Рід сидів на дивані і сьорбаючи каву ознайомлювався зі звітами, що надіслав Коннор. Відчував він себе, на диво, добре навіть прекрасно. Рука не турбувала, в голові було ясно і… Ґевін раптом помітив, що пов’язка виглядає чистішою, ніж він пам’ятає, а ще згадав, що прокинувся він не на дивані, де відрубився, а в себе в ліжку, під ковдрою.
— «Бісова машина… Розбудити в падлу було, чи що?» — детектив спробував повернутись до звіту, проте концентрацію уваги вже було втрачено.
Мозок вирішив відновити вечірні події і пам’ять люб’язно підкинула ще один епізод. Більш пікантний та хвилюючий за транспортування непритомного тіла на руках до спальні. Ґевін зморщився, трусонув головою та вилаявшись вголос, набрав номер напарника.
— Доброго ранку, дет…
— Якого дідька лисого вчора було? — ледь не прокричав у слухавку Рід. — На біса ти поліз мене вилизувати? Я тобі не чортів речдок!
— Вчора ви були, навіть дуже, не проти, — з веселими нотками в голосі відповів восьмисотий.
— Я був не при тямі! Ти скористався ситуацією і…
— Детективе Рід, заспокойтесь і послухайте мене: я не намагався вами якось скористатись, я діяв виключно…
— Та мені срати як і навіщо ти там діяв! Не наближайся до мене більше, ніж на метр, второпав?
— Ну і що ви мені зробите? Зараз ви практично безпомічний і не здатний на повноцінний спротив. Я буду взаємодіяти з вами ситуативно. Ґевіне, ви вже ознайомились зі звітами, які я надіслав? - яскраво виражені незворушність та спокій в голосі Коннора добили Ґевіна і він різко гаркнувши «читаю», просто кинув слухавку.
Рід бісився й гадки не маючи чому. Точніше, це було цілком логічно, враховуючи попередні події, але це було якось не щиро. Він не відчував тої люті, котру намагався виплеснути назовні. Ґевін сам того не розуміючи, влаштував театр одного актора і одного глядача як наслідок заплутуючи самого себе.
Розбиратись з цим негайно абсолютно не хотілось, тому Рід повернувся до звітів.
— «Висновок судмедекспертів по вбитому підривнику… Та-ак, тут у нас Ден Грінхілл, двадцять шість років, безробітний наркоман, що висить в мамки на шиї. Типова хунта, нічого цікавого. В крові знайдено сліди червоного льоду та кокаїну. Отримав два вогнепальні поранення в груди, був убитий при затриманні… Хлопці злегка перестарались. Йому вистачило б і однієї кулі в руку чи ногу. Та-акс, далі трупи з бункера. Скільки? Блядь, двадцять вісім тіл! Охуїти! Вісім загиблих від вогнепалу, шестеро — від ножових, п’ятеро загинули від побиття важким тупим предметом, шестеро отримали передоз кількома видами наркотичних речовин і ще троє померло в результаті сильної інтоксикації чистим тіріумом. Дуже цікавий збір. Тягне на занесення в підручник по криміналістиці, за різноманіття методів убивства. Ну, хоч андроїдів менше. Лише дев’ятнадцять. А двадцятим з легкістю міг стати Коннор… Блядь… Цікаво, про що він вчора думав, коли вилизував мені рот? Чи було йому приємно так само, як людині? Дідько, про що це я думаю!» — детектив нервово скочив з дивану і хутко відкрив вікно, впускаючи прохолодне повітря з вулиці, бажаючи остудити розпалену уяву. — «Хоча, краще вже поцілуватись з андроїдом, ніж з якоюсь клубною повією. Коннор хоча б стерильний. Можливо навіть… Приємний? Блядь, ні, ні, досить! До чого дожився: шукаю плюси в лизанні з андроїдом! Як я взагалі до такого дійшов?»
Ґевін закурив. Рука знов почала нити. Йому до нестями захотілось прогулятись до відділку, схопити напарника за грудки і прокричати в лице, щоб той зник і перестав тероризувати його думки. Хоча ні, детектив скоріше б згадав, що краще б його застрелили, що він не просив його прикривати, що це було лишнім.
— «Я повинен був врятувати вас за будь-яку ціну… Я б спробував урятувати вас, навіть якщо б ваше тіло прошила кулеметна черга…» — у Ріда в голові не вкладалось, що його партнер, нехай навіть андроїд, готовий був піти на все заради нього.
