Втеча

   – У тебе немає імплантатів? Жодного?

   Сате здивовано підняла брови, гортаючи його медкартку. Берт видохнув, випростовуючи лікті; піт тік скронями, капав на підлогу.

   – Ні…

   – Ого, ти вид під загрозою вимирання, знаєш. Чого зависнув? Тобі ще сорок п’ять… Оу, повільніше! Я мало не впала!

   Берт знову зігнув лікті, наближаючись носом до мату, піднявся, відчуваючи, як почало тремтіти тіло.

   – Було двадцять сім, – заперечив, повторивши вправу.

   – Ндє? Я забула. У старих людей бувають проблеми з пам’яттю. Нумо, Берте, ворушись, – вона смачно шльопнула його по сідниці.

   Хлопець віджиматися не любив, але коли Сате сіла на його спину, світ заграв новими фарбами. Й Берт був майже щасливий.

   – А в тебе… є імплантати?

   – Це особисте.

   – Ми живемо разом.

   – І?

   – Ти напуваєш мого коня.

   – І?

   – І тобі добре.

   Сате стиснула його шию, впиваючись нігтями. Берт здригнувся, напружуючись, зрозумівши, що незабаром просто зірветься й завалить її, цілуватиме з палом, з жагою, й базіками вони будуть по-іншому.

   – Суко.

   – В мене око штучне, пальці замінила на правій руці. Втеча від колишнього життя варте того, знаєш.

   Берт завмер, дозволяючи жінці зісковзнути з його спини, теж сів, припадаючи губами до шийки пляшки.

   – Я знаю, що в тебе пластини в черепі. Бачив рентген.

   – Ой, усе, досить відвертості. Зараз підтягування.

   – Я ж заслужив заохочення?

   Жінка присіла навпочіпки, закопавшись п’ятірнею у волосся хлопця, розтріпавши хвіст, ледь-ледь натягуючи, лизнула в ніс. Берт скривився.

   – Працюй. Ти поки не тягнеш на слухняного учня.