Ґевін лежав на ліжку, відходячи від приємного і тягучого відчуття оргазму, що йому подарував андроїд, збираючи думки до купи. Восьмисотий був сьогодні не таким диким, як вчора ввечері, і проявив себе як уважний та турботливий партнер: він старався не навантажувати Ґевіна, щоб той не втомився та мав сили на сьогоднішню операцію. Коннор лежав поряд з заплющеними очима та нормалізовував свої внутрішні процеси, що спонукало детектива відволіктись на споглядання його тіла. Чим більше Ґевін дивився, тим більше бачив, і тим більшим було його бажання виліпити 3D скульптуру андроїда.
— «Цікаво, дизайнер надихався витворами мистецтва, чи брав за основу прототип реальної людини?» — подумав він та підсунувся ближче.
Ні візуально, ні тактильно Коннор не був схожим на стереотипного робота, механічного та дубового. Він був більше схожий на кіборга: відносно тверді кінцівки і трохи м’якший, схожий на людський, рельєф торсу. Особливо м’якими були грудина та стегна і це викликало певний дисонанс. Ріду було не дуже ясно, для чого це зроблено. Однак, детектив знав достовірно, що Коннор досить міцний і щоб пошкодити його треба сильно постаратись.
— «Отже, деякі частини мабуть мають силіконову обшивку. Цікаво…» — восьмисотий розплющив очі якраз тоді, коли Рід його щупав.
— Вивчаєш мене?
— Емм… Не зовсім… Тобто, так, але… — Рід, від несподіванки, розгубився і не сформулювавши чітко думку, плеснув себе долонею по обличчю та відповів уже нормально: — Ти застав мене зненацька. Так, я вивчав рельєф твоєї фігури. Мені хотілося б, щоб ти побув моїм натурщиком.
Детектив знизав плечима, а Коннор приголомшено витріщився.
— Ти хочеш ліпити мене?
— Ну, так. Я про це і сказав.
— О… То я аж настільки тобі подобаюсь, що ти хочеш додати собі в колекцію мою 3D скульптуру? — восьмисотий неможливо широко усміхнувся і в куточках його очей з’явились дрібні зморщечки. Ґевін задивився, а потім почервонів, як мак, і відвернувся, намагаючись злізти з ліжка.
— Ой все, закрили тему. Не хочеш, то й не треба. Давай вже збиратись, а то спізнимось на брифінг, — він метнувся до шафи, щоб вдягтись, але ззаду до нього тихенько підкрались і «напали» міцно стискаючи в обіймах та цілуючи біля вуха.
— Я хочу бути твоїм натурщиком, — Ґевін розвернувся обличчям до Коннора і не приховуючи усмішку, відказав:
— Після завдання будеш, — а потім поцілував у вуста.
***
Брифінг тривав недовго. Коннор, як керуючий операцією, швидко виклав план дій і розподілив оперативників по групах. Їх було більше, ніж очікував Ґевін і більшість з них були андроїдами з інших відділків. Крім спецпризначенців: цей підрозділ досі залишався укомплектований тільки людьми в силу специфічної стереотипності їх керівника. Детектив щиро розраховував на місце в групі Альфа, яка першою зайде на об’єкт. Як було завжди, коли він стояв у керма. Але восьмисотий призначив його в групу реагування, яка мала функцію підстраховки на випадок виникнення непередбачуваних обставин.
— Ти знущаєшся? Я на лаві запасних? Та я ніколи в житті не відсиджувався на позиції, поки хтось знешкоджував злочинців це по-перше, а по-друге…
— По-друге, Ґевіне, Фаулер погодився допустити тебе до операції, тільки якщо ти не будеш в полі. Твоя травмована рука добре функціонує, але ти вийшов на роботу без відповідної реабілітації і якщо десь схибиш, то наслідки можуть бути катастрофічними, — Коннор говорив тихо, щоб їх ніхто не почув, поки вони з напарником стояли в кінці коридору, біля кімнат для допиту. — Робота в резерві тобі зараз підходить найбільше. Крім того, ти будеш віддавати накази спецгрупі.
— Трясця! Це знущання над моїми професійними навичками, — Рід склав руки на грудях обурено зиркаючи з-під нахмурених брів. — Не думав, що ти мене так підставиш.
— Детективе Рід, я виконую розпорядження капітана Фаулера і якщо вас щось не влаштовує, ви можете оскаржити наказ у капітана або відмовитись від участі в операції, — офіційно промовив Коннор, заклавши руки за спину, від чого у Ґевіна пробіг холодок по шкірі. Він ненавидів цей тон і офіційне звертання, бо це завжди віщувало якусь сраку.
— А хай йому грець… Не роби так більше, добре? — прозвучало з нотками роздратування. — Я зараз піду до Фаулера, розберусь.
Коннор лише знизав плечима і хитнув головою. Рід справді пішов до капітана, проте доволі швидко повернувся ще більш роздратований та злий.