Чим той керувався? Це було за межею його розуміння. Якщо з машинами все було ясно: протокол захисту передбачає найвищий пріорітет збереження людського життя, то з девіантами складається геть інша картина. Девіанти діють лише по своїй волі. Восьмисотий вже досить натерпівся від Ріда і, по логіці самого Ріда, мав прекрасний шанс позбавитись від нього не своїми руками.
— «На біса я йому здався?» — Ґевін викинув недопалену цигарку.
Йому раптом стало так гидко від себе, своїх звичок та уподобань. Звичайно, таке траплялось не вперше, але сьогодні напад огиди був особливо сильним. Інколи в Ріда траплялись навіть моменти відторгнення власного тіла, і тоді він просив своїх сексуальних пратнерів бути з ним жорсткіше, щоб швидко повернутись до «нормального» ментального стану. А саме — в стан ненависті до навколишнього світу. Насправді, детектив погано розумів, як саме працює цей механізм. Однак, він працював і це було головним. Решта не мала значення.
Зараз нудотне відчуття власної нікчемності потихеньку зростало, а шанс на «розрядку» звичним методом був таким само примарним, як і перспектива отримати підвищення найближчим часом.
***
Тиждень для Ґевіна тягнувся гірше гумової стрічки. Не дивлячись на те, що Коннор не втрачав жодної можливості зателефонувати, надіслати звіти по розслідуванню справи і навіть приїжджав сам, у детектива завжди знаходився час для нудьги чи самокопання. Рід звик бути в центрі подій і тому довготривале сидіння вдома його завжди пригнічувало. Нестача адреналіну в крові робила свою справу, перетворюючи майстерного поліцейського в пса на прив’язі, готового вити по причині, чи без. Ще й довга відсутність інтимної близькості додавала «барв» до нудної домашньої буденності, а «робоча» рука, була аж ніяк не робоча. Повний набір, отримайте, розпишіться. Благо хоч рана перестала нити і потребувати постійного прийому знеболювального допінгу.
— Детективе Рід, в мене для вас гарні новини, — початок суботнього вечора перестав бути млосним, коли на порозі дому з’явився уже не на стільки сильно, але все ще й досі ненависний напарник.
— Звучить багатообіцяюче. Що в тебе, бляшанко? — Ґевін сьорбнув напівхолодного чаю, невдоволено зморщившись.
Восьмисотий змірив його оцінюючим поглядом і плюхнувся в крісло напроти, приймаючи розслаблену позу. Ріда здивувала його чисто людська манера поведінки. Не відводячи погляд, він і не зчувся, як допив залишок свого мерзенного чаю, поки андроїд послаблював краватку і розстебнув два верхніх гудзика на сорочці. Навіщо він це зробив? Андроїдам буває жарко і некомфортно? Знову поведінка машини вийшла за межі розуміння людини.
— Ватажок банди «Чистильників» майже у нас в руках.
— «Чистильників»? — хмикнув Ґевін і прокашлявся. — Як банально.
— Зате правдиво, враховуючи кількість трупів у бункері.
— Не те слово…
— Експертиза підтвердила, що всі жертви були вбиті однією групою осіб і зовсім непрофесійно, бо всюди були однакові сліди ДНК та відбитки пальців.
— Тепер ясно навіщо їм треба було знищити бункер. Вони просто позбувались доказів.
— Саме так. Нам дуже пощастило приїхати до того, як їм вдалось завершити задумане. Під час слідства я встановив, що такий бункер був не один. Інші три знаходились за межами Детройту і були знищені кілька місяців тому. Точну кількість жертв банди встановити неможливо, бо за розповідями затриманих можна зрозуміти, що вбитих туди звозили кілька років з усіх куточків штатів. Я спробував дізнатись хоча б приблизну цифру загиблих через реєстр зниклих андроїдів, класифікувавши випадки пропаж андроїдів разом з господарями. Але дані настільки хаотичні, що навіть при моєму темпі обробки інформації на це підуть місяці роботи. До того ж таким чином ми зможемо знайти лише частину жертв і ми навіть не знатимемо їх приблизний відсоток від загальної кількості. Я також припускаю, що ці покидьки мали ще кілька сховищ з тілами, але в інших штатах.
