Початковий

Вечір був одним з найкращим за все його життя. Берт перебував в екстазі з години дня та сподівався, що засне с тим ж відчуттям тільки в обіймах бездоганної жінки.

Скільки б вони не проводили часу разом, Берту було мало. 

Сате перемкнув романтичну музику на еротику, повертаючись до хлопця.

– Зробити тобі мінет?

Він уже не дивувався.

– Я хочу тебе всю.

Жінка посміхнулася, піднявши підборіддя, дивилася поблажливо, але хлопець цього очікував, марив цим моментом стільки років. Потягнувся до її вуст, цілуючи жарко, палко, відчувши її холодні пальці під своєю футболкою — вона спеціально зачіпала його соски, сковзнув нижче, поцілувавши шию, плечі, спустивши бретельки її шовкової майки.

– Навіщо ти одягла ліфчик?

– Так потрібно, чого дурниці питаєш? 

Сате хитро усміхалася одними куточками губ, вела нігтями його хребтом, викликаючи приємне тремтіння.

Берт пройшов перший етап — не заплутався ганебно в застібці бюстгальтера, припав губами до грудей — маленьких, з темними сосками.

У хлопця жінок до Сате було не те щоб багато, ось він трохи хвилювався. Ну як трохи.

Поскрипував приємно диван, незабаром ініціативу перехопила Сате Дор, натиснувши йому на плечі, змусила лягти. Сіла верхи, потершись о тканину джинсів, осміхнувшись.

– Не скінчиш у штані?

– Примусь мене.

Берт спробував різко перевернутися, аби підім’яти Сате під себе, але щось пішло не так: вони разом звалилися на підлогу, вдарившись то потилицею, то лобом. У хлопця аж іскри з очей посипалися, він зашипів, потираючи забите чоло.

Голгофа сміялася, закривши обличчя долонями.

– Бля-я-я. Ти як? Болить щось?

– Піздець, вперше у мене так, ахаха.

– Вибач, не розрахував. От бовдур.

Він м’яко промасував її потилицю, перебираючи жорсткі пасма волосся, із захопленням спостерігав, як відсвіти від коминка малювали тінями на її обличчі. Яка ж вона… позаземна, чепурна, зваблива, а він так ізганьбився.

– Я лікоть забила.

– Вибач, – він перемістив долоню на її передпліччя, поцілував жінку в губи коротко.

Сате лежала так, під ним, прикривши очі секунд п’ять, мліючи, потім не витримала:

– У тебе впав?

– Ну, ні.

– Тоді чого ти чекаєш? Мій віночок давно вже зірвали, якщо тебе це хвилює.

– Та я… задивився.

Вона важко зітхнула, остаточно зрозумівши, що просто з ним не буде, розщібнула йому ременя, швидко впоралась зі застібкою і нижньою білизною.

Так, на шкурі якогось невідомого звіра, на підлозі, під ревіння хурделиці за вікном, і сталася їхня перша близькість. І месьє Чапліно був свідком — свідком початку кінця.