— Добре, бляха, я буду сраним резервним. І тільки через те, що спецгрупа буде під моїм керівництвом. Чорт би вас всіх побрав… Але раптом що, я побіжу першим, так і знай.
Восьмисотий просяяв і поривчасто обійняв Ґевіна та швидко відпустив, отямившись і роззирнувшись, чи ніхто цього не бачив.
— Тобі не доведеться.
***
Операція йшла як по маслу: щойно угрупування злочинців зібралось в приміщенні складу, спецпризначенці заблокували всі виходи і група Альфа пішла на штурм. Кілька хвилин вовтузіння та метушні в приміщенні, пара-трійка пострілів і андроїди почали виводити бандитів. Ґевін стояв на позиції, нервово відстукуючи пальцем по гвинтівці. Йому не подобалось з якою легкістю справлялась група андроїдів. І це було навіть не від неприязні до людиноподібних машин, а від передчуття, що має статись щось поза планом. Щось от-от станеться і це призведе до хаосу. Він зиркнув на знуджених очікуванням колег, що вже розслабились і просто рахували затриманих, яких коннорова група спакувала вже добрий десяток.
— Та скільки їх там ще?
— Чекай, мабуть вже останніх пакують. І ото треба було стільки людей приганяти на штурм? Їх там десятеро працює, а нас більше тридцяти тут стоїть курить не рахуючи спецгрупу.
— Точно. Наш начальник андроїд справжній параноїк хахаха.
— Андроноїк. Чи краще парандроїд. Ахаха, боже, я тепер його тільки так і зватиму.
— Агов! Якщо вам щось не подобається, то здавайте зброю і валіть нахуй! — огризнувся Рід, якому набридло слухати знущання над восьмисотим.
— Ой, дивіться! Рід раптом в захисники бляшанок записався! Вщипніть мене хтось!
— Я тобі зараз прикладом зуби порівняю, якщо не заглохнеш, — тільки-но Ґевін схопив невгамовного колегу за грудки, як зашипіла рація, через що довелось відпустити його, відповідаючи на виклик. — Бета один, прийом.
— Говорить альфа один, їх більше ніж нас… Ми у підзем… Відсік…ку, прийом. Потрі… підкріплення, — ось воно, як і передбачало шосте чуття детектива.
— Альфа один, висилаю спецгрупу. Ну що, добалакались, нудно вам було, блядь? Зараз буде весело, — Ґевін віддав усім групам, крім резервної та частини групи Альфа, що зосталась біля складу, наказ йти вперед і сам побіг ледь не спотикаючись, хоча Коннор не давав йому дозвіл діяти. Але Рід їбав чортові правила, бо срака вже сталась: зв’язок був поганий і Коннор по рації звучав не дуже, а отже внизу їх не чекало нічого доброго.
— «Трясця, хоч би тебе знов не довелось відправляти в Кібердупу», — ця думка на повторі крутилась в голові детектива, поки він спускався на кінцевий рівень будівлі разом з іншими.
Ситуація була дивною: складське приміщення мало підземну частину? Такого ні в плані, ні на жодній мапі не було. Мабуть це стало відомо в процесі штурму. Отже, тепер знову було невідомо кількість бандитів і місця їх розташування. Також було невідомо, наскільки великим було підземелля та його призначення. Однак, щойно Рід з групою спустились туди, як побачили, що це не просто приміщення, а розбита на кілька розгалужень система катакомб.
— Твою ж матір! — вилаявся детектив: перед носом чотири коридори і жодного сліду групи Альфа. — Треба розділитись.
Але Рід не встиг розділити своїх людей, бо одна з його спроб зв’язатись з Коннором раптом спрацювала.
— Бета один, прийом, гов… орить альфа один, де ви?
— Говорить бета один, ми стоїмо навпроти розгалуження чотирьох тунелів. Куди нам йти? Альфа один, прийом, — руки Ґевіна тремтіли. Він дуже не любив, коли все йде шкереберть, а тут він ще й не знав противника та його сильні і слабкі сторони.
— Говорить… Чорт… Ґевіне, я не давав тоб… дозволу… — почувся звук удару, після якого Коннор продовжив. — Гаразд, бета один, два центрових тунеля ведуть в одне приміщення, йдіть ними, та будьте…
Зв’язок знову перервався. Ґевіну було навіть цікаво, чому андроїдів схопили так швидко і затягли до підземелля.
Перемогти врукопашну Коннора та його команду треба було сильно постаратись, навіть якщо людей було більше. Рід біг в темряві в невідомість, серце калатало як скажене, адреналін зашкалював. Трохи додавав впевненості тільки шум екіпірування спецгрупи, і Ґевін чітко знав, що він не сам розгрібатиме це лайно. Світло в кінці тунелю не було яскравим, а приміщення, куди вони вибігли, було схоже на якийсь бункер, обставлений довгими чорними контейнерами. Перше, що кинулось в очі – поліцейські андроїди, що нерухомо стояли вздовж стіни. Та сама група Альфа. Але Коннора серед них не було.