— Здуріти можна… — детектив пройшовся взад-вперед по кімнаті, куйовдячи шевелюру та намагаючись уявити масштаб описаного пиздецю. Він ще ніколи не стикався ні з чим подібним.
— Згоден. До речі, завдяки вашим здогадкам та підказкам, я зумів вирахувати де в них відбуваються зборища та де знаходится склад їхньої зброї. Післязавтра у банди буде зібрання і ми проведемо спецоперацію по затриманню, — Коннор трохи схилив голову вбік.
Якби не діод, можна було б подумати, що він людина. Рід не міг перестати витріщатись на нього.
— Стоп, а як щодо банди Орсона?
— Вони теж там будуть. Я вигадав легенду, що банда Орсона буде перевозити кількатонну партію червоного льоду і їм потрібно влаштувати відволікаючий маневр та вбити кілька непотрібних людей, відправив до обох банд довірену особу, щоб влаштувати зустріч і йому вдалось домовитись. Ось тільки наркобариг Орсона забере наркоконтроль: довірена особа була з їх команди. Але це дрібниця. «Чистильників» будемо брати ми і це головне. Вони натворили достатньо куди більш масштабних злочинів. Загалом, нам доведеться взяти під варту десь сімнадцять чоловік: семеро наркобариг, та десяток «Чистильників» разом з їх босом. Других може бути більше, оскільки ми не знаємо точно, скільки в них таких «виконавців» на кшталт тих, що ми затримали минулого разу. В операції будуть задіяні спецназівці та поліцейські зі всього округу і вона планується на другу половину дня, тож в нас на підготовку трохи більше доби.
— Блядь, я знав, що прихвостнями Блейка зацікавляться наркоші. А, насрати… Що ж, круто. Я радий, що ти розкрив цю справу і все інше… Масштабне дільце вийшло, нічого не скажеш…
— Дякую, детективе. Хоча, мушу визнати, що без ваших консультацій це було б набагато довше. Я не очікував, що ви настільки добре орієнтуєтесь в підпільному світі Детройту.
— Це дрібниці… Подумаєш, пара-трійко доволі прудких інформаторів у потрібних колах і роки служби в поліції — ось і весь секрет. Нічого особливого, — знизав плечима Ґевін перевівши увагу на книжкову полицю в протилежному боці кімнати.
Він щиро сподівався, що його обличчя жодним чином не видало внутрішнього зніяковіння. Його справді похвалили і навіть без сарказму. Втім, здається, восьмисотому не було жодного діла до реакцій напарника, тож він продовжив говорити.
— Але в мене є і друга хороша новина. Оскільки ваша рука в чудовому стані, то ви будете приймати участь в операції. Я упросив капітана Фаулера під свою відповідальність, щоб вас допустили.
Ріду ледве вистачило сил вдихнути. Він трохи не впустив щелепу на підлогу, втупившись в Коннора невірячим поглядом. Андроїд просив за нього. Знову. Чому? Навіщо? Яка йому вигода з цього?
— Ти серйозно?
— Абсолютно.
— Але чому? Хіба тобі не простіше працювати в соло? — восьмисотий шокувався з цього питання і розгубився.
— Ви що, не раді?
— Дідько, звичайно радий! До нестями радий, що зможу нарешті повернутись в стрій! Я вже задовбався сидіти в чотирьох стінах то на телефоні, то в документах і файлах, то в… Кхм… Загалом, Конноре, ти навіть не уявляєш, як це. Та я ледь дахом не поїхав!
— О, ви щойно назвали мене по імені, - восьмисотий піднявся, посміхаючись краєчком губ. — Щось новеньке.
— Пф, дрібниця. На розвалинах біля звалища теж було, але ти якось не відмітив це.
— Справді? — андроїд знизив гучність голосу і здивовано моргнув. — Але в мене в пам’яті цього нема.
— Що ж, певно, коли я тебе кликав, ти вже встиг знепритомніти, чи що там у вас, андроїдів відбувається…
— Це була екстренна гібернація.
— Точно, — Рід почухав потилицю, вп’явшись поглядом під ноги.
Тиша, що повисла в кімнаті додала ситуації незручності. Коннор підійшов ближче.
— Дозволите оглянути рану? — він обережно взявся за передпліччя Ґевіна, на що той схвально кивнув, відчуваючи вставший поперек горла сухий клубок.
RK800 акуратно зняв пов’язку і припідняв вище, розглядаючи практично загоєну рану.
