Гудбай

   Сате сказала босу “на все добре” у розпал дедлайнів. Увійшла до його кабінету ходою від стегна, впустила на стіл заяву про звільнення и проворкотіла:

   – Гуд-ба-а-ай.

   Бос оббіг незацікавленим поглядом папірці, відкрив ящик, дістав печатку. Всі справи їхня фірма вела на папері, аби жоден злісний хакер — скалка на оці будь-якої мегакорпорації — не вкрав інформацію. Від заяв, листів до бухгалтерських таблиць зберігали на папері. Пекло, а не робота.

   – Тебе вб’ють.

   – Спробуйте.

   – Як плануєш вийти з будівлі?

   – Знайду спосіб.

   Кларк мугикнув, набравши щось у комунікаторі.

   – Закадитимеш?

   – Можна.

   Вона сіла на його стіл, повернувшись до панорамного броньованого вікна, вбираючи поглядом рідне місто. Любий-любий мурашник, суцільне болото, незабаром і Сате опиниться на самісінькому дні, щоб злетіти вище неба. Потрібно лише витерпіти й не скотитися до притонів і дешевої наркоти у вену через безвихідь.

   Бос курив справжній тютюн, тому Дор не відмовилася. Потягнула сигарку, постійно, невпинно перевіряючи подумки план. Гучно цокав годинник у голові. Коли ж Рей нарешті підірве реактор, га?

   – А я обручку купив.

   – Можеш повісити її на хуй. Свій. Чи свого коханця.

   – Це ревнощі?

   – Це байдужість, Кларку. Ти був корисний, зараз уже ні. Я вільна пташка.

   – Ти труп, тільки ще не охолола. Я замовив місто у крематорії.

   – Як мило з твого боку.

   Щось клацнуло в голові, розлилося тепло по грудях. Сате видихнула дим у обличчя свого колишнього боса.

   – Гудбай, бейб.

   І пролунав вибух.