу тут залишити й піти, вибач, що суячу.

   Обличчя в Берта хворобливо зайнялося, незугарне, витягнуте, зазвичай зблякле, з вічно сонними сірими оченятами, з куцими віями. Він її бісив щовечора понеділка, коли потрібно було надсилати звіт начальнику замість цього бовдура, який знову востаннє втратив ключ-карту від файлів.

   Інколи Сате починала думати, що Берт навіть нічого. Носив, правда, якісь руб’я, балахони, веретища, ланцюжки на поясі, мабуть, аби гриміти ними у темних провулках, розлякуючи єретиків. Але під цими мішками ховалося молоде підтягнуте тіло, спина в родимках, дрібні рубці — він не витрачався на косметичні операції. Й чомусь неідеальна, місцями шорстка та жорстка шкіра жінку не дратувала.

   А в порожній квартирі під келих вина й порно вона замислювалася, чому ще не завалила його в ліжко. Все ж таки хлопчик її хотів, якби яєчка у нього не вибухнули.

   Берт все ж якось потрапив на її кухню, почав господарювати, іноді щось жбурляючи, коли стогони з телевізору робились занадто гучними.

   Сате зітхнула, перемкнула легку еротику на щось пікантніше, покликала:

   – Вина не наллєш?

   – Несу.

   Він не зачитав лекцію про шкоду алкоголю, й уже за це можна було його трохи заохотити. Задля різноманітності, тільки задля цього, ага.

   Берт напружено застиг біля дивану, зі здивуванням дивлячись на БДСМ на екрані, на строгі офісні костюми…

   – Тобі таке подобається, справді? – він хитнув головою в бік двох дівчат, оновив їй вино.

   – А тобі? Як тобі подобається?

   Сате поклала підборіддя на коліна, змірила поглядом його статуру. Так, ладний, треба його осідлати колись, коли кістки не будуть так нити.

   – Коли зверху. Мабуть, ще панчохи й спідниці-олівці, ну, різне.

   – Мене часто уявляєш? – вона посміхнулася, знаючи, що Берт не вмів брехати чи якось крутитись.

   – Завжди. Мрію розкласти тебе на столі. Бажано на дубовому, ще краще — десь в учительській.

   – Пх, – Сате пирхнула, – мрійнику, в тебе щось горить.

   – Ага-ага, пасту с фрикадельками готувати чи карбонару?

   – З ананасами, я люблю з ананасами.

   Вона не кликала Берта ні в своє життя, ні у квартиру, ні у своє серце. Але він прийшов, що ж, це вже не її проблеми.