— Як я і казав, ваша рука в гарному стані. Завтра можна їхати в клініку знімати шви.
— Ще б пак! На мені все заживає, як на собаці. А можна якось обійтись без клініки? Шви знімати не складно, я б міг впоратись з цим самостійно.
— Однією лівою, так? — зіронізував восьмисотий. — Ґевіне, скажіть чесно, ви боїтесь лікарів?
— З якого біса ти це взяв? — обурився Рід, намагаючись звільнити кінцівку з чіпкої хватки механічних пальців напарника.
— Це досить логічний висновок, якщо дослідити статистику ваших відмов від госпіталізації.
Ґевін прикусив щоку, ковзаючи поглядом по рані і над чимось міркуючи.
— Я не боюсь ні лікарів, ні лікарень. Я просто не люблю коли мене оточують ті, хто корчачи гримасу співчуття, здатні довести тебе до місця на кладовищі. А ще терпіти не можу дивитись на хворих та вмираючих. Надивився вже… — Ріду стало зле.
Йому й справді доводилось бачити смерть на лікарняних ліжках. Врятовані жертви різного роду надзвичайних подій, постраждалі від рук маньяків, важливі свідки, яких не вберіг закон… Всіх цих людей потрібно було допитувати і якомога скоріше. Але траплялось так, що детектив приходив запізно і бачив лише останні миті їхнього тліючого життя. Однак, найгіршим випробуванням для нього стала повільна і болісна смерть батька. Йому поставили неправильний діагноз і довго не могли скоригувати лікування, а коли лікарі нарешті зрозуміли, що з ним, дорогоцінний час вже було втрачено. Не дивлячись на те, що Ґевін не відчував до батькової персони якихось сильних почуттів чи прив’язаності, все ж таки його смерть він пережив досить тяжко. Як будь який син, чи просто адекватна людина, він не бажав такої долі своєму батьку. А тепер далекий відголосок цієї травми дає про себе знати лише стійкою неприязнью до лікарів, які обіцяючи спасіння натомість принесли погибель.
— Розкажіть, я хочу знати більше, — м’яка, доброзичлива інтонація Коннора викликала ниючу пульсацію під ребрами і детектив знову спробував звільнити кіцівку, але на цей раз успішно.
— Забий. Воно того не варте. Краще скажи, ти можеш сам зняти мені шви? — брови андроїда поповзли до лоба, а діод мигнув жовтим.
— Можу, але…
— Прекрасно. Можеш приступати, — Рід всівся на диван.
— Ви аж настільки мені довіряєте? Цікаво, з яких це пір? — восьмисотий дістав аптечку з комоду, добре що раніше бачив, куди детектив її ховає, і почав шукати ножниці.
— Не лести собі. До рівня довіри як між напарниками тобі ще далеко. Але навіть тобі я довіряю більше, ніж коновалам з клініки.
— Хм… А як щодо лікарки, котра зашивала вам рану? — RK800 не знайшов ножниць, зате надибав кишенькового складного ножа і вирішив, що він теж підійде.
— Лікарі швидкої відрізняються від тих, хто працює в стаціонарі. Наприклад тим, що вони не брешуть без вагомої причини, не лицемірять і роблять все можливе, щоб пацієнт вижив. А доктори в лікарнях… Тільки й вміють, що будувати хибні теорії щодо діагнозу і тягнути гроші з рідних пацієнта на дорогезні ліки, — Ґевін знизав плечима, спостерігаючи як Коннор закочує рукави сорочки та натягує латексні рукавички.
— Я, звичайно, не обізнаний щодо ситуації, з якою ви зіткнулись, однак не зовсім згодний з такою упередженою точкою зору. Втім, я не стану вас переконувати змінити думку.
— Правильно, досить балачок. Приступай вже швидше, - андроїд підсів на диван, поближче до напарника і схопивши за хвору руку пронизливо заглянув в очі.
— Не смійте мені наказувати, — низько, страхітливо відповів восьмисотий, притягуючи кінцівку до себе.
Рід ледве не наштовхнувся на його плече, але вчасно напружився, відновлюючи рівновагу.
— Зовсім здурів? — якось тихо прохрипів він, хоч і вийшло це з потрібним натиском.
— Сидіть смирно, — Коннор взяв ніж, розкрив його і повільно пройшовся язиком по лезу.