— «Що за чортівня?» — тільки встиг подумати Ґевін, як андроїди раптом «ожили» і трохи механічними кроками попрямували до спецгрупи. Люди були спантеличені, проте всі, як один тримали зброю напоготові, вичікуючи на подальший розвиток подій.
Довго чекати не довелось: андроїди зупинились і раптом погасло світло. Через дві секунди почулись звуки боротьби, пострілів, а сам детектив відчув, як його намагаються повалити. Рід не дуже очікував, що на них нападуть їх робо-колеги. Проте він знав, куди треба бити, щоб дестабілізувати скажену машину, але в темряві та метушні бою, потрапити по регулятору тіріумної системи було ой як непросто. Він відчайдушно відбивався, намагаючись вдарити куди треба, однак йому не щастило: противник був спритнішим та сильнішим, володів інфрачервоним зором, а ще, йому вдалось роззброїти Ґевіна і той відчував, що ще трохи, і його розмажуть по підлозі. Один удар, другий, третій… Дихати стало важче, перед очима посипались зірки. Добре, що він був у формі для штурму, бо інкше вже б відкашлював кров, зуби і, може, навіть, шматки органів. Андроїд не церемонився і гатив по грудині в повну силу. Добре що бронежилет знижував поглинав силу і знижував ефект від ударів. Противник ухопив детектива за праву руку, яка тільки-но зажила, намагаючись вивернути її. Ґевін стиснув зуби від болю й вдарив ногою по коліну суперника. Той похитнувся, але втримав рівновагу. Хтось з групи зумів справитись з одним з роботів і почав допомагати іншим. Однак Ріду ця поміч вже не знадобилась: він вдарив ще раз по коліну андроїда, через що той схилився, ще один удар прилетів йому по голові і контрольний — в регулятор тіріумного насосу. Нарешті робот впав.
Рід, не гаючи часу, дістав наручники, скувавши машину, поки та знов не встала. Потім він причепив наголівний ліхтар і допоміг побратимам з іншими андроїдами. Групу скажених роботів було повністю знерухомлено, але не ушкоджено серйозно.
— Блядь… Бісові андроїди, — він відразу зметикував, що їх «накрило» сторонньою програмою. Але як це можливо, якщо всі вони — пробуджені девіанти? З цим ще треба було розібратись.
А ще треба було знайти основне кодло бандитів і Коннора.
Ґевін зв’язався з групою Бета, щоб ті спустились та забрали андроїдів, а сам, зі спецгрупою, почав ретельний огляд бункера на наявність інших входів та виходів.
Темрява та купа контейнерів ніяк не допомагали поліцейським орієнтуватись. Вони обмацали буквально кожну стіну, але нічого не було, ні дверей, ні ходів. Може треба було йти в інший тунель? Тоді чому Коннор направив їх саме сюди? Ні, тут точно мав бути десь вхід і Ґевін це відчував. Раптом йому спало на думку, що треба дивитись під ноги. І він був правий. От тільки йому з хлопцями довелось посовати контейнери, щоб знайти прохід вниз.
— Трясця, ненавиджу підземелля, — у Ріда побігли мурашки по шкірі та занила права рука, поки вони спускались вузьким проходом. Тіснота давила на голову і йому вже кортіло вибігти назовні та закурити. Детектив не був клаустрофобом, але після цієї операції, мабуть, буде.
Не встиг він дійти до кінця, як до вух долетіло відлуння голосів, а очі трохи різонуло світло. Невже вони дібрались до цілі? Головне тепер діяти швидко, щоб бандити не встигли відреагувати. Ґевін дав знак спецгрупі приготуватись і пішов уперед так тихо, як тільки міг. Крок. Ще крок. Ось він обережно визирає з проходу і бачить кілька постатей, що стоять в півоберту. За ними — стенди зі зброєю. Купою зброї на різний смак і фантазію. Двоє чоловіків підходять до стенду і починають його розбирати в швидкому темпі, ховаючи стволи по сумках та кейсах.
— «От дідько… Круто підготувались, нічого не скажеш», — з-за кута не видно скільки ще там людей, та й відстань до них чималенька. Непомітно вибігти не вдасться аж ніяк.
Покидьки запросто можуть влаштувати перестрілку. Треба трохи почекати, доки вони все запакують. Секунди минають довго. Напружені м’язи німіють, а руки чешуться натовкти комусь пику.
— «Блядь, ненавиджу, ненавиджу таку хуйню».
Втім, дуже довго чекати не довелось: Рід почув десь з глибини приміщення звуки бійки та стук чогось важкого і всі, кого він бачив, побігли туди. Це була ідеальна можливість діяти, тому детектив з групою нею скористались, вибігаючи вперед.
— Поліція Детройту, всім на підлогу, нікому не рухатись!