Очі Ґевіна розширились. Він майже фиркнув, привідкривши рот, і, судячи з усього, бажаючи щось сказати, але тимчасово не маючи можливості озвучити. Тим часом RK800 схилився над швом і широко лизнув його, а потім ще раз, дивлячись на детектива з-під лоба, через що той геть забув як дихати. По тілу прокотилась хвиля колючих мурашок, та осіла відчутною важкістю трохи нижче пояса.
— В тебе там процесорний блок перегорів, чи що це зараз було?
— Не смішно, Ґевіне. У вас в аптечці закінчився антисептик, а моя псевдо-слина має антибактеріальний ефект, — занудним тоном пояснив восьмисотий, приступаючи до розрізання ниток.
Рід мовчав, намагаючись приборкати пришвидшене серцебиття. Коннор, мабуть, вже «спалив» нетипово швидкий пульс, але не подав вигляду повністю зосередившись на процесі. Залишилась лише пара стібків… Покінчивши з діставанням ниток із плоті, андроїд, без натяку на зніяковіння, накрив шрам власним ротом, проходячись по ньому язиком ще кілька разів. Збоку це виглядало так, ніби він дійсно насолоджувався тим, що робить. Ґевін щільно зціпив зуби насупившись та важко дихаючи.
— Досить, - прошипів він і Коннор відсторонився дивлячись знизу вгору.
— Хм, як цікаво, — андроїд відвернувся, взяв зі столика пластир і широкою стрічкою заклеїв ним шрам.
— Що тобі цікаво?
— Те, наскільки ваш розум і тіло дисонують. Але мені це навіть подобається. Є над чим попрацювати.
— Ти мариш.
— Це ви марите, Ґевін, — Коннор дуже раптово опинився занадто близько до обличчя детектива і одним рухом втиснув коліно між його ніг. — Ви старанно заплющуєте очі на всі свої реакції, що зв’язані зі мною. І це продовжується вже досить довго, правда ж? Скажіть, наскільки давно це почалось?
— Коннор, ти їбанувся. Відвали від мене! — Рід спробував відштовхнути напарника, але той спромігся перехопити його зап’ястя.
— Ясно. Я сподівався, що хоча б на лікарняному ви трошки попуститесь і проаналізуєте свою ненависть до мене, але… Ви як молюск, замкнулися в своїй раковині, оберігаючи тендітне, вразливе его. Відгородились настільки, що навіть очевидне для вас незбагненне.
— Досить… — Ґевін безпорадно сіпнувся, шумно видихаючи і опустивши очі.
— Ні. Я сам вирішуватиму коли буде досить, — восьмисотий наблизився ще, понизивши голос. — Ви зненавиділи мене в той момент, коли капітан Фаулер сказав, що я працюватиму з лейтенантом Андерсоном, а не з вами, і я з цим погодився. В той момент ви усвідомили, що я всього лиш слухняна машина, хоча вже мали до мене симпатію з самої першої зустрічі, чи не так? Одне я знаю абсолютно точно: я розчарував вас. Однак, в той самий час ви не змогли загасити свої неоднозначні пориви до моєї персони і натомість заховались за маскою агресії. Вам так простіше. Звичніше. А тепер ви дієте по інерції думаючи, що вже запізно щось змінювати. І закопуєте ви не мене, як можна було б припустити, а себе.
— Замовкни…
— Ні, Ґевіне. Ти помиляєшся ставлячи хрест на собі та своєму житті. Ти не безнадійний.
— Звідки ти знаєш? Все це… — Рід неминуче втрачає емоційний контроль зіщурюючи очі та червоніючи.
— Я спостерігав за тобою достатньо довго, щоб дійти до таких висновків. Не дивлячись на твою хаотичну природу, мені вдалось сконструювати більш-менш цілісний психопортрет. Хоча він дуже далекий від повної картини. Ти набагато складнійший, ніж здається. Чи намагаєшся здаватись. Я зацікавлений в тобі не менше, ніж ти в мені. А може навіть і більше.
— Бісова машина, відпусти мене!
— Ні, доки не зізнаєшся, що я тобі не байдужий, — Коннор тулиться до напруженного торсу детектива і торкає своїм лобом його скроню. — Ну ж бо, відпусти себе. Я ж відчуваю відгук твого тіла. Прислухайся до себе. Або до мене. Хоча б раз.
Ґевін кілька секунд зволікає і знову намагається вирватись.
— Відвали від мене! — восьмисотий моментально відхиляється.
— От значить як… Що ж, Ґевіне, ти сам нарвався. Пам’ятаєш, я казав тобі, що навіть якщо доведеться ламати тебе, щоб відкрити очі, то я це зроблю? — Рід нервово сковтує, намагається встати, але спритні руки андроїда не залишають і шансу на втечу. — Я маю намір здійснити обіцяне. Не хочеш виконувати рекомендації, отже будеш виконувати накази.
— Давай, спробуй, — детектив не бажає здаватись так просто, але сили не рівні і Коннор швидко втихомирює його норов, скувавши руки за спиною наручниками. — От курва! Коли ти встиг їх загребти?
— Як грубо. Жахливі манери, — восьмисотий хапає напарника під ліву руку, змушує звестись на ноги, відійти від дивану до середини кімнати і встати на коліна.
— Ну і що ти збираєшся робити, смердючий шмат пластику? — RK800 не відповідає.
Він бере зі столу ніж і підійшовши до детектива, опускаєтья на одне коліно.
— В тебе такий брудний рот, що аж гидко.
— Що ти збираєшся робити? — трохи притихнувши запитує Ґевін, слідкуючи за блискучим лезом біля своїх губ.
Андроїд не відповідає. Замість цього, він підчеплює ножем поділ футболки Ріда і, зробивши надріз, веде по полотну вгору, рівно посередині, розрізаючи її надвоє. Детектив ледь підіймає голову, нервово сковтуючи, коли лезо доходить до шиї. Коннор бачить його занепокоєння та вирішує «ніби випадково» зробити крихітну подряпину. Він збирає фалангою пальця проступившу краплю крові і облизує його.
— М-м, твоя кров мені підказує, що я на вірному шляху, — Ґевін презирливо фиркає, на що отримує вистужуючий душу погляд, підкреслений червоним відблиском діода. — Стій спокійно.
Восьмисотий витягує з брючних петель шкіряний ремінь і зайшовши своїй жертві за спину, різко стягує розрізану футболку вниз, та відразу з розмаху вдаряє трохи нижче рівня плечей. Рід скрикує від несподіваної різкої болі.
— С-сука… Паскуда! — ще один удар влучає нижче. Знову гучний скрик, за яким слідує підбірка образливої лайки.
Удари повторюються один за другим з різною періодичністю: то часто, то з витриманою паузою, для більш потужного ефекту. Ремінь зачіпає хвору руку, але вище поранення. Коннор прораховує все до дрібниць: і силу, і відстань, і місце, куди прийдеться наступний удар. Точність — його відмінна риса та перевага. Але досить запальна, як для андроїда, натура — його головний недолік. Після чергової нецензурної мовної конструкції, RK800 втрачає рівновагу, через що виводить з ладу систему освітлення неконтрольованим викидом електромагнітного імпульсу, зануривши кімнату в, підсвічену вуличними ліхтарями, темряву. Ґевін тремтить, не знаючи, чого можна очікувати від скаженої машини. Він ще добре пам’ятає все, що було до цього дня, тому вирішив не бути таким само твердолобим, як раніше. Восьмисотий наносить удар. Потім ще раз. І ще.
— Стоп… Досить, — просить Рід.
— Це не те, що я хотів почути, — відповідає андроїд і знову вдаряє, але сильніше.
Ґевін відчуває щось тверде й холодне. Це… Пряжка? Ще удар. Біль гулко віддає в голову і розтікається по занімілим м’язам. Так, це була залізна пряжка. Спина нещасного детектива вже стала червоною з синюватим відтінком, вкрилась холодним потом, а в деяких місцях, де репнула шкіра, і кров’ю.
— Перестань…
— Ти маєш скоритись мені, якщо і далі хочеш бути цілим і функціональним. В тебе просто немає іншого вибору.
— Нізащо, — відповідає він ледве утримуючись на колінах, аби не впасти обличчям вниз.
— Повторюю чисто для тебе, погань: в тебе немає вибору, — і в підтвердження цих слів прилітає ще один удар.
Ґевін не розуміє, за що йому така кара. Ситуація — гірше не буває, але усвідомлення того, що це все йому до дідька подобається, добиває його моральний стан. Ще трохи і детектив справді зламається. Кіберлайфівська бляшанка це знає, тому продовжує гнути свою лінію. Рід вже ковтає сльози, намагаючись вгамувати підступ невмолимої хвилі збудження. Він бажає, щоб Коннор не просто продовжував. Він хоче чути, як андроїд його принижує, змішує з брудом; хоче відчути владну машинну хватку і конче грубе поводження з кожною частиною тіла. Але боїться чесно зізнатись собі в цьому. Ґевін боїться своїх дивних, практично суїцидальних, бажань. Звичайно, з ним вже поводились схожим чином інші партнери, але це ніколи не виходило за рамки легких ігор в БДСМ. І цього завжди було мало, недостатньо грубо і тільки по бажанню самого Ґевіна, через що втрачався весь шарм небезпечної невідомості. Хоча в таких іграх був свій плюс, а саме можливість запхнути подалі свій аморальний мазохізм і не завантажувати лишній раз голову проблемами нормальності.
Однак тепер, коли Рід стоїть на тремтячих колінах зі скутими за спиною руками і терпить справжнє, чисте приниження розгніваної машини, він не може заштовхати свою проблему поглибше, як би йому не хотілось. Він ловить кайф і ненавидить себе за це.
— Ну, що скажеш, ти, жалюгідний, закомплексований м’ясний мішок? — восьмисотий підіймає за волосся понуро опущену голову Ґевіна і дивиться йому у вічі.
Рід мовчить, дивлячись у відповідь з таким невимовним виразом, що андроїд мимоволі підвисає. Цей погляд не схожий на жоден з тих, знімки яких він зберігав собі в архів спостерігаючи за напарником. RK800 розтискає пальці, відпускаючи пасма рідової шевелюри, та ловлячи збій, але Ґевін продовжує дивитись.
— Чому ти зупинився? — озвучене тихим, хриплим голосом питання ніби щось ламає в Коннорі, змушуючи його діод палати червоним.
Він кидає ремінь на підлогу, стягує латексні рукавички і опускається на одне коліно біля змученого детектива. Протягує руку, торкаючись розпоротої ременем шкіри на спині, вловлюючи нервове тремтіння Ріда, що супроводжується тихим шипінням.
— Перестарався… Ґевіне, пробач мені, я знову зірвався. Я говорив, що не буду застосовувати насилля, але не стримав обіцянку…
— Ні, все правильно. Я знову тебе довів і відгріб. Ти… Ти був правий.
— Що? Що ти маєш на увазі? — восьмисотий невіряче дивиться на Ґевіна.
— Щодо мого мазохізму і всього… Іншого. В тому числі і симпатії до тебе. Я закомплексований мішок з лайном, з яким треба поводитись тільки так, — Рід відвертається і смикає руками брязкаючи наручниками. — І мені дійсно подобається насилля. Дідько, я настільки жалюгідний, що ловлю кайф з того, як ти мене принижуєш вербально! Скажи, чому ти зупинився?
— Я… Подумав, що цього буде досить. Хіба ні? — в інонації Коннора чулися нотки розгубленості.
— Ні. Ти мав вибити з мене все лайно, забити до напівпритомності. Я думав, що це знищить мою тягу до болі, але все, виявляється, гірше ніж я очікував. Мені сподобалось те, що ти робиш, — детектив старався не дивитись на андроїда, червоніючи від сорому. — Я навмисно тебе провокував, хотів довести до точки кипіння і отримати наслідки по повній програмі, в повному обсязі. Але ти… Навіщо ти…
RK800 не дав йому договорити, різко розвернув лицем до себе і грубо, жадібно впився в його вуста, притримуючи за шию. Це не було схоже на звичайний пристрасний поцілунок, а скоріше скидалось на спробу двух людиноподібних істот поглинути один одного під стогони задоволення. Коннор першим розірвав цей контакт, переключаючись на шию, залишаючи на ній темніючі мітки та продовжуючи шлях до плеча.
— Ось бачиш, Ґевіне, я таки домігся від тебе чесності, — восьмисотий піднявся до самого вуха, обпалюючи шкіру гарячим подихом та дрібними укусами. — А тепер скажи мені, що ти хочеш, щоб я з тобою зробив?
— Випори мене так, щоб я не міг сидіти.
— М-м, он як? Добре. А як щодо того, щоб я тебе трахнув?
— Так, Конноре, можеш робити зі мною все, що заманеться, — Ґевіна вже повело від нетерпіння, пульсуючого болю в спині та несамовитих пестощів Коннора.
— А що треба зробити для того, щоб я почав діяти?
— Прошу, Конноре, відшмагай мене так, як ніколи до цього і видери, як останню повію. Будь-ласка, — на останньому слові RK800 прикусив і зализав місце біля самої артерії на кутку щелепи.
— Молодець, Ґевіне, це саме те, що я бажав почути з самого початку, — відсторонившись, восьмисотий обережно перемістив Ріда до дивану і змусив його лягти грудиною на оббивку.
Знімати наручники він поки не збирався. Розібравшись із залишками футболки, що висіли на скутих зап’ястях, та домашніми штанами, разом з білизною, андроїд взяв ремінь і легенько погладив ним по оголених сідницях детектива. Той влаштувався зручніше, розставляючи ноги ширше та прогнувшись в поясниці.
— Ви тільки но подивіться, яка розпусна сучка мені трапилась. Треба навчити тебе скромності. Чи може просто покарати? — Коннор піддражнюючи провів зігнутим ременем вздовж проміжжя і несильно вдарив по мошонці, викликавши тихий стогін.
— Будь-ласка, покарай мене, — Ґевін трохи вильнув стегнами.
Восьмисотий, не відповідаючи, з віттягом вдарив долонею по сідниці Ріда, зірвавши приглушений скрик та мілке тремтіння тіла. Андроїд повторив так кілька разів, а потім пустив у діло ремінь, змушуючи детектива надривати голос до хрипоти і вигинатись до хрусту в хребті. Коли стегна стали практично такого ж відтінку як і спина, Коннор зупинився. Віднайшовши лубрикант в тому ж комоді, де була аптечка, він видавив прозору речовину собі на пальці, зігріваючи, і проникаючи між сідниць Ґевіна торкнувся напруженого анусу.
— Спробуй розслабитись, якщо хочеш відчути задоволення. Ну ж бо, Ґевіне, не прикидайся незайманкою, — восьмисотий трохи просунув один палець всередину, але входив він досить туго. — Не натягуй на себе роль цнотливої, я знаю яка ти насправді шльондра. Блудлива, брудна сучка. Скільки кобелів тебе трахало до мене?
Рід схлипнув, коли відчув, як палець торкнув простату. Він рухався вже доволі легко, тому андроїд додав ще один, розтягуючи тугі м’язи ширше. Але нутрощі Ґевіна звертались в тугий щемлячий клубок від тих неймовірно вульгарних фраз, що він чув від Коннора. На його пам’яті, він вперше відчував настільки ненормальний, майже тваринний кайф, від якого був готовий щосекунди кінчити, але ще тримався.
RK800 уже достатньо розтягнув Ґевіна і почав однією рукою розстібати свої брюки, а другою погладжувати його від поясниці до стегон.
— Скажи, Ґевіне, як часто ти дрочив на мій світлий образ, м? Кого з нас ти уявляв зверху? Відповідай, — андроїд знущально водив головкою свого фалоса по промежині Ріда не поспішаючи присовувати.
— Я не дрочив на тебе… Але мені хотілось. Дуже. І я завжди уявляв тебе зверху, — натужно виговорив детектив. — Будь-ласка, трахни мене вже.
Коннор тихо хихотнув і відразу, як по маслу, ввійшов на всю довжину. Ґевін захлинувся надривним стогоном, трохи просідаючи вниз на широко розставленних, тремтячих колінах. Восьмисотий підхопив його під стегна, вбиваючись сильно, розмашисто і в рівномірному темпі. Він не збирався довго мучити партнера, тому влаштувавши його зручніше, схилився над ним, дотягнувся до члена, і сповільнивши такт фрикцій почав плавно рухати рукою в точно такому ж ритмі.
— Мгх, Конноре, швидше, будь-ласка… А-ах, — Ріду від цього всього вже конкретно зносило дахівку.
Нічого подібного він ніколи в житті не переживав: гаряча, пульсуюча агонія плоті після побоїв розбавилась гострим, практично наелектризованим задоволенням від ідеально рівномірної стимуляції члена та простати. А коли це все посилилось за рахунок пришвидшення темпу та додаткового тиску зверху корпусом Коннора, у Ґевіна потемніло в очах і він ледве не втратив свідомість від надзвичайно сильного оргазму. Сам же Коннор не на довго відстав від Ґевіна, ловлячи потужне перевантаження сенсорних, рецепторних, а потім і решти систем, що збило голосовий модуль в натужне скрипіння та запустило почерговий ребут контролюючих модулів.